Cіонізм і антисемітизм

Сіонізм (від гори Сіон) — єврейський націоналізм, рух європейських євреїв кінця 19 ст. за створення єврейської держави. Цей рух значною мірою став відповіддю на антисемітизм. Головна мета сіонізму виявилася досягнутою в 1948 р., коли була утворена держава Ізраїль, що визнала за всіма євреями право жити в межах його кордонів. З цього моменту сіонізмом можна назвати підтримку держави Ізраїль. Подібно до інших форм націоналізму, особливим різновидом якого він є, сіонізм припускає значне розмаїття ідеологій. У 1947 році Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію 181, що передбачає створення на території Палестини двох держав — єврейської і арабської, забезпечивши таким чином досягнення основної мети сіонізму. Проте 10 листопада 1975 року ХХХ сесія Генеральної Асамблеї ООН зусиллями СРСР (за підтримки арабських і «неприєднаних» країн і на тлі нафтової кризи 1973—1974 років) ухвалила (за-72, проти- 35, утрималися-32) резолюцію 3379, яка визначила сіонізм як «форму расизму та расової дискримінації». 16 грудня 1991 року на вимогу США і Ізраїлю (що поставив відміну резолюції 3379 умовою участі країни в Мадридській конференції) це визначення було відкликане резолюцією 4686 Генеральної Асамблеї ООН (за — 111, проти — 25, утрималося — 13). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Сіонізм — ідеологія дегенерації

   Тему міжнародної конференції в Тегерані було присвячено доленосній для всього світу проблемі Єрусалима і захисту прав палестинського народу. Із ким пов'язана ця проблема і від кого варто захищати палестинців? Відповідь усім відома: проблема Єрусалима і захист палестинців прямо пов'язані з політикою сіоністського Ізраїлю і просіоністських США, тобто з міжнародним сіонізмом. Для того, щоб зрозуміти, з яким явищем ми маємо справу, необхідно хоча б коротко розглянути його джерела і розвиток.

   Носіями сучасної сіоністської ідеології є євреї і пов'язані з ними денаціоналізовані елементи, тому будь-яка спроба безстороннього вивчення даної проблеми автоматично викликає огульні обвинувачення в «антисемітизмі». Наприклад, тільки за останні роки до лав «антисемітів» зусиллями сіоністів зараховано нобелівських лауреатів О. Солженіцина і Х. Сарамаго, американського актора і режисера М. Гібсона, прем'єр-міністрів Індонезії М. Махатхіра і Нової Зеландії Х. Кларка, президентів ПАР Н. Манделу і Румунії І. Ілієску, комісара ООН М. Робінсона і міністра закордонних справ Британії Р. Кука. Звинувачення в антисемітизмі являють собою різновид ідеологічної зброї сіоністів, що використовується у політичному цькуванні й політичних репресіях проти неугодних. Разом із тим така неадекватна реакція на будь-які спроби об'єктивного вивчення джерел і шляхів розвитку сіонізму вказує на нього як на ідеологію, що намагається приховати свої справжні зміст і мету. Названа тактика й стратегія властиві, як правило, злочинній діяльності, що має антигромадські цілі. Саме тому сіонізм потрібно привселюдно розглянути у всіх його проявах, він має стати предметом постійної міжнародної уваги.

     Вважається, що євреї — сучасні носії ідеології сіонізму — з'явилися в нинішній Палестині близько ХІІІ ст. до н. е. як кочові племена, відомі як хабіру. Відповідно до американського дослідника єврейського походження Захарії Сітчіна, «цим словом ассирійці і вавілоняни в ХVІІІ і ХVІІ ст. до н. е. називали банди західних семітів, що займалися грабунком і мародерством» [7, с. 292]. Про хабіру — ізраїльтян — згадується й у давньоєгипетських документах часів фараона Рамзеса ІІ, де сказано, що «це слово означало людей, у яких не було ані батьківщини, ані власності… і за сильного правителя їх не важко було тримати під контролем. Однак за слабких правителів хабіру могли стати небезпечними для правопорядку» [1, с. 45]. Характерно, що серед «1000 богів» Хетського царства (ХVІІІ–ХІІ ст. до н. е.) наприкінці було названо «боги ізгоїв» — «людей хабіру і лулахі» [5, І, с. 584]. Лулахі (або лахлухі) — це курдистанські євреї, які живуть також у Грузії і Казахстані [4, с. 122]. Американський автор єврейського походження Аллен Едвардс у книзі «Юдейська еротика» (Нью-Йорк, 1967. — С. 5), написаної на захист євреїв, стверджує, посилаючись на римського історика Юстина і його «Історію юдеїв», що банду прокажених і сексуально хворих єврейських рабів було вигнано з Єгипту (Дельти Нілу) до пустелі, оскільки оракул Аммона оголосив, що ці нечистоплотні раби є причиною згубної хвороби, яка поширилася по всьому Єгипту. Юстин був не єдиним класичним істориком, який пише про цей скандал: ми знаходимо це також у працях Мането, Тацита і Діодоруса Сікулуса» [цит. за: 3, с 183].

      Із наведених вище джерел (із яких велика частина належить єврейським авторам) виходить, що походження сучасних євреїв, які є конгломератом багатьох етнічних спільнот і субетнічних груп, розсіяних у різних країнах світу [4, с 122], пов'язане з первинними асоціальними співтовариствами. Такі асоціальні співтовариства, які древні автори називають «бандами», «загарбниками», «мародерами» і «сексуально хворими», є, як правило, носіями різних патологій, що проявляється у відповідній спадковості, насамперед, у сфері злочинності, сексуальних перекручень і психічних хвороб. Наприклад, у 12-ти томах «Єврейської енциклопедії» (Нью-Йорк, 1901-1907 рр.) прямо вказується, що «євреї більш схильні до хвороб нервової системи, аніж інші раси і народи, серед яких вони живуть». Цей висновок «Єврейської енциклопедії» підтверджує єврейський учений Мюнцер, який у своїй книзі «Дорога в Сіон» пише: «Ми, євреї, не тільки дегенерували і перебуваємо наприкінці цивілізації… ми зіпсували кров усіх народів Європи» [цит. за: 3, с 130, с. 277 ]. 

Дегенерація, як відомо, - це виродження, погіршення з покоління в покоління цінних духовних і фізичних якостей, що веде відповідно до підвищення злочинності у всіх сферах громадського життя. У тому числі в політичній, включаючи міжнародний рівень. Наприклад, французький автор єврейського походження Бернард Лазар у книзі «Антисемітизм» (Лондон, 1967) стверджує: «Революція є роботою однієї або декількох сект, що зародилися в далекій давнині, сект, створених … жагою влади і принципом руйнування» [цит. за: 3, с 279].

    Основою діяльності таких руйнівних асоціальних співтовариств має служити відповідна доктрина, що виправдовує подібні устремління та мотивує їх. Розглянемо, у зв'язку з цим, основні джерела юдаїзму, до яких належать наступні:

•Тора - збірник біблійних текстів ХІІІ ст. до н. е. - ІІ ст. н. е., належних різним народам (шумерам, єгиптянам, аккадцям, іранцям, грекам), але зібраних і відповідним чином оброблених релігійними єврейськими компіляторами в досить пізній період. Цей юдейський канон став основою релігійно-расової доктрини, яка згодом протиставила євреїв усьому людству;

• Талмуд - збірник юдейських законів і  коментарів до них, створений між II-V ст. н. е. Цю правову систему юдаїзму  багато дослідників однозначно визначають як тоталітарну, сутністю якої є релігійно-етнічна  нетерпимість і ненависть;

• Каббала - містичне вчення, що сформувалося в  ХІІІ ст. і перемогло в усіх центрах  юдаїзму до ХVІ ст. під назвою хасидизм, що символізувало тотальне поширення  магії. У цій системі досить важлива  і самостійна роль належить сатані;

• Хатанія (або Танья) - основна книга хасидської секти Хабад, створена на рубежі ХVІІІ- ХІХ ст. «любавичським ребе» Шнеур-Залманом (Шнеєрсоном) і вважається детально розробленою концепцією єврейського фашизму. У сьогоднішніх США й Ізраїлі ці юдео-нацистські ідеї широко поширюються серед населення, у школах і в армії [8, с 83; 9, с. 33-34]. 

Ізраїльський  професор, доктор наук Ісраель Шахак, колишній юдей і сіоніст, у книзі  «Єврейська історія, єврейська релігія: тягар трьох тисячоліть» викладає основні закони юдаїзму, що зводяться до наступного:

1. євреям дозволяється вбивати і навіть організовувати геноцид неєвреїв;
2. євреям не дозволяється рятувати життя неєвреїв;
3. усі неєврейські жінки вважаються розпусними;
4. єврею дозволяється обманювати неєврея, використовувати проти нього шахрайство і навіть прямий грабіж;
5. у багатьох юдейських молитвах містяться образи, а також зневага, ненависть і проклін відносно неєвреїв [9].

Ці висновки ізраїльського професора І. Шахака цілком підтверджує та розширює група  ізраїльських рабинів і їхніх  учнів, які, ґрунтуючись на юдейських документах, опублікували збірник «Єврейські галахічні джерела про відношення до неєвреїв». У передмові до названого збірника ізраїльський публіцист Ісраель Шамір визначає юдейські закони як фундамент ненависті і презирства до всього людства, на якому збудовано єврейську цивілізацію і де поєднуються расистські норми юдаїзму і сучасного сіонізму [2].

Отже, як стверджують самі євреї, основою  політичної ідеології сіонізму є  релігійний юдаїзм, який у процесі  своєї еволюції все більше трансформується в магію, яка має, як правило, богоборчий характер. Богоборчі течії, в умовах християнської Європи і мусульманського Сходу, розвивалися довгий час у середовищі таємних товариств, які одержали назву масонських. Ці товариства, на думку багатьох дослідників, були псевдорелігійними сектами, які поєднують носіїв злочинних нахилів, психічних захворювань, сексуальних збочень і сатанізму, тобто типової дегенерації, що ми розглянули вище. Саме ці таємні товариства, де завжди важливу роль відігравали євреї, стали організаторами революційних кривавих переворотів ХVІ–ХХ ст., які були спрямовані проти традиційної релігії, національної аристократії й автохтонної культури. 

• Першою революцією європейського масштабу була Англійська революція ХVІІ ст., фінансована нідерландськими євреями на чолі з Манассом-бен-Ізраїлем (1606-1657 рр.).

• Французьку революцію ХVІІІ ст., унаслідок  якої загинуло більш як мільйон осіб, було організовано масонським орденом  ілюмінатів на чолі з єврейським вихрестом  Адамом Вейсгауптом, за яким стояли впливові євреї Веслі (1725-1805) і Мендельсон (1728-1786), фінансовані єврейськими банкірами Ітцигом, Фріландером і Мейєром.

• Європейська  революція 1848 року, яка охопила Баден, Відень, Берлін, Мілан, Парму, Венецію, Лондон, Неаполь, а також Іспанію і Росію, відповідно до багатьох досліджень, була результатом підривної діяльності єврейсько-масонських організацій.

• Революція  в Росії 1917 року, як тепер уже загальновизнано, також була справою єврейських змовників  і призвела до загибел більш як 60 мільйонів людей. Як наслідок, на 1/6 частині суші було встановлено єврейську диктатуру (наприклад, серед 556 вищих більшовицьких керівників, імена яких було офіційно опубліковано в 1918-1919 рр., було 448 євреїв) [10, с. 60–74].

Подібні перевороти на початку ХХ ст. було влаштовано і в інших країнах, зокрема в Німеччині, Угорщині, Іспанії, Туреччині.

На думку  французької дослідниці Леслі Фрай, розробкою планів двох революцій  у Росії - 1905 і 1917 рр. - займався Ашер Гінцберг (псевдонім Ахад Хам - «один із народу»), засновник так званого «духовного сіонізму», який набув нині найбільшого поширення. У своїй роботі «Переоцінка цінностей» Ахад Хам (1856-1927 рр.) пише: «Ця нація володарюватиме над іншими. І ця нація є Ізраїль, що серед інших народів є дійсно вищий тип людства… і має волю стати володарем Всесвіту, незважаючи на те, чого це може вартувати масам нижчих істот і нижчих народів, на нещастя, яким вони можуть унаслідок цього піддатися» [цит. за: 6, с. 381–382]. Чим закінчить своє існування сьогоднішній расистський Ізраїль мусульманам і християнам добре відомо: наприкінці часів, перед Страшним судом, на землю з'являться Махді й Іса (Ісус Христос), які знищать Даджжала — антихриста, пов'язаного з іблісом — сатаною. І відбудеться це, згідно з мусульманськими і християнськими традиціями, у нинішній Палестині, де тепер розміщено богоборчий Ізраїль, який готується відновлювати свій «третій храм». Це і буде «кінцем часів», і одночасно початком нової епохи справедливості, добра й віри [5, І, с. 346; ІІ, с. 126; 11, с. 245–246].

Однак християни, мусульмани і всі інші люди доброї волі не можуть пасивно  очікувати здійснення відомих пророцтв, необхідно спільними зусиллями  протистояти злу, що поширюється. Ми повинні боротися з встановленням  влади злочинців, психічнохворих і збоченців, із поширенням дегенерації, оскільки кожен із нас несе відповідальність за те, що відбувається на нашій спільній Землі. Наприклад, у Міжрегіональній Академії управління персоналом, щорічно приймаються на безкоштовне навчання кілька палестинських дітей-сиріт, регулярно проводяться міжнародні конференції з проблем боротьби з сіонізмом. Це викликає неприкриту ворожість із боку просіоністської влади в Україні, а також державних структур США й Ізраїлю, які відкрито заявляють про свій намір знищити Академію, де тепер навчається більше 57 тисяч студентів із 20 країн світу.

На наш  погляд, міжнародній громадськості  необхідно постійно вимагати від  ООН, інших всесвітніх і міжнародних  організацій такого:

1) негайного  та беззастережного виконання  Ізраїлем рішення Генасамблеї ООН від 29 листопада 1947 року, яким передбачене створення як єврейської, так і арабської держав на території Палестини, а також міжнародний статус Єрусалима;

2) приєднання  Ізраїлю до Договору про нерозповсюдження  ядерної зброї; невідкладної міжнародної інспекції ядерних арсеналів ізраїльської держави;

3) виконання  Ізраїлем усіх резолюцій ООН,  європейських та інших міжнародних  організацій із припинення агресії  проти палестинців і повернення  палестинських біженців;

4) міжнародного  приборкання державного тероризму США й Ізраїлю, які розпалюють перманентні війни по всьому світі.

Антисемітизм — одна з форм національної та релігійної нетолерантності, що виражається у ворожому ставленні до євреїв; ідеологія та політика, спрямовані на обмеження або позбавлення євреїв громадських та інших прав.

Антисемітизм  в античному світі

Ще у  стародавньому світі, переважно  на ґрунті релігійного фанатизму, мали місце досить бурхливі вияви антисемітизму.

У пам’ятках  стародавньої писемності у самих  євреїв ми знаходимо незліченні тому свідоцтва. Там в книзі Буття (гл. 43,32) описується пригощання, подане царедворцем Йосипом, на якому були присутні і запрошені єгиптяни: “І подали йому особливо і їм особливо, і Єгиптянам, що обідають з ним особливо: тому що Єгиптяни не можуть їсти хліб разом з євреями; тому що це мерзота для Єгиптян”. У псалмах вічно повертається один і той же мотив: “Ми зробилися сміховиськом у сусідів наших — наругою і осоромленням у тих, що оточують нас. (Пс. 79,4)”.