Поняття та види адміністративно - правових норм та Загальна характеристика суб’єктів управління транспортом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

1. Вступ

2. Поняття та види адміністративно - правових норм.

3. Загальна характеристика суб’єктів управління транспортом

4.Висновок 

5.Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ.

     Розбудова правової демократичної України зумовлює зростання ролі права, бо воно створює для цього необхідні умови: упорядкованість, визначеність, організованість, динамічність суспільних відносин. Це безпосередньо стосується й середовища державного управління, в якому практично втілюється єдність діяльності й структур апарату управління.

У системі права будь-якої держави адміністративно-правові норми посідають особливе місце. Предметом регулювання адміністративного права є суспільні відносини в сфері державного управління.Норми адміністративного права відповідно до вимог економічного базису сприяють зародженню і розвитку нових відносин. Історія адміністративного законодавства свідчить, що на всіх етапах розвитку нашої держави адміністра тивно-правове регулювання відігравало важливу роль у виникненні, розвитку і формуванні нових видів суспільних відносин у сфері управління. Це напрямок адміністративно-правового регулювання здобуває винятково важливе значення в сучасний період. Прийняті за останні роки державою нормативні акти по переходу до ринкових відносин управління економікою, соціальною сферою й іншими сферами життєдіяльності містять численні норми, спрямовані на розвиток нових управлінських відносин.

     Адміністративно-правове регулювання сприяє інтенсифікації й упоряд-

куванню діяльності органів державного управління. Державою намічений і реалізується комплекс заходів для подальшого удосконалювання організаційної структури органів виконавчої влади, форм і методів їх діяльності, зміцненню кадрів, комп'ютеризації управлінської праці, зміцненню державної дисципліни і законності у всіх ланках, розвитку самоврядування. У вирішенні цих завдань важливу роль виконують норми адміністративного права, що безпосередньо забезпечують юридичне оформлення процесів удосконалювання організації і діяльності органів виконавчої влади, адміністрації.

 

 

2.Поняття адміністративно-правових норм.

     Норма адміністративного права, як і норма будь-якої іншої галузі права, являє собою правило загального характеру, визначену міру (масштаб) належного чи можливого поводження, установлену державою й охоронювану спеціальними державними засобами. Норми адміністративного права, так само як і норми інших галузей права, виконують функцію регулятора суспільних відносин. Вони відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їхнього регулювання є суспільні відносини, що складаються в сфері управлінської, виконавчої діяльності держави. Крім суспільних відносин у сфері виконавчої діяльності держави норми адміністративного права регулюють відносини, що виникають у зв'язку з вирішенням органами представницької влади, суду, прокуратури і самоврядування питань державної служби, а також внутріорганізаційних питань управлінського характеру. Адміністративно-правові норми регулюють також суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суспільними й іншими недержавними об'єднаннями переданих у їхнє ведення функцій органів державного управління. Вищесказане дозволяє сформулювати наступне визначення поняття норми адміністративного права.

     Адміністративно-правова норма - це норма права, що регулює відносини в сфері державного управління, а також відносини управлінського характеру, що виникають в інших галузях державної діяльності.

Перед нормами адміністративного права стоять наступні завдання:

- упорядкування різних компонентів системи державного управління, виконавчої діяльності;

- закріплення науково обґрунтованих і найбільш доцільних взаємин між керуючими і керованими системами;

- регламентація зв'язків різних галузей управління, взаємодії державних органів з підприємствами, установами, організаціями і громадянами, тобто з юридичними і фізичними особами.

Сутність адміністративно-правового регулювання полягає в упорядкуванні управлінських відносин, у встановленні за допомогоюнормадміністративного права юридичних прав і обов'язків учасників цих відносин. Виходячи з об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, політики держави і норм моральності, адміністративно-правові норми визначають, яким повинно бути (може бути) поводження суб'єктів управлінських відносин.

Види адміністративно-правових норм

Значна увага у теорії адміністративного права приділяється класифікації норм адміністративного права. Класифікація норм — це розподіл їх на види (групи) залежно від обраного критерію (ознаки). Правильне розмежування адміністративно-правових норм має важливе теоретичне та практичне значення. Воно дає змогу чіткіше відобразити характер адміністративно-правового регулювання та обрати найбільш доцільні для конкретних об’єктів регулювання правові засоби. Найбільш практично значущою є класифікація видів норм адміністративного права за наступними ознаками. 
1. За способом правового регулювання поведінки суб’єктів необхідно розрізняти: норми-завдання, норми-принципи, норми-дефініції, норми установчі, норми загальнокомпетенційні (статусні), норми-доручення, норми-стимули, норми-рекомендації, норми договірні, норми-заборони, норми-санкції, норми-стандарти та нормативи. Ці норми дають можливість створювати різноманітні комбінації для розпорядчого, дозвільного, регламентаційного та інших способів правового регулювання. 
- Норми-завдання містять нормативну орієнтацію розвитку галузей, сфер управління та регулювання, інших об’єктів, а також виступають орієнтиром діяльності суб’єктів адміністративного права. До норм-завдань можна віднести програми, плани, які є нормами тривалої дії. 
- Норми-принципи виражають стійкі сутнісні характеристики як суб’єктів, так і об’єктів управління. 
- Норми-дефініції дають нормативні визначення, обов’язкові для застосування в тексті закону або іншого правового акту. 
- Норми установчі характеризуються перетворюючим потенціалом та виражаються у формуванні управлінських структур, фінансово-господарських комплексів. 
- Норми компетенційні окреслюють статус, права, обов’язки та відповідальність суб’єктів адміністративного права. Найчастіше вони містяться в положеннях про органи, посадових осіб. 
- Норми-доручення означають вказівки щодо рішень або дій, вибір яких може бути більш вільним. 
- Норми-стимули заохочують розвиток та діяльність права у тому напрямі, яке вважають важливим та корисним органи, що приймають адміністративно-правові акти. 
- Близькими до них є норми-рекомендації (типу організаційно-методичних, науково-методичних та інших), які містять поради щодо раціональних дій. 
- Своєрідність договірних норм полягає в їх природі як узгоджених норм рівних партнерів з добровільно прийнятими зобов’язаннями. 
- Норми-заборони містять застереження щодо можливих неправомірних дій, норми-санкції — вказівки на заходи відповідальності щодо винних осіб або органів. 
- Норми-стандарти містять техніко-економічні, соціальні, екологічні, технологічні та інші нормативи техніко-юридичного характеру. 
2. За регулятивною спрямованістю адміністративно-правові норми поділяються на матеріальні норми та процесуальні норми. Розмежування матеріальних та процесуальних норм має надзвичайно важливе значення для адміністративного права. Матеріальні норми адміністративного права встановлюють юридичні межі та обсяг правового регулювання, визначають права, обов’язки і відповідальність учасників регульованих суспільних відносин, тобто фактично їх адміністра -тивно-правовий статус. Переважна більшість процесуальних норм адміністративного права сприяє реалізації матеріальних норм, оскільки регламентує процедуру (процес, порядок) реалізації прав та здійснення обов’язків, встановлених матеріальними нормами. Існують і процесуальні норми, котрі мають цілком “автономне” значення, тобто не зв’язані безпосередньо з потребами реалізації матеріальних норм (наприклад, норми, що регулюють процесуальні відносини в адміністративному судочинстві). 
     Залежно від того, які відносини регулюють процесуальні норми адміністративного права (“позитивні” чи відносини, які виникають у зв’язку з правопорушеннями), можна виділити: 
- адміністративно-процедурні норми (які забезпечують порядок реалізації норм у сфері публічного управління, внутрішньо-організаційної і контрольної діяльності); 
- адміністративно-юрисдикційні норми (які забезпечують порядок реалізації норм щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення чи інше правопорушення, яке перебуває у сфері адміністративно-правового регулювання).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Загальна характеристика суб’єктів управління транспортом

     Характеристика  управління транспортом України здійснюється за галузево-територіальним принципом. Організаційно-правову основу державного управління транспортом складає система органів державної влади і місцевого самоврядування, наділених управлінською компетенцією щодо транспорту України. У цій системі виділяються три рівні суб’єктів уп- 
равління:

     1. Органи державної транспортної політики, до яких належать:

Законодавчий орган — Верховна Рада України.

Вищий виконавчий орган — Кабінет Міністрів України.

     2. Органи регіональної  транспортної політики:

     2.1. Місцеві  державні адміністрації.

     2.2. Органи місцевого самоврядування.

     3. Органи оперативного державного управління на транспорті:

     3.1. Галузевий орган — Міністерство транспорту та зв’язку України.

     3.2. Органи управління підгалузями транспорту.

     3.3. Спеціалізовані органи державного управління на транспорті. Наприклад, спеціалізованим державним органом транспорту у складі Міністерства транспорту України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану (в особливий період) є Державна спеціальна служба транспорту. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2004 р. № 1190 утворено Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті. Такий поділ органів управління транспортом здійснюється за рівнем управлінської діяльності (транспортна політика — оперативне управління транспортом).

     За територіально-галузевим принципом серед органів державного управління транспортом можна виділити дві групи суб’єктів. Перша група — це центральні галузеві органи управління: Міністерство транспорту та зв’язку України, департаменти окремих видів транспорту, органи управління залізниць, органи юридичних осіб — підприємств транспорту.

     Друга група суб’єктів — місцеві органи управління. Це місцеві ради, державні адміністрації, інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції (наприклад, підрозділи державтоінспекції).

Відносини підприємств транспорту загального користування з центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування базуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів. Законодавство забороняє місцевим органам влади і самоврядування втручатися у господарську діяльність підприємств транспорту, залучати їх експлуатаційний персонал на інші роботи.

     У той же  час Закон України «Про транспорт»  зобов’язує органи управління  транспортом сприяти місцевим  органам влади і самоврядування  у виконанні ними своїх повноважень  щодо соціального та економічного  розвитку транспорту, спільно здійснювати  заходи щодо захисту навколишнього  природного середовища, розробляти  і проводити узгоджені заходи  для забезпечення безперебійної  роботи транспорту у разі стихійного  лиха, аварій, катастроф та під  час ліквідації їх наслідків,  координувати роботу, пов’язану  з запобіганням аваріям і порушенням  на транспорті, а також організовувати взаємодію різних видів транспорту з метою більш ефективного їх використання, підвищення якості обслуговування.

Органи місцевої влади  і самоврядування в межах своїх  повноважень надають допомогу підприємствам  і організаціям транспорту у поліпшенні використання транспортних засобів відправниками (одержувачами) вантажів і розвитку (у тому числі на пайових засадах) будівельної індустрії, об’єднують кошти підприємств, організацій, колективних господарських підприємств і фермерських господарств, а також бюджетні та позабюджетні кошти для вдосконалення транспортної мережі, будівництва вокзалів, шляхопроводів та інших об’єктів транспорту. Органи управління транспортом та органи місцевої влади об’єднують кошти державного і місцевого бюджетів та підприємств транспорту для будівництва вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеропортів, пішохідних мостів, тунелей, пасажирських платформ, метрополітенів, придбання пасажирського рухомого складу, утримання і впорядкування шляхів сполучення та інших об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням пасажирів і перевезеннями вантажів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Висновок.

     Проаналізувавши  зміст адміністративно-правових  норм, можна зробити наступні  висновки: По-перше, адміністративно-правові  норми забезпечують організацію  і функціонування всієї системи  державної виконавчої влади, включаючи  органи державного управління, правоохоронні  органи й органи, що здійснюють  контрольно-наглядові функції; 

     По-друге, адміністративно-правові  норми визначають границі належного  і можливого поводження в сфері  дії органів державної виконавчої  влади і служать інтересам  встановлення і підтримки міцного  режиму законності і державної  дисципліни в суспільних відносинах, що виникають у процесі функціонування  цих органів; 

     По-третє, адміністративно-правові норми на відміну від норм багатьох інших галузей права, досить часто встановлюються в процесі безпосередньої реалізації функцій органів державної виконавчої влади самими ж цими органами;

     По-четверте, адміністративно-правові  норми в багатьох випадках  використовуються як засіб регулювання  суспільних відносин, що становлять  предмет інших галузей права  (зокрема, фінансових, трудових, земельних  і інших) і забезпечують адміністративно-правовий  захист цих відносин (за допомогою  застосування адміністративного  примусу й інституту адміністративної  відповідальності); Нарешті, по-п'яте,  адміністративно-правові норми на  відміну від норм інших галузей  права має свої власні засоби  захисту регульованих ними суспільних  відносин, що використовуються органами  державної виконавчої влади в  особливому позасудовому процесуальному  порядку.

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Література

Список використовуваної літератури

Законодавчі і нормативні акти органів державної влади.

1. Конституція України

2. Кодекс про адміністративні правопорушення

3. Закон України "Про міліцію"

4. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність"

5. Закон України "Про дорожній рух"

6. Закон України "Про пожежну безпеку"

Навчальні посібники і монографічні видання.

1. Авер'янов В.Б. "Державне управління в Україні" (Навчальний посібник), - К.: 1999

2. Битяк Ю.П., В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др. "Административное право Украины" - Харьков: 2003

3. Васильев А.С. "Административное  право Украины", - Харьков: 2002

4. Гончарук С.Т. "Адміністративне право України", - К.: 2001

5. Ківалов С.В., Біла Л.P. "Адміністративне право України" (Навчально-методичний посібник), - Одеса: 2002.

6. Клименко Г.Б. "Адміністративне право", - Харків: 2000

7. Коваль Л.В. "Адміністративне право України", - К.: 1996

8. Колпаков В.К. "Адміністративне право України", - К.: 1999

9. Павловский Р.С. "Административное право", - К.: 1986

Література для порівняльного аналізу.

1. Алехин А.П. "Административное  право Российской Федерации", -М.: 1997

2. Бахрах Д.Н. "Административное право", - М.: 2002

3. Овсянко Д.М. "Административное право", - М.: 1997

4. Попов В.И., Студеникин М.С. "Административное право", -М.:1988

5. Старилов Ю. Н. Курс общего административного права. В 3 т. Т. I: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. - М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА- ИНФРА М), 2002.

6. Тихомиров Ю.А. Административное  право и процесс: полный курс.- М.: 2001.