Право реалізується тоді, коли вимоги правових норм втілюються в суспільних відносинах. Реалізація правових норм - це така поведінка суб'

Вступ

      Питання по державу, її поняття, сутність і роль з давніх пір відносяться до числа  основоположних в державознавстві. Це можна пояснити хоча б такими причинами: по-перше, дані питання прямо  і безпосередньо зачіпають інтереси різних шарів, класів суспільства, політичних партій і рухів; по-друге, ніяка інша організація не може конкурувати з державою в багатогранності виконуваних задач і функцій, у впливі на судьбу суспільства; по-третє, держава – дуже складне і внутрішньо-суперечливе суспільно-політичне явище.

      Народжена суспільством, його протиріччями, держава  сама невпинно стає суперечливою, суперечлива  її діяльність і соціальна роль. Як форма організації суспільства, призвана забезпечувати його цілісність і управляємість, держава виконує  функції, зумовлені потребами суспільства, а відповідно, служить його інтересам.

      Держава є політичною організацією всього налення  країни, його загальним надбанням  і справою. Без держави неможливі  суспільний прогрес, існування і  розвиток цивілізованого суспільства.

      Крім  того, історія держави невід’ємна від історії суспільства, елементами якого є кожен з нас. Вона разом з суспільством проходить довгий історичний шлях від нерозвиненого до розвиненого набирає на цьому шляху нові риси і властивості.

      Отож, ми бачимо, що питання про поняття, сутність і походження держави займає головне місце в теорії держави, тому нашим завданням буде максимально глибоко і всесторонньо розкрити ці аспекти в рамках даної курсової роботи, хоча, скажемо забігаючи наперед, що задача ця надзвичайно важка і вирішити її можна лише при вивченні держави в конкретно-історичному контексті, в різних її зв’язках з економікою, соціально-політичним і духовним життям суспільства, максимально використовуючи при цьому минулі і теперішні наукові досягнення в цій сфері.

  Мета

Метою курсової роботи є дослідити поняття  держави та її історію  розвитку.

     Але щоб краще зрозуміти суть держави  потрібно зазирнути у минуле, і  добратись до самих коренів цього  поняття, та визначити його роль у  суспільстві. Необхідно також дослідити вплив државиї на суспільне життя людей, які прагнули справедливості та рівноправності. .Актуальність

     На  даний час питання держави  дуже болюче. Та це й не дивно, адже молода Українська держава ще стоїть на шляху  розвитку правових принціпів. Владні структури неохоче беруться  за розвиток Української держави. Але перед черговими виборами політики знову починають говорити про держави, цим самим збільшують свій рейтинг на виборах.. Тому молодому поколінню потрібно добре знати проблеми державності, щоб ефективно їх вирішувати, цим самим розбудовувати Українську демократичну державу.

Об’єктом  даної роботи є держава як суспільне явище та її роль в суспільстві.

Завдання  полягає у з’ясуванні та розкритті поняття та ознак держави      принципи та функції її види та історія розвитку.

Методологія дослідження. У процесі курсової роботи використовувався історичний, порівняльний,  соціологічний, системно-структурний та формально-логічний методи, а також такі прийоми, як порівняльне правознавство та  системний підхід. 
 

Розділ  І.Первіснообщинне суспільство:

          1.1Основні риси організації та життєдіяльності 

      Розпочинаючи  виклад даної курсової роботи, для  повнішого подальшого розуміння  суті і причин виникнення такого важливого  правового інституту як держава, спочатку з’ясуємо, питання про організацію та спосіб життєдіяльності первісного суспільства. Адже саме первісне суспільство було основоположником процесів виникнення держави, - це, можна сказати, наша історія переддержавного минулого.

      Первісна  історія має два основні етапи розвитку общини як форми організації людей, тобто виділяють два головних періоди в розвитку первісного суспільства, а значить, і двох способів його існування і відтворення. В.Д.Перевалов називає їх таким чином:

1. “привласнююча економіка;
2. виробнича економіка”[3]

      До  так званого періоду “привласнюючої економіки” відносяться часи, коли первісне суспільство займалося  мисливством, рибальством, збиральництвом, а вже в період “виробничої  економіки” (як можна зрозуміти  із самої назви періоду), первісна організація людства досягла такого розвитку, що змогла успішно використовувати для своїх потреб землеробство, скотарство, металообробка, керамічне виробництво і т.д.

      Першому періоду в основному відповідає материнський рід (матріархат), другому  – патріархальний (патріархат).

      Будь-яке  суспільство мусить бути якимось  чином організоване, тобто повинно  бути організаційно оформлене. В  іншому випадку воно приречене на перетворення в стадо, натовп.

      Вже в часи існування первісного стада, коли ще тільки формувалась цілеспрямована діяльність з використанням відповідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перші примітивні житла та знаряддя праці, люди об’єднувалися в досить сталі колективи. Незначним за своєю чисельністю (20-30 чоловік та декілька десятків дітей та підлітків) праобщинам була властива наявність основ соціальної організованості, яка базувалася на владі вожака, мала безпосередній характер, існувала у вигляді візуального чи звукового спілкування, відображувала спільність інтересів первісних людей.[4]

      Історично першою більш-менш впорядкованою формою організації прадержавного суспільства  являлась родова община. Особисті, родові зв’язки поєднювали в єдине ціле всіх членів роду. Це єдинство зміцнювала також колективна праця, спільне виробництво і урівняне розпреділення.

      Ф.Енгельс  про родовий період висловлювався  наступним чином: “І що за чудесна  організація цей родовий устрій у всій його наївності і простоті !  Без солдатів, жандармів і  поліцейських, без дворян, королів, намісників, префектів або суддів, без в’язниць, без судових процесів – все йде своїм встановленим порядком.”[5]

      Таким чином, рід був одночасно найдревнішим соціальним інститутом і найпершою  формою організації додержавного суспільства.

      У тих умовах, коли єдиною формою усвідомлення соціальних зв’язків було відображення у свідомості людей спільності інтересів у вигляді рідства, провідну роль у піклуванні по сім’ю та веденні господарства відігравали жінки. При безладді статевого спілкування, відносини спорідненості достовірно могли бути відомі лише по кожній жіночій лінії, родова община існувала як материнський рід, пов’язаний спільним походженням за матір’ю. Спільною власністю роду була земля – головний засіб для полювання, збирання врожаю, виготовлення примітивних знарядь праці тощо, низька ефективність виробництва забезпечувала лише необхідні життєві потреби на основі зрівняльного розподілу в інтересах усіх членів роду незалежно від участі у спільній трудовій діяльності, але за індивідуальними потребами.[4]

      Влада в первіснообщинному суспільстві уособлювала силу і волю роду або союзу родів: джерелом і носієм влади (владним суб’єктом) був рід, вона була спрямована на управління загальними справами роду, підвладними (об’єктом влади) були всі його члени. Тут суб’єкт і об’єкт влади повністю співпадали, тому вона була за своєю природою повністю суспільною, тобто невід’ємною від суспільства і неполітичною. Єдиним способом її реалізації було суспільне самоуправління. Ні професійних управлінців, ні особливих органів примусу тоді не існувало.

      Роди  очолювали старійшини – найбільш поважні і досвідчені люди. Всі  були рівними, ніхто не мав привілеїв. Старійшини поряд з іншими членами  роду, приймали участь у спільній трудовій діяльності. І їхня влада засновувалася  на особистому авторитеті, інтелектуальних і емоційних достоїнствах, добровільному виконанні їх рішень іншими членами роду. Важливо те, що влада старійшин спрямовувалася на забезпечення інтересів роду, була конкретним і повсякденним втіленням його волі і тому могла бути підтримана реальними діями членів роду. Ця влада поєднювалася з родовою общиною, не відокремлювалася від неї, уособлювала господарську, військову і наглядову (за виконанням звичаїв) функції.

      Нескладні відносини первісного суспільства  регулювалися звичаями – правилами  поведінки, які історично склалися, ввійшли в звичку в результаті виховання і багатократного повторення одних і тих самих дій і поступків. Вже на ранньому етапі розвитку суспільства набувають значення звичаїв навики колективної трудової діяльності, мисливства і ін. В найбільш важливих випадках трудовий процес супроводжувався ритуальними діями.  Наприклад, тренування мисливців наповнювалось містичним змістом, проймалось таємничими обрядами. Звичаї додержавного суспільства мали характер узагальнених “мононорм”, були одночасно і нормами організації суспільного життя, і нормами первісної моралі, й ритуальними і обрядовими правилами. Так, звичайний розподіл функцій в трудовому процесі між чоловіком і жінкою , дорослим і дитиною розглядалось одночасно і як виробничий звичай, і як норма моралі, і як воля релігії. Мононорми спочатку були продиктовані “природною” основою привласнюючого суспільства, в якому і людина є частиною природи. В них права і обов’язки ніби зливались воєдино. Правда, особливе місце займав такий засіб забезпечення звичаїв як табу (заборона). Виникнувши на початку історії людського суспільства, табу відіграло величезну роль у впорядкування статевих відносин, строго забороняло шлюб з кровними родичами (інцест). Завдяки табу первісне суспільство підтримувало необхідну дисципліну, яка забезпечувала добування і відтворення життєвих благ. Табу захищало мисливські угіддя, місця гніздування птахів і лігвища звірів від надмірного знищення, забезпечувало умови колективного існування людей.

      В державному суспільстві звичаї, як правило, дотримувались в силу авторитету і звички, але коли звичай потребував підкріплення шляхом прямого примусу, суспільство виступало в ролі колективного носія сили, яка зобов’язувала, виганяла і, навіть приводила до смерті порушника.

      У разі порушення звичаїв суспільний примус застосовувався у вигляді лайки, фізичного покарання, вигнання з роду. Міра покарання визначалася старійшинами і виконувалася ними чи співродичами.

      Вищим ораном суспільної влади в роду було зібрання всіх дорослих членів суспільства – чоловіків і жінок.

      Зібрання  – настільки ж древнє поняття  як і сам рід. Воно вирішувало всі  основні питання його життєдіяльності. Тут вибирались провідники (старійшини, вожді) на строк чи для виконання  певних справ, дозволялись суперечки  між окремими особами і т.ін.

      Рішення зібрання були обов’язковими для всіх так як і вказівки вождя. Хоча суспільна влада не мала спеціальних примусових установ, вона була досить реальною, здатною до ефективного притягнення за порушення існуючих правил поведінки. Покарання невблаганно слідувало за здійсненням проступку, і воно могло бути досить жорстоким – смертна кара, вигнання з роду і племені. Але в більшості випадків було достатньо звичайного докору чи зауваження. Так як ніхто не мав привілеїв, то нікому не вдавалося уникнути покарання. Зате весь рід як один ставали на захист співродича і ніхто не міг уникнути кровної помсти: ні винуватець, ні його родичі.

      З розвитком родових общин змінювалася  і організація влади, переважно  в напрямку ієрархізації органів  влади. Замість зібрань усіх членів роду все частіше проводилися збори тільки чоловіків. Велике значення надавалося єдності суджень, а не рішенням більшості. Запроваджується принцип представництва: голови господарств входять в родові общинні ради, а їх голови – в ради фратрій і племен. Кожному рівню влади властива своя сфера компетенції, коло питань, що ним вирішується. Орган вищого рівня мав певні повноваження щодо нижчого. Відбувався поділ влади на світську, військову, релігійну.

      Поряд зі старійшинами, військовими вождями, жерцями, з’являються інші лідери – так звані “великі люди”. Це чоловіки, які за рахунок своїх особистих якостей та багатства, що почало з’являтися внаслідок виникнення надлишкового продукту, набували авторитету серед співродичів, користувалися їх підтримкою. Багатство, знання та вміння передавалися прямим нащадкам, які також здебільшого ставали багатими.

       Розділ ІІ.Передумови виникнення держави

      2.1 Історичні передумови виникнення держави 

      На  певному етапі розвитку у суспільстві  виникають проблеми взаємовідносин між новостворюваними прошарками населення, його верствами і між окремими особами. Тим самим виникає потреба у вирішенні цих питань і як наслідок зароджується нова специфічна окрема організація суспільства, яку в подальшому ми назвемо державою. Втрачаючи соціальну неоднорідність, суспільство розділяється на частини, які відрізняються місцем і роллю в системі суспільного виробництва і розподілу матеріальних благ, способом життя, духовною культурою, соціальним і майновим станом тощо.

        У кожній з таких суспільних груп звичайно з’являються не тільки спільні загальні інтереси, а й окремі для кожного прошарку – специфічні. Ці індивідуальні інтереси носять настільки різноманітний характер, що виникає потреба в їх узгодженні і координуванні, потреба у регулюванні відносин між різними частинами суспільства. Саме ця потреба і вимагає утворення специфічої організації, основним призначенням якої є забезпечення відносної цілісності суспільства. Такою організацією є держава.

      Тобто держава виступає формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування.

      Виявлення причин виникнення держави багато в  чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачать як державність, його сутність та призначення. І, хоча необхідність виникнення держави здебільшого пов’язується із виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви, зміною форми і характеру зв’язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо, проблема виникнення держави, як, до речі, і права, залишається і , мабуть, довший час залишатиметься в науці дискусійною.