Засоби, що впливають на процеси алергii

Протигістамінні засоби, які пригнічують функціональну активність ЦНС, інколи застосовують для підсилення впливу снодійних засобів, при блюванні, вестибулярних розладах.

Препарати із седативною дією не рекомендується застосовувати  під час роботи людям таких  професій, які потребують особливо великої уваги і швидких реакцій (працівники транспортних засобів). У даному випадку доцільно призначати діазолін або лоратадин, які мало впливають на ЦНС.

Лікарські засоби , які пригнічують Н 2-рецептори (Н 2-блокатори) – ранітидин, циметидин. Вони є конкурентними антагоністами гістаміну відносно Н 2-рецепторів. Найбільш виражений ефект Н 2-блокаторів зв’язаний з їх впливом на секрецію залоз шлунка. Вони діють на Н 2-рецептори парієтальних клітин і значно зменшують секрецію хлористоводневої кислоти, яка підвищується під впливом гістаміну, пентагастрину.

Застосовують при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, гастриті.

Особливість дії циметидину . Крім антигістамінної, дії циметидин проявляє андрогенну активність (блокує рецептори андрогенних гормонів), у зв’язку з цим у чоловіків може викликати пригнічення статевої функції, гінекомастію, лейкопенію.

При алергічних реакціях, які супроводжуються бронхоспазмом  можуть бути використані також МХБ (платифіліну гідротартрат, метацин та ін.).

Імунотропні засоби

Клітини і  молекули імунної системи розпізнають  велику кількість різноманітних  сторонніх клітин і речовин, які  відрізняють їх від клітин і речовин  власного організму. Сторонні (або змінені  “свої”) структури, проти яких розвивається захисна реакція імунної системи, називаються антигенами. Після ідентифікації антигенів функціональні елементи імунної системи нейтралізують і видаляють їх.

В основі імунологічного розпізнавання лежить взаємодія  рецепторів поверхневої мембрани імунокомпетентних клітин чи антигеноспецифічних молекул, які секретуються цими клітинами, з відповідними їм ділянками антигенів. Імунна система організму за допомогою антитіл, системи комплементу, цитотоксичних Т-ефекторів, а також ряду інших лімфоїдних клітин та їх продуктів виявляє і знищує “чуже”.

Імунна система  виконує гомеостатичну функцію  імунного нагляду. Вона підтримує постійність  внутрішнього середовища організму  і охороняє його від виникнення захворювань, пов’язаних у першу чергу з  аутоімунними та пухлинними процесами.

Імунітет  – несприйнятливість організму  до інфекційних захворювань, чужих  білків, токсичних факторів.

Поділяються на:

а) засоби, які модулюють або стимулюють імунну систему;

б) засоби, які пригнічують імунну систему (імунодепресанти).

Імунодепресивні засоби

Засоби, які пригнічують імуногенез – глюкокортикоїди, циклоспорин-А, цитостатики, нестероїдні протизапальні засоби.

Імунодепресивну дію глюкокортикоїдів пов’язують з  пригніченням фази проліферації лімфоцитів (особливо Т-лімфоцитів), що перешкоджає утворенню імуноглобулінів (антитіл).

Ефективним  імунодепресантом є циклоспорин-А, який належить до пептидних антибіотиків.

Механізм дії циклоспорину-А . Пригнічує утворення і дію інтерлейкіну- 2, що приводить до пригнічення проліферації Т-лімфоцитів. Зменшує синтез і вивільнення лімфокінів. Одним із наслідків пригнічення Т-хелперів є гальмування продукції антитіл лімфоцитами. Запобігає первинній імунній відповіді, зупиняє імунну реакцію як наслідок пригнічення активованих Т-лімфоцитів. Із шлунково-кишкового тракту всмоктується повільно, метаболізується у печінці і виділяється жовчю. Застосовують всередину і внутрішньовенно.

На відміну  від цитостатиків, циклоспорин мало впливає на кровотворення, але проявляє нефротоксичну дію і може порушувати функцію печінки.

Застосовують циклоспорин-А при пересадках органів і тканин (для запобігання відторгнення трансплантату), аутоімунних захворюваннях.

Побічні ефекти нефротоксична дія, пригнічення кровотворення, ураження шлунково-кишкового тракту.

Цитостатики – похідні алкілуючих сполук (циклофосфан, хлорбутин); антиметаболіти а) антагоністи пуринових сполук (азатіоприн, меркаптопурин); б) антагоністи фолієвої кислоти (метотрексат); антибіотики (актиноміцин С). Імунодепресивна дія цитостатиків пов’язана з їх пригнічувальним впливом на поділ імуноцитів, що приводить до пригнічення проліферативної фази імунної відповіді (гальмування проліферації клітин), пригнічення синтезу білків, в тому числі імуноглобулінів.

Застосування : автоімунні захворювання, для запобігання відторгнення трансплантату.

Імунодепресивна дія цитостатиків використовується при аутоімунних захворюваннях (неспецифічний  ревматоїдний поліартрит).

Побічні ефекти цитостатиків : пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія, кровотечі, порушення функції печінки.

Лікарські речовини, які зменшують пошкодження тканин (стероїдні та нестероїдні протизапальні засоби), а саме вони впливають на фазу алергічного процесу, що супроводжується розвитком осередку запалення.

Імуностимулятори

Лікарські речовини, які модулюють (стимулюють) неспецифічну резистентність організму. Засоби, які стимулюють (нормалізують) імунні реакції організму, використовуються у комплексній терапії імунодефіцитних станів, хронічних інфекцій, злоякісних пухлин. Стимуляторами імунної системи служать біогенні речовини (препарати вилочкової залози – тимусу; інтерферон, БЦЖ) і деякі синтетичні сполуки (левамізол).

Потреба у  названих лікарських речовинах значна, особливо для лікування дітей, оскільки у багатьох новонароджених і дітей перших років життя виявлена незрілість імунної системи. Все це сприяє нахилу дітей раннього віку до інфекційних захворювань.

Утворення інтерферону  в організмі людини відбувається з допомогою його індукторів –  речовин природного або синтетичного походження.

Серед природних  індукторів інтерферону можна назвати  ларифан, ридостин, рослинні поліфеноли (кагоцел, рогасин, саврац – похідні  госсиполу) та протефлазид – активні  речовини якого є флавоноїдні  глікозиди диких злаків. Механізм дії протефлазиду пов’язаний з тим, що рослинні флавоноїдні глікозиди, які містяться в препараті, здатні пригнічувати активність ферменту ДНК-полімерази в клітинах, інфікованих вірусами герпесу 1- та 2-го типу та СНІД. Це призводить до зниження здатності або повного блокування реплікації вірусної ДНК та, як наслідок, перешкоджає продукції нових вірусних частинок, крім того збільшують продукцію ендогенних альфа- та гама-інтерферонів, підвищують неспецифічну резистентність організму до бактеріальних та вірусних агентів, стимулюють імунну систему, що сприяє ліквідації імунодефіцитів. Протефлазид володіє адаптогенною дією і тому позитивно впливає на функцію ЦНС, сприяє нормалізації процесів збудження та гальмування в нервовій тканині, при тривалому застосуванні підвищує розумову та фізичну працездатність.

Інтерферон використовують для стимуляції імунної системи. У комбінації з іншими препаратами застосовується для лікування деяких інфекцій (гепатит), злоякісних пухлин (мієлома, лімфома), а також як противірусний засіб.

БЦЖ (BCG) – бацила Кальметта – Герена (непатогенна бацила туберкульозу рогатої худоби, яка продукує туберкулін, використовується для вакцинації проти туберкульозу). Стимулює макрофаги, Т-лімфоцити.

Левамізол (декаріс) проявляє протиглисну, а також імуномодулюючу дію. Стимулює клітинно-опосередковані імунні реакції, посилює швидкість диференціювання Т-лімфоцитів, їх реакцію на антигени. Підвищує неспецифічну резистентність організму до інфекції. Таким чином, левамізол проявляє нормалізуючу дію на клітинний імунітет. Застосовують левамізол при рецидивах інфекцій верхніх дихальних шляхів, при дифузних хворобах сполучної тканини, ревматоїдному артриті.

Аміксин, циклоферон, полудан, полігуацил – індуктори інтерферону, стимулюють продукцію власного інтерферону, який може бути використаний як для лікування, так і для профілактики вірусних захворювань.

Механізм дії аміксину – викликає утворення в організмі інтерферонів типу альфа, бета і гама.

Механізм дії амізону (див. стр. 176).

Застосування при герпетичний кератит, аденовірусний кон’юнктивіт та кератокон’юнктивіт.

Тактивін, тималін – препарати тимусу свиней та вилочкової залози телят. Діють на Т-лімфоцити, підвищують їх біологічну активність. У великих дозах стимулюють функцію Т-лімфоцитів.

Застосовуються при різних аномаліях клітинного імунітету.

У кістковому мозку виробляються імунорегуляторні пептиди – міелопептиди. Вони проявляють виражену стимулюючу дію у випадку  зниження продукції антитіл в  організмі при імунодефіциті. Міелопептид  з успіхом застосовується при  реконструктивних операціях на серці, захворюваннях легень, травматичних остеомієлітах.

Диуцифон – сульфонопіримідин, який містить сульфонову групу і два фрагменти метилурацилу. Запобігає дефіциту клітинної і гуморальної ланки імунітету і неспецифічних факторів захисту хворих.

Кемантан – похідне адамантану – імуностимулюючий препарат, який володіє здатний стимулювати гуморальний і клітинний імунітет у хворих із зниженою імунологічною реактивністю. Нормалізує рівень Т-лімфоцитів, у тому числі Т-хелперів. Сприяє підвищенню рівня В-лімфоцитів. За дією подібний до левамізолу і диуцифону, малотоксичний.

Екстракт і настоянка ехінацеї – препарат, отриманий з ехінацеї пурпурової, проявляє стимулюючу дію на імунну систему і ЦНС, сприяє загоюванню ран, опіків та виразок. Стимулює активність імунної системи.

Застосовують при гострих і хронічних інфекційних процесах, СНІДі, алергічних проявах. Використовують по 25 крапель 3 рази на день.

СНІД –  синдром надбаного імунодефіциту  – хвороба імунної системи. Пошкоджений  організм стає беззахисним перед інфекціями, викликаними бактеріями, вірусами – важке інфекційне захворювання, збудником якого є вірус імунодефіциту людини. У свою чергу інфекції спричинюють імунодепресивну дію. При СНІДі імунодепресія тривалий час зберігається, що супроводжується в кінцевому рахунку імунологічним “шоком”, за якого організм людини стає беззахисним перед збудником. У хворих при СНІДі порушується система імунорегуляції, розвиваються злоякісні новоутворення, з вісцеральними проявами, що закінчуються летально. У хворих розвивається лімфаденопатія, зменшується маса тіла, настають розлади травної системи та інше. Всі ліки проти СНІДу блокують цикл розмноження ВІЛ, діючи або на зворотню транскриптазу, або на вірусну протеазу.

Розробляються схеми лікування СНІДу фоскарнетом, різними аналогами нуклеотидів (азидотимідин). Експериментально вивчена речовина 3-азидо-3-дезокситимідин, який викликає збільшення кількості циркулюючих Т-хелперів і може затримувати розмноження вірусу СНІДу у хворих.

У комплексну терапію захворювання на імунодефіцит людини пропонується включати тимостимулін, який відновлює імунологічні показники за рахунок збільшення загального числа лейкоцитів, а також засоби, які підвищують загальні захисні сили організму.