Мовознавство на сучасному етапі

Мовознавство  на сучасному етапі

До середини XX століття структуралізм себе вичерпав, і вчені повернулися до дослідження мови на принципах антропоцентризму.

3 напрями: 

· Когнітивна лінгвістика - напрям у мовознавстві, яке досліджує проблеми співвідношення мови і свідомості, роль мови в концептуалізації і категоризації світу, в пізнавальних процесах та узагальненні людського досвіду, зв'язок окремих когнітивних здібностей людини з мовою та форми їх взаємодії. Мова - пізнавальний механізм, система знаків, специфічно кодифицируется і трансформує інформацію. (Лінгвісти: Чарльз Філлмор, Джордж Лакофф, Рональд Лангакер, Леонард Талмі, Олександр Кібрик.)

· Функціональна  лінгвістика (функціоналізм) - сукупність шкіл і напрямів, що виникли як одне з відгалужень структурної лінгвістики, що характеризуються переважною увагою до функціонування мови як засобу спілкування. Попередники Ф. л. - І.А. Бодуен де Куртене, Ф. де Соссюр, О. Есперсен. Основою принцип Функціональної лінгвістики - розуміння мови як цілеспрямованої системи засобів вираження.

· Генеративна  лінгвістика (трансформаційна породжує граматика, трансформаційно-генеративна граматика, хомськіанську лінгвістика) - найбільш популярне з кінця 1950-х рр.. напрям у світовому мовознавстві, яке ставить за мету розробити теорію мови за зразком природничих наук; основоположник і лідер - Ноам Хомський (США). Мета лінгвістичної теорії з Хомського полягає в тому, щоб пояснити факт разюче швидкого засвоєння рідної мови дитиною на основі явно недостатнього зовнішнього стимулу, тобто тієї інформації, яка може бути залучена з мови оточуючих. В основі мовної здатності людини лежить природжений біологічно обумовлений компонент, який визначає основні параметри людського мислення і, зокрема, структуру мовного знання.

Найвидатнішими постатями українського мовознавства 20—80-х років є А. Кримський, М. Грунський, М. Калинович, Є. Тимченко, Л. Булаховський, О. Мельничук. 

Мова  й несловесні форми  спілкування (паралінгвістика й паракінесика)

Мова  і несловесні форми спілкування (паралінгвістика і паракінесика)  
Людське мовлення супроводжують невербальні (несловесні) системи знаків. Саме невербальні знаки зумовлюють найбільшою мірою відмінність між усним і писемним мовленням. Якщо в писемному мовленні є лише один канал інформації (текст), то усне мовлення має два канали інформації: текст (висловлювані слова) та інтонація, міміка, жести тощо. Другий канал є надзвичайно вагомим при спілкуванні.

Розповідають, що колись Ф. Достоєвський виголосив чудову промову про О. Пушкіна. Пізніше цю промову було опубліковано. Прочитавши її, ті, хто слухав Достоєвського, з подивом зауважували, що це зовсім інша промова. Однак це була та сама промова, промова великого майстра слова, але в надрукованому вигляді вона була позбавлена значної долі своєї сили впливу.  
Дехто вважає, що несловесний канал дає слухачеві інформації більше, ніж словесний. На доказ цього наводиться зауваження Р.-М. дю Гара про своїх героїв із його твору «Сім'я Тібо»: «Слова були для них порожнім звуком. Проте погляди, усмішки, тембр голосу, найнезначніші порухи вели між собою безугавну розмову».

Несловесну  інформацію вивчають паралінгвістика  і паракінесика. До паралінгвістика  належать усі ті способи передачі інформації, які пов'язані зі звучанням  мови: акустичні характеристики голосу (тембр, висота, гучність), паузи, інтонація тощо. До паракінесика належать жести і міміка.  
Тембр голосу впливає на сприймання інформації. Деренчливий чи писклявий голос втомлює слухача, а голос приємного тембру привертає увагу. Крім того, уміння володіти тембром може вносити додаткові відтінки до інформації: одна річ, коли щось буде сказано ніжним, оксамитовим тембром, а інша, коли щось вимовляється з металом у голосі.

Надзвичайно важливу роль у спілкуванні відіграє інтонація. Недаремно кажуть: важливо  не те, що говорять, а як говорять. Англійський письменник Бернард Шоу зауважив, що існує п'ятдесят способів сказати так і п'ятсот — ні. Антон Макаренко зізнавався, що педагогом відчув себе тільки тоді, коли зміг один і той самий наказ віддавати двадцятьма різними інтонаціями. Розповідають, що один італійський актор, перебуваючи на гастролях у Польщі, де мав незрівнянний успіх, поза програмою, викликаний на біс, прочитав якийсь монолог. Слухачам здалося, що це був монолог страшного злочинця, який зараз розкаюється у скоєному і щиро просить прощення. Зал перейнявся таким співчуттям до «героя», що в багатьох із слухачів на очах з'явилися сльози. Потім з'ясувалося, що, не підготувавши запасного номера, артист вимовляв по-італійському цифри від одиниці до сотні. За допомогою інтонації можна до протилежного змінити зміст фрази. Саме від інтонації найбільшою мірою залежить те, що одна й та сама дійова особа в певній п'єсі, яку раніше в театрах інтерпретували як негативну, тепер по-новому «прочитана» як позитивна.

Глибоке смислове навантаження в мовленні мають  паузи. Це здається парадоксом: людина мовчить, а інформація слухачам поступає. Невипадково Цицерон зауважив: «Наисильніший крик — у мовчанні». Ця ж думка передана і в таких поетичних рядках Василя Симоненка:

Не жартуй наді мною, будь ласка,

І говорячи, не мовчи.

Нащо  правді словесна маска?

Ти мовчанням мені кричи.

Згадаймо  ще знамениту німу сцену в «Ревізорі» Миколи Гоголя. Напружені, повні внутрішньої динаміки діалоги п'єси раптом змінюються загальною паузою, і вона краще від усяких слів виносить присуд дійовим особам.

Що стосується паракінесики, то варто назвати такий  факт: антропологи виявили, що людське тіло може приймати до тисячі найрізноманітніших стійких поз, значна частина яких має чітко виражене комунікативне призначення. Міміка і жести підсилюють інформацію, а іноді створюють певний підтекст, навіть антонімічно переосмислюють сказані слова, таким чином ілюструючи відому сентенцію, що мова дана для того, щоб приховувати думки. Не треба упускати з уваги й те, що у спонтанному мовленні, коли важко підшукати потрібне слово, його заміняють жестом. Якщо, наприклад, запитати, що таке кручені сходи або брижі, будь-яка людина, навіть дуже обдарована в мовному плані, мимовільно починає рукою зображати спіраль або кистю руки в горизонтальному положенні похитувати пальцями [Рус. разг. речь 1973: 465].  
Мовознавці зрозуміли важливість міміки і жестів у спілкуванні, особливо якщо врахувати, що вони мають і національну специфіку; це засвідчує створення останнім часом словників жестів і міміки (див., наприклад: Акишина А. А., Кано X., Акишина Т. Е. Жесты и мимика в русской речи. Лингвострановедческий словарь. — М., 1991). Майбутній учитель (не тільки словесник) повинен бути обізнаний з невербальними знаковими системами, щоб ефективно й цілеспрямовано використовувати в своїй педагогічній роботі другий канал інформації, активно впливати на вихованців.  
Отже, мова як своєрідна семіотична система є полі-функціональною, багаторівневою і глобальною за значенням. Це вторинна природна багатовимірна динамічна система, яку супроводжують невербальні системи знаків.