Нейроциркулярна дистонія

Міністерство освіти і науки України

Міністерство охорони здоров’я України

Куп’янський медичний коледж імені Марії Шкарлетової

РЕФЕРАТ

на тему:

“Нейроциркулярна

дистонія“

                                                                                                               Виконала:

                                                                                                    студентка групи М-46

                                                                                                              Оносова В.

2012

НЕЙРОЦИРКУЛЯТОРНА ДИСТОНІЯ

              Нейроциркуляторна дистонія — функціональне захворювання переважно пси-хоневротичного походження, яке проявляється різноманітними серцево-судинними, вегетативними, респіраторними розладами, астенією, поганою переносимістю стре-сових ситуацій та фізичних навантажень. Захворювання має хвилеподібний перебіг, проте має добрий прогноз відносно життя, оскільки приньому не розвивається кар-діомегалія і серцева недостатність.

              Здебільшого це самостійне захворювання, але іноді є синдромом іншого захворювання, наприклад, туберкульозу, уражень, викликаних підвищеним рівнем радіації і т. ін. Нейроциркуляторною дистонією часто хворіють люди молодого віку, переважно жінки.

              НЦД – це дуже поширене захворювання (в загальній структурі серцево-судинних захворювань ця патологія виявляється в 32 – 50 % випадків). Зустрічається у людей будь-якого віку, проте переважно у осіб жіночої статі.

              Етіологія. Причини розвитку захворювання точно не встановленні. Нейроциркуляторна дистонія є поліетіологічним захворюванням. В теперишній час можно казати лише про ймовірну причину хвороби. Серед етіологічних факторів виділяють сприяючі та викликаючі, причому їх розмежування достатньо складне і може бути тільки умовним.

              Сприяючі факторами є спадково-конституційні особливості організму; особливості особистості; несприятливі соціально-економічні умови; періоди гормональної перебудови організма.

              Викликаючі фактори – це психогенні (гострі і хронічні психоемоційні стреси, ятрогенія), інфекційно-токсичні (гострі і хронічні запальні процеси, хронічна інтоксикація, токсикоманія, алкоголізм), дисгормональні (період статевого дозрівання, вагітність, аборт, дизоваріальні розлади тощо), конституціонально спадкові, фізичні перевантаження і т. ін. Проте під час хвороби сприяючі фактори можуть стати пусковими. В періоди загострень хвороби ці фактори можуть бути різними у одного і того ж хворого.

              Патогенез. Під впливом етіологічних чинників виникають порушення нейрогуморальної регуляції серцево-судинної системи. При цьому важлива роль належить дисфункціям гіпоталамічних структур. Координаційно-регуляторні розлади охоплюють симпатико-адреналову, холінергічну системи, спричиняють порушення гістамінового, серотонінового, калікреїн-кінінового, водно-со-льового обмінів.

              Класифікація. Загальноприйнятої класифікації функціональних захворювань серця в теперишній час не існує. Рабоча класифікація нейроциркуляторної дистонії, яка враховує етіологічні форми, особливості клінічних проявів, а також ступінь тяжкості захворювання, представленна в таблиці.

Таблиця. Рабоча класифікація нейроциркуляторної дистонії.

               Клінічна картина. Клінічна картина хвороби надзвичайно поліморфна, а вираженість симптоматики дуже варіабельна. З іншої сторони, симптоми при НЦД нагадують ознаки інших захворювань серцево-судинної системи, що в деяких випадках утруднює її розпізнавання.

              Скарги у хворих досить різноманітні: їх турбують біль у серці, який частіше локалізується в ділянці верхівки, трохи нижче лівої ключиці або парастерально. Біль може бути миттєвим, колючим чи тривалим (кілька годин або навіть днів), ниючим, тупим. Болі можуть іррадіювати в ліву руку та лопатку. Найчастіше біль виникає після хвилювання, перевтоми, прийому алкоголю, у жінок – перед менструаціями, а іноді без видимих причин. Як правило, біль не заважає хворому виконувати щоденну роботу, не ліквідується нітрогліцерином, але зменшується після прийому корвалолу, валокардину, настоянки собачої кропиви, анальгетиків, що не характерно для ішемічної хвороби серця.

              Крім цього, хворі при нейроциркуляторній дистонії скаржаться на серцебиття, відчуття посилених скорочень серця, які іноді супроводжуються відчуттям пульсації шиї, голови, підвищену пітливість, приступи загальної слабкості, відчуття нестачі повітря, задишку. Хворі не можуть довго перебувати в душному приміщенні, скаржаться на відчуття стискання в горлі. У багатьох хворих спостерігається астенічний синдром, що характеризується відчуттям слабкості, млявості, змінами настрою, погіршенням працездатності, сну. Частина хворих скаржиться на диспептичні розлади: блювання, гикавку, пронос.

              Периферичні судинні порушення виявляються головним болем, запа-мороченням, охолоненням кінцівок, коливанням артеріального тиску.

              У деяких хворих відзначаються періоди субфебрилітету (37,1—37,7°С), які тривають від кількох тижнів до багатьох місяців. Здебільшого цей стан виникає після перенесеного інфекційного захворювання. При цьому не виявляються будь-які ознаки запального процесу.

              Під впливом несприятливих чинників у хворих нейроциркуляторною дистонією виникають вегетосудинні кризи, які виявляються приступами пітливості, загальної слабкості, запаморочення, нудоти, відчуттям нестачі повітря, тахікардією, коливанням артеріального тиску, болем у ділянці серця. Такий стан триває від 30 хв до 2-3 год і нерідко завершується виділенням великої кількості сечі. Криз виникає, як правило, в ночі. Він може припинитися самостійно або після прийому седативних засобів.

              Під час огляду хворих виявляється неоднаковість їх зовнішнього вигляду: в одних відзначається збудження, в інших — адинамія. У хворих часто спостерігається плямиста гіперемія обличчя, верхньої частини тулуба, підвищена пітли-вість долоней, під-пахвових ділянок. У деяких хворих виявляється пульсація сон-них артерій, тахікардія. Артеріальний тиск може підвищуватися до 159/94 мм.рт.ст. (гіпертонічний тип), або знижуватися нижче 100/60 мм.рт.ст.

              При нейроциркуляторній дистонії розміри серця не змінюються. Під час аускультації часто вислуховується над верхівкою, у ІІІ—IV міжребер'ї слабкий систолічний шум, який іноді поширюється на судини шиї. Загальноклінічні, біохімічні дослідження крові не виявляють патологічних змін. Це дозволяє виключити запальні захворювання серця і насам перед ревматизм.

              При реєстрації ЕКГ в стані спокою у хворих НЦД до 50 % випадків реєструється зниження амплітуди зубця Т, його зглаженість і навіть негативізація. Рідко (в 5-8 % випадків) відзначається суправентрикулярна екстрасистолія, а також розлади автоматизму. Стійкі зміни на ЕКГ пояснюються міокардіодистрофією, яка розвивається з часом.

              Велоергометрія виявляє реверсію негативного зубця Т при відсутності ознак ішемії міокарда, що дозволяє виключити ІХС, а також зниження толерантності до фізичного навантаження. Толерантність до фізичного навантаження визначає тяжкість перебігу хвороби.

              Для диференціації природи зміненого зубця Т проводять тести із лікарськими препаратами – калієвий та з b -адреноблокаторами. Після прийома 6 г хлорида калія, або 60-80 мг b -адреноблокатора пропранолола реєструють ЕКГ через 40 хв та 11/ 2 год. При НЦД зубець Т стає позитивним.

              При реєстрації ФКГ виявляють додатковий тон в систолі, а також нерізко виражений систолічний шум. Ці зміни можуть залежати від пролапса стулки мітрального клапана в порожнину лівого передсердя, в зв`язку із порушенням тонуса сосочкового м`яза, який іноді спостерігається при НЦД. На ФКГ відсутні ознаки тої чи іншої вади серця. На ехокарідологічному дослідженні можна виключити клапанну ваду серця.

              Дослідження функції зовнішнього дихання виявляє збільшення ХОД; зниження ЖЄЛ; форсована життєва ємкість також знижується. У хворих НЦД відмічається зниження засвоювання кисню.

              Діагностика. Розпізнавання хвороби грунтується на:

      виявленні симптомів, які достатньо часто зустрічаються при данному захворюванні;          

      виключення захворювань, які мають подібну симптоматику.

При постановці діагнозу нейроциркуляторної дистонії враховують наступне:

1.      численні скарги хворого, які переважно стосуються серцево-судинної системи;

2.      тривалий анамнез хвороби, який вказує на хвилеподібний перебіг хвороби, посилення всієї симптоматики під час загострення;

3.      сприятливий перебіг (кардіомегалія, серцева недостатність не виникають);

4.      )дисоціацію між численними скаргами хворого та незначними змінами при обстеженні хворого.

              Перебіг. Тяжкість перебігу НЦД визначається комплексом різних параметрів: -   вираженість тахікардії;

o         частота вегетативно-судинних кризів;

o         больовий синдром;

o         толерантність до фізичного навантаження.

              Легкий перебіг: працездатність збережена, толерантність до фізичного навантаження незначно знижена, больовий синдром виражений помірно та виникає після значних фізичних і психоемоційних навантажень, неадекватна тахікардія розвивається у відповідь на емоці та фізичні навантаження, ЕКГ зміни незначні. Потреби в прийомі ліків, як правило, нема.

              Середньотяжкий перебіг: тривало існують багаточисельні симптоми, знижена або тимчасово втрачена працездатність, больовий синдром , як правило, стійкий, тахікардія виникає раптово, досягаючи 120 ударів за хвилину, фізична працездатність (по даним ВЕМ-проби) знижена більш ніж на 50 %. Є необхідність в прийомі ліків.

              Тяжкий перебіг характеризується стійкістю багаточисельних проявів хвороби. Виражені больовий синдром, респіраторні порушення. Вегетативно-судинні кризи спостерігаються часто. Різко знижена фізична працездатність, а трудова працездатність різко знижена або втрачена повністю.

              Лікування. Всі лікувальні міроприємства при НЦД передбачають: 1) вплив на етіологічні фактори; 2) вплив на ланки патогенеза; 3) загальнозміцнюючі міроприємства.

1.      Вплив на етіологічні фактори. Треба намагатись забезпечити сприятливі умови життя, праці, ліквідувати вплив шкідливих чинників. При легких формах захворювання це дає добрий ефект. Проведення раціональної психотерапії має істотне значення в усвідомленні хворим того, що хвороба має сприятливий перебіг.

2.      Вплив на ланки патогенеза. Для цього проводять:

o         нормалізацію корково-гіпоталамічних, а також гіпоталамічно-вісцеральних взаємовідносин;

o         зниження активності симпатико-адреналивої системи, а також зменшення клінічних ефектів гіперкатехоламінемії.

              Активность симпатико-адреналивої системи знижують призначенням β-адреноблокатори (анаприлін, тразикор, кордан). Які також ліквідують тахікардію, знижують артеріальний тиск, зменшують больовий синдром.

              Дозу β-адреноблокаторів підбирають індивідуально, з врахуванням чутливості до препарату. В періоди поліпшення стану препарат може бути відмі-нен або доза може бути істотно знижена. Також можна призначити седативні засоби (настоянка собачої кропиви або валеріани, корвалол, натрію бромід), транквілізатори (сибазон, реланіум, феназепам, триоксазин), антидепресанти (карбонат літію, амітриптилін). Досить ефективними при нейроциркуляторній дистонії є антагоністи кальцію: фіноптин (верапаміл), коринфар, дилтіазем у загальноприйнятих дозах.