Технологія вирощування сої на зерно з урожайністю 42 ц/га

Таблица-1 Зведена відомість інформації програмованого вирощування врожаю

Вступ

Серед великого розмаїття живих організмів, кожен  вид - який сам по собі є унікальним, природа створила і шедеври. Соя  відноситься до числа тих небагатих  рослин, котрі ніби спеціально створені на користь людині. Захоплює те, що соя  поширена у всьому світі, її використовують у виробництві на шести із семи континентів.

Феномен цієї культури полягає в тому, що в  ній за вегетаційний період синтезується два врожаї – білки і олії та всіх органічних речовин, які є в  рослинному світі. В насінні міститься 38% білка, 18-23 олії, 30% вуглеводів, ферменти, вітаміни, мінеральні речовини. Завдяки багатому й різноманітному хімічному складу, вона не знає рівних собі за темпами виробництва, здавна широко використовується як універсальна продовольча, кормова і олійна культура, не маючи аналогів в арсеналі рослинних ресурсів за продуктивністю і якісним складом.

Соя є ідеальною  кормовою домішкою раціонів тварин, птиці, риби, оскільки найповніше задовольняє  їх потреби в енергії незамінних амінокислотах. Найбільшого застосування в годівлі тварин і птиці знайшли  шрот і макуха, які завдяки високому вмісту життєво необхідних амінокислот  вважаються одними з найкращих кормових домішок. В соєвій макусі міститься 10-12% олії, яка забезпечує енергетичну  поживність. Крім того, сою вирощують  на сіно та зелений корм, а також  для випасання тварин. Одним з  перспективних напрямків застосування сої у тваринництві є використання її в якості високобілкового компоненту силосу з кукурудзою та іншими злаковими  культурами.

Одержане  із насіння сої соєве молоко за поживністю і засвоєнням організмом (98%) не поступається молоку тварин. Воно містить 2,4-4,2% протеїну і 1,2-3,3% олії. У  тваринництві воно з успіхом може слугувати замінником незбираного  молока при випоюванні телят та поросят 

Соя, як і  інші зернобобові культури, відіграє важливу роль у підвищенні продуктивності сівозміни, завдяки її здатності  накопичувати в ґрунті велику кількість  азоту і органічних речовин. Культура в симбіозі з бульбочковими бактеріями (Brady Rhizobium) активно засвоює азот повітря, що дозволяє успішно використовувати її як попередник для більшості культур. Науковими дослідами встановлено, що після вирощування сої залишається в ґрунті азоту в кількості, еквівалентній 1,9 ц/га аміачній селітрі [46 Розвадовський А.М., Бабич А.О., Петриченко В.Ф. та ін. Зернобобові культури в інтенсивному землеробстві. – К.: Урожай, 1990. – 176 с.].

Однак сьогодні фізіологічно-активні компоненти їжі  привертають все більше і більше уваги. Насіння сої містить різноманітні біохімічні речовини у кількості  достатній щоб забезпечувати  як поживність виготовлених із неї  продуктів, так і фізіологічно-активну  діяльність організму людини [6 Бабича А.А. Сортовая реакция сои на сроки  посева, изменение густоты растений и условия питания// Докл. ВАСХНИЛ  – 1974. - № 10. – С.14-17.].

Найбільш  розповсюджений напрямок використання сої – отримання рослинної  олії, продуктів її переробки, а також  супутніх їй речовин (лецетину, стеарину). Макуха і шрот, що залишаються після  виділення олії, є неперевершеною кормою добавкою у кормосумішах для  багатьох видів тварин, птиці та риби [40 Петибская В.С., Баранов В.Ф., Кочегура А.В. Соя: качество, использование, производство. – М., 2001. – 64 с.].

Соєва олія відрізняється високим вмістом  поліненасичених жирних кислот (85%). Особливо великий вміст лінолевої  кислоти, що відноситься до незамінних факторів харчування. Вона нормалізує вміст холестерину у крові, рівень кров’яного тиску, стан серцево-судинної системи [47 Силенко Г.Л., Шорстобитов В.В., Капрельянц Л.В. Продукты из сои – пища третьего тысячелетия// Агросвіт. – 2001. - № 6. – С. 10-12.].

Соєвий білково-жировий  збагачувач використовується як наповнювач рослинного походження при виробництві  плавлених сирів з коров’ячого  молока. Ним доповнюють сирну суміш  у кількості від 5 до 20 відсотків. [25 Гужова В., Головань Л., Савченко О. Плавлений  сир з наповнювачами// Харчова  і переробна промисловість. – 1997. - № 10. – С. 22-23.].

В усьому світі  у виробництво впроваджений широкий  спектр мучних продуктів з соєвими  добавками.

Соєве борошно  використовують в основному в  кількості 1% як джерело ферменту ліпоксигенази  для покращення якості хліба. Ферментоактивне  соєве борошно є основною частиною хлібопекарських покращувачів, яке  додається до пшеничного чи іншого борошна у кількості від 3 до 25%.

Розділ І Біологічні особливості  культури 

1. Відношення до світла, тепла, вологи

Ботанічний  рід сої Glicine об’єднує більш як 40 видів. Виробниче значення і поширення має від сої культурної Glicine hispida L, у якого є 6 підвидів.

Культурна соя  – це однорічна самозапильна трав’яниста  рослина, має велику мінливість по формі  листків, квіток, суцвіття, бобів та насіння [12 Бабич А.А. Сучасне виробництво  і використання сої. – К.: Урожай, 1993. – 432 с.].

Сім’ядолі, на які припадає одночасна частина  об’єму і маси насіння, бувають жовтого  і зеленого кольору, містять практично  всю олію і протеїн, які є в  сої. Вони забезпечують проросток поживними  речовинами під час проростання  і приблизно протягом одного тижня  після сходів.

Насіннєва оболонка, товщиною 8-12 мк, захищає зародок  від грибів і бактерій до і після  сівби, в період набубнявіння насіння, проростання і появи сходів. Оболонка насіння складається з таких  шарів клітин: полісадного епідермісу, стовпчастих, губчастої паренхіми, алейронового шару та малих залишків ендосперму [46 Розвадовський А.М., Бабич  А.О., Петриченко В.Ф. та ін. Зернобобові  культури в інтенсивному землеробстві. – К.: Урожай, 1990. – 176 с.].

Зародковий  корінець є першою частиною зародку, який проходить через насіннєву  оболонку. Він швидко розвивається в корінець, який повинен міцно  закріпитися у ґрунті для того, щоб проросток мав змогу пробити  собі шлях на поверхню ґрунту. Згодом після  початку подовження основного кореня з’являються бокові корінці. Кореневі волоски з’являються на головному  первинному корені через 4-5 днів після  проростання, а на бокових вторинних  коренях, - незабаром після їх утворення. Ці волоски є основною адсорбуючою поверхнею кореневої системи. Вони з’являються в активно ростучій частині кореня [12].

Коренева  система – добре розвинена, головний корінь стрижневий, порівняно короткий. Він товщий від бобових лише в  орному шарі, з великою кількістю  довгих бокових коренів і корінчиків, які на чорноземних ґрунтах проникають на глибину 1,5-2 м і глибше, а на ґрунтах з меншою родючістю –  до 1,1-1,5 м [36 Мякушко Ю.П., Баранов  В.Ф. Соя. – М.: Колос, 1984. – 331 с.].

При інокуляції активними штамами бульбочкових бактерій (нітрагін, ризоторфін) на головному  і бокових корінцях утворюються  бульбочки, в яких відбувається біологічна фіксація азоту. На коренях однієї рослини  в Лісостепу і Степу за сприятливих  умов формується 25-60 бульбочок і  більше [46].

Стебло має  висоту 60-90 см, іноді – до 1,5-2 м. Воно округлої форми, грубе. У більшості  сортів опушене, іноді голе, товщиною від 3-4 до 22 мм, в середині – 0,8-12 мм, довжина  міжвузлів – від 3 до 15 см. Кількість  вузлів – до 14-15, гілок – 2-7 і більше. Висота прикріплення нижніх гілок від 1до 25 см. Кількість гілочок і висота прикріплення нижніх бобів залежить від густоти рослин і сорту. Стебло, гілки, черешки й боби покриті  волосинами жовто-коричневого, білого й рудого кольору [36].

Сходи спочатку мають дві сім’ядолі, що при проростанні  насіння виносяться на поверхню ґрунту. Дружніше вони з’являються на полі з структурним, добре розпушеним ґрунтом, при оптимальній вологості  посівного шару. Коли ж утворюється  ґрунтова кірка, поява сходів ускладнюється, вони бувають зрідженими [12].

Листки –  складні, трійчасті, мають прилистники  і складаються з трьох листочків. Бокові листочки трійчастого листка бувають асиметричні, центральний  – симетричний. Форма їх дуже різноманітна і широколанцетоподібна, широкояйцеподібна, овальна, ромбічна, яйцеподібна, овальновидовжена, клиноподібна з притупленим або  гострим кінчиком. Форма листочків  дещо змінюється по ярусам куща, залежно  від зволоження. Довжина їх 6-18 см, ширина – 3-4, довжина черешка – 8-24 см, який виходить із пазух прилистків. Пластина листка гладенька, зморшкувата, м’яка або груба, забарвлення – зелена або темно-зелена [36].

Квітки маленькі, п’ятипелюсткові, білі або фіолетові, майже без запаху, зовні непривабливі, вони зібрані в короткоквіткову  китицю. Соя – самозапильна, у  неї більше 98% квіток клейстогамні. У цієї культури перехресне запилення  зустрічається дуже рідко і залежить воно від сортових особливостей, погодних умов і місця вирощування [46].

Суцвіття  – китиці, розміщені в пазухах  листків, іноді попарно. Довжина  квіткової китиці від 0,5 до 8 мм і  більше. У сої квітки сидять на коротких квітконіжках, біля основи якої є навколоквітник, а біля основи чашечка – два  маленьких приквітника. Чашечка  – п'ятизубцева, висотою 5-6 мм, із п’яти  чашолисток, зелена [12].

Плід –  біб, який складається із двох половинок, з’єднаних двома швами, причому, один із них черевний є основним, на ньому за допомогою фунікулюса прикріплюється насіння і другий (спинний) – розташований з протилежного боку. Боби – прямі, зігнуті або  серпоподібної форми, довжиною 3-8, шириною 0,5-1,5 см, плоскуваті або опуклі, з  прямою чи чітковипуклою поверхнею, на кінці із дзьобиком. Кількість  насіння в бобі від одного до чотирьох, частіше – 2-3. Висота прикріплення нижніх бобів від 1 до 30 см, залежить від  сортових особливостей та густоти рослин [12].

Насіння у  сої за формою буває шароподібне, овальне або подовжене, проміжне, плоске чи випукле. За кольором у повній стиглості буває – жовте, коричневе, зелене, чорне, пігментове, строкате. На місці прикріплення насінин є  слід – рубчик від сім’яніжки, яка  з’єднує його з бобом [36].

Маса 1000 насінин  у районованих сортів – 130-150 г. За розмірами насіння поділяється  на шість груп:

• дуже дрібне з масою 1000 насінин 40-90 г,
• дрібне – 100-140,
• середнє – 150-200,
• велике – 210-250,
• дуже велике – 250-300 г,
• виключно велике – 310-425 г [12, 46].

Потреба в теплі. Соя – теплолюбна культура, її вирощують на великій території – від екватора і майже до 54⁰ північної широти. Мінімальна температура для проростання насіння 6-7⁰С, сприятлива - 12-14, оптимальна - 18-20⁰С. Сходи витримують короткочасне зниження температури до мінус 2-3⁰С і навіть трохи нижче, але при цьому ріст дещо затримується. У фазі трьох-чотирьох листків таке зниження температури призводить до загибелі рослин. Сума активних температур за вегетаційний період становить від 1700 до 3200⁰С при середньодобових температурах не менше 15-17⁰С.

• Для формування репродуктивних органів сої сприятлива температура 18-19⁰С, оптимальна 21-23⁰С;
• для цвітіння – відповідно 19-21⁰С і 22-25⁰С;
• для утворення бобів і насіння 17-18 і 20-23;
• для достигання 13-16 і 18-20⁰С.