Конкурентоспособность предприятий

При формування стратегії насамперед необхідно врахувати: на якій стадії життєвого циклу перебуває галузь; структуру галузі; сутність і потужність п'яти конкурентних сил (постачальники найбільш важливих ресурсів, покупці, конкуренція між продавцями всередині галузі, товари-субститути, потенційні продавці даного товару), масштаби діяльності конкурентів. Вибір конкурентної стратегії здійснюється в декілька етапів. Перш за все виявляються конкурентні переваги фірми. Для оцінки можливостей успішного виходу компанії на ринок зіставляються дані аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища і на їх основі проводиться порівняння характеристик даної фірми з характеристиками конкурентів, а також з очікуваннями споживачів та партнерів. Фірма визначає сильні та слабкі сторони, що допомагає їй виділити ті напрямки, в яких вона може досягти успіху; оцінює можливості та погрози потенційних ринків, що допомагає визначити фактори, які є необхідними для успіху на ринку. Порівняння потенційно успішних напрямків та важливих для успіху факторів дає фірмі уявлення про власні конкурентні переваги та робить можливим розробку стратегій. Далі розробляється базова конкурентна стратегія - довгостроковий план підприємства, він не повинен бути розписаним детально, тому що вона може бути спростована якимись не передбаченими подіями у зовнішньому середовищі. Тому базова довгострокова стратегія не є чимось, що визначається раз і назавжди та ніколи не змінюється. Вона повинна регулярно коректуватися та уточнюватися в залежності від змін, що трапляються на ринку, та результатів діяльності підприємства.

При розробці базової стратегії керівництво приймає рішення про степінь глобалізації діяльності компанії з урахуванням таких факторів, як обсяг місцевого ринку, гострота конкуренції на ньому, степінь глобалізації діяльності конкурентів, наявність у компанії ресурсів та конкурентних переваг. Спираючись на прийняту базову стратегію, керівництво компанії проводить аналіз портфеля підрозділів компанії на всіх рівнях. Аналіз портфеля підрозділів фірми - остання ступінь перед прийняттям рішень про вибір маркетингових стратегій, спеціалізації та розміщенні виробництва.

Основні елементи конкурентної стратегії на думку різних вчених наведено у таблиці 1.

Таблиця 1

Основні елементи конкурентної стратегії

У цілому процес стратегічного планування і управління обов'язково передбачає використання широкого кола інформаційних джерел й інтенсивної аналітичної роботи, зміст і послідовність етапів виконання якої наведено на рис. 1.

Процес стратегічного планування

Рис. 1 Процес стратегічного планування

Єтапи стратегічного планування

Таким чином, у розробці стратегії планування умовно виділяють такі етапи:

      стратегічний аналіз і прогностичне забезпечення;

      визначення мети і завдань підприємства;

      варіантна розробка стратегії (власне стратегічне планування);

      реалізація;

      контроль за виконанням;

      оцінювання і коригування стратегічного плану

3.        Международные экономические отношения: Уч.для вузов / В.Е.Рыбалкин, Ю.А.Щербанин, Л.В.Балдин. – М. ЮНИТИ-ДАНА, 200.-504с

Розділ 3

Механізм впливу екологічних стандартів на конкурентоспроможність

       За визначенням зарубіжних дослідників, країну можна кваліфікувати

як конкурентоспроможну, якщо вона здатна нарощувати темпи економічного

зростання, збільшувати зайнятість та реальні доходи громадян. Так, на думку

фахівців Комісії з промислової конкурентоспроможності при президентові

США, яку нині поділяють більшість фахівців, конкурентоспроможність є "мі-

рою спроможності країни за умов вільного й справедливого ринку виробляти

товари та послуги, що відповідають вимогам світових ринків при одночасно-

му збереженні або підвищенні реальних доходів своїх громадян". Ця дум-

ка майже дослівно перегукується з визначенням конкурентоспроможності на-

ціональної економіки, що наведено у документах ОЕСР, а отже, є офіційно

прийнятою та найбільш усталеною .

     Який же механізм впливу екологічних стандартів і вимог на стан кон-

курентоспроможності рівнів мікро- та макроекономіки? Аналіз зарубіжного

господарювання показує, що охорона довкілля оцінюється як важливе еконо-

мічне завдання підприємства, а природозберігаюча діяльність сприяє процві-

танню бізнесу (див. схему, наведену нижче) і дає сумарний позитивний ре-

зультат для економіки. У розвинутих країнах дедалі більшого практичного

втілення на мікро- і макрорівнях господарювання набуває екологічно орієн-

тована стратегія економічного зростання.

     Дійсно, фірми, що користуються репутацією екологічно чистих вироб-

ництв, мають більше шансів залучити висококваліфіковану робочу силу, за-

цікавити потенційних інвесторів. Водночас, для зміцнення своїх позицій на

ринку підприємці значну увагу приділяють випуску екологічно безпечної

продукції, яка має бути конкурентоспроможною і за якістю, і за ціною. Це,

по-своєму, стимулює науково-дослідні роботи вдосконалення готової про-

дукції, пошуку ефективних техніко-технологічних методів і засобів вироб-

ництва, які б відповідали екологічним параметрам, стандартам і вимогам. Відповідність екологічним параметрам

       Зарубіжна практика господарювання засвідчила, що імплементація

екологічних стандартів показників "життєвого циклу" випуску продукту та

його впливу на навкодишнє природне середовище, з одного боку, спричиняє

тиск на компанії, спонукаючи їх підвищувати якість товарів завдяки вдоско-

наленню технології та організації виробництва і надавати продукту ті особ-

ливості, які відповідають споживчому попиту й еколого-соціальним потре-

бам, отримуючи нові конкурентні переваги.[4]

      З іншого боку, природоохоронні стандарти ініціюють впровадження

інновацій, які створюють можливості для підприємців більш ефективно вико-

ристовувати сукупність чинників виробництва – від сировини до робочої сили, компенсуючи у такий спосіб індивідуальні затрати, зумовлені необхідністю виконання законів з охорони навколишнього природного середовища.

      Крім того, через впровадження екологоконструктивних інновацій кла-

су вдосконалення виробу, модернізації технологічних процесів й методів ви-

робництва товаровиробники отримують конкурентні переваги, що пов'язані з

випуском продукції нової якості, одержанням доходу завдяки ціновим над-

бавкам за "зелений" товар, а також зі зростанням обсягів продажів і оволодін-

ням вигідними позиціями на ринку або його новими сегментами. Наочно це

показано на рис. 2 .

       Таким чином "розкручується" ланцюжок механізму позитивного впли-

ву екологічних вимог і стандартів та обумовлених ними природоохоронних

дій на зміцнення конкурентоспроможності компаній, їх кластерних утворень,

галузей. Тобто, екологічні нормативні регламенти сучасного міжнародного

товарообміну сприяють підвищенню загального ступеня "просунутості"

компаній і поліпшенню стану ділового клімату як на мікро-, так і на макро-

рівнях економіки, виступаючи засобом зміцнення конкурентоспроможності.

Наведений висновок абсолютно справедливий і для економіки України.

Потенціали зміцнення конкурентоспроможності товаровиробників

завдяки впровадженню системи екологічних стандартів

Рис. 2. Потенціали зміцнення конкурентоспроможності товаровиробників

завдяки впровадженню системи екологічних стандартів .

      Прикметно, що виявлений позитивний вплив міжнародних екологіч-

них вимог і нормативів на стан конкурентоспроможності всіх рівнів економі-

ки навіть привів до методологічного уточнення досить усталеного поняття

"конкурентоспроможність національної економіки". Так, за осучасненим виз-

наченням, конкурентоспроможність економіки є "здатність національного

господарства виробляти й споживати товари і послуги в умовах конкуренції з

товарами й послугами, що виробляються в інших країнах, при підвищенні

рівня життя населення та дотриманні екологічних стандартів" .

         Справді, посилення природоохоронних вимог до якості вітчизняної

продукції згідно з міжнародними стандартами екологічної безпеки, безумов-

но, спонукатиме інноваційні екологоорієнтовані технологічні та структурні

зрушення завдяки зростанню частки виробництва екологічно чистої продук-

ції, розвитку вітчизняного екологічного підприємництва і формування так званої "екологічної індустрії", відтак – зростання частки вітчизняних

товарів і послуг екологічного призначення на світових ринках. Це, по-своєму,

сприятиме покращанню конкурентних позицій країни у світовій торгівлі.

При цьому необхідно враховувати те, що одним із найважливіших клю-

чових показників динаміки конкурентоспроможності національної економіки є темпи зростання експорту в тій чи іншій країні. Тому показовими є дані щодо розвитку "екологічної індустрії" як висококонкурентного сегмента зовнішньої торгівлі на прикладі Швеції. Так, у 2003 р. там нараховувалось 528 компаній, які експортували товари екологічного призначення і які сформували швидко зростаючу – з середньорічними темпами у 8,4 % – експортну частку (1,6 % від загального експорту) товарообміну Швеції з іншими країнами .

       Таким чином, посилення екологічних вимог може слугувати засобом

стимулювання процесів утворення нових сфер вкладання капіталів, появи но-

вих робочих місць, підвищення конкурентоспроможності підприємств і сек-

торів економіки, зміцнення національної конкурентоспроможності.