Стилі поведінки в конфліктній ситуації

Вступ

Конфлікт – це відносини між суб’єктам соціальної взаємодії, які характеризуються їх протиборством на основі протилежно спрямованих мотивів або суджень. Кожна сторона робить усе, щоб була прийнята її точка зору чи ціль, і заважає іншій стороні робити те ж саме. Це призводить до виникнення конфліктних ситуацій. Тобто, численні дефініції конфлікту зводяться до розуміння конфлікту як зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, міжособистісних взаємодіях або міжособистісних стосунках індивідів або групи людей. За суттю конфлікт означає суперечність, розбіжність, неузгодженість, боротьбу між думками, інтересами, бажаннями, позиціями людей тощо. Його протилежністю є злагода, єдність, згуртованість, мир. Проблемами конфліктів займається наука конфліктологія. Саме ця наука розглядає конфлікт як явище людського життя, його загальні риси, а також поведінку людей, їхню взаємодію за умови розбіжності їхніх уявлень, інтересів. За природою конфлікт – це соціальне явище. Суспільство не може існувати і розвиватися без конфліктів. Взаємодія особистостей завжди передбачає виникнення конфліктів як вияв суперечностей, розбіжності між соціальними групами, класами, ролями, державами тощо. У цьому значенні конфлікт є чинник соціального розвитку як позитивний (конструктивний), так і негативний (деконструктивний) і виявляє соціальні протиріччя, цінності, інтереси, потреби, рівень розвитку суспільства. З психологічної точки зору конфлікт – це загострення міжособистісних стосунків, внутрішньоособистісних суперечностей, зіткнення особистісних вірувань, позицій, потреб різних індивідів, їхніх амбіцій. Знання особливостей стилів поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволяє передбачити їхні можливі реакції на ситуацію та заздалегідь пом’якшувати небажані наслідки конфлікту. 

1 Концепція Томаса Кіллмена.

Можливість  виникнення конфлікту існує у  всіх сферах. Конфлікти народжуються на грунті щоденних розбіжностей у  поглядах, протиборстві різних суджень, потреб, бажань, стилей життя, надій, інтересів  та особистісних особливостей.

У конфліктологічній  літературі широко використовується з  цього приводу "концепція Томаса Кіллмена", в якій подано п'ять основних стратегій людської поведінки в конфліктній ситуації, а саме: уникнення, суперництво, пристосування, компроміс, співробітництво. 

 
Уникнення. Коли людина ігнорує конфліктну ситуацію, удає, що її не існує, не вживає ніяких заходів - така стратегія правомірна. Але буває й так, що невтручання може призвести до ескалації конфлікту, оскільки проблема не вирішується, а інтереси учасників конфлікту залишаються незадоволеними. Внаслідок невтручання проблема, яку можна було вирішити, залишається і перетворюється на таку, яку вже неможливо розв'язати.  
 
Суперництво дає змогу домогтися необхідного результату, стимулює розвиток, сприяє прогресу. Сторона конфлікту, що застосовує стиль суперництва, покладається на силу для забезпечення своєї переваги, намагається нав'язати іншим свій варіант вирішення спірних питань. Власна перемога бачиться як поразка суперника. На переговорах використовуються слабкі місця в його аргументації.  
 
Пристосування. Вчинки можуть демонструвати добру волю й служити позитивною поведінковою моделлю для опонентів. Нерідко вчинки стають переломним моментом у напруженій ситуації, що змінює її проходження на позитивне. Така стратегія дає змогу зберегти ресурси для сприятливіших моментів.  
 
Компроміс. Пошуки балансу, взаємних поступок, вгамування суперечностей і підкреслення спільності інтересів. Іноді компроміс допомагає прийняти певне рішення.

 
Співробітництво. Орієнтація на найповніше задоволення інтересів усіх учасників конфліктної ситуації. У процесі співробітництва суперечності відверто обговорюються, спільно з іншою стороною наполегливо шукаються шляхи та засоби погодження спірних питань. Виявляються приховані інтереси, відшукуються резерви та ресурси для їхнього задоволення.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
2 Міжособистісні методи (стилі) поведінки в конфлікті за К. Томасом і Р. Кілменом  
 
Коли виникає конфліктна ситуація або ж коли конфлікт щойно починає розгортатися, його учасники повинні вибрати форму, стиль своєї подальшої поведінки з тим, аби це найменшою мірою позначилося на їхніх інтересах. Йдеться про міжгрупові та міжособистісні конфлікти, в яких беруть участь мінімум дві сторони і кожна з них вибирає форму своєї поведінки для збереження своїх інтересів.

Наприклад:  
 
o активну боротьбу за свої інтереси, ліквідацію або знищення супротивника;  
 
o вихід із конфліктної взаємодії;  
 
o вироблення взаємоприйнятного компромісу;  
 
o використання наслідків конфлікту у власних інтересах. 

 
Американці К. Томас і Р. Кілмен виокремлюють п'ять стилів поведінки  в конфлікті: ухилення, протиборство, поступливість, співробітництво, компроміс.  

Ухилення. Така поведінка можлива:  
o коли розв'язання конфлікту для індивіда не дуже важливе;  
o коли ситуація досить складна й розв'язання конфлікту потребує чимало зусиль від його        учасників;  
o коли в індивіда не вистачає влади для розв'язання конфліктів на свою користь;  
o коли наслідок (вирішення чи невирішення) конфлікту не особливо важливий.  
   Доцільність застосування зазначеного стилю управлінцем, керівником:  
-  коли управлінець, керівник відчуває напруження у взаєминах в колективі і виникає потреба     знизити його;  
-  коли у керівника, управлінця багато турбот і він не хоче бути втягненим у конфліктну ситуацію, нести додаткові затрати часу та сил;  
-  коли керівництву необхідно виграти час (заручитися підтримкою, отримати додаткову інформацію);  
- коли керівництво вважає, що негайне обговорення проблеми може призвести до загострення ситуації.  
Така форма поведінки (керівник перебуває в тіні, відходить від розв'язання конфлікту) дасть змогу вийти з конфліктної ситуації, але не вирішить конфлікту.  

Протиборство (конкуренція) характеризується активною боротьбою індивіда за свої інтереси, відсутністю співробітництва при пошуках рішення, націленістю тільки на свої інтереси за рахунок іншої сторони. Індивід застосовує всі доступні для нього засоби для досягнення мети: владу, примус, різні засоби тиску на опонентів, залежність учасників від нього. Ситуація сприймається надто важливою - як питання перемоги або поразки. Стосовно опонента ведеться жорстка тактика.  
Умови застосування цього стилю:  
o сприйняття ситуації як дуже важливої;  
o наявність великого обсягу влади чи інших можливостей добитися свого;  
o обмеженість часу на вирішення ситуації й неможливість тривалого пошуку взаємовигідного рішення;  
o необхідність зберегти "своє обличчя" і діяти жорстко.  
  При цьому стилі конфлікт не вирішується, але точка зору супротивнику нав'язана. Особливість зазначеного стилю - паралізувати супротивника, довести його до звільнення.  

Поступливість (пристосування). Дії індивіда спрямовані на збереження й відновлення сприятливих відносин з опонентом завдяки згладжуванню стосунків за рахунок власних інтересів.  
Такий підхід можливий:  
- коли внесок індивіда не дуже великий, а можливість програти очевидна;  
- коли причина розбіжності суттєвіша для керівника, ніж для індивіда;  
- коли збереження добрих стосунків з опонентом є важливішим за вирішення конфлікту на свою користь;  
- коли в індивіда мало шансів на перемогу, бо мало влади.  
   Таку поведінку в конфлікті керівник використовує, якщо він зацікавлений у збереженні добрих стосунків з підлеглими.  

Співробітництво означає, що індивід бере активну участь у пошуках рішень, які задовольнять усіх учасників. При цьому спостерігається прозорість думок. Така форма потребує тривалішої роботи з учасниками, всебічного обговорення розходжень і вироблення спільного рішення з урахуванням інтересів усіх зацікавлених осіб.  
При компромісі дії учасників спрямовані на пошук рішень за рахунок взаємних поступок, на вироблення проміжного рішення, що задовольняє обидві сторони, при якому ніхто особливо не виграє і не втрачає. Такий стиль придатний для опонентів, які володіють однаковою владою, мають взаємовиключні інтереси, не мають багато часу на пошук кращого рішення, їх задовольняє тимчасове проміжне рішення.  
Враховуючи, що розв'язання конфлікту передбачає ліквідацію причин, то тільки стиль співробітництва реалізує таке завдання повністю. При ухиленні та поступливості розв'язання конфліктів відкладається, а сам конфлікт переходить у приховану форму.  
Компроміс може дати лише часткове вирішення конфліктної взаємодії, бо залишається достатньо велика зона взаємних поступок, а причини повністю не ліквідовуються. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3 Тест за сіткою Томаса Кілменна

Реальна поведінка  особистості в конфлікті не зводиться  тільки до одного із зазначених стилів, а містить тією чи іншою мірою  елементи усіх стилів поведінки. Для  вивчення стилів поведінки можна  користуватися тестом Томаса.  
Сітка Томаса Кілменна. Ця сітка допоможе вам визначити власний стиль чи стиль будь-якої іншої людини. Якщо ваша реакція є пасивною, то ви прагнутимете вийти з конфлікту; якщо вона є активною, то ви почнете вирішувати його. Такі оцінки ви можете зробити для себе і для інших, що беруть участь у конфлікті, сторін.  
Якщо ви віддасте перевагу спільним діям, то пробуватимете розв'язати конфлікт спільно з іншою людиною чи групою людей, що беруть у ньому участь. Якщо ж ви віддасте перевагу індивідуальним діям, то ви шукатимете свій шлях вирішення проблеми або шлях ухилення від цього. Ступінь співробітництва у поведінці також легко може оцінюватися для вас і для інших людей.  
Коли ви складете разом ці частини сітки, то отримаєте матрицю з п'яти стилів зі стилем компромісу посередині. Він рівною мірою включає спільні та індивідуальні дії, а також пасивну і активну поведінку. Якщо ви уважніше розглянете ці різні стилі, то впізнаєте той, до якого ви звичайно вдастеся у конфліктних ситуаціях; ви можете також визначити і ті стилі, якими звичайно користуються пов'язані з вами люди. Однак, за певних умов, ви можете віддати перевагу іншому стилю. Кожна людина може якоюсь мірою використовувати всі ці стилі, але, звичайно, має пріоритетні. Крім того, деякі стилі можуть бути найефективнішими для розв'язання конфліктів певного типу.  
Стиль конкуренції. Ось приклади тих випадків, коли треба використовувати цей стиль:  
- результат є дуже важливим для вас, і ви робите велику ставку на своє рішення проблеми, яка виникла;  
- ви масте достатній авторитет для прийняття рішення і уявляється ймовірним, що запропоноване вами рішення - найкраще:  
- рішення необхідно прийняти швидко, і ви маєте достатньо влади для цього;  
- ви відчуваєте, що у вас немає іншого вибору і що вам нічого втрачати;  
- ви перебуваєте у критичній ситуації, яка вимагає миттєвого реагування;  
- ви не можете дати зрозуміти групі людей, що перебуваєте у безвиході, тимчасом як хтось мас повести їх за собою;  
- ви повинні прийняти нестандартне рішення, але тепер вам необхідно діяти і у вас достатньо повноважень для такого кроку.  
Стиль ухилення. Нижче наведені найтиповіші ситуації, в яких рекомендовано застосовувати стиль ухилення:  
- напруженість є занадто великою, і ви відчуваєте необхідність послаблення напруги;  
- результат не дуже важливий для вас або ви вважаєте, що рішення таке тривіальне, що не варто витрачати на нього сили;  
- у вас важкий день, а вирішення цієї проблеми може завдати додаткових неприємностей;  
- ви знаєте, що не можете чи навіть не хочете вирішити конфлікт на свою користь;  
- ви хочете виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію або щоб заручитися чиєюсь підтримкою;  
- ситуація дуже складна, і ви відчуваєте, що розв'язання конфлікту вимагає занадто багато від вас;  
- у вас обмаль влади для розв'язання проблеми або для її розв'язання бажаним для вас способом;  
- ви відчуваєте, що у інших більше шансів вирішити цю проблему;  
- пробувати вирішити проблему терміново небезпечно, оскільки розкриття і відкрите обговорення конфлікту може тільки погіршити ситуацію.  
Стиль пристосування. Ось найхарактерніші ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування:  
- вас не дуже хвилює те, що трапилося;  
- ви хочете зберегти мир і добрі стосунки з іншими людьми;  
- ви відчуваєте, що важливіше зберегти з ким-небудь хороші взаємовідносини, ніж відстоювати свої інтереси;  
- ви розумієте, що висновок набагато важливіший для іншої людини, ніж для вас;  
- ви розумієте, що правда не на вашому боці;  
- у вас обмаль влади або мало шансів перемогти;  
- ви вважаєте, що інша людина може дістати з цієї ситуації корисний урок, якщо ви поступитесь її бажанням, навіть не погоджуючись з тим, що вона чинить, або вважаючи, що вона помиляється.  
Стиль співробітництва. Такий підхід рекомендується використовувати в описаних нижче ситуаціях;  
- вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін, і ніхто не хоче повністю від цього усунутися;  
- у вас тісні, тривалі і взаємозалежні відносини з іншою стороною;  
- у вас є час попрацювати над проблемою, що виникла (це хороший підхід до вирішення конфліктів на основі перспективних планів);  
- ви й інша людина поінформовані про проблему і бажання обох сторін відомі;  
- ви і ваш опонент хочете винести на обговорення деякі ідеї і попрацювати над виробленням рішення;  
- ви обидва спроможні викласти суть своїх інтересів і вислухати один одного;  
- обидві втягнуті у конфлікт сторони наділені рівною владою або не помічають різниці у становищі, аби на рівних шукати вирішення проблеми.  
Стиль компромісу. Нижче перераховані типові випадки, в яких стиль компромісу є найефективнішим:  
- обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;  
- ви хочете вирішити все швидко, тому що у вас немає часу чи тому, що це економічніший і ефективніший шлях;   
- вас може влаштувати тимчасове рішення;  
- ви можете скористатися короткочасною вигодою;  
- інші підходи вирішення проблеми виявилися неефективними;  
- задоволення вашого бажання має для вас не дуже велике значення, і ви можете дещо змінити визначену напочатку ціль;  
компроміс дасть змогу вам зберегти взаємовідносини, і ви віддаєте перевагу тому, щоб отримати хоч що-небудь, ніж усе втратити.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

Отже, необхідність знання особливостей стилів поведінки  учасників конфліктної взаємодії  дозволяє передбачити їхні можливі  реакції на ситуацію та заздалегідь  пом’якшувати небажані наслідки конфлікту. Знання психологічних основ спілкування, типів і особливостей осіб, які конфліктують, уміння контролювати власні емоції, сприяють раціональній поведінці людини у вирішенні складних, конфліктних проблем. Кожна конкретна ситуація вимагає використання відповідної стратегії й тактики, що відповідає поставленим цілям і задачам. Вибір оптимальної лінії поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволить їм вийти із ситуації з найменшими втратами та з користю один для одного. Невміння розрядити конфліктну ситуацію, зрозуміти та виправити помилки й прорахунки може стати причиною постійної напруженості. Потрібно пам’ятати, що конфліктом слід уміти управляти до того, як він стане настільки сильним, що набуде деструктивних властивостей. Основна причина конфлікту в тому, що люди залежать один від одного, кожному потрібні співчуття, розуміння, прихильність і підтримка іншого, потрібно, щоб хтось розділяв його переконання. Конфлікт — це сигнал про те, що відбулося щось негативне в процесі спілкування між людьми або з’явилися якісь істотні розбіжності в поглядах. 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури:

1. Бандурка А. М., Друзь В. А. Конфликтология: Учеб. пособ. для вузов. —

    Харьков, 1997.

2. Загальна конфліктологія: Навч. посіб. / Ващенко І. В. та ін. — Х.,

    2001.

3. Пірен М. Деонтологія конфліктів та управління. — К., 2001.

4.Ложкин Г. В., Повякель Н. И. Практическая психология кон-фликта:

    Учеб. пособие. — К., 2000.

5. Психология конфликта. — СПб., 2001. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Додаток 1