Стратегії оволодіння і користування мовою

Стратегії оволодіння і користування мовою

Загальні й  індивідуальні закономірності в  прийнятті рішень у процесі

навчання називають  стратегіями оволодіння. Відомо, що стратегії – це

мистецтво здійснення будь-якої діяльності, засноване на точних і

спланованих прогнозах. Стратегії оволодіння мовою –  це певний

спосіб отримання, збереження і використання мовленнєвої  інформації.

Вони містять  глибинні психологічні процеси, за допомогою  яких ті, хто

навчаються, акумулюють нові правила мови й автоматизують  їх у нових

ситуаціях через  перероблення матеріалу, який сприймається, шляхом його

структурного  спрощення з наступним включенням до індивідуальної

когнітивної схеми  студентів, що є винятково важливим при формуванні

навичок професійного мовлення. Оптимально вироблені індивідуальні

стратегії підсилюють розуміння, засвоєння і збереження в пам’яті усієї

необхідної навчальної інформації, ведуть до автоматизованого розуміння і

вироблення мовлення мовою, яка вивчається.

Мовленнєвими  стратегіями можуть керувати певні  установки суб’єкта, його

системи цінностей, переконань тощо. Важливо зауважити, що ефективність

мовленнєвих стратегій  визначається результатом або наслідками 

соціальної взаємодії, незалежно від того, чи є цей  результат навмисним,

усвідомлено спланованим.

Існують різні  класифікаційні підходи, за яких стратегії  пов’язані з

колективною навчальною діяльністю (Р. Елліс, О. Іссерс, Л. Клінберг,

С. Лебединський, О. Любашенко, Д. Міллер, Дж. Рубін Н. Формановська,

тощо). Р. Оксфорд  визначає навчальні стратегії як розвиток комунікативної

компетенції людини.

Стратегія здатна систематично та ієрархічно

вибудувати знання, уміння та навички.

Концепція О. Іссерс [4] під комунікативною стратегією розуміє

відтворену послідовність  мовних дій, спрямовану на досягнення певної

мети. Комунікативні  стратегії співвідносяться з  глобальними

можливостями  мовної поведінки. Способами реалізації глобальних

інтенцій є  комунікативні тактики, що визначають вибір мовних засобів

різних рівнів. Досягнення однакового комунікативного  ефекту часто

можливе кількома способами, тому одна комунікативна  стратегія може

об’єднувати в  своєму складі кілька тактик.

У нашому дослідженні  ми беремо на озброєння відому класифікацію

С. Лебединського [5]. Очевидно, що загальні й індивідуальні стратегії

оволодіння й  користування українською мовою  з метою формування

професійного  мовлення можна поділити на:

* метакогнітивні ( обдумування й планування процесу учіння,

контроль за розумінням або продукуванням мовлення у ході їх реалізації,

самооцінка результатів  учіння);

Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 2009, №1

190

* когнітивні (стратегії інтеріоризації і автоматизації знань про

українську мову, актуалізація фонових, декларативних, процедурних знань,

оцінка комунікативних професійно орієнтованих ситуацій);

* соціально-афективні й соціально-прагматичні (кооперування

при учінні, спілкування (професійно-ділове); взаємодія, інтроспекція,

«внутрішній діалог», перегляд неефективних мовних і комунікативних

стратегій тощо);

* комунікативні (компенсація неадекватних мовленнєвих ресурсів,

адекватний вибір  засобів, реалізація смислових замін, контекстуальна

оцінка мовленнєвих  сегментів (слів-термінів, термінологічних

словосполучень  тощо), оперування мовним і мовленнєвим  матеріалом і

його трансформування) ;

* стратегії мовленнєвого сприйняття і мовленнєвого

відтворення (планування, семантичного й мовного спрощення,

лексичного наповнення і синтаксування, корегування і контролю, а також

пошуку контекстуальних  і внутрішньомовних опор, активізації  вербальних

мереж за професійними інтересами тощо).

З лінгводидактичної позиції можна виділити чотири базових типи

когнітивно-операційних процедур, що формують мовні структури, які

складають чотири типи стратегій оволодіння і користування мовою:

* оволодіння готовими мовленнєвими моделями (вислови, які

засвоюються цілісно, без аналізу складових елементів. Це два типи

моделей: моделі-кліше та частково змінні моделі, у яких окремі позиції

можуть заповнюватися  варійованими елементами, окремими

послідовностями висловлювань. Оволодіння готовими мовленнєвими

моделями передбачає використання трьох типів стратегій: пригадування,

що базуються  на ефективних способах кодування інформації, імітативні, а

також аналіз моделей за складовими елементами, що застосовуються

після акумулювання студентами певного запасу готових  професійно-

орієнтованих  моделей);

* оволодіння творчим професійним мовленням (містить два етапи:

етап вироблення стратегії акумулювання нового знання й етап

формування  стратегії автоматизації знань, що вже маються, тобто

вироблення навичок  професійно- орієнтованого спілкування українською

мовою за напрямом майбутньої діяльності студентів);

Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 2009, №1

191

* користування мовою при мовленнєвому породженні й

мовленнєвому  відтворенні  (містять стратегії планування, семантичного /

в якому студент  полегшує план висловлювання через  редукування елементів

пропозиції, залишаючи  за слухачем завдання виведення редукованого

елементу за допомогою екстралінгвістичних  опор / і мовного спрощення/ в

якому відбувається редукція службових слів, афіксів, а  також спрощення

стилістики і  синтаксису висловлювання, наприклад, під час

професійно-орієнтованого  спілкуванні в умовах форс-мажорних обставин

(аварія на  виробництві, ремонт, невідкладна  ділова ситуація тощо)/,

стратегії корегування і стратегії контролю)[13, 184–185].

* користування мовою при мовосприйнятті (містять п’ять типів

стратегій: пошуку контекстуальних і внутрішньомовних опор, активізації

ментального простору (професійно-орієнтованих вербальних мереж),

глибинної предикації, змістовних замін, формування динамічного концепту

висловлювань. Урахування цих стратегій оволодіння і користування

українською мовою  як засобом професійного спілкування  є найважливішою

умовою оптимізації  навчання студентів у вищій школі  нефілологічного

напряму. Відпрацювання  стратегій доцільно проводити за всіма видами

навчальної діяльності, і в першу чергу за тими з  них, які викликають у студентів

найбільш серйозні комунікативно-мовні й когнітивно-ментальні  утруднення).

У загальному ж  вигляді стратегії навчання мають  містити такі типи

часткових стратегій:

* конструктивно-навчальні (метакогнітивні), що передбачають: а)

ефективну презентацію  навчального матеріалу, засновану  на диференціації

навчальних груп залежно від комунікативно-мовного  типу студентів

(комунікативно  активні, реактивні, інертні, пасивні  студенти) і різних типів та

видів запам’ятовування й оброблення інформації; б) процеси  планування

навчання; в) контроль 1086 _uc2зxа розумінням або продукуванням  мовлення і ходом їх

реалізації; г) корекцію порушень у навчанні; ґ) оцінку результатів  навчання;

* когнітивно-навчальні, що містять окремі тактичні завдання

навчання й  ефективне маніпулювання навчальним матеріалом під час

засвоєння професійно- орієнтованих знань, формування спеціальних

фахових навичок  і умінь;

* комунікативно-навчальні, що містять тактики й алгоритми

навчання оволодіння студентами готовими мовленнєвими моделями,

творчим професійним  мовленням засобами української  мови в

мовопородженні і мовосприйнятті;

* компенсаційно-навчальні, орієнтовані на усунення порушень у

системі індивідуальних стратегій оволодіння українською  мовою і тактичних

недоліків у  системі навчання. Класифікацію стратегій  подано на схемі.