Грунтознавство

ЗМІСТ

ВСТУП

 

1.ПОНЯТТЯ ПРО ГРУНТ ТА ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ ГРУНТОЗНАВСТВА.

  1.1.Поняття ґрунту.

  1.2.Грунтознавство – як наука  про ґрунт.

  1.3.Основні положення ґрунтознавства.

 

2.КОРОТКИЙ ОГЛЯД ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ ГРУНТУ.

 

3.РОЗВИТОК ГРУНТОЗНАВСТВА В УКРАЇНІ.

 

4.МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРУНТУ.

 

5.МІСЦЕ ТА РОЛЬ ГРУНТУ В ПРИРОДІ Й ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.

 

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

      

       З давніх-давен людина поклонялася землі, а точніше – грунту. Йому при-свячувала легенди і билини, його оспівувала у поемах і піснях. Вона наділяла його генетичною властивістю живого – родючістю. Виходить що грунт – живе тіло? І так, і ні. В одному грамі грунту живе і "працює" до півтора мільйонів клітин мікроорганізмів, сотні тисяч дрібних безхребетних. Однак майже на 90% він складається з мінеральної маси, води, гумусу й інших неживих утворень.

       Так що ж таке грунт? Грунт – це особливе природно-історичне тіло природи, "шкіра" планети, пам'ять життя або, висловлюючись мовою кібернетики, керуюча система біосфери. Це тіло природи, що мовчить, але це може бути мовчання і вірного друга, і грізного ворога. Недбале поводження з грунтом коштувало життя цілим народам. Археологія й історія наводять цьому багато прикладів. Ерозія грунтів, засолення, опустелювання і заболочування – мабуть, основні причини хвороб і загибелі грунтів, падіння біопродуктивності ландшафтів і врешті-решт відкочовування народів у небуття.

       Грунти мовчать, але грунти мстять. Інакше чим пояснити, що за останні два століття вкладення капіталу в сільське господарство збільшилися в тисячі разів, а врожаї – усього в 2-3 рази? Виходить, справа не в грошах, а в чомусь іншому: можливо, у дефіциті розуму при спілкуванні з грунтом? Або в занадто слабкому акценті на понятті "грунт – пам'ять, грунт – друг"? Технічне і хімічне насильство повинно поступитися місцем розумному біосферно-біогеоценотичному ставленню до нього, основаному на системному підході. Адже системний підхід – це не що інше, як добра стара мудрість: перед тим, як щось зробити, треба подумати.

       Докучаєвське генетичне грунтознавство – гордість російської, а в цьому ви-падку і нашої, української, науки. Слов'янські слова "чорнозем", "підзол", "солонець", "солодь" знають професіонали усього світу і ними називають свої грунти.

       Ми якось звикли, говорячи про грунт, мати на увазі тільки сільське господар-ство, забуваючи, що на грунтах розташовуються сотні мільйонів гектарів лісів, величезні масиви лугів, степів, боліт і т.д. Забуваємо, що без грунтознавства неможливо обійтися в біогеоценології (екології), географії, лісівництві, луківництві, болотознавстві, тундрознавстві, гігієні і санітарії, у геології, землевпорядкуванні, при рекультивації земель і в багатьох інших сферах життя.

       Як не хлібом єдиним жива людина, так і не єдиному хлібу служить грунт. Таке багатопланове "служіння" зумовлено його походженням і урізноманітненим функціонуванням. Саме ця багатоплановість відображає цілісність, велику єдність природи, таємницю, яку відкрив В.В.Докучаєв у вченні про грунт.

       Коли і як виникають грунти? З чого вони починаються? Скільки часу потрібно на створення грунту? Куди і якими темпами йде еволюція грунтів? І, нарешті, – яка доля людства очима наших грунтів? На всі ці питання Ви зможете знайти відповідь у моїй доповіді.

 

 

 

 

 

 

 

ПОНЯТТЯ ПРО ГРУНТ ТА ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ГРУНТОЗНАВСТВА

1.1.Поняття ґрунту.

      

       Поняття про грунт нерозривно пов'язане із землеробством. Спочатку грунт ототожнювали з поняттям "земля" – ділянкою поверхні, на якій проживає людина. В XIX ст. його переважно розглядали як орний шар, на якому вкорінюються рослини (так звана агрономічна точка зору), а також як геологічне утворення.

       Перше наукове визначення грунту дав В.В.Докучаєв (на фото) у праці "Лекції з грунтознавства" (1901): "грунтом треба називати "денні" або зовнішні горизонти гірських порід (усе одно яких), природно змінених сумісною дією води, повітря і різного роду організмів, живих і мертвих". Учений ставив грунт у ряд самостійних природних тіл, які якісно відрізняються від інших. Це тіло історичне, має свій вік, історію утворення. Воно пов'язане з іншими явищами й природними тілами. Будучи дуже прогресивним, докучаєвське визначення грунту все ж не було достатньо повним для уяви про грунт як про самостійне природне тіло. Зокрема, згідно з визначенням В.В.Докучаєва, встановити різницю між грунтом і корою вивітрювання неможливо.

 

 

                                             Василь Васильович Докучаєв (*1 березня 1846 —

                                            †8 листопада 1903) - природознавець, осново-

                                             положник наукового генетичного ґрунтознав-

                                             ства та зональної агрономії.

      

       Одночасно з докучаєвським напрямком, у якому грунт розглядався перш за все як самостійне природно-історичне тіло, в російській науці розвивався й інший, пов'язаний з іменами П.А.Костичева та В.Р.Вільямса. Ці вчені звертали свою увагу, в першу чергу, на функції грунту, пов'язані з рослинами, що ростуть на ньому. У своєму підручнику П.А.Костичев писав: "... ми перш за все виділяємо верхній шар землі до тієї глибини, до якої доходить головна маса рослинних коренів, і називаємо цей шар грунтом". Це визначення обмежене, оскільки в ньому не йдеться про інші функціональні властивості грунту. В.Р.Вільямс, будучи за своїми поглядами грунтознавцем-докучаєвцем, бачив обмеженість визначення П.А.Костичева й шукав ту головну властивість грунту, що відрізняє його від усіх інших природних тіл. Він вважав, що ця властивість – родючість, тобто здатність грунту безперервно постачати рослини необхідним запасом води та їжі. За В.Р.Вільямсом,"грунт – це пухкий поверхневий горизонт суші земної кулі, здатний продукувати врожай рослин". Проте і це визначення явно однобічне.

       Підходи і В.В.Докучаєва, і В.Р.Вільямса, будучи неповними, взаємно допов-нюють один одного, характеризуючи в цілому російську школу грунтознавства. Одну з перших спроб об'єднати ці визначення зробив Д.Г.Віленський (1945): "Грунт являє собою самостійне тіло природи, утворене шляхом сполучення та взаємодії геологічних процесів із біологічними і яке володіє ... родючістю".

       У сучасних підручниках мало уваги приділяється визначенню грунту. Най-частіше автори наводять або докучаєвське, або вільямсівське. У тлумачному словнику з агрогрунтознавства М.І.Лактіонова (1998) дане близьке до докучає-вського визначення: "Грунт – самостійне природно-історичне органо-мінеральне тіло природи, що виникло в результаті дії живих і мертвих організмів та природ-них вод на поверхневі горизонти гірських порід у різних умовах клімату й рельєфу в гравітаційному полі Землі".

       Отже, у вітчизняній грунтово-генетичній школі існують у наш час три виз-начення грунту: функціональне (В.В.Докучаєва), атрибутивне (В.Р.Вільямса) та комплексні варіанти Д.Г.Віденського, В.М.Фрідланда, Г.В.Добровольського тощо. У світі, особливо в Європі, більшість дослідників приймають визначення російських шкіл.

       Грунт – це складна поліфункціональна, полідисперсна, гетерогенна, відкрита чотирифазна структурна система в поверхневій частині кори вивітрювання гірських порід, що володіє родючістю і є комплексною функцією гірської породи, організмів, клімату, рельєфу та часу.

       На наш погляд, саме це визначення найбільш узагальнене та сучасне. Термін "відкрита система" використаний у термодинамічному розумінні й показує, що грунт знаходиться в стані постійного обміну речовиною й енергією з навколишнім середовищем. Чому ж грунт є "структурною системою"? Тому що він володіє певною будовою – ієрархічною організацією, в якій можна розрізнити декілька структурних рівнів. Під організмами ми розуміємо всю біоту та продукти її функціонування органічного походження, і зокрема людину, яка на сьогодні є потужною геологічною силою.

       Грунт, поряд з рослинами (фітоценоз), тваринними організмами (зооценоз), мікроорганізмами (мікробоценоз), а також грунтовими водами та атмосферним повітрям (кліматоп), є компонентом екосистеми (рис. 1).

 

Рис. 1. Місце грунту в біогеоценозі

 

        Грунт розміщується між літосферою, атмосферою й гідросферою, він формує особливу геосферу – педосферу, або грунтовий покрив Землі, а також є компонен-том біосфери – області поширення життя на Землі. Грунт є особливим біокосним тілом природи, тобто таким, що складається як із живої частини (організми), так і з неживої (породи, мінерали, іони тощо).

 

1.2.Грунтознавство –  як наука про ґрунт.

 

       Будь-який фактичний матеріал експериментального характеру, що накопи-чується людством протягом сотень років, приречений перерости в науку, якщо знайдеться людина, здатна узагальнити його і звести в структуроване вчення. Не виняток і вчення про грунт, автором якого став В.В.Докучаєв (1846-1903). У його основу російський геній поклав генезис, тобто походження, розвиток і еволюцію грунту як самостійного природного історичного тіла.

       Отже, грунтознавство – наука про грунти та їх генезис, будову, склад, власти-вості й географічне поширення; закономірності походження, роз-витку, ролі в природі, шляхи й методи їх охорони, родючість, раціональне використання в господарській діяльності людини.

        При пізнанні грунтів і грунтового покриву планети грунтознавство тісно зв'язане з іншими природничими науками, широко використовує їх методичні підходи й досягнення. Серед наук, із якими стикається грунтознавство, з одного боку – науки фундаментальні (фізика, хімія, математика), методами яких грунтознавство повсякденно користується, з іншого боку – природничі, сільськогосподарські й економічні науки. З останніми грунтознавство знаходиться в стані постійного теоретичного обміну. До таких відносять науки геолого-географічного циклу (геологія, мінералогія, петрографія, гідрогеологія, фізична географія, геоботаніка); науки агробіологічного циклу (біологія, екологія, мікробіологія, біохімія, агрохімія, фізіологія рослин, рослинництво, землеробство, луківництво, лісівництво) і науки аграрно-економічного циклу (економіка, землевпорядкування тощо).

       Найбільш важливими розділами грунтознавства є:

 

1) учення про формування й розвиток (генезис) грунтів;

 

2) учення про грунтовий покрив як цілісне просторове утворення, взаємопов'язане із зовнішнім середовищем (екологія та географія грунтів);

 

3) учення про родючість грунтів і про принципи його регулювання агротехнічними й меліоративними заходами;

 

4) учення про охорону грунтового покриву.

       Поряд із головними – у складі грунтознавства виділяються його фундамент-тальні розділи за властивостями грунтової маси (фізика, хімія, біологія, міне-ралогія, картографія, систематика, екологія, оцінка, інформатика, родючість, меліорація, ерозія, охорона грунтів тощо) і прикладні розділи за формами використання грунтів (агрономічне, лісове, меліоративне, санітарне, інженерне, екологічне грунтознавство), які мають важливий вплив на розвиток теорії грунтознавства. Особливий розділ – класифікація грунтів, яка базується на використанні матеріалів усіх розділів грунтознавства.

 

1.3.Основні положення  ґрунтознавства.

 

Основними положеннями  грунтознавства є:

 

1. Поняття про грунт як самостійне природно-історичне тіло, яке формується в часі й просторі під впливом факторів грунтоутворення.

 

2. Учення про фактори та умови грунтоутворення (клімат, рельєф, грунтоутворюючі породи, живі організми, час).

 

3. Учення про грунтоутворюючий процес як складний комплекс елементарних грунтових процесів.

 

4. Учення про родючість грунту – його основну генетичну властивість.

 

5. Принципи систематики й класифікації грунтів.

 

6. Учення про зональність грунтів.

 

КОРОТКИЙ ОГЛЯД ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ ГРУНТУ

      

       У кожної науки є своя особлива історія. А хіба можна пізнати науку, не знаючи її історії? Офіційною датою народження грунтознавства вважається

10 грудня 1883 p., коли вперше сформульовані теоретичні концепції цієї науки В.В.Докучаєвим у праці "Російський чорнозем".

       Згідно з "Історією грунтознавства" І.А.Крупеннікова (1981), у довгому історичному процесі накопичення й систематизації законів про грунти виділяють декілька періодів, пов'язаних із загальним розвитком природознавства в історії людства:

 

1) первинного накопичення розрізнених фактів про властивості грунтів, їх родючість та способи обробітку, переважно емпіричних. Цей період охоплює 10-11 тисяч років до н.е., тобто з того часу, коли людина перейшла від збирання дикоростучих рослин до вирощування їх на полях;

 

2) відокремлення знань про грунти та введення первинного земельного кадастру – за декілька тисяч літ до н.е. з'являється перше відоме земельно-водне законодавство вавілонського царя Хаммурапі, яке регламентує земле- та водокористування;

 

3) первинної систематики знань про грунти (із VIII ст. до н.е. до III ст. н.е.), зв'язаний з греко-римською імперією. Особливе значення мають трактати Катона, Варрона, Вергілія і Колумелли. Колумелла прославився широтою знань про землеробство й грунти, зібраних у трактаті "Про сільське господарство". Давньогрецькі філософи Арістотель і Теофраст розділяли грунти на прекрасні, добрі, родючі, допустимі, виснажені, бідні, безплідні;

 

4) інтенсивних земельно-кадастрових робіт епохи феодалізму. Охоплює 15-17 ст. н.е., пов'язаний з розвитком грунтово-оціночних робіт з метою феодального оподаткування;

 

5) інтенсивного експериментального й географічного вивчення грунтів та їх родючості (XVIII ст.). З'являються водна й гумусна (Теєра) теорії живлення рослин. У 1725 р. відкрита в Росії Академія Наук, почались перші дослідження грунтів. М.В.Ломоносов уперше висловив правильну думку про те, що розвиток грунтів протікає в часі в результаті взаємодії рослин і гірських порід. У 1765 р. було створене Вільне Економічне Товариство, що розширило вивчення грунтів на території Росії;