Державне регулювання охорони навколишнього середовища

   Державному регулюванню підлягають передусім стан навколишнього середовища, тобто сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів, природні ресурси, як залучені до господарського обігу, так і ті, що на цей час не використовуються в народному господарстві (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліси та інші природні комплекси). Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної ситуації підлягають також здоров'я та життя людей.

   Суть державного регулювання охорони навколишнього середовища визначається екологічною політикою держави. Вона має бути спрямована на перебудову відносин у системі "людина - суспільство-навколишнє середовище" з метою підтримання та створення сприятливих екологічних умов для проживання населення, забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів.

  Державне регулювання цієї сфери має забезпечувати з боку держави систему гарантій екологічної безпеки, певною мірою впорядковувати систему управління в галузі природокористування, закладати підвалини гармонійного узгодження екологічних інтересів суспільства з інтересами його економічного розвитку.

  Одним з основних шляхів спільного розв'язання соціально-економічних та екологічних проблем є чітке функціонування механізму охорони довкілля і раціоналізації природокористування.

  Структурним елементом господарського механізму раціонального природокористування є система управління. Вона має забезпечувати виконання таких функцій управління сферою природокористування, як організація, регулювання, контроль, прогнозування, облік, експертиза, нагляд та ін. Лише за умови виконання цих функцій у необхідному обсязі відповідна організаційна система може розглядатися як така, що здатна управляти.

  Формування зазначеної системи управління передбачає запровадження у практику економічного (в тому числі планового), адміністративного, законодавчого та інших механізмів забезпечення заінтересованості природокористувачів у збереженні та поліпшенні навколишнього середовища, використанні й відтворенні його потенціалу.

  Відомо, що при запозиченні фінансових ресурсів державою забезпеченням кредиту є все, що перебуває у державній власності. Усі природні елементи, які у сукупності утворюють природну складову національного багатства, є об'єктами права власності. В економічному розумінні будь-який об'єкт права власності розглядається як певний фонд вартості, що існує в товарній або грошовій формі.

  Стаття 4 Закону України "Про охорону навколишнього середовища" вказує на те, що в державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у колективну та приватну власність. І далі: "Право розпорядження природними ресурсами здійснює Верховна Рада України". Тобто право розпоряджатися природною складовою національного багатства належить законодавчому органу державної влади, тоді як виконавчий її орган - Кабінет Міністрів "забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування"(ст. 16 Конституції України). Отже, можна сказати, що саме власні структури здійснюють використання природних ресурсів у фінансово-кредитних цілях.

   Одним із напрямів економічної політики природокористування є роздержавлення і приватизація природного сектору, де матеріальним об'єктом права власності постає земля. Однак, поки що процес приватизації гальмується невизначеністю фінансових відносин щодо використання природного простору як сфери життя, розселення та розміщення виробничого потенціалу, тобто його використання у побутових та господарських цілях.

  Взаємодія суспільства і природи реально здійснюється у процесі природокористування як суспільно корисної діяльності людства. Вона має кілька взаємопов'язаних між собою напрямів:

1. Про використання природного простору як сфери життя населення, розселення та розміщення виробничого потенціалу;
2. Прo використання природних ресурсів із вилученням та без вилучення;
3. Прo використання природного середовища для приймання відходів життєдіяльності, а також для розсіювання енергії. Зазначені напрями природокористування, якщо їх розглядатиу фінансовому аспекті, узагальнюються одним напрямом - використанням природної складової національного багатства.

    Фінансові відносини у сфері природокористування повинні забезпечуватися сукупністю дійових нормативно-правових актів у сфері регулювання і контролю за використанням природних ресурсів, охороною довкілля та дотриманням екологічної безпеки.З метою реалізації функцій державного регулювання охорони та раціонального використання природних ресурсів визначено три рівні управління: національний, регіональний і місцевий.На національному рівні до функцій управління природоохоронною діяльністю належать такі:

- розробка методологічного, нормативно-методичного та правового забезпечення;

- проведення державної екологічної експертизи та її виконання на національному рівні;

- створення економічного механізму природокористування;

- регулювання використання природних ресурсів і запобігання забрудненню навколишнього середовища;

- державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;

- визначення нормативів якісного стану природних ресурсів;

- формування та використання державних позабюджетних фондів охорони навколишнього середовища;

- регулювання використання ресурсів державного значення;

- державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства, зокрема ядерної та радіаційної безпеки;

- організація взаємодії з іншими міністерствами та відомствами стосовно виконання вимог природоохоронного законодавства;

- здійснення єдиної науково-технічної політики щодо охорони та раціонального використання природних ресурсів;

- реалізація державної політики щодо збереження біорізноманіття;

- забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки України;

- реалізація міжнародних угод та виконання Україною взятих на себе в межах цих угод зобов'язань і підтримка міждержавних відносин у природоохоронній сфері;

- запровадження єдиної державної політики та забезпечення процесу прийняття державних рішень екологічною інформацією (організація моніторингу, впровадження інформаційних технологій, введення обліку забруднень, прогнозування);

- екологічна освіта та виховання населення.

На  регіональному рівні управління природою та природокористування:

1. регулюється використання природних ресурсів регіону;

2. запроваджується економічний механізм природокористування;

3. визначаються нормативи забруднення природного середовища (встановлюються нормативи ГДВ, ГДС і розміщення відходів);

4. контролюється дотримання природоохоронного законодавства;

5. досліджується стан навколишнього природного середовища тощо.

На  місцевому рівні управління природоохоронною діяльністю:

- реалізуються рішення відповідних органів місцевої влади;

- координується діяльність місцевих органів управління з питань охорони природного середовища, підприємств, установ та організацій тощо;

- організовується розробка місцевих екологічних програм;

- визначаються у встановленому порядку нормативи плати та розміри платежів за забруднення навколишнього природного середовища та розміщення відходів;

- організовуються збирання, переробка, утилізація і захоронення промислових, побутових та інших відходів на своїй території;

- організовуються екологічна освіта та екологічне виховання громадян.

   Суб'єктами регулювання відносин у сфері природокористування на національному рівні є: Верховна Рада України та Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України та уряд Автономної Республіки Крим, Міністерство охорони навколишнього середовища, Міністерство економіки, Міністерство освіти і науки, Держкомстат, Державний комітет зі стандартизації, метрології та сертифікації, Державний комітет з гідрометеорології, Держкомводгосп, Держкомлісгосп, Держкомгідромет, Держком-зем, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство юстиції тощо.

  Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до Господарського Кодексу України, Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Кодексу України про надра, Лісового Кодексу України, Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про рослинний світ", "Про тваринний світ", "Про охорону атмосферного повітря" та ін.

  Суб'єкти господарювання можуть використовувати природні ресурси на праві власності і на праві користування. Порядок надання природних ресурсів у власність і користування громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності визначаються земельним, водним, лісовим та іншим соціальним законодавством.

    Не було ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів захисту навколишнього природного середовища. Ці та інші чинники, зокрема низька економічна свідомість суспільства, високий рівень концентрації промисловості та інтенсивне сільське господарство, непродумане, екологічно необгрунтоване розміщення й нарощування виробничих потужностей, фінансування і здійснення природоохоронних заходів за залишковим принципом призвели до високого техногенного навантаження на природне середовище, до його деградації, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у величезних кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до значного погіршання стану здоров’я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, що загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією всього народу України. І досі в багатьох промислових агломераціях і великих містах залишаються високими рівні забруднення атмосферного повітря, водного басейну, землі, продуктів харчування.

  Триває виснаження й руйнування біологічних ресурсів, ландшафтів та інших цінних природних комплексів.Значно ускладнила ситуацію найбільша в світі ядерна катастрофа на Чорнобильській АЕС. За своїми масштабами й значенням вплив господарської діяльності на навколишнє середовище певною мірою є адекватним стихійним природним процесам. Аварія на ЧАЕС 1986 р. з її вкрай негативними медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.Усю територію України парламентом країни оголошено зоною екологічного лиха. У водойми скидається 2,6 млрд м3 забруднених стоків, а в атмосферу — 17,5 млн т небезпечних речовин, зокрема промисловістю — 11 млн т. Питома вага орних земель становить 55%. Проте понад 31 із 42 млн га сільськогосподарських угідь зазнають водної та вітрової ерозії, 10 млн га мають підвищену кислотність, 4,7 млн га — землі засолені й солонцюваті. За останні 15 років із сільськогосподарського обороту вилучено 450 тис га, з яких 97% — колишні високопродуктивні землі. Найвищий рівень забруднення в містах Донецьку, Маріуполі, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Лисичанську, Кривому Розі, Дніпродзержинську, Луганську, Макіївці, Комунарську, Полтаві, Ялті, Києві.Високий рівень хімічного і бактеріологічного забруднення має акваторія Азовського моря, особливо в районах Маріуполя і Бердянська. Чорне море має дуже забруднені акваторії біля Одеси і Каркінітського лиману.В Україні на 1 жителя припадає 1130 м3 води за рік, що в 15 разів менше, ніж у країнах Європи. Гострий дефіцит води відчувають райони Донбасу, Криму, Придніпров’я. Забруднено річки і ріки, зокрема Дніпро, Сіверський Донець та інші. Унаслідок порушення гідрологічного режиму з карти України нині зникла безліч малих річок, озер та інших водоймищ. Водні ресурси України зазнають постійного жорстокого хімічного пресингу. Третина промислових і побутових стоків у річки взагалі не очищується, а вони містять понад 7 млн тонн шкідливих і отруйних речовин, що у водному середовищі утворюють нові токсичні сполуки.

  Відбувається термальне забруднення природних вод унаслідок скидання гарячої води із систем охолодження електростанцій та інших промислових підприємств. Виникає цвітіння води, яке активізується хімічними елементами мінеральних і органічних добрив, що також потрапляють у водоймища.

  Зараз в Україні неякісну воду п’є 17% населення, що спричиняє жовчнокам’яні захворювання, вірусний гепатит і навіть холеру. Україна, іще недавно квітучий зі сприятливим кліматом край із чистими річками, з родючими грунтами, на очах одного покоління перетворюється на пустелю, малопридатну для життя, на зону, перенасичену промисловістю, де міста задихаються від токсичних промислових викидів, води не вистачає, де дорослі й діти страждають від різних захворювань, де поля, які раніше годували мільйони людей, тепер отруєно ядохімікатами, а знівечені землерийною технікою всемогутніх меліораторів мальовничі річечки, ще недавно сповнені життя, нині перетворюються на багнисті канави.

  Наш могутній Дніпро, цю священну ріку українського народу, оспівану Гоголем і Шевченком, у наші дні четвертовано, поділено на так звані моря, які кожного літа загнивають на величезних площах, стаючи розплідником отруйних синьо-зелених водоростей.

  З екологічного погляду Україна нині значною мірою може бути сумним прикладом майбутнього людства, моделлю нашої нещасної планети, де Червоних книг уже не вистачає для запису загиблих видів флори і фауни, так безглуздо і безжалісно знищених людиною.

  Тому незалежна українська держава мусить якщо не відновити колишній стан живої природи (це, на жаль, уже неможливо!), то принаймні подбати про те, щоб завдавати мінімальної шкоди довкіллю. Альтернатива — посадити ліс чи збудувати завод — має завжди, за всіх обставин вирішуватись на користь лісу. Наша ситуація додатково ускладнюється тим, що вирішення проблем охорони природи й навколишнього середовища потребує не тільки розробки «заходів», як було раніше, а й величезного ентузіазму всіх громадян, зростання загальної культури, глибокого і точного знання законів природи.

  У доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища зазначається, що для досягнення стану сталого природного позитивного розвитку є необхідними такі передумови:

- політична система, здатна забезпечити участь широкої громадськості в прийнятті рішень;

- економічна система, яка могла б забезпечити розширене виробництво та технічний прогрес на власній міцній базі;

- соціальна система, здатна знімати напруження, що виникає внаслідок негармонічного економічного розвитку;

- система ефективного виробництва, орієнтованого на збереження еколого-ресурсної бази;

- технологічна система, яка могла б стимулювати постійний пошук нових рішень;