Бенедикт Спіноза. Його погляди на державу та право

МВС України

Одеський  державний університет внутрішніх справ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Доповідь  на тему: 

     Бенедикт  Спіноза. Його погляди  на державу та право. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                        Виконав:

                                                                                                        _____________________

                                                                                                        _____________________

                                                                                                        Перевірив:

                                                                                      _____________________

                                                                  _____________________ 
 

      Одеса-2011

      Гоббсівська державно-правова концепція значною  мірою вплинула на нідерландського  мислителя Баруха (Бенедикта) Спінозу (1632—1677). У своєму "Богословсько-політичному  трактаті" Спіноза обстоював тезу, що людина насамперед залежить від закону "природної необхідності", що випливає з самої природи. Але, крім цього, вона залежить і від законів, що встановлені волею самих людей для безпечного та зручного життя.

      Спіноза зазначав, що перший ("божественний") закон має на меті лише найвище благо, а інший ("людський") — це образ життя, він служить збереженню держави.

      Життєдіяльність людини, за Спінозою, базується на "праві  природи", тобто на законах або  правилах, згідно з якими все відбувається.

      І тому, зазначав мислитель, природне право всієї природи і, відповідно, кожного індивіда поширюється настільки далеко, наскільки може сягнути їхня міць.

      Природний стан, природна міць і природне право  — це те саме. Якби люди жили за приписами  розуму, то "право природи" визначалося б могутністю розуму. Але люди частіше керуються нахилами, а не розумом.

      Тому  виникають дві можливості реалізації людської життєдіяльності: перша —  загальна (як для тих, що керуються  розумом, так і для тих, що керуються  нахилами. Всі вони діють за законами природи, тобто за приписами природного права); друга спирається на розум і незалежну волю.

      Означене  протиріччя породжує співвідношення "чужоправності" та "своєправності". Кожен буває "чужоправним" доти, доки знаходиться  під владою іншого, і "своєправним", коли може жити по-своєму, відбити всіляке  насилля, помститися за заподіяну шкоду. Найбільш "своєправні" та вільні ті, чий розум найбільш широкий і хто найбільш ретельно ним керується. Навіть більше, природне право кожного зосібна нікчемне, воно скоріше існує в уяві, ніж у дійсності. Дійшовши згоди та об'єднавши свої сили, люди мають більше прав відносно природи, ніж один із них. Що більше людей об'єднається, то більшими правами вони володітимуть.

      Входячи до такого об'єднання, кожна людина повинна виконувати всі приписи, встановлені загальною згодою. Це право, як зазначав Спіноза, "...визначається могутністю народу ... називається верховною владою". Наявність верховної влади утворює громадянський стан. Сукупне тіло верховної влади називається державою.

      Люди, оскільки вони згідно з правом користуються всіма благами держави, називаються громадянами, а позаяк вони мусять коритися приписам законів держави — підданими.

      На  думку Спінози, право верховної  влади є не що інше, як природне право, визначуване могутністю народу, а  не кожної особи окремо. Волю держави  необхідно вважати "волею всіх", а рішення держави повинне визнаватися як рішення кожного.

      Держава виникає на основі суспільного договору через необхідність влади і законів  стримувати пристрасті людей. Звідси призначення  держави, за Спінозою, полягає в тому, щоб полегшити кожній людині можливість керуватися розумом і тим здобувати свою свободу.

      Як  і Т. Гоббс, Б. Спіноза був апологетом сильної державної влади. Але, на відміну від свого попередника, він заперечував втручання верховної  влади в особисте життя людей  і накидання законів їхній совісті, свободу якої він усебічно обстоював. Свобода, на його думку, найкраще забезпечується демократичною формою правління.