Духовно - моральне виховання особистости, инновацийний пидхид

ДУХОВНО – МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ. ІННОВАЦІЙНИЙ ПІДХІД.

 

 

ВСТУП

 

 

Формування духовного світу  дітей і молоді, духовності як провідної  якості особистості – велике і  складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків. Особливої актуальності воно набуває сьогодні, коли проблеми соціально – економічного й політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей і молоді падає духовність, втрачаються моральні цінності і ідеали, що пояснюються насамперед зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, явним і прихованим безробіттям, інфляцією, невизначеністю моральних орієнтирів політиці держави й повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації дедалі більше впливають на суспільство, особливо на учнівську молодь, пропагують насилля, зброю, силу, жорстокість, агресію. Усе це призводить до відчуження дітей і молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, дуже часто в субкультурі, і врешті – решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільних і особистісних пріоритетів. Ці процеси також посилюються кризовим станом сучасної сім’ї , яка перестає відігравати основну роль в долученні дитини до розвитку джерел моральності і духовності.

 

 У зв’язку з цим, завдання духовно – морально виховання підростаючого покоління має надзвичайну значущість. Воно полягає в прищепленні й розвитку моральних почуттів, переконань і потреби поводити себе згідно з моральними нормами, що діють в суспільстві; опанування духовною культурою людства, нації, найближчого соціального оточення; наслідування кращих моральних зразків своєї родини, українського народу, загальнолюдських моральних цінностей.

 

 

^ ОСНОВНА ЧАСТИНА

 

 

Під духовно – моральним вихованням розуміється процес сприяння духовно – моральному становленню людини, формуванню у неї:

 

 моральних почуттів (совісті,  обов’язку, віри, відповідальності, патріотизму);

 

 моральних рис (терпіння, милосердя,  лагідності);

 

 моральної позиції (здатності  до розрізнення добра і зла,  прояву самовідданої любові, готовності до подолання життєвих випробувань);

 

 моральної поведінки (готовності  служіння людям і вітчизні, прояви  духовної поміркованості, слухняності,  доброї волі).

 

 

Що ж таке духовність?

 

 У контексті нашої проблеми  під духовністю розуміємо внутрішній світ людини, її самосвідомість та діяльність, що може бути спрямована на різні сторони й об’єкти, на будь – які феномени зовнішнього й внутрішнього світу людини.

 

 Духовність – це складний  психічний феномен самоусвідомлення  особистості, внутрішнє сприймання, привласнення нею сфери культури, вростання в неї і розуміння як власного надбання. Саме в царині культури (науці, мистецтві, релігії , моралі, праві) створюються цінності, які привласнює у своєму розвиткові особистість.

 

 Прийнято  вважати, що духовність – це атрибут моралі. Погоджуючись із цим твердженням, слід мати на увазі, що під мораллю потрібно розуміти систему вищих моральних цінностей людини у вигляді норм, принципів, ідеалів, понять.

 

 Моральне  виховання — виховна діяльність  школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

 

 Видатний  російський педагог К.Д. Ушинський  писав: «Моральність не є обов’язковим наслідком ученості й розумового розвитку. Ми ще переконані і в тому, що виховання, сімейне й суспільне разом із впливом літератури, громадянського життя та інших суспільних сил, може мати сильний і вирішальний вплив на виховання моральності і гідності людини. Моральний вплив становить головне завдання виховання, значно важливіше ніж розвиток розуму взагалі, наповнення голови знаннями і роз’яснення кожному його особистих інтересів».

 

Мораль  має такі складові:

 

 моральні  почуття;

 

 моральні переконання;

 

 моральні стосунки;

 

 моральні цінності.

 

 Першою складовою моральності  є моральні почуття – емоційна  складова духовної діяльності  особистості, що характеризує  її внутрішню позицію, ставлення  до людей, до самої себе, до  явищ суспільного життя, до суспільства в цілому. До них належать почуття любові, довіри, співчуття, співпереживання, заздрощів, ненависті. Їх характерна особливість – поділ цінностей на позитивно значущі, негативно значущі та нейтральні, що передбачає вибір, позицію, прийняття рішення.

 

 Наступна складова моральності  – моральні переконання, тобто  укорінені моральні почуття й  уявлення (норми, принципи, ідеали), які людина вважає обов’язковими  для наслідування. Моральні переконання  дають змогу людині здійснити  ту чи іншу дію, вчинок з розумінням необхідності й доцільності своєї поведінки.

 

 Важливою складовою моральності  є моральна діяльність, тобто  діяльність, в основі якої лежать  специфічні мотиви, бажання і  спонуки, підпорядковані ідеалам,  нормам, канонам.

 

Моральні стосунки як складова моральності виникають у процесі діяльності людини, в її актах, діях, поведінці, їх можна класифікувати за змістом. Формою, зразками. В основі моральних стосунків також лежить певна позиція, що склалася відповідно до ідеалів, норм, принципів.

 

 Наріжним каменем моральності  є цінності, тобто моральні норми,  принципи, заповіді. Це стосується  передусім норм регулювання зв’язків  між людьми: не красти, не вбивати,  допомагати одне одному, говорити  правду.

 

Реалізація духовно-морального виховання в школі перш за все лежить на ролі педагога в школі і відбувається за такими принципами:

 

Принцип діяльності полягає у тому, що учень не отримує  знання в готовому вигляді, здобуває їх сам у процесі власної навчальної діяльності. При цьому передбачається максимальна пізнавальна активність учня, і функція вчителя – організація його навчальної діяльності.

 

Принцип заочної  форми навчального змісту. Духовно-моральне виховання відбувається паралельно (заочно) у процесі вивчення учнем  і інших наук, мистецтва, етики, релігії. Принцип стосується як і гуманітарних дисциплін, так і природничих. Із його запровадженням навчальна діяльність буде не тільки давати знання, а й людина буде свідомо осягати людську культуру, її погляди.

 

Принцип забезпечення виховної функції навчання. Доцільно організоване за змістом і формою навчання має високий виховний потенціал: виводить особистість у простір світоглядних ідей, формує соціальні настанови і ціннісні орієнтації, гуманістичну спрямованість особистості, її духовні і матеріальні потреби. Доцільно організований виховний процес сприяє збагаченню морального досвіду учня, внутрішнього життя особистості.

 

^ Педагог  як особистість постійно веде  виховний діалог засобами морального  компонента знань: культивує міжособистісну  навчальну взаємодію з учнями, ставиться до них справедливо, поважає особистість кожного. Як творець міжособистісної навчальної взаємодії, педагог задовольняє фундаментальні потреби учнів у розумінні, прийнятті й визнанні.

 

 Високий  виховний потенціал має колектив  однолітків. Унікальні виховні можливості такого колективу виявляються у блокуванні агресивному вияві дітей, емоційному захисті особистості, створення їм простору для самореалізації. Педагог постійно впроваджує різні варіанти спільної навчальної діяльності однолітків: від постановки спільних завдань і віднайдення способів їх розв’язання – до взаємодопомоги в закріпленні способів дій, взаємоконтролю і взаємооцінки.

 

 Перш  ніж впроваджувати напрямок виховання  серед учнів, доцільно буде  провести невеличку анкету на виявлення ставлення школярів до моральних норм, певних моральних якостей – відповідальність, самокритичність, справедливість, чуйність, колективізм.