Сутність соціальних конфліктів. Специфіка політичних конфліктів

Об'єкт конфлікту - це завжди який-небудь дефіцитний ресурс, тому якщо виникає можливість компенсації дефіциту ресурсу, то в багатьох випадках виникає реальна можливість усунення конфліктної проблеми.

Необхідно мати на увазі і  можливість так званих безоб'єктних конфліктів, коли обидві сторони не мають прагнень до контролю над будь-чим. Прикладом можуть виступати інтелектуальні конфлікти. Чимало прикладів подібних конфліктів ми можемо бачити у моральній сфері суспільних відносин.

Суб'єктами соціальних конфліктів виступають соціальні утворення, насамперед, необхідно говорити про великі утворення.

Практичними діючими учасниками соціальних конфліктів в конкретні індивіди, що пов'язані між собою загальними інтересами або статусом. Належність індивіда до конкретної соціальної групи перетворює його в реального або потенційного учасника будь-якого соціального конфлікту. У розмаїтості сукупності їх індивідуальних дій і вчинків реалізуються загальні цілі та позиції. Зведення індивідуальних зіткнень не означає ігнорування волі, ініціативи окремих людей, тому що загальна боротьба завжди складається з їх сукупності.

 

2.

Концепції соціальних конфліктів

Ще порівняно недавно (в 60-70-ті роки) на Заході була популярною група концепцій, яку умовно можна  назвати концепціями соціальних конфліктів. Сьогодні, коли відбулися разючі зміни на карті Європи і світу в цілому, сфера їх впливу значно зменшилась, проте і нині в таких країнах, як Італія, Франція, Німеччина і т. д., вони ще мають певний вплив на науковців і матеріальну підтримку в особі робітників і фермерів.

Апологети концепцій соціальних конфліктів (Г.Зіммель, Р.Дарендорф та ін.) вважають, що соціальний конфлікт є вирішальним (або одним з вирішальних) чинників соціального розвитку. Г.Спенсер висунув таку ідею: в суспільстві, як і в природі, існує своєрідний природний відбір, результатом якого є те, що виживають більш пристосовані, більш мобільні, загартовані. Боротьба за виживання, вважав Г.Спенсер, є необхідним стимулом соціального розвитку.

Засновники чиказької  школи соціальної екології Парк і Берджесс дійшли висновку, що соціальний конфлікт не обов'язково повинен закінчуватись якоюсь катастрофою, втратою, як вважав Г.Спенсер.

В цивілізованих формах результатом  соціального конфлікту повинна бути асиміляція, примирення, згладжування всього того, що викликає конфліктну ситуацію.

Слід зазначити, що до кінця 50-х років XX ст. концепції соціальних конфліктів нічим особливо не виділялися серед десятків інших, які мали місце в соціології. Соціальні виступи молоді, які відбулися наприкінці 60-х років, пошуки їх причин на початку 70-х років привернули увагу до концепцій соціальних конфліктів. З праць прихильників цих концепцій якось непомітно стали зникати деструктивні заклики, натомість розкривалася їх позитивна роль.

Так, один з найбільш популярних представників цієї групи концепцій  — Р.Дарендорф писав, що соціальні конфлікти оздоровлюють суспільство, не дають йому перетворитись на болото, зривають закостенілість, сприяють інноваціям. Р.Дарендорф назвав свою за-гальносоціологічну концепцію "теорією конфлікту". Він протиставив її марксистському вченню про класову боротьбу. У Маркса результатом класової боротьби є прихід до влади нових соціальних класів, тоді як у Р.Дарендорфа результатом соціального конфлікту є "шліфування", рафінування старих структур, але саме тих, які здатні до такого шліфування і рафінування.

Представники теорії конфліктів дійшли висновку, що останні зароджуються і розвиваються як всередині суспільства, так і поза ним. Якщо суспільству  загрожує небезпека зовні, внутрішньо-суспільні  конфлікти, як правило, затихають, і  воно інтегрується, тобто основну  небезпеку суспільство вбачає для  себе з боку зовнішніх факторів.

3.

Вивчаючи конфлікти з  різних точок зору, дослідники можуть виділяти й різні засади класифікації та висувати різні типології. Тому будь-які спроби запропонувати універсальну, єдину класифікацію конфліктів навряд чи плідні.

А. Єршов пропонує при проведенні соціально-психологічних досліджень типізувати конфлікти за такими ознаками: за джерелом, за змістом, за значущістю, за типами вирішення, за формами вияву, за типом структури взаємин, за соціальною формалізацією, за соціально-психологічним ефектом, за соціальними результатами.

Основною ознакою для  класифікації конфліктів за М. Дойчем є співвідношення між об'єктивним станом справ та тим станом, ший реально склався у конфліктуючих сторін. М. Дойч виділяє шість типів конфлікту:

1. "Реальний конфлікт" - це конфлікт, який об'єктивно  існує і адекватно сприймається.

2. "Випадковий, або умовний,  конфлікт" - залежить від обставин, що можуть змінюватися, але  ці обставини не усвідомлюються  конфліктуючими сторонами.

3. "Зміщений конфлікт" - реальний конфлікт, за яким приховується  інший конфлікт, що є справжнім  чинником конфліктної ситуації.

4. "Помилково дописаний  конфлікт" - конфлікт, що помилково  тлумачиться.

5. "Латентний конфлікт" - конфлікт, який має відбутися,  але не виникає тому, що не  усвідомлюється.

6. "Хибний конфлікт" - у цьому випадку реальних  підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації.

Класифікацію конфліктів на підставі виділення причинно-мотиваційних зв'язків провела Н. Гришина. Вона виділяє типи конфліктів залежно від стосунків, визначених спільною діяльністю, потреб у спілкуванні та належності до певної виробничої структури. По-перше, це конфлікти, що е реакцією на перепони щодо досягнення цілей виробничої діяльності (соціально корисних), по-друге, конфлікти, що виникають як реакція на перепоїш в досягненні особистих цілей (реалізація особистого потенціалу, прагнення до професійного зростання, визнання), по-третє, це конфлікти протидії окремих людей соціальним нормам і, нарешті, по-четверте, конфлікти особистісні, зумовлені несумісністю індивідуальних психологічних рис, У цій класифікації враховується спрямованість комунікацій, що здійснюються під час конфлікту (горизонтальні та вертикальні). Н. Гришина розробила схему типів соціально-психологічних виробничих конфліктів (табл. 13).

Таблиця 13. Типи соціально-психологічних виробничих конфліктів

Тип конфлікту	Горизонтальні конфлікти	Вертикальні конфлікти "знизу"	Вертикальні конфлікти "згори"
1. Перепона досягненню основних  цілей спільної трудової діяльності	ДІЇ однієї людини є перепоною для  успішної діяльності другої. Організаційний конфлікт	Керівник не забезпечує можливості для  успішного досягнення цілі діяльності підлеглим	Підлеглий не забезпечує керівникові можливості для здійснення основної цілі діяльності
2. Перепона досягненню особистих  цілей	Дія однієї людини є перепоною для  досягнення особистих цілей іншою. Організаційний конфлікт	Керівник не забезпечує підлеглому можливості для досягнення Його особистих цілей	Підлеглий створює перепони для досягнення керівником його особистих цілей
3. Суперечність дій особистості соціальним нормам	Конфлікт поведінки й норм у  групі	Суперечність між діяльністю керівника, його стилем роботи та очікуваннями підлеглих	Суперечність між діяльністю підлеглого як носія певної соціальної ролі та очікуваннями керівника
4. Особистісні конфлікти	Особистісна несумісність	Лідери та авторитети групи не виправдовують  очікувань інших її членів	Члени групи не виправдовують очікувань  лідерів та авторитетів

Із функціональної точки  зору класифікація конфліктів може будуватися за принципом доцільності-недоцільності. Згідно з цим принципом виділяють позитивні (конструктивні) та негативні (деструктивні) конфлікти. Спираючись на велику кількість соціально-психологічних досліджень, спрямованих на пошуки шляхів усунення конфліктів, можна дійти висновку, що конфлікт відіграє лише негативну роль, виконує лише деструктивну функцію. Насправді конфлікт, будучи одним із яскравих проявів протиріччя, сам є внутрішньо суперечливим. Він виконує не тільки деструктивну, а й конструктивну функцію. При з'ясуванні ролі конфлікту необхідно виходити з конкретної ситуації. Один і той самий конфлікт може бути деструктивним в одному плані та конструктивним в іншому, відігравати негативну роль на одному етапі розвитку й позитивну - на іншому.

Вияви деструктивних функцій  конфлікту дуже різні. Особистісний конфлікт породжує стан психологічного дискомфорту, що викликає інші негативні наслідки і може призвести до розпаду особистості. На рівні групи конфлікт здатний руйнувати систему комунікацій, взаємозв'язків, послаблювати ціннісно-орієнтаційну єдність групи, знижувати ефективність її функціонування в цілому. Так само деструктивні функції конфлікту виявляють себе й у міжгрупових взаєминах. Деструктивний вплив конфлікту може мати місце на кожному етапі його розвитку: етапі об'єктивної конфліктної ситуації, етапі п усвідомлення, етапі конфліктної поведінки та етапі вирішення конфлікту. Особливо гостро деструктивний вплив конфлікту виявляється на стадії конфліктної поведінки.

Конструктивні вияви конфлікту  теж різноманітні. Відомо, що особистісний конфлікт не тільки здатний справляти негативний вплив на особистість, а й може сприяти позитивному розвитку (наприклад, у вигляді почуття невдоволеності собою). У групових та міжгрупових стосунках конфлікт може запобігати стагнації організації, бути чинником розвитку, вияву нових цілей, норм, ціннісних орієнтацій. Конфлікт, особливо на етапі конфліктної поведінки, відіграє пізнавальну функцію, функцію практичної перевірки та корекції тих образів ситуації, що склалися. Виявляючи суперечності, що існують між членами групи, та ліквідуючи їх на стадії розв'язання, конфлікт звільняє групу від руйнівних факторів і сприяє її стабілізації. Зовнішній конфлікт може виконувати інтегративну функцію, згуртовуючи групу перед зовнішньою небезпекою.

Функціональний підхід потребує практичного ставлення до проблеми конфлікту. Тому не менш важливими, ніж розв'язання конфліктної ситуації, є питання, пов'язані з запобіганням конфлікту, його профілактикою, послабленням. Конфліктом треба вміти управляти. Управлінський аспект цієї проблеми, крім розв'язання, запобігання та послаблення, охоплює також симптоматику, діагностику, прогнозування та контролювання конфлікту. Це допомагає своєчасному виявленню ознак конфліктної ситуації та формуванню відповідного стилю поведінки.

Особливо важливо розуміти психологічну природу конфліктів керівникові, бо від нього великою мірою  залежать напруженість, тривалість та результативність конфліктних ситуацій.

Типологія, структура і  функції політичних конфліктів. Предметом політичного конфлікту є влада. Люди в своїй діяльності, знаходячись в контакті, будують певну систему взаємостосунків і взаємовпливу, а вона, у свою чергу, перетворюється на піраміду рівнів управління. Вершиною цієї піраміди і є політична влада. 
Поняття політичного конфлікту позначає боротьбу одних суб'єктів з іншими за вплив в системі політичних відносин, доступ до ухвалення загальнозначущих рішень, розпорядження ресурсами - словом, за все те, що складає владу і політичне панування. 
Політичний конфлікт - це зіткнення, протиборство політичних суб'єктів, обумовлене протилежністю їх політичних інтересів, цінностей і поглядів. 
Всі політичні конфлікти в суспільстві можна розділити на два основні вигляд: горизонтальні і вертикальні. 
 
1. Горизонтальні політичні конфлікти. В них боротьба за владу і владні повноваження ведеться в рамках існуючого ладу. Наприклад, між урядом і парламентом, різними політичними угрупуваннями в правлячій еліті, державою і окремими суб'єктами політики (особою, групою, інститутом) і т.д. 
Мета і причини виникнення горизонтальних конфліктів - вдосконалення існуючої системи влади. Наприклад, часткове коректування політичного курсу, зміна неугодних лідерів або правлячої еліти, збільшення або зменшення владних повноважень тих або інших суб'єктів політики і т.п. 
Тоталітарний режим влади не визнає ніяких політичних конфліктів і прагне їх не допустити. Щоб тримати в узді урядовий апарат, влада повинна постійно кидати на розтерзання і своїх представників. Так, більшість членів сталінського політбюро була вимушена принести в жертву близьких родичів: Молотів і Калінін - своїх дружин, Кагановіч - брата. Якщо подивитися на частку загиблих членів «ленінської гвардії» від руки «своїх», то не залишається сумніву в тому, що ці терористичні групи влади були групами самознищення. Та ж історія повторилася і в ніч «довгих ножів», коли Гітлер знищів штурмовиків Рема. Так само був знищений за наказом Мао Цзедуна актив хунвєйбинів. Так само розправився з своїм оточенням Нерон після підпалу Рима. 
В демократичній політичній системі горизонтальні політичні конфлікти інституалізовані і певною мірою запрограмовані. Більшість з цих конфліктів носить відкритий характер, наприклад, парламентські дебати, розпуск парламенту і призначення нових виборів, вотум недовір'я уряду, обіг в конституційний суд та ін. 
 
2. Вертикальні політичні конфлікти. В них конфронтація проходить по лінії «влада – суспільство». Різні соціальні шари, класи і етнічні групи в неоднорідній соціальній політичній структурі суспільства займають різні позиції (статуси) і грають різні ролі. Ієрархічність статусно-ролевої структури нерівний доступ до ресурсів і влади породжують політичні конфлікти на всіх рівнях вертикалі «влада - суспільство». 
Як види політичних конфліктів виділять також конфлікти цінностей і конфлікти інтересів. 
Конфлікт цінностей виникає як зіткнення різних ціннісних орієнтацій, тобто уявлень про саму політичну систему, політичний курс країни і правила політичної гри. 
В конфлікті інтересів боротьба йде у сфері розподілу і перерозподілу різних ресурсів (влади, матеріальних благ, духовних цінностей та ін.). 
Кожний конфлікт має свою внутрішню структуру, в якій зарубіжна конфліктологія виділяє наступні складові:

• Конфліктна ситуація - це ситуація, в якій дві або більш сили переслідують несумісну мету. При її аналізі важливо визначити, чи націлені сторони на боротьбу до остаточної перемоги, що припускає знищення або повне підкорення супротивника, або їх мету обмежено отриманням певних матеріальних ресурсів, певного статусу.
• Конфліктна установка, під якою розуміється орієнтація учасників конфлікту, їх очікування і взаємне сприйняття, характеризує психологічний аспект конфлікту.
• Конфліктна поведінка, під якою розуміються дії, що робляться сторонами конфлікту один проти одного. Вони можуть бути насильницькі і ненасильницькі. Розрізняють пряму і непряму конфліктну поведінку.

Політичні конфлікти можуть виконувати негативні і позитивні функції. Так, конфлікти великого масштабу і інтенсивності за відсутності процедур регулювання можуть викликати катастрофу, привести до величезних втрат. Більш того, з появою ядерної зброї і засобів його доставки в результаті конфлікту можливо знищення людства. 
Основні позитивні функції конфлікту полягають в наступному:

• вони сигналізують суспільству і властям про існуючі суперечності і стимулюють дії, здатні запобігти дестабілізації влади і дезинтеграції суспільства. Тому своєчасне виявлення і врегулювання конфліктів є істотним рівнем поступального розвитку суспільства.
• вони сприяють чіткому формуванню позицій учасників. Це сприяє раціоналізації і структуризації політичного процесу шляхом утворення союзів і коаліцій.