Рынок зерновых в мире

Характерною рисою ринку  зерна в Україні у 1995-2000 pp. був попит на зерно майже всіх зернових культур. Зокрема, пшениці було продано 70-75% від вирощеного урожаю, кукурудзи - 65-70% ячменю та жита - 60-65%.

Зернове господарство вже  в ближчому майбутньому має посісти  пріоритетне місце в економіці  держави, а переломним роком став 2006 р. Ринок зерна в Україні, з точки зору формування товарних ресурсів, докорінно відрізняється від західноєвропейської моделі.

 

12.

Ці відміни зумовлює тип  підприємства, а саме його багатогалузевість (крім фермерських господарств, де 70% вирощеного врожаю залишається у товаровиробника на господарські потреби (насіння, корми, натуральну оплату та ін.).

Ознакою сучасного ринку  зерна є обмеженість не попиту, а пропозиції. Склалася структура реалізації зерна (2000 р. - 2009 p.), яку можна вважати типовою:

-  за каналами реалізації: заготівельним організаціям продано 10,6%, населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і видачу натуроплати) - 30,2 на ринку - 25,2, за бартерними угодами - 34%;

-  за структурою продукції: пшениця вся - 64,2% від загального обсягу реалізованого зерна, ячмінь - 21,9, жито - 3,7, просо, гречка - 1,8, кукурудза -3,2, овес - 1,8 і зернобобові - 1,9%.

В Україні поки що не вдалося  створити ефективних ринкових умов не лише у сфері виробництва зерна, айв системі його збуту. Торговельний ланцюг має важливе значення для  товарів, що продаються на міжнародному ринку, таких як зерно, тому що він  формує зв'язок між світовим та внутрішнім ринком. Зерно, вирощене сільськогосподарськими товаровиробниками, має поєднатися з багатьма послугами всередині  торговельного ланцюга, перш ніж  потенційні покупці на світовому  ринку захочуть та будуть в змозі  купити його. Ці послуги включають  в себе очищення зерна, його класифікацію, сертифікацію, зберігання та транспортування  з підприємств до експортного  порту.

Виходячи з умов нинішнього економічного стану сільськогосподарські підприємства всіх форм власності рідко надають ці послуги самі, бо вони не мають необхідних засобів (зерносховища, залізничні вагони), або достатньо великих партій зерна (декілька тисяч тонн). Навпаки, у всіх країнах, які є крупними експортерами зерна, ці послуги надаються спеціалізованими підприємствами. Вони беруть плату за свої послуги, яка вираховується з ціни світового ринку (що є фіксованою з точки зору України), для того, щоб визначити ціну виробника. Якщо ціна світового ринку на зерно першого сорту і певної якості складає 150 дол. CUI.Vt, а сукупна вартість різним торговельних послуг - 30 дол. США/т, то торгове дь зможе заплатити виробникам до 120 дол. США/т. Якщо торговельні послуги складають 60 дол. США/т.. то тоді виробник отримає щонайбільше 90 дол. США/т.

Таким чином, ефективність системи  збуту зерна є для виробників ключовою. Ефективніше працює те торговельне підприємство, яке надає дешевші та якісніші послуги, а виробники, відповідно, отримують вищу ціну за свій товар. Ефективність торговельних підприємств залежить, у свою чергу, від кількох факторів. Надзвичайно важливим є рівень конкуренції. Якщо конкуренція між підприємствами, що займаються торговлею зерном, невелика або її зовсім немає, то тоді ці підприємства можуть скористатися своїм домінуванням на ринку для отримання монопольних прибутків. Якраз зерновий торговельний ланцюг пропонує багато потенційних можливостей для домінування на ринку.

13.

Товаровиробники, власні потужності яких для зберігання зерна обмежені, потрапляють у залежність від  елеваторів, як тільки всип закінчують жнива. Аналогічно до цього треидер, який закуповує пшеницо прямо на зернотоку та хоче завантажити її на корабель, що чекає в перту, залежить від наявних транспортних та портових потужностей. Якщо у певному регіоні є лише один елеватор або лише один вид транспорту між складом і портом, то тоді оператори цього елеватору чи транспортних засобів не будуть підлягати правилам конкурентної дисципліни. Вони можуть завищувати розміри витрат на збут та нав'язувати виробникам нижчі ціни.

Ця ситуація характерна для  ринку зерна в Україні, де ціни на багато торговельних послуг (наприклад, зберігання та транспортування) визначаються монопольними структурами.

Якщо, з одного боку, взяти  одну тонну зерна, вирощену на полях  України, а з іншого - одну тонну, вироблену, наприклад, в Німеччині, то після вирахування всіх витрат, пов'язаних зі збором урожаю, його обробкою, зберіганням та транспортуванням, можна визначити відповідну виручку від продажу зазначеної тонни. Для того щоб порівняти фізичні збитки та витрати, представимо всі величини у вигляді кількісних еквівалентів.

Витрати і збитки виробників зерна в Україні надзвичайно  високі. Розміри втрат під час  жнив та зберігання перевищують такі ж в Німеччині. За цими оцінками в  Україні витрачається у середньому приблизно 13% (в Німеччині близько 3%). Крім того, сумарна, собівартість витрат на зберігання зерна на українських  державних елеваторах значно вища, ніж у Німеччині. Іншим важливим фактором, що зумовлює витрати на збут зерна в Україні, є обробка  в портах, яка з'їдає ще 10% зазначеної тонни зерна (в Німеччині близько 6%). Але особливо сильно виручка страждає від торговельної маржі. її розміри є результатом високого ступеня ризику, пов'язаного з торговлею зерном

(зумовленого, наприклад, державним втручанням; див. нижче), великих витрат на пошуки інформації та складної бюрократичної процедури отримання дозволів, можливостей транспортування тощо. Таким чином, торговельна маржа сягає в Україні від 10 до 15% (по насінню олійних культур навіть до 25%), порівняно з 5%у Німеччині.

Згідне цих розрахунків  товаровиробники в Україні після  вирахування всіх витрат отримують  при експорті лише 40% ціни на світовому ринку, тоді як німецькі фермери майже 70%.

В нинішніх умовах виробники  товарного зерна практично поставлені в умови конкуренції на цьому  ринку, а його умови так чи інакше змушують зробити свій вибір щодо подальшого розвитку цієї галузі виробництва. Суть проблеми передусім полягає  у підвищені його ефективності, концентрації матеріально-технічних і фінансових ресурсів на конкурентноспроможних галузях,, виходячи з місцевих грунтово-кліматичних умов. 13 одному випадку -це виробництво озимои; пшениці, проса, кукурудзи, в іншому - озимої пшениці, жита, гречки, гореху та ін.

 

14.

В варіанті, з точки зору використання агрокліматичного потенціалу, так і щодо кон'юнктури ринку, загальна структура валового збору зерна в У крані орієнтовно має бути такою: 1. Озимі - 57-65%, з них пшениця: -51-59%. 2. Ярі зернові - 43-45%, з них ячмінь 14-18; овес - 2,6-3,8; просо - 0,7-1,3; гречка - 0,8-1,1; кукурудза - 10-13; зернобобові - 5-6,5%. Виходячи з цієї позиції (як приклад), можна рекомендувати і такі "товаронасичені" сівозміни:

Лісостеп: зайнятий або чорний пар; озима пшениця:; цукрові буряки; ярі зернові (ячмінь) з підсівом багаторічних трав; багаторічні трави; озима пшениця; цукрові буряки; горох; озима пшениця; соняшник

Полісся: типовою можна  вважати восьмипільну сівозміну: конюшина, озима пшенидя; льон, озима пшениця; люпин на силос (зерно); озима пшениця, жито; картопля, кормові коренеїд оди; ячмінь (овес) з підсівом конюшини.

Стен: у господарствах  зернового напряму доцільно мати до 60% зернових при наступному чергуванні культур у девятипільній сівозміні: чорний пар; озима пшениця; кукурудза на зерно; ячмінь з підсівом еспарцету; еспарцет; озима пшениця; кукурудза на силос; озима пшениця; соняшник.

Фактори ефективності галузі, на яку припадає близько 50% ріллі, випливатимуть з контексту науково обгрунтованої системи землеробства, а її першоосновою є комплекс заходів щодо підвищення родючості грунтів.

Щодо окремого господарства структура виробництва повинна  не бути статичною, а оперативно реагувати  на сприятливі умови того чи іншого року. Фермерське: господарство має  застосовувати сівозміну з короткою ротацією.

При відсутності достатніх  оборотних коштів вихід із ситуації полягає у поліпшенні організації  виробництва, зокрема, в мінімізації  виробничих витрат шляхом вибору відповідних  енергозберігаючих технологій, дотримання видової та сортової агротехніки.

Якщо в господарстві:

- сівозміни освоєні на 40-70% і порушуються;

- площі парових попередників відсутні;

- постійно порушуються строки підготовки грунту і посіву;

-  посів проводиться у сухий грунт, в очікуванні наступних дощів і т.д., то це не відповідає елементарним агротехнічним вимогам.

Особливого значення набуває  система застосування мінеральних  та органічних добрив, оскільки близько 60% площі ріллі має середній рівень ефективної родючості грунту для зернових культур. Система удобрення у сівозміні розраховується виходячи з біологічних і господарських особливостей зернових культур, співвідношення наявних добрив, їх дії і післядії, а також родючості грунту кожного поля сівозміни на основі балансового методу. Практика доводить ефективність застосування сидеральних парів, зернобобових культур, багаторічних трав, заорювання у грунт побічної продукції (соломи, стебел).

Тенденція на ринку насіння  зернових культур змінюється в бік  зростання попиту на кращі районовані сорти. Наукові установи спроможні  задовольнити потреби насінницьких господарств у елітному насінні.

15.

Це стосується Інституту  землеробства, що пропонує пшеницю  озиму сорту Київська-90 і Київська-95, жито: Київська-90 і Київська-93.

Поліпшення організації  виробництва лежить у площині  упорядкованості взаємозв'язків  різних елементів технологічного процесу (землі, техніки, робочої сили, фінансових ресурсів). Це передбачає забезпечення максимального використання наявних  сільськогосподарських угідь на основі розвитку орендних відносин та створення підприємницьких організаційно-виробничих структур, підвищення ефективності виробництва  та кінцевих його результатів.

Інша проблема - кооперація товаровиробників на шляху захисту  інтересів від тиску монополії  посередницьких структур на ринку засобів  виробництва та переходу від бартерних  операцій до нормальних товарно-грошових відносин. Держава стає на шлях регульованого  ринку, де відносини виробників зерна  з партнерами в процесі його реалізації будуються залежно від напряму  подальшого використання зернопродуктів. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

16. 

                                                     Литература:

1.Гладич Б. Б. Аграрний ринок. - Тернополь, 2001. – 255 с.

2.Губський  Б. В. Аграрний ринок. - К., 2002. - 2-е изд., перераб.-209 с.

3.Медведева Т. Н. Концептуальные подходы к формированию зернового рынка / Аграрная  наука. - 2004. - №8. - с.7-9.

4.Семенов В. Ф., Сіваченко И. Ю., Федоряка В. П. Навч. посіб. / Загальний курс агробізнесу.   – К.: Т-во «Знание», КОО, 2000. - 210 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                

                                   Содержание работы:

 1. Введение                                                         С. 2-3

2.Размещение и развитие зерновых культур в мире  С. 4 - 9

3.Экономическая эффективность зерновых культур в мире С.10– 13

4.Заключение                                                         С. 14 -15

5.Список  литературы                                      С. 16