Історія розвитку столових приладів

Історія розвитку столових приладів

   З моменту появи першого ножа і вилки столовим приладам довелося відсидітися в підпіллі не один десяток століть. Древні греки і римляни, міркуючи про природу мистецтва і вибудовувавши найхитромудріші філософські системи, вважали за краще, проте відправляти в рот шматки їжі прямо руками. Що ж до вилки, то її поява в католицькій Європі носила чи не єретичний характер. У багатьох країнах аж до XVII століття "диявольське пристосування" було заборонене спеціальними указами папи.

   Але пройшов час і на зміну "людині що пожирає" явився витончений гурман, що знає толк не лише в тому, що є, але і в тому, як зробити це найгалантніше. Вишуканість манер і знання етикету стають найважливішими якостями людини епохи бароко. І тепер світське товариство XVII століття кинулося в пучину умовностей і театральності поведінки за столом. Однією зі значних подій стала поява на великосвітських столах такого звичного для нас предмета як ложка. З узаконенням в обідньому меню супу її поява стало просто необхідним. Ложка, що залишалася увесь час в тіні, проявляється тепер в усій своїй пишності. Колишній спосіб управлятися з нею - просто затиснувши в кулаці - погано поєднувався з камзолами і довгими париками у чоловіків, в також з довгими шлейфами жінок. Приблизно з 1860 року правила хорошого тону пропонують поводитися з ложкою, утримуючи її за допомогою трьох пальців. Майстри починають виготовляти ложки з ширшими, плоскими ручками. Форма ложки не раз зазнавала найнесподіваніші зміни. Приміром, в першій половині XVII століття ручка ложки подовжилася у декілька разів. Так їй довелося пристосуватися до звичаю людини носити сильно виступаючі вперед жабо. Столові ложки прикрашалися з надзвичайною пишнотою. Різноманітність форм руків'я (лотосо-, жемчужнообразные, що нагадують черепашку, скрипку і так далі) доповнювалося рельєфними зображеннями алегоричних фігур, складними емблемами, орнаментами з квіткових і фруктових пірамід.

   Дуже популярними стали гарнітури столових приладів. Їх підносили в якості подарунка, що містить в собі символічне значення, на основні свята в житті людини : народження, хрещення, одруження і так далі Із столовими приладами пов'язаний, наприклад такий звичай того часу : молодожони повинні були покуштувати весільне блюдо однією ложкою на знак того, що тепер їм доведеться розсьорбувати життєві проблеми спільно. Улюбленим способом прикраси гарнітурів столових приладів була гра на протиставленні ножів і вилок. На їх руків'ї зображували відповідно чоловіків і жінок, бога Війни і богині Любові, або ченця і черниці.

   До кінця XVII століття практично в усіх країнах Європи столовий ніж з гострим кінцем поступився місцем ножу, що має закруглене лезо. Пов'язано це було з тим, що звичай наколювати шматки їжі на кінчик ножа, а потім відправляти їх в рот пішов в минуле. Цю роль стали виконувати тепер шило і вилка. У одних країнах цей процес здійснився мимоволі, а у Франції потрібно було по такому випадку видати королівський указ. У 1669 році під час правління Людовика XIV, був обнародуваний вердикт що забороняє носіння і використання столових ножів з гострим кінцем.

   XVII століття і особливо XVIII завдяки відкриттю нових морських шляхів і нових земель стали часом появи і поширення доти невідомих Європі продуктів : чай, кава, какао. Їх поширення привело до появи нових центрів духовного життя : салонів кавових і чайних будинків. Нові напої зажадали належного їм посуду і столових приладів. Фарфор і перламутр були улюбленими матеріалами. Секрет виробництва фарфору, який раніше мали лише китайці, Європа осягнула лише тепер і їм захопилася.

   У Парижі виникла Севрська мануфактура, а в Німеччині - Мейсенская. Яких тільки химерних виробів вони не випускали! Тут були і сервізи у вигляді плодів і овочів - блюдо у вигляді виноградного листа, соусник - диня, ваза - трояндовий кущ з метеликом, що сидить на нім.

   Виникла культура кави- і чаювання створила кавові і чайні ложки, подібні за формою великим їдальням, але наполовину коротше. Під час розмішування цукру в чашці їх належало ніжно тримати двома пальцями.

   Скоро виникли нові звичаї пов'язані з церемонією чаювання. Так, наприклад, в найбільш "чаелюбивых" країнах - Англії і США зупинити гостинного хазяїна, що постійно підливає чай, можна було тільки одним способом - покласти упоперек чашки чайну ложку.

   До цього ж часу відноситься поява перших сувенірних ложок. У Фрисландии (область частина Голландії і Північної Німеччини, що охоплює) уперше з'явилися ложки, на яких були зображені не вигадані псевдоантичні пейзажі і сцени а найбільш мальовничі місцеві пам'ятки і значні події. У Амстердамі збереглася ложка, виготівник якої увічнив надзвичайно сувору зиму 1675 року. У XIX столітті такі сувеніри заповнять усі торгові крамниці Європи.

   Спеціальні пристосування використовувалися для приготування найдорожчого і екзотичного напою того часу - шоколаду. Подібно до кухарів ацтеків, які навчили європейців готувати шоколад кухарі XVIII століття перед подачею на стіл збивали цей напій у високих пузатих чанах до утворення піни. Для цього використовувався спеціальний прилад: вінчик з тонкою круглою ручкою, по довжині що відповідає розмірам чана.

   В середині XVIII століття різноманітність приладів, використовуваних за столом, цілком відповідала примхливим смакам вередливої епохи рококо. "Життя - гра, життя - театр, життя - сон," - такий внутрішній стержень культури того часу. Повсякденна необхідність вживання їжі перетворюється на мальовничу церемонію. З'являються крихкі, витончено зігнуті чайні ложки, і мініатюрні ложечки для цукру, прикрашені перламутром, і повітряні ложечки для вершків, і десертні вилки для солодощів і ножі для тортів, і спеціальні лопатки, за допомогою яких солодке розкладали на тарілки, і інша, і інша.

   В цей же час з'являються спеціальні тризубці для равликів і устриць, забезпечені ножиками для відкривання раковин. Непідробне захоплення викликають ложки для супу що користувалися тоді особливою популярністю. Вони мали на кінці особливого роду щитки за допомогою яких відсовували бороду від губ під час того, що піднесло їжі до рота.

   Модним і швидко таким, що поширилося в аристократичних кругах пристосуванням стали срібні "списи" які встановлювалися на столах і використовувалися для насадження приготованої дичини.

   Культура рококо хилилася до заходу. До середини XVIII століття нудотну епоху рококо змінили строгі форми ампіру. Французька післяреволюційна буржуазія звернулася до зразків античності.

   "Простота  і ясність" панували тепер в усіх сферах культурного життя суспільства. На столах вищого суспільства розташувалися тепер масивні ножі і вилки переважно з срібла, холодною і елегантною слонової кістки і чорного дерева. У області декору зміни йшли в наступному напрямі. Ампір випрямив кучеряві, гнуті лінії, повернув права чітким, симетричним формам, спростив систему прикрас.

   Зніжено-жіночні декоративні мотиви поступилися місцем мужнім емблемам схрещених шпаг, прапорів, а також левовим маскам і грифонам, запозиченим з римської культури. Прагнення узяти з минулого усе найкраще приводило часом до того що майстерність імітації досягала найвищого рівня. Стилізовані столові прилади ледве можна відрізнити від оригіналів. У кінці XVIII століття повернулися з минулого двозубі вилки. Вони нагадують за формою середньовічні прилади тому їх прийнято відносити до так званого неоготичного віденського стилю.

   XIX століття відкрило європейській людині перші радощі туризму. У історію столових приладів ця подія увійшла як час масового поширення сувенірних ложок, вилок, цукорниць і так далі Близько 1900 року в Європі і Північній Америці вироблена величезна кількість подібних виробів з гравюрами історичних і ландшафтних пам'яток, видами міст і емблемами держав. Улюблена прикраса - портрети знаменитих людей.

   З початку XIX століття в самих різних куточках Європи майстра своєї справи ламали голови над розробками нового матеріалу для виготовлення ножів і вилок.

   Упродовж століття були випробувані найрізноманітніші сплави: срібла, заліза, цинку, нікелю, міді. Близько 1830 року з'явилося так зване німецьке срібло, яке складалося з 85% міді, 12% нікелю і 3% цинку. Виготовлені з цього сплаву вироби покривали потім тонким шаром срібла. Інший рецепт запропонували британські "алхіміки": 2 частини міді, 8 частин антимона і 90 частин цинку. З 1859 року і до цього дня діє система позначення змісту срібла в "срібних" їдальнях приладах. Цифра "90"(100,120) означає, що для виготовлення дюжини вилок (ложок, ножів) було використано 90(100,120) грамів чистого срібла. Так зване сьогодення столове срібло з позначкою "800" складається з 800 частин срібла і 200 частин міді. Поступово відходило в минуле трудомістке ручне виробництво. На місце ремісників, що чаклують над клинками і тризубцями приходять механічні преси працюючі від гальванічних батарей. "Двадцяте століття починається", але це вже зовсім інша історія.