Технології обробітку сільськогосподарської культури

1. Поняття технології обробітку сільськогосподарської культури

 Життя рослин тісно пов'язана  з навколишнім середовищем. Якщо  умови середовища не відповідають  потребам рослинного організму,  то порушується його функціонування, що може призвести до загибелі. Якщо ж всі умови перебувають у необхідній кількості і повністю задовольняють потребу рослин, то повною мірою реалізуються їхні біологічні можливості. Ці вимоги визначаються біологічною особливістю не лише кожного конкретного виду рослин, але і сортовими відмінностями однієї і тієї ж культури, а їх пізнання складає першу основу наукового землеробства. Другий основою наукового землеробства є вчення про грунтовому родючості, яке складається з наявності в грунті елементів живлення та їх доступності для рослин, водного і повітряного режимів, агрофізичних і інших властивостей.

 Узгодження вимог рослин  до умов середовища шляхом  впливу на властивості грунту  складає третю - головну - основу  наукового землеробства.

 Тільки глибоке розуміння  основ землеробства, єдності організму і навколишнього середовища дозволили успішно здійснювати заходи, спрямовані на підвищення родючості грунтів і продуктивності сільськогосподарських культур.  Знання біологічних особливостей рослин і факторів їхнього життя - обов'язкова умова для їх обробітку.

 Найвищий врожай будь-якої  культури формується при посіві  в оптимальні терміни, коли  всі фази розвитку протікає  при найбільш сприятливому сполученні  факторів середовища.  Терміни  посіву залежать від біологічних  особливостей культури, цілей її вирощування, грунтово-кліматичних умов та інших факторів.

 У рослинництві вважаються  ранніми терміни посіву, коли  грунт навесні на глибині загортання  насіння прогрівається до 4-5 °  С. У цей час висівають культури  раннього терміну посіву: яру  пшеницю, ячмінь, овес, яру жито, яру тритикале та інші культури, не пов'язані з хлібним злакам (горох, сочевицю, нут, боби, люпин, гірчицю, рижик, мак, коріандр, аніс , моркву, брукву, турнепс, ріпак на насіння, суріпиці, однорічні та багаторічні трави: бобові та злакові). Оптимальна температура грунту для посіву всіх цих культур 6-8 ° С.

 До надранніх посівам відносяться  «грязьовий». Його здійснюють  розкидним способом по сирій  поверхні грунту. Застосовують при  посіві в загонах для отримання  раннього зеленого корму для свиней у літніх таборах. Використовують для цього насіння вівса, гороху, еспарцету та інших культур. Надранній посів по «черепку» проводять при переході середньодобових температур через 0 ° С за «випали» озимим після перезимівлі.

 Середні строки використовують для посіву теплолюбивих культур, які погано переносять або не переносять ранньовесняні та літні заморозки.

 При прогріванні грунту на 10-12 ° С висівають кукурудзу,  просо, гречку, сою, рицину, кабачки,  гарбуз, чумизу, Могар, суданську  траву, однорічні кормові культури і картопля. Пізні весняні строки сівби проводять при прогріванні грунту до 12-15 ° С. Висівають самі теплолюбні культури: сорго, квасоля, арахіс, кунжут, кавуни, дині, рис, бавовник.

 Влітку в пожнивних і післяукісної  посівах висівають кукурудзу, просо, гречку, картоплю ранній, турнепс, однорічні та багаторічні злакові трави.

 Посів в літньо-осінні терміни  проводиться при зниженні середньодобових  температур до 14 ° С за 50 днів  до переходу температури через  5 ° С. У ці терміни висівають озимі культури: пшеницю, жито і рапс.

 Пізні посіви (під зиму) проводять  при стійкому зниженні температури  грунту до 3-4 ° С. Застосовують  їх у первинному насінництві  для оздоровлення рослин пшениці  від курній головешки, а також  для посіву соняшнику, кормової моркви й буряка.

 Зимові посіви поділяють  на ранній і пізній. Їх проводять  при глибині сніжного покривала  до 15 см. Ранній посів взимку проводять,  коли поверхня грунту промерзає  на 5 см. Попередньо поле обробляють  лущильником, зламуючи першу  осінню кірку для утворення шорсткої поверхні і кращого накопичення снігу. Шорсткість слабшає опір поверхні на злам під впливом дисків зернопрессовой сівалки. Пізній зимовий посів можна здійснювати вручну або з використанням спеціальних сошників у вигляді ланцюга бензопили, прорізаючи слід 2-3 см.

 Кожна культура висівається  до встановленої для неї нормою  висіву. Вона залежить від географічної  місцевості, погодних умов, засміченості  полів бур'янами, способу посіву, родючості грунту, крупності насіння,  вологості грунту, строку сівби, якості насіння і т.д.

 Густота посіву зернових  в млн. / га В.З.: пшениця, ячмінь, овес, жито - 4-7, гречка та просо  2,5-4,0, кукурудза на зерно - 0,03-0,06 і ​​на силос 0,11 і т.д. Посів  дрібнонасіннєвих культур здійснюється  за масою кг / га насіння по 100% посівної придатності. В останні роки розрахунок норми висіву здійснюється з урахуванням виживання рослин до збирання, з урахуванням сили росту і призначення посіву (насіння, фураж, крупа тощо).

 Оптимальна глибина загортання  насіння повинна забезпечувати нормальне проростання насіння, своєчасне і дружне поява сходів і подальший нормальний ріст і розвиток рослин. Вважається, що глибина закладання повинна бути в десять разів більше діаметру насіння по ширині і товщині. Зернові культури висівають на глибину від 3 до 7 см.

 При розміщенні насіння враховують  потребу рослин у волозі та  їжі, освітленості, кращому газообміну, меншою засміченості бур'янами  і догляду за посівами.

 У рослинництві розрізняють  найбільш густий, середньо густий, рідкісний посів. Зернові культури відносяться до культур густого посіву - 25-15 см2, просо і гречка - середньо густий - 40-25 см2, рідкісний посів - кукурудза - 200-300 см2 і найрідкісніший - 20000 см2.

 Способи посіву: узкорядним - 7,5-11 см, рядовий - 15-20 см, черезрядний 15х30, стрічково-рядовий 30х15х15х30 см, перехресний 15х15, стрічково-розкидному 7,5-7,5-7,5 см, широкорядний 30, 45, 60, 70, 90 і т.д.см. Широкорядний посів поділяють в рослинництві на пунктирно-широкорядний, гніздовий і квадратно-гніздовим.

2. Фізіологічні основи зимостійкості. Фази гарту озимих культур 

 Озимі культури - однорічні рослини,  нормальний розвиток яких пов'язане  з умовами перезимівлі - дією  низької температури (від 0 до 10 ° С) протягом 30-70 діб і більше. Озимі культури висівають восени і одержують урожай зерна на наступний рік. При весняному посіві озимі культури формують кореневу систему і надземні вегетативні органи - листки, пагони кущення, але не плодоносять. Посіяні навесні яровізірованнимі насінням (підданими впливу зниженої температури), озимі культури дають урожай в рік посіву. Озимі культури мають 2 періоду активної вегетації: осінній (45-50 добу) і весняно-літній (75-100 діб). Між цими періодами рослини перебувають у стані спокою. Восени в результаті складних біохімічних і фізіологічних процесів рослини набувають загартування, тобто стійкість до низьких температур і ін несприятливих умов. Існують так звані двуручкі (деякі сорти пшениці, вівса, ячменю тощо), що представляють проміжну форму між озимими і яровими рослинами. Вони нормально розвиваються і дають урожай зерна як при осінньому, так і при весняному посіві.

 Група озимих культур включає  хліба - озимі пшеницю, жито, ячмінь; олійні рослини сімейства хрестоцвітних  - озимі ріпак, суріпиця, рижик,  бобові - озиму вику. У світовому землеробстві найбільш поширена озима пшениця - основна хлібна рослина Європи і США. Озиме жито вирощують у європейських країнах, США, Туреччини, Канаді, Аргентині; озимий ячмінь - у південних районах Європи та Азії; озимий ріпак - в Індії, Японії, НДР, Франції, Швеції, Північній Африці, США та ін; озиму суріпиці - в основному в НДР і ФРН; рижик - в Західній Європі і Північній Америці; озиму вику - в Європі, Малій Азії, США, Японії та ін Вирощування озимої культури приурочене до районів з відносно м'якими зимами і стійким сніжним покривом.

 Зимостійкість рослин - здатність  рослин переносити без пошкоджень  несприятливі зимові умови. При  сильних морозах в результаті  утворення льоду в клітках  або межклетниках може відбутися  вимерзання рослин. З'являється на посівах при відлизі крижана кірка погіршує аерацію клітин і послаблює морозостійкість рослин. Озимі посіви, довго перебувають під глибоким снігом при температурі близько 0 ° С, страждають від виснаження і поразки пліснявими грибами. Внаслідок освіти в грунті крижаної прошарку, що розриває коріння, відбувається випирання рослин. Часто спостерігається одночасна дія багатьох з цих несприятливих чинників.

 Зимостійкість рослин, і зокрема  їх морозостійкість, розвиваються  до початку зими в процесі загартовування рослин. Рослини можуть переносити морози: озиме жито до -30 ° С, озима пшениця до -25 ° С, яблуня до -40 ° С.  Стійкість рослин до випрівання забезпечується: накопиченням в них до початку зими великої кількості цукрів і ін запасних речовин; економним витрачанням рослинами (при температурі близько 0 ° С) запасних речовин на дихання і зростання; захистом рослин від грибних хвороб. Стійкість рослин до випирання обумовлюється потужністю і розтяжністю коренів. Випирання спостерігається частіше на щільних, перегнійних і вологих грунтах при повторному їх замерзанні і відтаванні, тому для посіву дуже важливо правильно вибрати ділянку. Небезпечний і осінній застій води на полях (вимокання рослин); при ньому погіршується загартовування рослин і вони легше ушкоджуються морозами. Ще більш згубне застій води навесні; ослаблені та пошкоджені взимку рослини відмирають при недоліку аерації, тому необхідно поліпшувати фізичні властивості орного шару грунту.

 Для підвищення зимостійкості  плодових дерев слід застосовувати агротехнічні прийоми накопичення і заощадження вологи в грунті, полив та ін Зимостійкість рослин знижується також під впливом літніх посух: через нестачу води дерева не встигають закінчити цикл розвитку і перейти в стан спокою, тому важливу роль відіграють вітрозахисні смуги. У плодових дерев зимостійкість знижується часто у врожайні роки, тому що рослини не встигають підготуватися до зими. Тому необхідний підбір сортів з рівномірною по роках урожайністю. Для забезпечення зимостійкості рослин потрібно також боротьба з шкідниками та хворобами рослин. Велике значення має правильне районування наявних сортів і виведення нових, зимостійких сортів.

 Загартовування рослин - придбання  рослинами стійкості до несприятливих  умов - морозів, холоду, посухи, засолення та ін Виникаючі при загартовування рослин властивості обумовлюються змінами обміну речовин. Загартовування рослин до морозу відбувається тільки восени, коли рослини під впливом короткого дня припиняють ріст і переходять у стан глибокого спокою, а також взимку при слабких і помірних морозах. Тому дерева, що витримують взимку морози до -60 ° С (модрина, ялина, сосна та ін), влітку гинуть при температурі від -7 до -8 ° С. Перша фаза загартовування рослин проходить при температурі близько 0 ° С в умовах освітлення, коли в рослинах накопичуються вуглеводи в результаті зниження інтенсивності дихання. Друга фаза протікає при слабких і помірних морозах і супроводжується втратою клітинами води внаслідок утворення льоду. При цьому відбувається відокремлення протопласта й утворення на його поверхні липоидно-білкових шарів; плазмодесми втягуються всередину клітини, і живий склад клітини стає нечутливим до тиску льоду в межклетниках. Загартовування рослин застосовується і для підвищення холодостійкості огірків, томатів, бавовнику, кукурудзи та ін рослин. Вперше російська городник Є. А. Грачов застосував у 1875 році загартовування рослин, витримуючи насіння кукурудзи перед їх посівом при 0 ° С (на снігу) протягом двох тижнів, у результаті він отримував зрілі качани кукурудзи в умовах Петербурга. Запропоновано також змінне вплив на насіння рослин (томатів) низькими і підвищеними температурами. Для загартовування рослин проти посухи застосовують передпосівний намочування і подальше підсушування насіння. Загартовування відбувається і у вегетуючих рослин під впливом посухи у природній обстановці, але врожай їх при цьому знижується. Розроблено також методи загартовування до засолення грунту - хлоридно, сульфатному або карбонатному (содовому) - шляхом витримки насіння у відповідних сольових розчинах.

3. Технологія обробітку кормових буряків, брукви, ріпи та моркви на корм

Кормова буряк 

 У коренеплодах кормових  буряків в 1 тонні міститься: 120 к.е., 20-22 кг сирого білка, а в  листках такої ж кількості  міститься до 100 к.е. і 40-42 кг сирого білка.  Культура відноситься до групи соковитих кормів і застосовується як джерело вітамінів і молокогонное корм. Використовують коренеплоди в поєднанні з силосними культурами після різання і спільного силосування, а також у дрібній різанні в суміші з комбікормами.

 Насіння кормових буряків  здатні проростати при температурі  3-5 С. Життєздатні сходи з'являються  при 6-7 С і дружні при 12-15 С. Сходи витримують заморозки  до -5 С. Під час вегетації оптимум  температур 15-20 С. Зростання припиняється при температурі 6 С. Листя дорослої рослини витримують заморозки до -6 С, а коренеплоди пошкоджуються при температурі -2 С. Пошкоджені заморознем коренеплоди для зберігання взимку не придатні. Сума активних температур за вегетацію коливається від 1500 С до 1800 С. При тривалості вегетації в перший рік 120-150 днів і другий 130-160 днів.

 Рослини кормових буряків  вологолюбні. Їх Транспіраціонний  коефіцієнт 400-600. найбільша потреба  у волозі спостерігається в  другий період формування та  швидкого зростання коренеплодів. За добу коренеплід може збільшити свою масу на 30-50 р. У третій період потреба у волозі знижується, але збільшується приплив цукру та сухої речовини.

 Самим напруженим при обробітку  кормових буряків є перший  період (1,5 місяці після посіву). У цей час відбувається інтенсивний ріст листя і коренів в глибину. Дуже важливо в цей час посіви своєчасно проріджувати і очищати від бур'янів.

 Кращими для кормових буряків  родючі грунти з глибоким орним  горизонтом. У прифермської сівозміни під культуру вносять дуже високі дози органічних добрив.

 З усіх коренеплодів буряк  може рости на слабо і середньо  засолених грунтах. Оптимальна  кислотність рН 6,0-7,0.

 На 1 т коренеплодів витрачається 2,5-3,0 кг азоту, 0,9-1,0 кг фосфору, 4,5-5,0 кг калію. ГДК по нітратах 0,5%. Підвищення цього відсотка веде до погіршення якості корму.

 Система основного обробітку  полягає в застосуванні ранньої  зяблевої оранки (глибина 22-30 см), тобто на всю глибину орного  шару. Тривала осінь дозволяє  провести 1-2 культивації, під які вносять органічні і мінеральні добрива. Навесні проводять закриття вологи і передпосівний розпушування грунту. Краще його проводити знаряддям РВК-3.

 Під кормові буряки вносять  30-40 т / га органічних добрив. І  доза мінеральних добрив NРК становить від 60 до 120 кг / га д.р. За виносу з урожаєм листостеблових маси на 1 т витрачається: N 2,5-3,0, Р2О5 0,9-1,0 і К2О 4,5-5,0 кг.