Дослідження складу повітря та води Пустомитівського району та їх вплив на організм людини

  У воді містяться ще різноманітні солі. Так, вода вважається якісною, якщо мінералізація її знаходиться в межах 200…400 мг/л. При меншому вмісту (до 100 мг/л) погіршується смак води, а вода позбавлена солей(дистильована) , взагалі шкідлива. Хімічні складники води перш за все виявляють наші органи чуття. Так, мікрочастинки міді надають воді мутність, заліза – червоне забарвлення. Залізо, яке міститься у воді, не загрожує нашому здоров'ю, але придає йому неприємний смак; при пранні на тканинах залишаються ржаві плями. Допустимий вміст заліза у воді – 0,3 мг/л. Солі НСІ та Н2S надають воді солений та гірко-солений смак. Вживання такої води приводить до порушення діяльності шлунково-кишкового тракту. Вода, містячи більше 350 мг/л хлоридів чи більше 500 мг/л сульфатів, вважається неблагополучною для здоров'я. А солі кальцію та магнію надаються воді жорсткості, яка допускається на рівні 7 мг·екв/л . При більшому вмісту таких солей у воді важче розварюються овочі та м'ясо, зменшується їх харчова цінність, при пранні збільшуються витрати мила. Накип псує чайники та котли, засмічує водні труби. При жорсткій питній воді менше випадків інфарктів та приступів гіпертонії, при м’якій більший процент серцевих захворювань. В ній внормований вміст фтору, таких токсичних добавок, як миш'як, свинець, берилій, молібден, селен, стронцій та інших елементів.

 Дистильована вода  для пиття не годиться. Тому  що вона не містить необхідної  кількості мінеральних елементів  і може порушити обмін речовин.  Не підходить для пиття і  надмірно жорстка вода – вона негативно впливає на органи травлення, і сильно м’яка – вона створює мінеральний дисбаланс в організмі. У цілому ж, якісна питна вода – це артезіанська вода з прісноводних джерел, очищена від механічних домішок і бактеріальних та хімічних забруднень. При цьому вона не повинна містити домішок хлору або якихось інших токсичних речовин.

  Вода, яка тече з крана, знезаражується хлором, тому в ній є сполуки хлору в значних кількостях. Вживання водопровідної води в якості питної, навіть якщо вона прозора, вкрай небажане. Швидкої шкоди здоров’ю вона не завдасть, але, повільно підточуючи його, з часом може спровокувати масу досить суттєвих і навіть смертельних захворювань. Органічні речовини, які містяться в такій воді. При з’єднанні з хлором утворюють канцерогени, які сприяють утворенню клітин раку. Сильна отрута, діоксин, утворюється і при кип’ятінні хлорованої води. Тому, перед тим, як вживати воду з-під крана в якості питної, її слід неодмінно фільтрувати.

Оптимальним варіантом,щоб  уникнути явищ  в результаті неякісної  води, буде пити мінеральну або бутильовану воду кімнатної температури. Правильно розрахована її щоденна кількість є профілактичним засобом від багатьох захворювань.

  Найбільш придатними для господарсько-питного водопостачання, як правило, є глибокі підземні води (артезіанські, міжпластові). Їх відмінність – прозорість, відсутність організмів, постійна температура. Практично вся природна питна вода вимагає очищення та знезараження.

  У разі невідповідності води стандартам, здійснюється її очищення і знезараження. Очищення води передбачає під собою звільнення води від завислих часток, каламутності, від невластивих їй кольору, запаху і смаку, від надмірного вмісту солей і газів. Очищення і знезараження води проводиться різними засобами, застосовуються фільтри з пористої речовини (вугілля, обпалена глина), хлор і т.п. .

  Для того, щоб добре себе почувати, людина повинна вживати тільки чисту якісну питну воду. Учені давно встановили прямий зв'язок між якістю питної води і тривалістю життя. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я близько 80% хвороб людини викликається вживанням для питних потреб неякісної води.

  Якісна питна вода не повинна мати шкідливих для людини речовин, і повинна містити корисні мінерали, які необхідні для нормальної життєдіяльності нашого організму.

  Багато хто з нас любить пити воду з-під крана, а не кип’ячену. Ці люди вважають, що кип’ячена вода не має смаку, вона мертва та ввивати таку воду шкідливо.

  Органолептичні властивості води зумовлені фізичними, хімічними і біологічними факторами.

  Температура питної води повинна становити 8-12 °С. Така вода приємна на смак, освіжає, добре втамовує спрагу, швидко всмоктується і стимулює секреторну та моторну діяльність шлунково-кишкового тракту. Тепла вода п'ється неохоче, всмоктується повільніше, погано вгамовує спрагу. Приймання її у великій кількості викликає неприємні відчуття і навіть нудоту.

  Краще спрагу задовольняє прохолодна або гаряча вода, яка сприяє секреції слини і швидше всмоктується, ніж холодна або тепла. При будь-якій температурі найкраще задовольняє спрагу, посилюючи слиновиділення, міцний настій чаю. Пиття води, температура, якої менше 5 °С, викликає неприємні відчуття в порожнині рота, в тому числі зубний біль і може бути причиною переохолодження горла і рота. Близькою до оптимальної є температура води підземних джерел, що залягають на глибині 15-20 м, і річні коливання температури якої не перевищують 2 °С. Це свідчить про добру захищеність води з поверхні ґрунту.

  Людина віддає перевагу прозорій, без кольору, без неприємного запаху і присмаку питній воді. Вода не повинна містити водні організми, завислі частки або плаваючі плівки, які можна розрізнити неозброєним оком. Добра вода повинна бути прозорою на вигляд. Прозорість води характеризується здатністю її пропускати видиме світло і залежить від наявності в ній суспендованих частинок мінерального або органічного походження. Воду вважають достатньо прозорою, якщо через 30-сантиметровий шар води можна прочитати звичайний друкарський шрифт.

 Якість, протилежну прозорості, називають каламутністю. Каламутність води свідчить про забруднення її домішками ґрунту, стічними водами або про наявність недоліків в обладнанні криниць, свердловин чи каптажів (каптаж - це пристрій в місці виходу води із землі з метою запобігання замулюванню і забрудненню джерела). Каламутні води гірше знезаражуються, і в них краще виживають мікроорганізми. Дуже каламутна вода може призвести до подразнення слизової оболонки шлунка і кишок.

  Згідно з ДСанПіН України № 383 "Вода питна.,.", рівень каламутності не повинен перевищувати 0,5 (максимально — 1,5) НОК (нефелометричних одиниць каламутності). Вміст завислих часток у воді при цьому буде не більше 1,5 мг/дм³.

  Колірність поверхневих і неглибоких підземних вод зумовлюється наявністю в них гумінових речовин, які вимиваються з ґрунту і надають воді від жовтого до коричневого забарвлення. Крім того, колір води відкритого водоймища може бути спричинений розмноженням водоростей (цвітінням) і забрудненням стічними водами. Під час очищення води на головних очисних спорудах водогонів колірність води природного походження може знижуватися. Глибокі підземні води безбарвні.

   При лабораторних дослідженнях колірності інтенсивність забарвлення води порівнюють із спеціальною шкалою стандартних розчинів і результат виражають у градусах колірності. За  колірності приймається забарвлення розчину, що містить 1 мг платини у вигляді хлороплатинату калію в 1 дм³ води, колірність води понад 20° (35°) не бажана.

 Присмак і запах води залежать від багатьох чинників. Наявність органічних речовин рослинного походження і продуктів їх розпаду надає воді землистого, трав'янистого або болотного запаху і присмаку. При гнитті органічних речовин виникає характерний запах. Наявність і розкладання водоростей при цвітінні води надають їй рибного або огіркового запаху. Причиною запаху і присмаку води може бути забруднення її побутовими і промисловими стічними водами, пестицидами тощо. Присмаки і запахи глибинних вод зумовлені розчиненими у них мінеральними солями і газами, наприклад сірководнем. При звичайній технології очистки води, що використовується на водогонах, присмак і запах її поліпшуються не набагато. Якщо вода має незвичний запах і присмак, то можна припустити можливість її техногенного забруднення. У таких випадках встановлюють походження забруднювачів, а потім вирішують питання про необхідність проведення додаткових хімічних досліджень, методів покращення якості й про можливість використання води для пиття.

  На якість води впливають також різні стоки. При таненні снігу, льоду, випаданні дощу утворюються зливові забруднені різними мікроорганізмами, органічними, неорганічними речовинами і механічними домішками води. Інтенсивність їх забруднення в значній мірі залежить від чистоти водозбірних поверхонь. Найбільше забруднені бактеріями, вірусами, яйцями гельмінтів, органічними речовинами господарсько-фекальні стічні води.

Промислові стоки багаті на різноманітні неорганічні речовини, концентрація яких часто перевищує  санітарко допустимі величини. Крім того, у воді можуть знаходитися  речовини (реагенти), що використовуються при обробці води. Тому наявність і кількість хімічних речовин можуть свідчити про фізіологічну повноцінність води, ступінь і характер її забруднення, необхідність покращення якості і можливість використання.

  Характер запаху і присмаку, а також їх інтенсивність, визначають у балах: 1 дуже слабкий запах чи присмак, який може відчути лише досвідчений лаборант; 2 — слабкий, що не привертає уваги споживача; 3 - помітний, що викликає у споживача невдоволення; 4 - виражений, що робить воду неприємною; 5 - дуже сильний, що робить воду взагалі непридатною для використання. Згідно із ДСанПіНом України "Вода питна" інтенсивність запаху або присмаку води не повинні перевищувати 2 ОР (одиниці розведення) до зникнення ознаки. Активна реакція води (рН) повинна бути в межах 6,5- 8,5.

  На органолептичні показники впливають як походження води, так і мінеральний склад. В природі хімічний склад води формується при ЇЇ контакті з різними геологічними породами, залежить від розчинності мінералів, а також може змінюватися в результаті антропогенної діяльності.

Ступінь загальної мінералізації  характеризує сухий залишок. Він  дає уявлення про кількість розчинених у воді солей. Доброю для вживання вважають прісну воду, загальна мінералізація  якої становить не менше 100 і не більше 1000 (1500) мг/дм3. Мінеральні води (найчастіше лікувальні) містять від 1 до 10 г/дм³ розчинених солей. Солона (морська) вода має мінералізацію до 50 г/дм³, а розсольна - понад 50 г/дм:і. Мінералізація прісних вод може підвищуватись і за рахунок потрапляння у воду сторонніх хімічних речовин.

  Загальна твердість води переважно зумовлюється наявністю в ній гідрокарбонатів, хлоридів, сульфатів та інших сполук кальцію і магнію. Загальна твердість поділяється на карбонатну (усувну) і постійну (неусувну).

  Карбонатна твердість зумовлена наявністю у воді розчинних бікарбонатів кальцію і магнію, які при кип'ятінні води розкладаються на вуглекислоту і нерозчинні монокарбонати. Останні є причиною утворення накипу на стінках парових котлів, стерилізаторів, радіаторів, самоварів, чайників та інших водонагрівних приладів. Тому в медичній практиці інструменти багаторазового використання кип'ятять у дистильованій воді, рідше - у чистій дощовій воді.

Карбонатна твердість  часто співпадає з усувною  твердістю. При кип'ятінні усувається переважно та частина карбонатної  твердості, яка залежить від гідрокарбонату кальцію. При великій кількості  у воді гідрокарбонату магнію різниця  між карбонатною і усувною  твердістю буває досить значною.

  Постійною твердістю води називають ту, яка залишається після тривалого кип'ятіння води і зумовлюється наявністю у ній хлоридів, сульфатів, нітратів і фосфатів кальцію і магнію.

  Твердість води оцінюють у мг·екв/дм3. 1 мг·екв/дм:і твердості відповідає 20,0 мг/дма Са²+ або 12,2 мг/дм3 М²+. Воду з твердістю до 3,5 мг·екв/дм³ називають м'якою, від 3,5 до 7 — середньої твердості, від 7 до 14 - твердою, понад 14 мг·екв/дм³ - дуже твердою.

  При підвищенні твердості води погіршується розварювання м'яса, бобових, погано настоюється чай і псується його смак, збільшується витрата мила при пранні, оскільки піна утворюється лише після того, як увесь кальцій і магній будуть зв'язані (на зв'язування 10 г кальцію необхідно 166 г мила). Тверда вода створює незручності й під час купання, миття голови внаслідок осідання кальцієвих і магнієвих солей жирних кислот на поверхні тіла. Волосся при цьому стає жорстким, шкіра - грубою. Цього можна уникнути сполоснувши волосся слабким розчином оцту. У осіб з чутливою, тонкою шкірою може настати подразнення шкіри.

  При різкому переході від вживання м'якої води до твердої, а особливо, коли у воді є сульфати магнію, що трапляється в туристичних або експедиційних умовах, при зміні місця проживання, можуть виникати тимчасові дизбалансні явища. Роль твердої води в появі й розвитку нирковокам'яної хвороби достеменно не доведено.

Під час проведення протягом останніх років численних епідеміологічних досліджень в Англії, США, Японії та інших країнах було виявлено зворотню залежність між рівнем твердості води і смертністю від серцево-судинних захворювань. Механізм цього явища досі не з'ясовано.

  Деякі автори вважають, що вода є частковим джерелом кальцію для організму людини. Справа в тому, що кальцій багатьох харчових продуктів засвоюється лише на 30 %, тоді як кальцій питної води — на 90 %. Слід відзначити, що овочі, зварені у м'якій воді, втрачають велику кількість кальцію, а у твердій воді - збагачуються кальцієм за рахунок осідання його на поверхні овочів.

  Гранична норма твердості води не повинна перевищувати 7, а в окремих випадках - 10 мг·екв/дм³. При вживанні маломінералізованої води загальна твердість її повинна становити не менше 1,5 мг·екв/дм³. Вода, що не містить солей кальцію і магнію, неприємна на смак.

Хлориди (хлор-іон). Незабруднені прісні води переважно містять до 30-50 мг/дм3 хлоридів. Якщо їх кількість  перевищує 350 мг/дм3, такі води мають  солонуватий присмак І негативно  впливають на шлункову секрецію. Тому вміст хлоридів у водогінній воді не повинен перевищувати 250, в окремих випадках - 350 мг/дм³.

  Сульфати (сульфат-іон) в кількостях понад 500 мг/дм³ надають воді гіркувато-солонуватого присмаку, негативно впливають на шлункову секрецію і можуть спричинювати диспепсичні явища у осіб, які не звикли до води такого складу, особливо при одночасному великому вмісті магнію у воді. Згідно із стандартом, кількість сульфатів у питній воді не повинна перевищувати 250 (500) мг/дм³.