Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Марта 2012 в 20:37, реферат
Лишайники — це особливі організми, утворені в результаті симбіозу водорості й гриба, з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями. Відомо понад 20 тис. видів лишайників. Від Інших організмів, у тому числі й від окремих грибів І водоростей, вони відрізняються за формою, будовою, характером обміну речовин, наявністю лишайникових речовин, способами розмноження, повільним ростом (від 1 до 8 мм за рік).Слань лишайника складається з переплетених ниток грибниці — гіфів розміщених між ними клітин або ниток водоростей.
1. Лишайники — це особливі організми.
2. Типи мікроскопічної структури слані лишайників.
3. Морфологічі ознаки.
4. Розмноження.
5. Живлення лишайників.
6. Лишайникові кислоти
7. Значення
Лишайники — це особливі організми, утворені в результаті симбіозу водорості й гриба, з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями. Відомо понад 20 тис. видів лишайників. Від Інших організмів, у тому числі й від окремих грибів І водоростей, вони відрізняються за формою, будовою, характером обміну речовин, наявністю лишайникових речовин, способами розмноження, повільним ростом (від 1 до 8 мм за рік).Слань лишайника складається з переплетених ниток грибниці — гіфів розміщених між ними клітин або ниток водоростей.
Розрізняють два основних типи мікроскопічної структури слані лишайників: гомеомерний І гетеромерний. На поперечному перерізі лишайника гомеомерного типу видно, що слань утворена хаотично переплетеними гіфами гриба, поміж якими розкидані окремі клітини або нитки водоростей. ЦІ лишайники утворюють групу, відому під назвою слизистих лишайників, оскільки водорості виділяють слиз, в який вкраплені клітини гриба і водорості.
У лишайнику гетеромерного типу клітини водоростей зосереджені в одному шарі. Під ним знаходиться серцевина, що складається з пухко розміщених ниток гриба. Зовнішніми шарами лишайникає щільно зімкнуті грибні гіфи, які називають кірковими шарами. За допомогою грибних ниток, що відходять від нижньої кори, лишайник прикріплюється до субстрату, на якому росте. У деяких лишайників нижньої кори немає І він зростається Із субстратом гіфами серцевини. Водоростевий компонент лишайника (фікобіонт) представлений синьозеленими, зеленими, жовтозеленими І бурими водоростями. Представники 28 родів цих відділів.
Найпоширеніший фікобіонт лишайників — зелена водорість требуксія, з інших зелених — хлорела, хлорокок. Із синьозелених водоростей найчастіше в таломі лишайників трапляються носток і глеокапса.Більшість цих водоростей існують у вільноживучому стані, однак деякі зустрічаються лише в лишайниках (требуксія, кокомікс тощо), у вільному стані поки що не виявлені. Водорості в слані лишайника дуже змінюють свій зовнішній вигляд. Особливо це стосується нитчастих водоростей, які в лишайнику розпадаються до окремих клітин і змінюються до невпізнання.
У лишайнику водорості стають стійкішими до високих температур, можуть витримувати тривале висушування. У разі культивування їх на штучних середовищах (окремо від грибів) набувають вигляду, характерного для вільноживучих форм. Слань лишайників різноманітна за формою, розмірами, будовою, забарвленням. Колір слані зумовлений наявністю пігментів в оболонках гіфів І плодових тілах лишайників. Розрізняють п'ять груп пігментів: зелені, сині, фіолетові, червоні й коричневі. Пігменти утворюються лише на світлі. Чим більше світла в місці зростання лишайників, тим яскравішезабарвлення вони мають.
За морфологічними ознаками лишайники поділяють на кіркові, листуваті та кущисті. У кіркових, або накипних, лишайників слань має вигляд забарвленоїкірочки або нальоту, що дуже щільно приростає до субстрату. Товщинакірочок різна — від ледве помітного накипу або порошкоподібного нальотудо 0,5 см, діаметр — від кількох міліметрів до 20—30 см. Накипні лишайники ростуть на поверхні грунтів, гірських порід, на корі дерев ікущів, оголеній деревині, що гниє. До цієї групи лишайників входитьнайбільше видів (близько 80 %), що трапляються в різних умовах. Листуваті лишайники мають форму пластинок різного забарвлення, горизонтально розміщених на субстраті (пармелія, стінна золотянка).Пластинки, як правило, округлі, 10—20 см у діаметрі. Характерною особливістю листуватих лишайників є неоднакові забарвлення й будова верхньої і нижньої поверхонь слані. У більшості з них на нижній частині слані утворюються органи кріплення до субстрату — ризоїди, щоскладаються із зібраних у пучки гіфів. Вони ростуть на поверхні грунту,серед мохів. Листуваті лишайники порівняно з накипними є більшвисокоорганізованими формами.У кущистих лишайників слань має стеблоподібну форму, прикріплюється до субстрату невеликими ділянками нижньої частини, а верхня частина розгалужена і піднята над поверхнею або звисає з дерев подібно до кошлатих грив — "бородаті лишайники". За рівнем організації кущистілишайники є найвищим етапом розвитку слані. їхня слань буває різних розмірів: від кількох міліметрів до 30—50 см. Бородаті лишайники можуть досягати 7— 8 м (уснея). До кущистих лишайників належать цетрарія,алекторія, нейропогон, евернія та ін.
Розмножуються лишайники в основному вегетативно — частинами слані, якіне є спеціалізованими "органами" вегетативного розмноження. Крім того,розмноження здійснюється ізидіями (виростами слані), а також соредіями(невеличкими утворами, що складаються з клітин водоростей, обплетенихгіфами грибів). Соредії та ізидії — особливі "органи" розмноження лишайників як комплексних організмів. Гриби іводорості, що входять до складу лишайника, також зберігають властиві їм способи розмноження. Соредії утворюються всередині слані в гонідіальному шарі листуватих та кущистих лишайників. Сформовані соредії виштовхуються із слані назовні, підхоплюються й розносяться вітром. За сприятливихумов вони проростають у нових місцях і утворюють нові лишайники.Соредіями розмножується близько 30 % лишайників.Ізидії — вирости верхньої кірочки слані. Мають вигляд зернин —циліндричних або коралоподібних виростів чи маленьких листочків.Усередині цих виростів містяться клітини водоростей, оточених гіфамигриба. На відміну від соредій, ізидії не висипаються на поверхню слані,а разом з його шматочками відламуються тваринами чи людиною і заі засприятливих умов розростаються в лишайник. Розмноження ізидіями трапляється у 15 % лишайників
Живлення лишайників здійснюється за рахунок процесів фотосинтезу вклітинах водоростей. Синтезовані при цьому органічні речовинивикористовуються грибом. Дихання, поглинання води та мінеральних солейзабезпечує грибний компонент (мікобіонт) слані лишайника. Активністьпроцесів фотосинтезу, дихання, поглинання води та мінеральних солейзалежить від освітленості, температури, вологості. Інтенсивністьфотосинтезу у лишайників за оптимальних умов значно нижча, ніж уавтотрофних рослин. Проте органічних речовин утворюється достатньо, щобзабезпечити нормальну життєдіяльність лишайників. Лишайники невибагливі до умов середовища і характеризуються високоюстійкістю проти впливу несприятливих факторів. Вони можуть рости в найрізноманітніших умовах освітлення й вологості, легко витримуютьтривалу нестачу води, різкі коливання температури, однак порізномуреа гують на забруднення повітря. Деякі з них не витримують навіть малогозабруднення повітря і гинуть, інші — живуть лише в населених пунктах, утому числі в промислових містах. Вивчивши цю особливість лишайників, їх можна використовувати як біоіндикатори для оцінки чистоти повітря.
Лишайники ростуть на найрізноманітніших субстратах: кам'янистих породах,грунті, корі дерев, хвої, листках вічнозелених рослин, мохах, деревині,що гниє, та інших рослинних рештках. Вони можуть поселятися на склі, шкірі, залізі, ганчірках та інших предметах, при цьому головна умова для їх поселення — тривалість перебування предмета в нерухомому стані.
Характерна біологічна особливість лишайників — утворення так званих лишайникових кислот, які відкладаються на поверхні гіфів у вигляді кристалів, паличок, зерняток тощо. Ними зумовлений колір лишайників. Відомо до 150 лишайникових кислот, які крім лишайників, ніде незустрічаються. Біологічне значення їх ще не вивчене. Деякі з них мають антибіотичні або токсичні властивості і, очевидно, виконують захиснуфункцію. У зв'язку із значним поширенням лишайники відіграють важливу роль уприроді як продуценти біомаси. Селячись на гірських породах, вонисприяють їх вивітрюванню, а після відмирання утворюють невеликукількість гумусу, на якому можуть оселятися інші рослини. Ось чому їх називають "піонерами рослинності". Лишайники є укриттям та їжею для багатьох безхребетних тварин. Ними живляться і деякі хребетні.
Лишайники широко використовує людина в своїй господарській діяльності.Насамперед вони є цінним кормом для північних оленів (ягель). Деякі зних використовує в їжу людина (цетрарія ісландська, умбілікарія їстівна). В їжу використовують також лишайники роду аспіцилія, відоміпід назвою "манна небесна". З лишайників добувають спирт (цетрарія ісландська, деякі види кладоній), лакмус (леканора їстівна, рочела),фарби (охролехія, деякі види рочел), їх використовують як сировину для парфумерної промисловості (евернія сливова), в медицині для виготовленняліків (цетрарія, леканора, лобарія). Враховуючи повільний ріст лишайників, їх використання має бути планомірним, щоб не завдати непоправної шкоди природі.