Темперамент та його типи з точки зору різних концептуальних підходів

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський державний університет харчування та торгівлі 
 

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності 
 

Реферат 

на тему: "Темперамент та його типи з точки зору різних концептуальних підходів" 
 
 
 
 

студентка III курсу

групи ТЕ-49

Засєкіної О.Л. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Харків 2011

Зміст 

Вступ…………………………………………………………………………………….3

1. Поняття темпераменту…………………………………………………………..4
2. Історія вчення темпераменту…………………………………………………...6
3. Фізіологічні основи темпераменту……………………………………………..8
4. Типи темпераменту…………………………………………………………….10

4.1. Холеричний темперамент……………………………………………..……12

4.2. Сангвінічний  темперамент…………………………………………..……..13

4.3. Флегматичний  темперамент………………………………………………..15

4.4. Меланхолійний  темперамент………………………………………………16

4.5. Конституціональні  типології Е. Кречмера і У. Шелдона…………...……17

4.6. Сім критеріїв  темпераменту В. М. Русалова……………………………....19

Висновок…………………………………………………………………………….…21

Список використаної літератури………………………………………………..……23 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Потреби, інтереси та ідеали, взагалі установки  і тенденції особистості визначають, що хоче людина, його здатності –  що він може. Але залишається ще питання про те, що ж він є  – які основні, стрижневі, найбільш істотні властивості людини, які  визначають його загальний вигляд і  його поведінку. Це питання про темперамент. Коли говорять про темперамент, то мають  на увазі багато психічних розходжень між людьми – розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної  вразливості, темпу, енергійності дій  і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки  та діяльності. Тим не менш, темперамент  і сьогодні залишається багато в  чому спірною і невирішеною проблемою, а його актуальність не згасає.

     Основними завданнями цього реферату є:

• сутність темпераменту та його фізіологічні основи
• розкрити сутність теорії Івана Павлова

     При всьому різноманітті підходів до проблеми стосовно темпераменту, вчені і практики визнають, що темперамент – біологічний фундамент, природна основа, на якому формується особистість як соціальна істота. Тобто темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічними особливостями людини, і однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними і в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.

     Динамічна характеристика психічної діяльності не має самодостатнього, формального  характеру, вона залежить від змісту і конкретних умов діяльності, від  ставлення індивіда до того, що він  робить, і до тих умов, в яких він  знаходиться. Темпи діяльності людини будуть, очевидно, різними в тому випадку, коли напрямок її вимушено йде  врозріз з її схильностями, інтересами, вміннями та здібностями, з особливостями  характеру, коли людина відчуває себе в чужому оточенні, і в тому випадку, коли вона захоплена і захоплена  змістом роботи і знаходиться  в співзвучною для неї середовищі.

1. Поняття темпераменту 

     Ще  в давні часи вчені, спостерігаючи  зовнішні особливості поведінки  людей, звернули увагу на великі індивідуальні  відмінності в цьому відношенні. Одні дуже рухливі, емоційно збудливі, енергійні. Інші повільні, спокійні, незворушні. Одні товариські, легко вступають  в контакти з оточуючими, життєрадісні, інші замкнуті, потайливі. Причому йшлося про чисто зовнішні прояви, безвідносно  до того, розумний чоловік, або обмежений, працьовитий або ледачий, сміливий або боязкий, правдивий чи неправдива, чим він займається, які його інтереси і т. д.

     Наприклад, дві людини роблять одну й ту ж  роботу і роблять її однаково добре, але один трудиться з пристрастю, захоплено, нетерпляче, проявляє ініціативу, інший - неквапливо, зате методично, ґрунтовно, діловито, суворо за інструкцією. Такі індивідуальні особливості названі  темпераментом.

     Спостерігаючи за поведінкою дітей і дорослих, за тим, як вони працюють, навчаються, грають, як реагують на зовнішні впливи, як переживають  радощі й прикрощі, ми безсумнівно, звернемо увагу на великі індивідуальні  відмінності між ними щодо активності, рухливості, емоційності, тобто відмінності їх темпераментів. Однак людина не народжується вже сформованою особистістю. Нею вона стає поступово. Але ще раніше, ніж людина стане особистістю, у неї спостерігається індивідуальні особливості психіки. Ці особливості психіки дуже консервативні, стійкі. Вони утворюють у кожної людини своєрідну психічний грунт, на якому згодом, залежно від її особливостей, виростають властивості особистості, властиві тільки даній людині. Це означає, що психіка дитини не схожа на гладку дошку, де можна писати будь-які візерунки, і що в процесі виховання і навчання дитини треба спиратися на наявні у нього від народження властивості. Ці властивості у всіх різні.

     Темперамент – сукупність типологічних особливостей людини, які проявляються в динаміці його психологічних процесів: у швидкості і силі його реакції, в емоційному тонусі його життєдіяльності.

   У теперішній час виділяють два  основні показники динаміки психічних  процесів і поведінки: активність та емоційність. Активність виражається в різному ступені прагнення активно діяти, виявляти себе в різноманітній діяльності, в різній швидкості і силі протікання психічних процесів, в різного рівня рухової (або моторного) рухливості, швидкості або сповільненості реакцій. Прояви активності у різних людей різна. Можна відзначити дві крайнощі: з одно боку, велика енергія, пристрасність і стрімкість у психічній діяльності, рухах і мови, а з іншого – пасивність, інертність, повільність, млявість психічної діяльності, руху і мови. Другий показник динамічності – емоційність – виражається в різного ступеня емоційної збудливості, у швидкості виникнення і силі емоцій людини, в емоційній вразливості (сприйнятливості до емоційних впливів).

   З найдавніших часів розрізняли чотири основних типи темпераменту, які отримали такі назви: сангвінічний (живий), флегматичний (повільний, спокійний), холеричний (енергійний, пристрасний) та меланхолійний (замкнутий, схильний до глибоких переживань).

   Щось  подібне можна спостерігати в  динаміці психічної діяльності різних людей. У одних людей психічна діяльність протікає рівномірно. Такі люди зовні завжди спокійні, врівноважені і навіть повільні. Вони рідко сміються, погляд їх завжди строгий і голодний. Потрапляючи у важкі ситуації або смішні положення, ці люди залишаються  зовні незворушними. Їх міміка та жести  не відрізняються різноманітністю  і виразністю, мова спокійна, хода тверда. У інших людей психологічна діяльність протікає стрибкоподібно. Вони дуже рухливі, неспокійні, криклива. Мова їх поривчаста і пристрасно, руху хаотичні, міміка різноманітна і багата. Нерідко такі люди при розмові махають руками і тупають ногами. Вони метушливі  і нетерплячі.

   Властивості темпераменту і є ті природні властивості, які визначають динамічну сторону психічної діяльності людини. Іншими словами, від темпераменту залежить характер перебігу психічної діяльності, а саме: 1) швидкість виникнення психічних процесів та їх стійкість (наприклад, швидкість сприйняття, швидкість розуму, тривалість зосередження уваги), 2) психічний ритм і темп, 3) інтенсивність психічних процесів ( наприклад, сила емоцій, активність волі), 4) спрямованість психічної діяльність на якісь певні об'єкти (наприклад, постійне прагнення людини до контактів з новими людьми, до нових вражень від реальної дійсності або зверненість людини до самої себе, до своїх ідей і образів).

   Також динаміка психічної діяльності залежить від мотивів і психічного стану. Будь-яка людина, незалежно від  особливостей його темпераменту, за наявності  інтересу працює енергійніше і швидше, ніж при його відсутності. У кожної людини радісна подія викликає підйом душевних і фізичних сил, а нещастя - падіння їх.

   Навпаки властивості темпераменту проявляються одним і тим же чином в самих  різних видах діяльності і при  самих різних цілях. Наприклад, якщо студент хвилюється перед здачею заліку, проявляє занепокоєння перед  проведенням уроку в школі  під час педагогічної практики, знаходиться  в тривожному очікуванні старту на спортивних змаганнях, це означає, що висока тривожність – властивість її темпераменту. Властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічними особливостями людини. Різні властивості темпераменту закономірно пов'язані між собою, утворюючи певну організацію, структуру, що характеризує тип темпераменту [1].  

2. Історія вчення темпераменту 

     Слово "темперамент" в перекладі з  латинської означає "належне співвідношення частин", рівне йому за значенням  грецьке слово "красис" ввів давньогрецький лікар Гіппократ (V-IV ст. До н. Е..). Під темпераментом він розумів і анатомо-фізіологічні, й індивідуальні психологічні особливості людини. Він вважав, що темперамент порушеннями в пропорції чотирьох рідин у тілі: крові (латинською – "сангвіс"), лімфи (по-грецьки – "флегма"), жовчі (по-грецьки – "холі") і чорної жовчі (по грецькою – "Мелана холі"). Звідси згодом виникли назви чотирьох типів темпераменту – сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик, що збереглися до нашого часу.

     Римський  лікар Гален (II ст.) характеризує типи темпераменту, поряд з фізіологічними властивостями, психологічними і навіть моральними властивостями. Німецький філософ Кант в кінці 8 століття характеризує темперамент лише як психічні властивості. І. Кант в книзі "Роздуми над почуттям прекрасного" (1764 г) написав, що флегматик відрізняється "недоліком морального почуття", а меланхолікові більше, ніж будь-кому, властива "справжня доброчесність", почуття прекрасного найбільш розвинене у сангвініка, а почуття честі - у холерика. І аж до новітнього часу характеристика темпераменту залишалася переважно психологічної. У зв'язку з цими змінюється поняття про типи темпераменту. Вони характеризуються пропорцією вже не фізіологічних, а психологічних властивостей. У Канта – це співвідношення різних почуттів і різного ступеня активності діяльності. У Вундта (кінець XIX ст.) – це співвідношення швидкості і сили "душевних рухів".

     Природно, що змінюються і характеристика основних типів темпераменту, і уявлення про  кількість типів. Одними і тими ж  словами - "сангвінік", "холерик", "флегматик" і "меланхолік" – різні психологи позначали зовсім різні характеристики. Гален нарахував декілька різновидів чотирьох типів. Інші вчені розрізняли шість, вісім і т.д. типів.

     Починаючи з Канта стали відрізняти властивості  темпераменту від інших індивідуальних властивостей (характеру особистості). Однак протягом тривалого часу не було запропоновано якого-небудь суворого і точного критерію для такого розрізнення.

     Нарешті, в історії вчення про темперамент  змінилося розуміння його фізіологічних  основ. Найбільше значення має боротьба двох основних напрямів – пояснення типів темпераменту співвідношенням діяльності залоз внутрішньої секреції (німецький психолог Кречмер, американський – Шелдон) або співвідношення властивостей нервової системи [2]. 
 
 
 

3. Фізіологічні основи темпераменту 

     Справді наукове пояснення темпераментів  дає вчення І. П. Павлова про типи вищої нервової діяльності.

     Згідно  з ученням І. П. Павлова індивідуальні  особливості поведінки, динаміка психічної  діяльності залежить від індивідуальних відмінностей у діяльності нервової системи. Основою ж індивідуальних відмінностей у діяльності нервової системи вважають різні прояви, зв'язок і співвідношення нервових процесів - збудження і гальмування.

     І. П. Павлов відкрив три властивості  процесів збудження і гальмування:

     1) силу процесів збудження і  гальмування; 

     2) врівноваженість процесів збудження  і гальмування; 

     3) рухливість процесів збудження  і гальмування. 

     Сила  нервових процесів характеризує працездатність, витривалість нервової системи і  означає здатність її переносити або тривалий, або короткочасне, але дуже сильне збудження або  гальмування. Протилежна властивість - слабкість нервових процесів – характеризується нездатністю нервових клітин витримувати тривале і концентроване збудження і гальмування. При дії дуже сильних подразників нервові клітини швидко переходять в стан охоронного гальмування. У слабкій нервовій системі нервові клітини відрізняються низькою працездатністю, їх енергія швидко виснажується. Але зате слабка нервова система має велику чутливість: навіть на подразники невеликої величини вона дає відповідну реакцію.