Вікова психологія

Взаємодія немовляти з предметами й оточуючими людьми. У період немовляти зростає  потреба у взаємодії з оточуючими людьми та предметами, в оволодінні предметними діями.

Підсумовуючи  дані про пізнавальний розвиток дітей  першого року життя, Ж. Піаже виокремив такі стадії розвитку структур взаємодії немовляти з предметами й оточуючими людьми:

а) операційна консолідація (1—4 місяці). Дитина своїми рухами намагається відновити  попередні відчуття (наприклад, рух  очей у бік привабливого об'єкта чи рух руки до рота). Наприкінці цієї стадії вона зауважує зміни звичної  для неї поведінки матері й  робить певні зусилля, щоб викликати  її звичну реакцію. Якщо це не вдається, немовля починає займатися чимось іншим. Така поведінка свідчить про  те, що у дитини починають складатися первинні «наміри», зокрема намагання  вплинути на дорослого;

б) операційна координація (4—8 місяців). Зауваживши цікавий рух будь-чого, немовля майже миттєво схоплює  його, відтворює, спостерігаючи з  інтересом за реакцією дорослого. Дитина вдається до навмисних дій, щоб привернути увагу матері чи іншої дорослої людини (тягне маму за волосся, простягає  руки до неї та ін.). Ці дії є спрямованими на іншого сигналами, стимулами до бажаної  для дитини поведінки;

в) біфокальна (одночасна сфокусованість дитини на власній дії та реакціях дорослого) координація (8—12 місяців). Виявляється вона в довільному повторенні одного й того самого руху з різними частинами об'єкта. На цій стадії структури взаємодії з неживими об'єктами координуються зі структурами взаємодії з людьми (гра з дорослим, іграшками). Увага дитини одночасно зосереджується і на людині, і на неживому об'єкті (іграшці);

г) удосконалена координація (8—12 місяців). Немовля виявляє здатність здійснювати  рухи з об'єктами в різних напрямках. На цій стадії з'являється імітація дитиною рухів і дій, здійснених іншими людьми, ведеться активний пошук  цікавих об'єктів, щоб продемонструвати їх іншому.

Отже, у взаємодії з предметами й  оточуючими людьми немовля долає  стадії операційної консолідації, операційної  координації, біфокальну та удосконаленої координації, які є свідченням його пізнавального розвитку.

Новоутворення періоду немовляти. Наприкінці першого  року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. Головним в акті ходьби є не тільки розширення простору існування немовляти, а й те, що воно відокремлює себе від дорослого. Відбувається розпад єдиної ситуації Ми, внаслідок якого вже не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про подолання дитиною меж  попередньої ситуації розвитку.

Наступним важливим новоутворенням цього віку є розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, зрозуміле тільки близьким, специфічне за своєю структурою (складається  з частинок слів) і ще не зв'язне. Щоб зрозуміти таке мовлення, необхідно  враховувати конкретну ситуацію, в якій перебуває дитина і якої воно безпосередньо стосується. Мовлення є новою властивістю, показником того, що попередня соціальна ситуація розвитку дитини розпалася. Замість  єдності батьків і немовляти, з'явилися двоє: дорослий і дитина.

Криза першого року життя. Протягом першого  року в житті дитини відбувається різка зміна ситуації, яка виявляється  в переході від біологічного типу розвитку (несформованості поведінки, безпорадності, потреб у їжі й теплі) до соціального (активності, потреб у взаємодії з іншою людиною, пізнанні навколишнього світу), що, як правило, дається їй дуже непросто, породжує кризові переживання. 
Криза першого року життя — криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.

Головною  ознакою кризи першого року є  різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися. За такої ситуації загострюються  переживання, чутливість до різноманітних  впливів. Протягом цього періоду  розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами  сім'ї (дорослими та іншими дітьми). Усе це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього  світу. Усвідомлюючи значущість кризового  періоду в житті дитини, дорослі  повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і  самостійності.

У річному віці соціальна ситуація розвитку різко змінюється. Ще недавно  безпорадна дитина, будь-яка потреба  якої опредмечувалася дорослим, тепер уже багато чого навчилася. Здатність самостійно пересуватись відкрила для неї загадковий світ предметів. Якщо раніше дорослий був центром її світу, то тепер вона мовби заворожена предметами. З'являються перші афективні реакції — сильні короткочасні нервово-психічні збудження, пов'язані переважно з невдачами, які виникають у процесі засвоєння предметних дій. Зв'язок між дитиною і дорослим опосередковується предметом.

Нормальне подолання кризи першого року життя спричинює роз'єднання предметної і соціальної складових безпосереднього  оточення дитини, розпад пра-Ми, становлення першої форми Я як основи для розвитку предметної маніпуляції, в результаті якої пізніше виникає Я-діюче.

Загалом, головними надбаннями віку немовляти  є пізнавальний розвиток, взаємодія  з неживими предметами і людьми, які його оточують, ходьба, поява  мовлення. Подолання кризи першого  року життя зумовлює подальший розвиток дитини. На цьому етапі відбуваються перехід від біологічного до соціального  типу розвитку, оволодіння «діалогом» із дорослим, значні зрушення у пізнавальному  розвитку (розпізнавання інформації на основі оперативних одиниць сприймання і сенсорних еталонів, розвиток упізнавання  та оперативної пам'яті), формування мовлення, структур взаємодії з предметами та оточуючими людьми, розширення соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходьбою, проявляються перші афективні  реакції.

Висновки.

  Найважливіші  надбання у психічному розвитку  новонародженого:

— набуття перших соціальних ознак на основі досвіду  безпосередньо-емоційного спілкування  з дорослим;

— закріплення специфічно людського біоритму нічного сну  та періоду денної активності;

— початок формування перших соціальних потреб у пізнанні та спілкуванні;

— закладання основ  формування людської поведінки (зорове й слухове зосередження на обличчі  дорослого, перша соціальна емоція — посмішка);

— органи чуття розвиваються швидше рухового апарату;

— і розвиток першої форми поведінки — комплексу  пожвавлення.