Оолітові вапняки та умови їх формування

     В звітрілих товщах оолітово-органогенних вапняків сармату також виділяють три зони, будова яких аналогічна будові товщ оолітових вапняків.

2.3              Елювіальні утворення на вапняках подільських товтр

     Вапняки подільських товтр складені органічними рештками ( головним чином літотамнієвими), сцементованими пелітоморфним чи кристалічним кальцитом. Вони відрізняються інтенсивною тріщинуватістю, значною пористістю, широким розвитком карсту і ін.

     На рахунок питання вивітрювання чистих вапняків, серед дослідників немає єдиної думки. Аналіз існуючих точок зору на процес вивітрювання вапняків і формування на них елювіальних утворень зроблений Д. В. Рижиковим [Рыжиков Д.В. 1959, вып. 42] . Висновок Д. В. Рижиковова в тому, що чисті вапняки піддаються в першу чергу процесам карсту з утворенням розчинних і нерозчинних продуктів вилуговування, які не залишились на місці свого існування і після неодноразового перевідкладення, що акумулюються в карстових формах і інших порожнинах, добре узгоджується з фактичними данними по вивітрюванні вапняків Кременецьких гір. При вивітрюванні цих вапняків, на відміну від оолітових вапняків, залишкові накопичення справді не утворюються і в будові їх звітрілих товщ виділяються лише зони монолітних порід, порушених вивітрюванням, і уламкова.

     Зона монолітних порід, порушених вивітрюванням вапняків Кременець-ких гір, має значні потужності, які нерідко перевищують декілька десятків метрів. Про це свідчать карстові пустоти на глибинах 20 – 30 м від покрівлі вапняків і більше. Тектонічні тріщини в зоні повсюдно закартовані, з ново-утвореннями кальциту на стінках, озалізненням і ін. Інколи відзначають-ся глинисті тонкі плівки, які міцно пристали до гірської породи.

     Для цієї зони характерні великі карстові пустоти, в тому числі і печери. По данних К. А. Татаринова [Татаринов К.А. 1965, т.15], загальна протяжність печери Кармалюка ( с. Залуччя Хмельницької області) в вапняках Кременець-ких гірперевищує 200 м.  Різноманітні карстові пустоти в вапняках, як правило, відкриті і вільно поглинають весь поверхневий стік.

     Уламкова зона. Великобрилові і дрібноуламкові (до дрібного щебеню) руїноподібні накопичення помітні на вершинах Кременецьких гір (особливо на поверхнях нижньосарматських біогерм ( вапнякові нарости на дні водойм) майже повсюдно.

     Розміри уламкового матеріалу різні. Великі брили частіше характерні для найбльш міцних різновидів товтрових вапняків. Структура уламків пухка, майже без наповнювача.

     Дуже цікаво, що поверхня як скальних виходів товтрових вапняків, так і окремих кламків сильно зруйновані ерозією, ніздрювата. Все це: карстові явища, інтенсивна тріщинуватість, пухкий склад уламкового матеріалу, хороша розчинність вапняків – абсолютно виключає можливість навіть ледь вічутного накопичення на їх поверхні залишкових компонентів, і, таким чином, дозволяє рзробити висновок про неможливість формування на вапняках подільських товтр зони залишкових накопичень.

     Порівняльна характеристика еллювіальних утворень, які формуються, з одної сторони, на вапняках чистих і на вапняках, сильно збагачених некарбонатним матеріалом, а з іншої, - приводить до висновку, що в умовах південно-західної окраїни Руської платформи залишкові накопичення невеликої потужності утворюються лише шляхом вивітрювання вапняків, збагачених некарбонатним матеріалом. При вивітрюванні чистих вапняків вони не утворюються і їх елювій представлений восновному уламковим матеріалом.

     Отриманий висновок дозволяє критично віднестись до елювіальної гіпотези генезису водороздільних лесів південно-західної окраїни Руської платформи, викладеної І. Л. Соколовським [Соколовский И.Л. 1958]. Насправді, фактів залягання лесів потужністю до 10 м і більше на звітрілих, як оолітових, так і вапняках подільських товтр дуже багато, при чому дуже часто лесами покриті великі території вапняків на зовсім плоских вододілах (наприклад, південна частина Волинської височини і багато інших). І якщо виходити з елювіальної гіпотези генезису лесів, слідувало б довести, що потужна однорідна товща дрібнозернистого грунту на вапняках, яка шляхом облесування перетворилась на лес, являє собою елювій вапняків. Данні по елювію як оолітових, так і вапняків подільських товтр переконливо свідчать про неправильність такого висновку.

Додаток 1

Будова звітрілої товщі оолітових вапняків

1 – оолітові вапняки; 2 – піски; 3 – щебень; 4 – окремі плити вапняків;

5 – тріщинуватість порід; 6 – карст. Римськими цифрами позначені звітрілі зони оолітових вапняків.

Додаток 2

Виходи гірських порід на денну поверхню ( Кременецькі гори і Дівочі скелі)

Додаток 3

Розріз товщі оолітових вапняків (1 рис. вапняк з вмістом чрепашок молюсків)

Висновки

     Отже Кременецькі гори є надзвичайно різноманітними по своїй геологічній структурі.

     На території гір вивітрювання проходить досить потужно, цьому сприяють пухкі відклади, які легко піддаються руйнуванню. Поклади вапняків легко руйнуються завдяки свому хімічному складу і таким чином визначають склад продуктів вивітрювання, тобто звітрілої товщі.

     Оолітовий вапняк це вапняк складений головним чином кальцитовими оолітами. Присутність оолітів вказує на незначні глибини, в умовах яких утворилась гірська порода. На території дослідження спостерігаються виходи на поверхню вапняків, проте в товщі вони перекриті глинами, пісками.

     Елювій Кременецьких гір дуже схожий до елювію Подільських товтр, проте існують суттєві вдмінності, як наприклад, їх сильна тріщинуватість і зазвичай ці відклади дрібноуламкові.

    Під час досліджень ми не лише досягли поставлених завдань а й навіть дійшли до певного цікавого результату. Отримані факти дозволяють поставити під сумнів елювіальну гіпотезу походження вододільних лесів південно-західної окраїни Руської платформи. Згідно з нею відклади на оолітових вапняк повинні під процесом вивітрювання перетворюватись в леси, проте згідно з даними дослідження на вапняках Кременецьких гір такого не спостерігається.

    Загалом можна сказати, що оолітові вапняки, що вкривають більшу частину Кременецьких гір є відкладами силуру, юри, сармата. Часто вони виходять на денну поверхню, що значно допомагає при вивченні процесу вивітрювання вапняків.

Список літературних джерел:

1. Географічна енциклопедія України/ за ред. О.М.Маринович, Ф.С.Бабичев, В.І. Бєляєв, С.І. Дорогунцев; Т. 2 : З-О. - К.: УРЕ, 1990. - 480 с.

2. Геология СССР Том V Украинская ССр, часть 1. Геологическое описание платформенной части./ за ред. П. Я. Антропов, Москва, Недра, 1958.

3. Коломенский Н.В. Методические указания по изучению процессов выветривания горных пород для инженерно-геологических целей. М., Госгеолиздат, 1952.

4. Ласкарев В. Д. Геологические иследования Кременецкого уезда в области 17-го листа общей карті Европейской России.// Труды Геологического комитета,1897.Санкт-Петербург – Том 16, № 6-7. с. 234-250.

5. Маринич А.М., Пащенко В.М., Шищенко П.Г. Природа Украинской ССР: Ландшафты и физико-географическое районирование. – К.: Наукова думка, 1985. - 224с.

6. Рыжиков Д.В. О выветривании известняков. – «Труды Горно-геол. ин-та Уральск. фи. АН ССР», 1959, вып. 42.

7. Соколовский И. Л. Лессовые породы западной части УССР. Киев, Изд-во АН УССР, 1958.

8. Татаринов К. А. Карстовые пещеры Среднего Приднестровья. – «Труды Московск. о-ва испытателей природы», 1965, т.15.

9. Шанцер Е. В. Очерки учения о генетических типах континентальных осадочных образований. М., «Наука», 1966.

5