Фермерськi господарства в Українi: проблеми i перспективи

Мiнiстерство освiти i науки, молодi i спорту України

Одеський  Нацiональний Економiчний Унiверситет

Cпецiальний факультет перепiдготовки кадрiв

 

 

 

 

Реферат з дисциплiни:

«ОСНОВИ РИНКОВОЇ ЕКОНОМIКИ»

На  тему:

«Фермерськi господарства в Українi: проблеми i перспективи»

 

 

 

Виконала:

Cтудентка 14 групи СФПК

Фрицак  Л.В.

Перевiрив:

Доцент

Матвєєнко В.К.

 

 

 

 

м. Одеса

2013 рiк

 

 

1. Фермерськi господарства в Українi: проблеми i перспективи ……………………………………………………………………………………………………2-11 стр.

 

2. Список використаних джерел…………………………………………………....................12 стр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Україна – велика аграрна держава. Її сільське господарство – одна з основних галузей  матеріального виробництва, що відіграє важливу роль у житті суспільства. Тому відродження українського села і селянства є одним з найважливіших завдань нашої молодої незалежної держави. Розвиток фермерських господарств в системі ринкової економіки неможливо без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу ( в грошовій або в товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.Актуальність обраної теми обумовлена необхідністю підвищення рівня сільського господарства України, виходу сільськогосподарських підприємств з кризи, яка існує на даний період. Головна мета даної роботи полягає в визначені економічно обґрунтованих шляхів розвитку сільськогосподарських підприємств країни.

Головні завдання цієї роботи:

• визначення основних проблем фермерських господарств;
• визначення найбільш вдалих форм кредитування підприємств;
• проаналізувати сучасний стан держевної підтримки фермерських

господарств.Необхідністю стає застосування нової технології , але за браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит має змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

Отже  необхідно розглянути кредит як необхідний елемент функціонування і розвитку суспільства, визначити його роль у  формуванні сучасної ринкової економіки  України.Також необхідно звернути увагу і на держевну підтримку ,та на заходи що проводятсь для стимулювання розвитку фермерських господарств.

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її  переробкою і реалізацією. Це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян. Разом із колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами  воно, в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством,  продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною. Селянське (фермерське)  господарство це, як правило, сімейно-трудове об’єднання мешканців села, життя і побут яких пов’язаний з рільництвом, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної  маси продуктів харчування, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже й на забезпечення існування  цьог господарства та добробуту його членів.

Членами сільського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16 річного віку, та інші родичі, які об’єдналися для роботи цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи,  в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором ( контрактом, угодою).

Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

При створені одним  із членів сім’ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім’ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси  селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та  організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. Голова селянського (фермерського) господарства може доручати виконувати свої обов’язки і використовувати право голови одному з членів  господарства. Голова і члени селянського (фермерського) не можуть постійно працювати в інших підприємствах, установах та  організаціях. Селянське (фермерське) господарство має своє найменування, печатку і штамп.

Селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського  комплексу  є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Рівноправність  селянського (фермерського) господарства з іншими аграрними  товаровиробниками  дістає виявлення, зокрема в тому, що воно має право бути засновником  або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань,  кооперативів, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації  сільськогосподарської  продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом. Виробничо-економічні відносини селянського (фермерського) господарства з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами та організаціями господарськими  товариствами, окремими громадянами будуються на основі договорів. Розрахункові  операції  проводяться  як на  безготівковій основі, так і готівкою. Право на створення селянсько (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18 річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність  займатися  сільським  господарством та пройшов  конкурсний  відбір.

Першочергове  право на створення селянського (фермерського) господарства  надається  громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну  кваліфікацію, або досвід роботи в сільському господарстві.Конкурсний відбір бажаючих створити  селянське (фермерське) господарство проводить районна (міська) конкурсна  комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів. До складу комісії включаються представники районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації  фермерів, сільської, селещної Ради народних  депутатів  на  території якої передбачається  відведення земельної ділянки для створення  селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громадських адміністрацій.

Громадянам  України, які виявили бажання  вести селянське (фермерське)  господарство передаються по їх бажанню в приватну власність або в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибну ділянку. Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх в користування  здійснюється із  земель запасу, а також земель вилучених (викуплених) у  встановленому порядку. В тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Безплатно земельні ділянки передаються у приватну власність громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства у межах  середньої земельної частки. Передача громадянам безплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства проводиться один раз, про що Радою народних депутатів, яка  передала  земельну ділянку, робиться  відмітка  в паспорті або документі, який його замінює.

За плату передаються у приватну власність громадянам для ведення  селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку. У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із  земель, що перебувають у державній власності.

У  тимчасове  користування земельні  ділянки  надаються, зокрема із  земель запасу,  а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Вдовні та дефлеційно  небезпечні землі можуть надаватися селянським (фермерським) господарствам  без  зміни їх цільового призначення та за умови дотримання вимог грунтозахисного землеробства. Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості  наближеними до існуючих доріг, електро і радіотелефонних мереж, газо і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного  фондів, що входять до складу угід  селянських (фермерських)  господарств, не можуть передаватися у приватну власність господарств, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів і невеликих (до 3  гектарів) ділянок водойм і боліт.

У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджується їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обгрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства.

 

Перспективи та проблеми фермерських господарств в Україні

Реформування  сільськогосподарського виробництва  в Україні спрямоване перш за все на зміну виробничих відносин, створення умов ефективного використання природних ресурсів, особливо землі як основного засобу виробництва. Але, як показує світова практика, це можливо безболісно здійснити лише в економічно сильній державі. Тому в період переходу до приватної власності на землю, який збігся в часі з поглибленням соціально-економічної кризи в нашій країні, відбуваються зміни, які зумовлюють зниження родючості ґрунтів, їх нераціональне використання. Так, подрібнення полів на окремі ділянки – земельні паї без достатнього врахування особливостей ґрунтового покриву, рельєфу, розташування існуючих меліоративних, гідромеліоративних мереж, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших чинників може в значній мірі посилити деградаційні процеси ґрунтів.Порушення сівозмін, перехід до сівозмін з короткою ротацією, збільшення насиченості однотипних культур з метою тимчасової вигоди обумовлює інтенсифікацію ґрунтоутворюючого процесу (посилення мінералізації гумусу, накопичення в ґрунті специфічних речовин, що ведуть до так званого ґрунтовтомлення та ін.). За непродуманої, недостатньо обґрунтованої трансформації великих комплексних господарств в приватні структури, фермерські, акціонерні товариства існує реальна небезпека різкого зниження товарності сільського господарства. Так, обсяги валової продукції сільського господарства значно (до 50%) скоротились порівняно з вісімдесятими роками, знижується родючість ґрунтів, деградують меліоровані землі тощо. Основна причина цих негативних явищ полягає в недостатньому технологічному рівні землеробства.

Це не дозволяє об’єктивно розділити земельні ділянки  між селянами за природною родючістю  і встановити достовірне оподаткування  та закупівлю державою сільськогосподарської продукції, а також системно вирішувати інші проблемні питання землекористування.Проведений нами аналіз щодо перерозподілу земельних масивів на дрібні ділянки (паї) громадянам дозволяє визначити ряд позитивних і негативних еколого-економічних аспектів.

До  позитивних можна віднести:

• запровадження оренди земельних часток (паїв);

• створення нових господарств на засадах приватної власності;

• посилення почуття власника - господаря (яке виникає при умовному паюванні);

• почуття власника при створенні сімейних господарств;

• контроль власника земельної ділянки за її використанням в оренді й посилення відповідальності орендаря (при фактичному паюванні);

• орієнтовне визначення ефективності використання земельної ділянки за показниками її бальної чи економічної оцінки.

Таким чином  створюється “економічний контроль”  за результативністю діяльності власника і орендаря землі.

До  негативних відносять наступні аспекти  землекористування:

• роздрібнення полів і масивів, що знижує ефективність використання земельних ресурсів;

• порушення організації території існуючих господарств, зокрема сівозмін, посилення змиву ґрунту, деградації земель, зменшення обсягів внесення органічних і мінеральних добрив;

• “фактичне паювання” створює значні труднощі при відведенні земель для несільськогосподарських потреб, зокрема узгодження площі земель з кожним землевласником, а при “умовному паюванні” – з колективним землекористувачем або органом, що представляє інтереси своїх землевласників;

• дрібним землевласникам можуть передаватись ділянки, як правило, з гіршими за якістю ґрунтами, які піддаються процесам деградації і потребують значних капіталовкладень для відновлення родючості та їх охорони. І напевно в найближчий час не можна сподіватися на те, що новий землевласник зможе (чи захоче) віднайти ці кошти. У приватника повинно сформуватися відповідне усвідомлення необхідності цього для майбутніх поколінь на основі віри в земельне законодавство, його стабільність.

Проведення  землевпорядних робіт і меліоративно-охоронних заходів повинно бути комплексним і розрахованим на відповідні площі, що зумовлюється умовами рельєфу, властивостями ґрунтів та згодою всіх землекористувачів даної території (місцевості).

Частина нових  землевласників мають недостатні знання і тому не усвідомлюють потреби збереження родючості ґрунтів, не володіють методами і навичками цієї роботи. У великих господарствах, які залишились, із-за фінансової скрути також все менше уваги приділяється підтриманню родючості осушених, еродованих та інших земель, нехтуючи заходами ефективного їх використання.У державі практично відсутній ґрунтовий моніторинг, він існує лише на декларативному рівні у вигляді концепцій. Дієвий же моніторинг вимагає значних коштів, які в держбюджеті поки не передбачаються. Земельна реформа на Україні відноситься до найскладніших со-ціальних змін, що відбуваються в країні. Вона почалася без належної підготовки, відсутності науково, економічно і екологічно обґрунтованої концепції земельних перетворень, удосконаленої законодавчої і нормативної бази. Існуючий світовий досвід показує, що великі фермерські господарства мають значні суттєві переваги над малими. Наприклад, 15 % фермерів в США володіють 71,3 % землі і виробляють 90 % сільськогосподарської продукції. Виходячи з цієї особливості, селянські (фермерські) господарства мають бути оптимальними або в межах оптимальних розмірів. Це зумовлює важливість процесу їх об’єднання – на добровільній і економічній основах. Наші сучасні фермерські господарства в більшості примітивні, мало рентабельні і не спроможні розв“язувати сільськогосподарські проблеми.  В той же час у сільському господарстві розвинених країн відбувається процес концентрації сільськогосподарського виробництва. Щорічно в тих же США розоряються тисячі фермерських господарств. Найбільш рентабельними в США виявились господарства з площею землекористування 2-5 тис. га, де виробництво сільськогосподарської продукції поєднується з її збереженням та переробкою. Необхідно зазначити, що в Європі рентабельними є також господарства розмірами до 25-30 га, які спеціалізуються на вирощуванні технічних культур - винограду, цитрусових, ягід та ін. Сільськогосподарську техніку також вигідно використовувати на “критичних площах”, обробіток яких дозволяє швидку їх окупність. Об‘єктивно, що ці площі перевищують розміри сучасних малих фермерських господарств, зокрема в Україні. Застосування хімічних речовин найбільш доцільне на великих земельних масивах. Очевидно, що для обробітку рослин отруто-хімікатами, потрібно об‘єднати зусилля землекористувачів певної території з врахуванням агрогрунтових умов. Досвід США та інших країн світу показує, що поряд з цим може існувати екологічно “чисте” землеробство, оскільки хімікати знижують життєздатність мікрофлори. Проведення меліоративних заходів передбачає задіяння фінансових та матеріальних ресурсів, які простіше акумулювати при спільному, великому сільськогосподарському використанні. Великі земельні масиви дозволяють активно застосовувати сівозміни, тобто велику площу полів у сівозмінах можна оптимізувати, що важко (а то й неможливо) зробити на малих земельних ділянках.  Екологічний стан земель західного регіону України є досить складним. Наприклад, у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях 40 % орних земель мають кислу реакцію ґрунту, а у перед-гірських і гірських районах – понад 80 %. Державі легше допомагати у проведенні вапнування великим землевласникам хоча б тому, що з ними укладаються відповідні угоди і проводиться (в разі потреби) необхідний процес вапнування. Отже, такі заходи як вапнування, протиерозійні, гідротехнічні та меліоративні поки що не під силу окремим фермерам, новоствореним акціонерним товариствам, тому в цьому пріоритетному напрямку ініціатива вже за державними інституціями. Все це вказує на значні труднощі для “фактичного паювання” землі. Для його раціонального здійснення в системі сільськогосподарського землекористування необхідні цілеспрямовані заходи і ефективне об‘єднання пайовиків у відповідні агроформування.При формуванні приватних, фермерських господарств, акціонерних товариств доцільно використати багатий накопичений фактичний матеріал, який був раніше розроблений проектними, науковими орга-нізаціями для колективних господарств; це ґрунтові, агрохімічні карти за різні періоди обстежень, картограми агрогруп, бонітету ґрунтів та ін.