Організації кукурудзи

    Отже, технологічна карта вирощування  культур — це документ, у якому відображена технологія виробництва рослинницької продукції. У суворій послідовності в цьому документі фіксуються усі технологічні виробничі процеси і способи виконання їх. Карти складають для окремих культур або однорідних їх груп на весь період виробництва, з моменту підготовки грунту, внесень ня добрив і сівби до закінчення збирання. Отже, в карті визначено роботи минулого (оранка грунту, внесення добрив, сівба озимих) і поточного років.

    Технологічні  карти включають такі показники: назва культур, їх урожайність і  валовий збір (записують у заголовному  рядку); назва робіт; обсяги робіт; склад  агрегатів, якими виконують роботи; обслуговуючий агрегати персонал; строки виконання (робочих днів і календарні); норми виробітку; розцінки оплати праці за норму (за тарифом); кількість нормо-змін; затрати людино-днів (Годин); оплата праці і нарахування по соціальному страхуванню; матеріально-грошові витрати (крім оплати праці): вартість добрив, отрутохімікатів, послуг автотранспорту, живого тягла, електроенергії, механізованих робіт, страхові платежі та ін.

    Обсяги  робіт встановлюють за даними посівних площ культур, норм внесення добрив, норм висіву насіння і планової врожайності. Строки виконання робіт визначають за агротехнічними вимогами. Обсяги і строки виконання робіт, а також норми виробітку є підставою для визначення потреб у робочій силі і засобах виробництва. Кількість нормо-змін обчислюють діленням обсягів робіт на норми виробітку агрегатів, а затрати людино-днів — множенням кількості нормо-змін на чисельність персоналу, який обслуговує агрегати.

    За  кількістю нормо-змін і розцінками оплати праці (за тарифом) обчислюють розмір основної оплати різних категорій працівників. Крім основної, загальний розмір оплати праці,включає додаткову оплату, передбачувану за виконання планових завдань, доплату за класність, стаж роботи, звання майстра та нарахування по соціальному страхуванню.

    Вартість  матеріалів (насіння, добрив, пального тощо) визначають за собівартістю їх виробництва у господарстві або вартістю придбання. Вартість послуг автотранспорту, живого тягла, електроенергії обчислюють за даними обсягу їх роботи і планової собівартості 1 т/км, 1 коне-дня, 1 кВт/год.

    Вартість   роботи    машинно-тракторного   парку   зручніше обчислювати  за плановою собівартістю умовного гектара  тракторних робіт або гектара  збирання культур зерновими комбайнами і за обсягом їх роботи. Однак  такий усереднений розрахунок не враховує типів тракторів і комбайнів, якими виконуватимуть роботи, а тому є наближеним. Щоб дістати більш точні дані за видами тракторів і комбайнів, роблять поелементне обчислення витрат за кількістю і вартістю витрачених пального і мастил, розміром амортизаційних відрахувань, вартістю поточного ремонту і технічного обслуговування.

    Страхові  платежі обчислюють за встановленими  ставками, а інші основні витрати  — за кошторисними розрахунками (кількістю і вартістю використаних матеріалів, води тощо).

    У технологічних картах обчислюють тільки основні витрати. Накладні витрати визначають по галузях і господарству в цілому, а потім відносять на окремі види продуктів під час калькуляції їх собівартості.

    Складання технологічних карт — велика і  копітка робота. Тому їх складають на 3—5 років, розробляючи показники із розрахунку на 100 га посівів культур. Потім обчислюють витрати пропорційно запланованій посівній площі відповідних культур. Щороку, якщо виявлено принципіальні зміни в технології вирощування окремих культур, технологічні карти відповідно уточнюють.

    На  основі технологічних карт можна  дати економічну оцінку окремих виробничих процесів, заходів інтенсифікації і  технології виробництва в цілому. При цьому враховують якість і  строки виконання виробничих процесів, продуктивність праці, собівартість робіт і продукції, розмір чистого доходу від одиниці продукції та з гектара посіву культур.

    Щоб визначити економічну ефективність технології виробництва кукурудзи, складають технологічну карту її  вирощування за різними технологіями, тобто різними способами виконання робіт, організації праці, із застосуванням різних видів техніки, системи удобрення і заходів меліорації. Відповідно, це зумовлює неоднакові затрати праці і коштів з розрахунку на гектар посіву культури і центнер продукції. Технологія, яка забезпечує вищу продуктивність праці і нижчу собівартість продукції, і є економічно ефективнішою.

6. Планування витрат  і собівартості  одиниці продукції 

    Собівартість  продукції — це сума всіх витрат підприємства, пов'язаних із виробництвом і реалізацією продукції, у грошовому вираженні.

    Колективні  й державні сільськогосподарські підприємства визначають планову і звітну собівартість продукції. Планову калькуляцію складають на підприємстві, розробляючи плани на основі нормативів затрат праці та коштів при проектованій технології виробництва продукції. Звітна калькуляція потрібна при підбитті підсумків господарсько-фінансової діяльності за фактичними даними виходу продукції й витрат на її виробництво. У практиці сільськогосподарських підприємств розрізняють виробничу і повну собівартість продукції. До повної собівартості включають витрати на реалізацію продукції.

    Планування  собівартості продукції на сільськогосподарських підприємствах здійснюється відповідно до Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р.

    Витрати на виробництво групують за елементами, статтями, місцем виникнення, об'єктами планування й обліку. Під елементами витрат розуміють витрати, однорідні за економічним змістом; під статтями — витрати, які включають один або кілька елементів.

    У плануванні й обліку собівартості цукрових буряків  використовують такі показники: собівартість усієї продукції, витрати на одиницю продукції(коренеплоди), витрати на  1  грн. продукції.

    Більшість витрат безпосередньо пов'язана  з виробництвом певного виду продукції, тому вони є прямими. Витрати на управління та обслуговування виробництва розподіляють на відповідні види продукції. До них належать витрати на організацію й управління виробництвом у бригадах (на фермах), цехах, інших виробничих підрозділах, галузях, а також витрати на управління та обслуговування виробництва в цілому, тобто бригадні (фермські), цехові, загальновиробничі й загальногосподарські.

    Планування  витрат на управління та обслуговування виробництва. Відповідно до номенклатури витрат за статтею "Витрати на управління та обслуговування виробництва" показують витрати на організацію й управління виробництвом у бригадах (на фермах), цехах, інших виробничих підрозділах підприємства, галузях, а також витрати на управління підприємством   і   організацію   виробництва   в   цілому,   тобто бригадні (фермські), цехові, загальновиробничі й загальногосподарські.

    До  бригадних (фермських) і цехових витрат належать: оплата праці з відрахуваннями на соціальне страхування апарату управління та іншого персоналу; амортизація і витрати на утримання й ремонт будівель, споруд та інвентарю; витрати на заходи охорони праці та інші, пов'язані з організацією й управлінням виробництвом у відповідних підрозділах і цехах підприємства. Планування й облік бригадних (фермських), цехових та загальновиробничих витрат здійснюються окремо по рослинництву, тваринництву та інших виробництвах. Ці витрати розподіляються між об'єктами планування витрат пропорційно до загальної їх суми, за винятком витрат на насіння, корми, сировину, матеріали і напівфабрикати у відповідних виробництвах.

    До  загальногосподарських належать витрати, пов'язані з управлінням підприємством та організацією виробництва в цілому по підприємству: оплата працівників апарату управління з відрахуваннями на соціальні заходи: витрати на відрядження і службові роз'їзди; утримання легкового транспорту; конторські, друкарські, поштово-телеграфні й телефонні; амортизація, утримання і ремонт будівель, споруд та інвентарю загальногосподарського призначення; витрати на підготовку кадрів, охорону підприємств та інші витрати загальногосподарського характеру, а також витрати на утримання фондів природоохоронного призначення.

    Загальногосподарські  витрати включають у собівартість продукції рослинництва, тваринництва, підсобних промислових виробництв, а також у собівартість тієї частини продукції (робіт і послуг) допоміжних виробництв, яка виконується на сторону або для потреб капітального будівництва, капітального ремонту підприємства. Загальногосподарські витрати розподіляються між галузями та об'єктами обчислення собівартості продукції (робіт і послуг) пропорційно до загальної суми витрат, за винятком вартості насіння в рослинництві, кормів у тваринництві, а також сировини, матеріалів та напівфабрикатів у підсобних промислових виробництвах.

    Планування  собівартості робіт і послуг допоміжних виробництв. До визначення планової собівартості продукції рослинницьких і тваринницьких галузей поряд із розрахунком суми бригадних (фермських), цехових, загальновиробничих та загальногосподарських витрат обчислюють планову собівартість робіт і послуг допоміжних виробництв (1 т-км роботи автотранспорту, коне-дня живої тяглової сили, 1 т-км транспортних робіт тракторів, 1 кВт-год електроенергії, 1 м³ води, одиниці робіт ремонтно-механічних майстерень тощо).

    Після визначення собівартості одиниці робіт  і послуг допоміжних виробництв витрати на ці виробництва розподіляють між окремими культурами, галузями, видами худоби та іншими об'єктами пропорційно до плану виконання зазначених робіт і послуг на цих об'єктах.

    Витрати допоміжних виробництв планують за такими статтями: оплата праці з відрахуваннями на соціальні заходи; роботи і послуги; витрати на утримання основних засобів; витрати на утримання й обслуговування виробництва; інші витрати.

      Планову суму витрат при виробництві кукурудзи обчислюють за такими статтями:

    1) витрати на оплату праці. У  цій статті планують усі суми  грошових і натуральних видач,  які мають характер заробітної  плати (оплати праці), робітникам  держгоспів (членам колективних підприємств), які беруть безпосередню участь у виробництві продукції даної культури або групи культур;

    2) відрахування на соціальні заходи;

    3) насіння і садивний матеріал;

    4) добрива; 

    5) засоби захисту рослин;

    6) роботи й послуги; 

    7) утримання основних засобів;

    8) інші витрати; 

    9)  витрати на управління та обслуговування  виробництва.

    Плануючи  витрати на кукурудзу на зерно, витрати минулих років ураховують на основі звітних даних; витрати планового року — на основі технологічної  карти на вирощування буряків.

    Загальну  суму планових витрат, що припадають на кукурудзу, відносять на один вид продукції або розподіляють між супутніми її видами. Для розподілу виробничих витрат при плануванні собівартості кукурудзи  обчислюють витрати на побічну продукцію (силос кукурудзи). Віднявши їх від загальної суми витрат на культуру, одержують витрати на основну продукцію (зерно). Поділивши їх на кількість відповідної продукції, визначають планову собівартість  1  ц продукції зерна кукурудзи. 

7. Організації праці і рівень механізації виробничих процесів

8.  Організація основних виробничих процесів на

вирощуванні  кукурудзи 

    Виробництво зерна – провідна галузь сільського господарства  країни. Зернові культури  в Україні займають понад 14 млн. га або 56 % посівних площ. Урожайність зернових культур становить біля 30 ц/га, що значно поступається урожайності у розвинутих європейських країна, де вона досягла вже 50-70 ц/га. У зв'язку з цим підвищення врожайності всіх зернових культур слід розглядати як ключовий напрям у розвитку зернового господарства. Зернова галузь повинна забезпечити зростаючі потреби країни в високоякісному продовольчому та фуражному зерні, державні резерви зерна і ресурси його для експорту. Стабілізація і нарощування темпів виробництва зерна можливе лише на основі застосування конкурентоспроможних технологій, які забезпечують врожай зерна на рівні 70 – 90 ц/га.  Для досягнення таких результатів необхідна науково обґрунтована і зважена державна політика щодо забезпечення сільськогосподарських підприємств коштами для матеріального забезпечення технологій та дотримання їх вимог в кожному підприємстві.