Шляхи та засоби підвищення ефективності діяльності педагогічного колективу

 

                   

 

 

 

«Шляхи та засоби підвищення ефективності

     діяльності педагогічного колективу»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                         ЗМІСТ                                                                                         

Вступ……………………………………………………………………………….3

      1 Підвищення ефективності науково-методичної роботи засобами

         інформаційно-комунікаційних технологій …………………………….

 

       2 Засоби інформаційно-комунікаційних технологій

 

Висновки……………………………………………………………………………

 

Список використаної літератури………………………………………………..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             Вступ

 

Організація злагодженої  роботи колективу – найефективніший  шлях трансформації педагогічної ідеї в практику. А так як світ ідей змінюється швидше, ніж покоління, то дана тема є актуальною і перспективною. Адже завдання, визначені державними освітянськими документами щодо удосконалення управління навчальними закладами, неможливо реалізувати без трансформації ідей науки та упровадження інноваційних технологій навчання та виховання. У зв’язку з цим першочергового значення набуває проблема створення таких педагогічних колективів, де сприятливий психологічний мікроклімат, де панує атмосфера творчості та відповідальності, де здатні адаптуватися до змін ,де завжди вчаться новому.  
Однак, як зазначав великий режисер зі світовим іменем К. Станіславський: “Колектив із декількох десятків чоловік не може об’єднатися, держатися і міцніти лише на основі особистої взаємної симпатії всіх членів. Для цього люди дуже різні, а почуття симпатії нестійке і зрадливе. Щоб об’єднати людей, потрібна більш ясна і міцна основа – це ідея”.  
Такою об’єднавчою силою у педагогічних колективах, яка допомогла б переорієнтуватися на новий підхід в організації навчально-виховного процесу, (суть якого зводиться до створення умов для розвитку, саморозвитку та самореалізації особистості із відповідними компетентностями) – є організація роботи над єдиною педагогічною проблемою. 
Це вимагає нових підходів до організації навчально-виховного процесу, основною одиницею якого є урок. Адже змінюється функція уроку, мета уроку, а, відповідно, і форма проведення. І тут без впровадження ідей науки, ППД просто не обійтися, бо це важлива умова розвитку освіти. 
Отже, життя поставило нові вимоги, а вчитель раптово змінитися не може. Це ми маємо добре розуміти. У нього (вчителя) вже роками відпрацьована своя методика, своє бачення вирішення освітянських питань. 
У навіть молоді вчителі, які нещодавно закінчили вузи і прийшли в школу, не ознайомлені з новими підходами до організації навчально-виховного процесу. Вони обізнані з традиційними підходами, а секрети нових мають засвоїти в педагогічному колективі.  
Варто усвідомити, що сьогодні йде мова не про окремих учителів, які, виявляючи творчість, самотужки впроваджують нові ідеї науки, ППД. Як кажуть, один в полі не воїн, особливо в нашій системі. Іде мова про створення колективного досвіду на базі науково-методичної ідеї, тобто має спрацювати ота формула “Від творчо працюючого вчителя – до творчо працюючого колективу – і до творчо працюючого учня.”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Підвищення ефективності науково-методичної роботи засобами

               інформаційно-комунікаційних технологій

 

 

 

 

   Процеси глобальних  змін, що відбуваються на сучасному  етапі розвитку всього українського  суспільства, і освіти, зокрема,  вимагають нових підходів до  управління навчальними закладами,  пріоритетними серед яких є  впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних  технологій, що мають забезпечити  доступність та ефективність  освіти, вдосконалення навчально-виховного процесу, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві.   

 У Національній доктрині  розвитку освіти (Україна XXI століття) сказано, що інформатизація середньої освіти, спрямована на задоволення освітніх інформаційних, обчислювальних і комунікаційних потреб учасників навчально-виховного процесу шляхом створення єдиної інформаційної структури.   

 На сучасному етапі, під впливом цивілізаційних факторів, школа із закритої системи перетворюється у більш складну відкриту систему. Це в свою чергу вимагає від усіх членів адміністрації та педагогічного колективу набуття нових компетенцій.   

 Подолати суперечності  між фактичним рівнем професійної компетентності управлінського апарату, педколективу ЗНЗ і необхідними для сучасного управління знаннями, вміннями в умовах інформаційного суспільства можливо шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій.   

 Метою нашого семінару  є пошук шляхів підвищення ефективності методичної роботи засобами ІКТ в умовах єдиного інформаційного освітнього простору ЗНЗ.   

 Очікуваними результатами  певних управлінських кроків  в організації методичної роботи може бути одержання корисних для діяльності педагогів результатів та використання їх у практичній роботі з позитивним ефектом.   

 Розглянемо деякі поняття.  Під поняттям «Інформаційно-комунікаційні технології» розуміється сукупність методів, засобів і прийомів, що використовуються для збирання, опрацювання, зберігання, подання, передавання різноманітних даних і матеріалів, необхідних для підвищення ефективності різних видів діяльності. Щодо освіти, то використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій повинно забезпечити підвищення передусім ефективності навчання, а також підвищення ефективності управління системою освіти.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

2. Засоби інформаційно-комунікаційних технологій

 

 Засоби інформаційно-комунікаційних технологій, які необхідні для системи освіти, включають:

· технічні засоби (комп’ютери, комп’ютерні комплекси, мультимедійні проектори, сенсорні дошки тощо);

· програмні засоби (системні, загального призначення, прикладне програмне забезпечення, у тому числі навчального призначення);

· засоби для під’єднання до Інтернету та забезпечення можливості повноцінної роботи в ньому (сервери, лінії зв’язку, модеми, програми пошуку різноманітних даних в Інтернеті тощо); · спеціально створене для системи освіти інформаційне наповнення (контент) в Інтернеті;

· методичне забезпечення щодо використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій в освіті.   

 Єдиний інформаційний  простір для системи освіти – це сукупність засобів ІКТ, використання яких забезпечує можливість вільного обміну різноманітними інформаційними матеріалами між усіма учасниками, які використовують інформаційну систему освіти. Така можливість забезпечується завдяки використанню усіма учасниками протоколів обміну, технічних і програмних засобів, що відповідають єдиним вимогам (стандартам).   

 Інформаційна діяльність  закладу освіти повинна ґрунтуватися  передусім на інформаційних процесах  і полягає у розробці інформаційної  політики, через створення програми  інформатизації діяльності загальноосвітнього  навчального закладу; формуванні  і розвитку освітньо-інформаційного середовища та інформаційної інфраструктури; створенні, розвитку і використанні інформаційних ресурсів і систем, автоматизованих систем управління; обробці і використанні комп’ютерно-інформаційних і телекомунікаційних технологій у навчально-виховному і управлінському процесах.   

 Для успішної реалізації  поставлених перед навчальним  закладом завдань важливу роль  відіграє готовність методичної  служби до інноваційної діяльності, яка стимулює особистісний розвиток, визначає професійну спрямованість,  напрямки професійної освіти  усіх педагогів. 

  Успішність інноваційної діяльності передбачає, що всі члени педагогічного колективу усвідомлюють практичну значущість інновацій у системі освіти на професійному та особистісному рівнях.   

 Найактуальнішою з  інноваційних програм сьогодення  є комп'ютеризація освіти, програма  впровадження ІКТ у навчально-виховний  процес, тому при формуванні методичної  роботи ЗНЗ в даному напрямку  слід визначитись у готовності  адміністрації та педколективу  до інноваційної діяльності за такими показниками:

1. Мотивація до запровадження  інформаційно-комунікаційних технологій  в управління ЗНЗ та педагогічну  практику.

2. Інформованість про  новітні інформаційно-педагогічні  технології, знання новаторських  методів роботи.

3. Зорієнтованість на  власну творчість, налаштованість  на експериментальну діяльність.

4. Готовність до подолання  труднощів, пов'язаних із змістом  та організацією інформаційно-комунікаційних  технологій.

5. Володіння практичними  новичками освоєння вдосконалених  інформаційно-комунікаційних технологій.   

 Серед причин, що стримують  використання інформаційно-комунікаційних  технологій у школі, в першу  чергу, називаються організаційні  та технічні - відсутність вільного  доступу до комп'ютерного обладнання, труднощі із своєчасним ремонтом, проблеми із поділом класу  на підгрупи при проведенні занять з використанням інформаційно-комунікаційних технологій та інші. Однак, головні проблеми - це проблеми психолого-педагогічні. Вони полягають у низькому рівні готовності адміністрації ЗНЗ та вчительства до використання ІКТ, в управлінні школою, відсутності науково обґрунтованої методики використання ІКТ при проведенні занять з конкретних навчальних дисциплін, недостатньої забезпеченості навчальних закладів як кількісно, так і якісно педагогічними програмними засобами. Ось частина проблем без розв'язання яких неможливо позитивно вирішити питання в цілому.   

 Сам собою комп’ютер  проблеми розвитку освіти не  розв’язує, треба ще навчити його методичного мистецтва, а це, як свідчить практика, зовсім не просто. Щоб досягти успіху, необхідно: розв’язати психолого-педагогічні проблеми цього навчання; ефективно використовувати їх у конкретних ситуаціях, що виникають у навчальному процесі; розробити навчальні програми з усіх предметів.         

Визначимо компоненти психологічної  підготовки педагогічного колективу щодо впровадження ІКТ у навчально-виховний процес:

· діагностичний компонент – дослідження психологічної готовності членів адміністрації та педколективу закладів освіти до використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі;

· змістово-розвивальний компонент – організація навчання членів педколективу з розглянутої проблеми у міжатестаційний період ( на тренінгах, на курсах підвищення кваліфікації, під час проведення заходів між курсового періоду, в процесі самоосвітньої діяльності);

· оцінно-рефлексивний – оцінювання психологічної готовності адміністрації та членів педколективу до впровадження інформаційно-комунікаційних технологій після проведення науково-методичних заходів (важливим є залучення до оцінювання, професійної рефлексії, свідомого ставлення до професійних надбань і перспектив професійного зростання);

· коригувальний – здійснення психологічного та науково-методичного супроводу діяльності педколективу закладу освіти до використання інформаційно-комунікаційних технологій.   

 На основі аналізу й узагальнення результатів діагностики, науковці визначають проблеми психологічної готовності педагогів до використання інформаційно-комунікаційних технологій, а саме:

· недостатньо сформований рівень домагань та мотивації до успіху;

· низький рівень творчої активності;

· вміння долати труднощі, які пов’язані зі змістом та впровадженням інформаційно-комунікаційних технологій;

· здатність приймати компромісні рішення;

· неготовність педагогів до експериментальної діяльності.   

 Оцінно-рефлексивний  компонент окреслює своє коло  проблем, які потребують розв’язання,  а саме:

- неготовність вчительства  застосовувати сучасні освітні  технології (зокрема інформаційно-комунікаційні,  дистанційної освіти як нової  форми організації навчальної  діяльності, Інтернет);

- необхідність розроблення  способів формування в учасників  навчально-виховного процесу технологічних  способів мислення, технологічної  спрямованості здобутих знань; 

- здійснення автоматизації  робочих місць учасників освітнього  процесу, використання програмного  забезпечення, що сприяє систематизації  роботи;

- створення єдиної бази  даних та інформаційних ресурсів  системи освіти, забезпечення масового  доступу до неї усіх категорій користувачів.   

 Реалізація коригувального  компонента передбачає розроблення  індивідуальної траєкторії професійного  розвитку членів педагогічного  колективу закладів освіти з  проблеми використання інформаційно-комунікаційних  технологій в педагогічній діяльності  відповідно до рівня психологічної готовності та інформаційно-технологічних компетенцій.   

 Національна доктрина  розвитку освіти (Україна XXI століття) націлює сучасну школу на підготовку учнів до повноцінної діяльності в умовах інформаційного суспільства. Розглянемо, які саме засоби та методи навчання, допоможуть досягти поставленої мети.             

 Засоби нових інформаційних  технологій навчання (НІТ):

Кабінети  з НКК. Сьогодні в школах міста працює 21 кабінет з НКК (240 комп’ютерів), більшість комплексів підключена до мережі Інтернет. Граничне навантаження на один кабінет становить – 36 годин. Середнє навантаження на один комп’ютер по місту становить – 25,4 учні. Перед науково-методичною службою закладів освіти постає завдання забезпечення методичного супроводу проведення навчальних занять з різних навчальних дисциплін.