Шпаргалка по "Логике"

Сорит (нагромаджений, купа) — складноскорочений силогізм, у якому не висловлюють, а тільки мають на увазі більші або менші засновки і всі висновки, крім останнього.

Гокленієвський  сорит — прогресивний полісилогізм, у якому пропущено всі більші засновки, крім першого, та всі висновки, крім останнього.

Арістотелівський  сорит — регресивний полісилогізм. у якому пропущено всі менші засновки, крім першого, і всі висновки, крім останнього.

Епіхейрема — складноскорочений силогізм, до складу якого входять два засновки, принаймні один з яких є ентимемою. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділові умовиводи

Розділовий  умовивід — опосередкований дедуктивний умовивід, до складу якого входять розділові судження, а перший засновок завжди є розділовим.

Суто  розділовий умовивід — умовивід, до складу якого входять тільки розділові судження.

Розділово-категоричний умовивід — розділовий умовивід, у якому другий засновок є категоричним, а висновок — категоричним або розділовим.

 

Розділово-умовний  умовивід — розділовий умовивід, у якому один із засновків (перший) є розділовим судженням, а інші засновки (їх кількість дорівнює кількості членів розділового судження-засновку, тобто кількості диз'юнктів) — умовні судження.

Умовні  умовиводи

Умовний умовивід — опосередкований дедуктивний умовивід, до складу якого входять умовні судження; перший засновок у ньому завжди є умовним.

Суто  умовний умовивід — умовний умовивід, в якому обидва засновки і висновок є умовними судженнями. 
 
 
 

                           
 

Умовно-категоричний умовивід — умовний умовивід, у якому другий засновок і висновок є категоричними судженнями.

 Умовно-розділовий (лематичний) умовивід — умовний умовивід, до складу якого входять крім умовних ще й розділові (одне чи два) судження.

Конструктивна дилема — дилема, до висновку якої входять наслідки умовних засновків.

Деструктивна  дилема — дилема, висновок якої складається із заперечення підстав умовних суджень-засновків.

Проста  дилема —дилема, висновком якої є наслідок умовного судження-засновку або заперечення підстави умовного судження-засновку.

Складна дилема — дилема, висновком якої є або диз'юнкція наслідків умовних суджень-засновків, або диз'юнкція заперечення підстав умовних суджень - засновків.

Схема простої конструктивної дилеми:

Схема складної конструктивної дилеми:

                               

                                       

                          
 

Схема простої деструктивної дилеми:

Схема складної деструктивної дилеми:

 
 
 
 
 

Індукція

Індукція — 1) метод наукового пізнання, який полягає в дослідженні руху знань від одиничного до часткового або й загального; 2) вид опосередкованого умовиводу, в якому з одиничних суджень-засновків виводять часткове або й загальне судження-висновок.

Повна індукція — індуктивний умовивід, у якому на підставі знання про належність певної ознаки кожному предметові класу робиться висновок про належність цієї ознаки всім предметам цього класу.

S1 є P

S2 є P

S3 є P

. . . . . .

Sn є P

Неповна індукція — індуктивний умовивід, у якому висновок про весь клас предметів робиться на підставі знання тільки де яких предметів цього класу.

Імовірний умовивід — умовивід, в якому з істинних засновків певної структури одержують висновок, що може бути як істинним, так і хибним.

Популярна індукція — неповна індукція через простий перелік за відсутності суперечного випадку.

Наукова індукція — неповна індукція, в якій на підставі пізнання необхідних ознак деяких предметів певного класу робиться загальний висновок про всі предмети цього класу.

Методи  встановлення причинних  зв’язків

Метод єдиної подібності: якщо певна обставина постійно передує досліджуваному явищу при несталості всіх інших обставин, то, ймовірно, саме вона є причиною явища.

Схема методу: 1.АВС-а

                           2.АВД-а

                           3.АСД-а

Отже, причина  явища а є обставина А.

Метод єдиної відміності: якщо певна обставина наявна тоді, коли настає, досліджуване явище, і відсутня тоді, коли це явище не настає (а все інше залишається незмінним}, то ця обставина і є ймовірною причиною цього явище.

Схема методу:1.АВС-а

                         2.ВС- -

Отже, обставина  А є причиною явища а.

Поєднаний метод подібності та відмінності: якщо два чи більше випадків, коли виникає досліджуване явище, подібні лише однією обставиною, яка передувала виникненню цього явища, а два чи більше випадків, коли це явище не виникає, відрізняються тільки тим, що ця обставина була відсутньою, то ця обставина, ймовірно, і є причиною досліджуваного явища.

Схема методу: 1.АВС-а

                           2.АВ-а

                           3.А-а

                           4.ВС--

Отже, обставина  А є причиною явища а. 
 
 
 
 

Метод супутніх змін: якщо зі зміною однієї з обставин, що передують виникненню досліджуваного явища, змінюється і саме явище, то, ймовірно, що саме ця обставина є причиною виникнення цього явища.

Схема методу: 1.АВСД-авсд

                           2.А1ВСД-а1всд

                           3.А2ВСД-а2всд

Отже, обставина  А є причиною явища а.

Метод залишків: якщо дві чи більше сукупних причин породжують стільки ж сукупних явищ (наслідиш) і відомо, що частина цих причин породжує відповідну частину явищ, то залишкова причина, ймовірно, породжує останню частину явищ.

Схема методу:1.АВС-авс

                         2.ВС-вс

Отже, А  є причиною а.

Аналогія

Аналогія — традуктивний умовивід, у якому на підставі подібності двох предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність їх і в інших ознаках.

Схема міркування за аналогією:

Предмет А має ознаки авсд.

Предмет В має ознаки авс.

Ймовірно, що предмет В має ознаку д.

Гіпотеза

Гіпотеза — форма мислення, що становить собою припущення про існування певного закономірного зв'язку між явищами, причини виникнення яких невідомі.

Види  гіпотез

Загальна  гіпотеза — припущення про певні закономірності, які стосуються всієї множини явищ відповідної предметної сфери.

Часткова  гіпотеза — припущення про певні закономірності, які стосуються тільки деяких елементів множини явищ відповідної предметної сфери (Схема цього перетворення така: «Деякі S є Р» — «Всі S, які мають ознаку к, є Р»).

Одинична  гіпотеза — припущення, що стосується характеристики одного-єдиного предмета чи явища.

Описова гіпотеза — припущення про притаманні предмету властивості або форми зв'язку між спостережуваними предметами і явищами (Ця гіпотеза намагається дати відповідь на питання: «Що становить собою даний предмет?», або «Які властивості має даний предмет?», або «В якому зв'язку перебувають дані предмети?»).

Пояснююча гіпотеза — припущення про причини виникнення досліджуваних явищ. (Вона відповідає на питання «Які причини виникнення даних явищ?»).

Вимоги до гіпотези

1) принципова  перевірюваність  припущення,  яке оголошується гіпотезою;

2) максимальна її загальність;

3) наявність передбачувальної сили;

4) принципова (логічна) простота;

5) наступність, зв'язок висловлюваного припущення з попереднім знанням.

Доведення й спростування

Доведення — це обґрунтування істинності одного положення (судження, гіпотези, концепції) з допомогою інших шляхом побудови відповідного міркування.

Будова  та види доведення

Теза — положення, що обґрунтовується.

Аргумент (логічна основа, підстава, довід, доказ) — положення, з допомогою якого обґрунтовується теза.

Демонстрація — форма логічного зв'язку між тезою та аргументами.

(Наприклад:

Будь-який обман  викликає недовіру, оскільки він є твердженням, що не відповідає дійсності.

Нещирість —  це обман, бо вона є навмисним перекрученням дійсності.

Отже, нещирість викликає недовіру.).

Пряме доведення — доведення, в якому з аргументів, пов'язаних за певною схемою міркування, безпосередньо випливає висновок, який повністю збігається з проголошеною тезою.

Непряме доведення — доведення, в якому істинність тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності антитези.

Апагогічне  доведення — непряме доведення, в якому з антитези виводять наслідки, що явно суперечать дійсності або відомим істинним і достовірним положенням.

Розділове доведення — непряме доведення, яке полягає в тому, що із розділового судження, до складу якого входить теза, послідовно виключаються всі альтернативи, крім однієї — тези.

Правила доведення

Стосовно  тез:

1.Тезою  може бути лише те положення,  яке. справді потребує обґрунтування за даних конкретних умов.

2.Теза  повинна бути чітко визначеним  і адекватно сформульованим судженням (чи системою суджень).

3.Теза повинна залишатися незмінною, тотожною самій собі впродовж усього доведення.

4.Теза  не повинна містити в собі логічної суперечності.

Стосовно  аргументів:

1.Аргументи  мають бути істинними. Причому  їх істинність повинна бути  встановленою.

а) «Основна хиба». Суть цієї помилки полягає в тому, що теза обґрунтовується заздалегідь хибним аргументом.

б) «Випередження основи» трапляється тоді, коли за аргумент, яким обґрунтовується теза, беруть положення, що, хоча й не є явно хибним, проте саме потребує доведення.

2.Аргументи   повинні  бути  судженнями,  істинність яких встановлена  незалежно від тези. Помилка полягає в тому, що тезу виводять з аргументів, які до цього були виведені з положення, що повністю збігається з проголошеною тезою.