Традиційні види круп'яних культур

Крупи

 

Крупи — харчовий продукт, одержаний  від переробки круп'яного зерна, в якому сконцентровані добре  засвоювані поживні речовини. Крупи  займають важливе місце в харчуванні жителів України.

 

Крупи виробляють із зерна багатьох культур, але до істинно круп'яних належать лише просо та гречка.

 

Крупи виробляють із зерна багатьох культур, але до істинно круп'яних належать лише просо та гречка.

 

Крупи, які виготовляють із зерна  цих культур, є цінними продуктами харчування для населення. Завдяки  хімічному складу й поживним якостям  гречана крупа й пшоно вирізняються високою перетравністю, містять  у собі значну кількість органічних (лимонна, щавлева, яблучна, фолієва) та амінокислот (аргінін, лізин, лецитин). Багаті вони також на сполуки заліза, фосфору й кальцію, вітаміни В1 і  В2, а також рутин - вітамін для  лікування серцево-судинних та нервових захворювань. Крім цього, пшоно містить  селен. Тому гречана й пшоняна  крупи вважаються дієтичними й лікувальними продуктами.

Солома, полова та відходи круп'яного  виробництва, особливо проса, є цінним кормом для тварин.

Гречку й просо як культури пізніх строків сівби використовують для  пересівання озимих і ярих культур  у разі їхньої загибелі. Крім того, їх висівають як поукісні й післяжнивні  культури, а оскільки це скоростиглі  сорти, вегетаційний період яких становить 60-65 днів, вони встигають сформувати врожай у південних і центральних  областях.

Слід також зазначити, що гречка є доброю медоносною культурою, з  кожного гектара посіву якої бджоли можуть зібрати близько 60 кг меду.

Історично в усі часи крупи мали велике значення в харчуванні населення  й посідали третє місце після  борошна та картоплі. В 70-ті роки минулого століття Україна за виробництвом круп посідала одне з перших місць серед  країн Європи, а кількість їхнього  виробництва (з усіх видів культур) сягала 767 тис. т. У 80-90-ті роки накреслилася стійка тенденція до скорочення виробництва - із 773 до 532 тис. т. Особливе зниження круповиробництва припадає на 2000-2002 роки, коли в країні виробили лише 290-300 тис. т цього продукту. В перерахунку на одного споживача  виробництво крупи за період з 1980 до 2006 року зменшилося більше ніж у 2,5 раза - із 15,3 до 6,0 кг на рік. Вагома частка серед асортименту всіх круп припадає на крупи, виготовлені із зерна проса  й гречки.

Згідно зі статистичними даними (див. табл.), через недбале ставлення  та недотримання технології вирощування  гречки й проса, що є основною причиною низької врожайності, площі під  круп'яними культурами, особливо під  просом, постійно зменшуються. Якщо у 80-ті роки просо вирощували на 340 тис. га, то в 90-ті - лише на 200 тис., а за останні 15-17 років площі скоротилися до 120-92 тис. га. Посівні площі під  гречкою скорочено менше, вони сталіші  за роками й становлять 310-370 тис. га. За нашими підрахунками, для повного  забезпечення внутрішніх потреб у крупах гречки й проса круп'яні культури слід висівати на площі 750-800 тис. га. Це забезпечить валовий збір зерна  близько 1 млн т, а виробництво  крупи - 600 тис. тонн.

Маючи низку спільних ознак (у т. ч. і призначення вирощеної продукції) за своїм походженням, біологією  та вимогами до умов вирощування, ці культури різняться між собою, що слід враховувати  у технології вирощування.

Агротехнічні заходи вирощування  проса й гречки як інтегруючі й  динамічні елементи технології мають  враховувати грунтову відмінність, погодні умови, чергування культур  у сівозміні, попередники, систему  основного й допосівного обробітку  грунту, систему застосування мінеральних  добрив та захисту (агротехнічна, хімічна, інтегрована) від шкідливих консументів  та вилягання, строки й способи сівби, норми висівання насіння тощо.

Концепція розвитку технологій вирощування  круп'яних культур обов'язково має  бути спрямована на підвищення врожайності  й поліпшення технологічних показників якості зерна та крупи: зменшення  плівчастості, збільшення маси зерна, виходу й збирання ядра та зростання  вмісту білка.

 

ПРОСО

Вимоги до грунтів. Просо - не дуже вибаглива культура щодо грунту. Воно добре росте й дає високі врожаї за відповідного догляду не лише на чорноземах, а й на легких суглинкових  грунтах. Просо краще за інші культури росте на засоленому грунті. Воно може розвиватися й давати врожай за концентрації солей до 0,6 відсотка.

Кращими грунтами є чорноземи, темно-сірі опідзолені та сірі лісові. Зовсім не придатними є малородючі піщані й заболочені грунти.

Попередники. Добрими попередниками  для проса є культури, під які  вносять органічні добрива і  які залишають після себе чисті  від бур'янів поля, не мають спільних хвороб та шкідників. Найвищі врожаї просо забезпечує після піднятої цілини, багаторічних трав, зернобобових культур. Непоганим попередником є  озима пшениця, вирощена за інтенсивною  технологією, цукрові буряки, картопля, овочеві й баштанні культури за широкорядного  способу сівби, а також ярі  зернові.

Просо - досить добрий попередник для  кукурудзи. Пізній строк сівби та незначна кількість посівного матеріалу  дають можливість використовувати  його як страхову культуру.

Обробіток грунту. Систему обробітку  грунту встановлюють залежно від  рівня культури землеробства, попередника, погодних умов року. Основним завданням  підготовки грунту під просо є  очищення верхнього шару від бур'янів завдяки провокації насіння до проростання  в осінній та весняний періоди. Зяблевий полицевий обробіток, проведений на глибину 23-25 см, порівняно з безполицевим на таку саму глибину, не лише в 2,7-3 рази зменшує забур'яненість посівів  проса, а й значно поліпшує фітосанітарний стан посівів.

Ефективним профілактичним заходом  у боротьбі з багатьма шкідниками проса є лущення стерні з подальшою  глибокою зяблевою оранкою. Після злакових стерньових культур обробіток грунту під просо розпочинають із лущення  стерні. В разі засміченості однорічними  бур'янами використовують дискові  гідрофіковані лущильники типу ЛДГ-10А, ЛДГ-15А, з кореневищними бур'янами - дискові борони БДВ-7, БДВ-3. На полях, де залишається велика кількість  соломи, стебел, гички, поле лущать у  два сліди.

Якщо поле засмічене коренепаростковими бур'янами, його треба обробляти  полицевими знаряддями: лемішними лущильниками ППЛ-10-25 або ППЛ-5-25. Зяблеву оранку злущеного поля в усіх випадках проводять  після проростання бур'янів плугами  з передплужниками на глибину 23-25 см. Залежно від запасів вологи в орному шарі грунту, оранку потрібно поєднувати з боронуванням або прикотковуванням.

Добрі результати забезпечує система  обробітку грунту, що передбачає лущення  стерні, а також (у міру потреби) після  появи сходів бур'янів - культивацію, яку здійснюють культиваторами зі стрільчастими  робочими органами в агрегаті з боронами. За таких умов глибоку зяблеву  оранку в зоні Лісостепу проводять  у середині жовтня.

Після просапних культур, урожай яких збирають пізно, залишається велика кількість насіння проса курячого, мишію сизого, редьки білої, лободи білої. Щоб частково зменшити негативну  дію цих бур'янів, оранку слід проводити  з передплужниками.

Весняний обробіток під просо  розпочинають із розпушування грунту боронами БЗВС-1 або культиваторами УСМК-5,4 по діагоналі чи впоперек поля, а по безполицевому зяблевому  обробітку - БИГ-3А, БМШ-3А. Для активної провокації проростання насіння  бур'янів і збереження вологи в посівному  шарі грунту слідом за першим і дальшим  весняним розпушуванням треба прикочувати  грунт кільчасто-шпоровими котками. Приріст урожаю від цього заходу становить 0,32 т/га. Водночас поліпшуються агрофізичні властивості та водний і повітряний режими грунту.

Слід зазначити: у весняний період, разом із передпосівною, має бути не більше трьох культивацій.

 Передпосівний обробіток грунту  під просо здійснюють комбінованими  агрегатами типу РВК-3,6, РВК-5,4, "Європак", які створюють дрібногрудкувату  структуру, ущільнюють посівне  ложе.

Удобрення. За врожайності 4 т/га зерна  і відповідної кількості соломи просо виносить із грунту близько 130-140 кг азоту, 60-70 - фосфору, 85-120 - калію 40-55 - кальцію та 30-35 кг магнію.

Велике значення для формування продуктивності проса має азот. Найбільш економічно вигідною дозою азоту  на сірих лісових грунтах є 60-90, а на чорноземах опідзолених - 45-60 кг/га. Ефективність азотних добрив за рахунок  приросту врожаю зерна проса закономірно  знижується від провінції Західного  Лісостепу до Східного, з півночі  до півдня з 0,5-0,8 до 0,2-0,3 т зерна на центнер діючої речовини азоту.

 Найраціональніше просо використовує  азот із грунту та добрив  за співвідношення вмісту N:Р,  яке становить 1:2. Для одержання  на сірих лісових грунтах 4-4,5 т/га зерна проса в 100 г грунту  має бути 10-15 мг Р2О5 і 12-17 мг  К2О і приблизно стільки ж  на опідзолених чорноземах і  некарбонатних грунтах. За вмісту  в грунті менше 3-4 мг рухомих  форм фосфору і 5-6 мг калію  висівати просо не рекомендується. Середні дози фосфору й калію  на сірих лісових грунтах становлять: 40-50 кг/га Р2О5 і 50-70 кг/га К2О,  на опідзолених і чорноземних  суглинкових грунтах - 90-100 і 70-80 кг/га, відповідно.

Враховуючи високі потреби проса  в кальції й магнії, важливе  значення має внесення доломітового борошна, особливо на кислих і слабокислих  грунтах.

На сірих лісових грунтах  ефективне позакореневе підживлення  рослин у фазі повного кущіння  та викидання волоті. Дози внесення азоту встановлюють, за результатами рослинної діагностики, залежно  від рівня забезпечення ним рослин.

Для оптимального розвитку рослини  проса потребують відповідних кількостей мікроелементів, зокрема бору, цинку  й марганцю, які вносять разом  із добривами або обробляють ними насіння перед сівбою.

Вибір сортів. За результатами досліджень науково-дослідних установ, правильний вибір сорту гарантує підвищення врожайності проса на 0,2-0,4 т/га. Кращими  вважаються ті сорти, які найбільше  пристосовані до грунтово-кліматичних  умов, стійкі до вилягання, хвороб та осипання зерна, високопродуктивні, з хорошими технологічними показниками якості.

У "Каталог сортів рослин, придатних  для поширення в Україні" записано 19 сортів проса, зокрема: Веселоподолянське 76, Веселоподільське 16, Київське 87, Київське 96, Сяйво, Миронівське 51, Харківське 31, Слобожанське, а також нові сорти: Омріяне, Константинівське й Золушка.

Підготовка насіння до сівби. Проти  сажки та інших збудників хвороб необхідним є завчасне протруювання з інкрустацією насіння (за два-три  тижні до висівання). Як плівкоутворювач  використовують водні розчини клеїв: NaKMЦ (2,5%) та полівінілового спирту - ПВС (5,0%), у розчини яких додають один із протруйників: Фундазол, Вітавакс - із розрахунку 1,5-2 кг/т насіння. На тонну  насіння витрачається 10 л робочого розчину.

Строки сівби. Просо потрібно сіяти  тоді, коли температура грунту на глибині  загортання насіння сягає 13...15°С, що в південній і східній частині  Лісостепу буває в третю декаду квітня - першу декаду травня, в північній - у середині травня. Рання сівба  затримує появу сходів, може призвести  до пошкодження їх заморозками й  надмірного забур'янення площ. Не можна  й запізнюватися з висівом, особливо у східних і південних областях, бо верхній шар грунту швидко пересихає.

Норми висіву. Оптимальна норма висіву проса за рядкового способу сівби  для Північного Лісостепу - 4,0-4,2 млн/га, для Центрального - 3,5-3,7 і для Пвденного - 3,5 млн/га схожого насіння. За широкорядного  способу висівання норму зменшують  на 25, а за стрічкового - на 10-15%. За дефіциту вологи в грунті, а також у разі проведення післясходового боронування  норму висіву рекомендується збільшувати  на 7-10 відсотків.

Способи сівби. Якщо застосовують грунтові та страхові гербіциди, тоді просо висівають  звичайним рядковим або вузькорядним способами з міжряддям, відповідно, 15 і 7,5 сантиметра.

Якщо гербіциди не застосовують, просо слід висівати широкорядним або  стрічковим способом. Для цього використовують зернотукову сівалку СЗА-3,6 або  бурякову ССТ-12А, обладнану спеціальним  пристосуванням СТЯ-23000.

Глибина загортання насіння. За наявності  вологи у верхньому шарі грунту на важких грунтах насіння проса  загортають на глибину 2-3 см. На легких за гранулометричним складом грунтах, або якщо верхній його шар пересушений, глибину загортання насіння збільшують до 5-6 сантиметрів.

Догляд за посівами. Боротьбу з  бур'янами на посівах проса треба  проводити інтегрованим способом, поєднуючи  агротехнічні та хімічні методи.

У період вегетації культури проти  однорічних дводольних бур'янів потрібно застосовувати Агрітокс (0,7-1,7 кг/га) до виходу в трубку, Базагран (2,0-4,0 кг/га) - у фазі трьох листочків, 2М-4Х (0,5-1,1 кг/га) - від фази кущіння до виходу культури в трубку. Крім наведених  вище гербіцидів, ефективними на просі  є також Примекстра (3,0-3,5 кг/га), Лонтрел 300 (0,16-0,60 кг/га), ПІК 75 WG (15-20 г/га) та Пріма (0,4-0,6 л/га), які треба вносити не пізніше фази кущіння.

Догляд за посівами розпочинають із досходового (на третій-четвертий день після сівби) боронування середніми  зубовими боронами впоперек або по діагоналі до напрямку сівби за швидкості  руху агрегату 5-6 км/год. У разі появи  значної кількості сходів бур'янів після укорінення рослин на суцільних  посівах боронування повторюють. На широкорядних та стрічкових посівах  здійснюють розпушення міжрядь. Перший раз міжряддя розпушують після появи  трьох справжніх листочків проса  культиваторами УСМК-5,4 із лапами-лезами на глибину 4-5 см. Удруге міжряддя розпушують і легко підгортають стрілчастими лапами на глибину 6-8 см на початку фази стеблування.

У фазі викидання волоті посіви проса  обстежують, щоб виявити інтенсивність  льоту просяного комарика. Якщо є  загроза, крайові смуги, 50-100 м (а за потреби й усе поле), слід обприскати Бі-58 новим, 40% к.е. (0,7-1,0 л/га).

Підживлення посівів поліпшує умови  живлення рослин і, як наслідок, забезпечує підвищення врожайності проса. Перше  підживлення азотом (N15-20) треба здійснити  на III-IV етапах органогенезу, друге й  третє (за умови, що азот не вносили  в основне удобрення) в тій  самій кількості - на VII і ІХ етапах органогенезу.

Збирання врожаю. Доцільно здійснювати  роздільним способом, коли в більшості  волотей достигне 80-85% зерен. Скошують просо жатками різних модифікацій  на висоті 15-20 см упоперек або по діагоналі  до напрямку рядків. Підбирають і обмолочують  валки через три-п'ять днів за вологості зерна не більше 16%. Тривалий період зберігати просо у валках не слід, бо зерно пошкоджується  меланозом. На чистих від бур'янів посівах  можливе збирання проса прямим комбайнуванням, яке слід розпочинати тоді, коли у волоті достигне понад 90% зерна, а  його вологість не перевищуватиме 18 відсотків.