Процесуальний порядок порушення справ з банкрутства

                                            Зміст

Вступ……………………………………………………………………….. 2

Розділ I: Поняття банкрутства. та його правове забезпечення………… 4

           1.1  Цілі і принципи системи банкрутства……………………….. 7

Розділ II: Процесуальний порядок порушення справ про банкрутство.. 9

Розділ III: Розгляд справ про банкрутство. Розпорядження майном              боржника…………………………………………………………………. 15

        3.1 Санація………………………………………………………….. 20

        3.2 Ліквідація………………………………………………………. 24

       3.3 Мирова угода…………………………………………………… 28

Висновок………………………………………………………………… 32

Список використаних джерел………………………………………….. 35  

                            Вступ

Інститут банкрутства приходить на допомогу кредиторам тоді, коли інші норми (інститути) господарського права вже не можуть нічого зробити для виконання грошових зобов’язань боржником. Таке становище боржника є неплатоспроможністю.

Абсолютна неплатоспроможність полягає в неможливості боржника через повний розвал фінансового становища сплатити борги кредиторам, обійшовши судові процедури банкрутства.

Відносна неплатоспроможність-полягає в неможливості погашення боргів кредиторів через тимчасові фінансові ускладнення та наявність майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість. В цьому випадку кредитори реалізують свої можливості права через виконавче впровадження, обходячи інститути банкрутства.

Відповідно до ЗУ „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", неплатоспроможність-це неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого терміну їх оплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі а також виконати зобов’язання зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Закон встановив такі критерії абсолютної неплатоспроможності: розмір заборгованості та строк несплати. Розмір заборгованості встановлений в сумі 300 мінімальних розмірів заробітної плати. Боржником визнається суб’єкт підприємницької діяльності, не здатний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі зобов’язання зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом тих місяців після настання встановленого строку їх сплати. Такі зовнішні ознаки неплатоспроможності боржника характеризують її абсолютність і дають підстави ініціювати процедуру банкрутства.

В свою чергу абсолютна неплатоспроможність буває 2 видів: поворотна та безповоротна.

Поворотна неплатоспроможність характеризується можливістю відновлення (реанімації) платоспроможності боржника через різноманітні санаційні механізми процедури банкрутства.

Безповоротна неплатоспроможність означає ймовірне відновлення платоспроможності боржника виключно шляхом ліквідаційної процедури.

Така неплатоспроможність встановлюється судом шляхом визнання боржника банкрутом. Тільки господарський суд може оголосити боржника банкрутом.

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;

При абсолютній поворотній неплатоспроможності боржник може фінансово оздоровитись, розрахуватися з боржниками і повернутися до звичайного стану. Визнання ж боржника банкрутом означає його ліквідацію. Можливостей вийти з ліквідаційної процедури банкрутства вільним від боргів у боржника практично немає.

Ліквідація-це крайній захід, що застосовується до боржника в тому випадку, якщо заходи з фінансового оздоровлення не принесли позитивного результату.

Розділ I:  Поняття банкрутства та його правове забезпечення

Умови та показник відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури визначається ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 2000 р. (далі – Закон).

Банкрутство – визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Ліквідація підприємства у зв’язку з банкрутством представляє особливий інтерес для підприємців, бухгалтерів, аудиторів. Це пов’язано, передусім, з недосконалістю законодавства у цій сфері, що породжує на практиці безліч проблем.

Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох осіб:

підприємств-кредиторів, які повинні встигнути заявити свої вимоги і претензії для того, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута;

найманих працівників, з якими у першу чергу мають бути здійснені розрахунки, а також яким забезпечені певні гарантії при звільненні;

підприємств, що можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства.

Банкрутство – складний процес, який може бути охарактеризований з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Власне, процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів.9

Нерівномірний розвиток економіки і, тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг незадовільних ситуацій (хоча для окремого підприємства це буде саме так), а як деяку загальну закономірність, властиву ринковій економіці.

Кризові ситуації, що виникають в результаті відсутності відповідних профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної розбалансованості економіки підприємства і нездатності продовження фінансового забезпечення виробничого процесу, що кваліфікується як банкрутство підприємства.

Запобігання цьому стану потребує застосування спеціальних процедур або припинення діяльності даного підприємства та його ліквідації, що, як свідчить світова практика, також не можна вважати випадковістю. Банкрутство значної частини фірм, особливо нових, зафіксовано в усіх країнах, де ведеться така статистика. Наприклад, англійські дослідники підкреслюють, що близько 70-80 % нових фірм припиняють свою діяльність в кінці другого року існування. З закономірностями ринкової економіки і пов’язаний характер життєвого циклу підприємства, який також характеризує виникнення кризових ситуацій і банкрутств. Для кожного підприємства існує межа зростання обсягів діяльності, причому одні й ті ж процеси можуть виступати і стимуляторами розвитку, і факторами, які стримують розвиток.

Американські дослідники зафіксували визначену закономірність виникнення кризових ситуацій і банкрутств: по-перше, періодичне виникнення кризових ситуацій на всіх стадіях життєвого циклу підприємства, а, по-друге, математично визначена тривалість циклів падіння та зростання, характерних для фірм малого і середнього бізнесу. Наприклад, фаза зростання досліджуваних американських фірм в середньому триває 3 роки (від 1,1 до 7,7 років), а фаза падіння – 2,8 роки (від 1 року до 4 років).[6]

Ринкова економіка, яка протягом багатьох десятиліть і століть є основою розвитку західних країн, розробила визначену систему контролю, діагностики і по можливості захисту підприємств від повного краху, або систему банкрутства і підтримки підприємства (див. рис. 12.1).

Універсальність цієї системи робить її придатною для застосування в Україні, однак слід враховувати особливості національної економічної політики, механізм захисту підприємств і запобігання їх від банкрутства.

Система банкрутства включає в себе цілий ряд логічних причинно-наслідкових організаційних і методичних процедур, які забезпечуються державними органами влади.

Вихідним пунктом системи є встановлення принципів і цілей, які повинні бути досягнуті в результаті функціонування її механізмів.

                            1.1 Цілі і принципи системи банкрутства

Встановлення єдиної стабільної і надійної для всіх суб’єктів господарювання системи комерційних взаємовідносин в ситуації банкрутства підприємств;

надання боржникам, що виконують свої зобов’язання, можливості поновити свою діяльність;

створення системи заходів для відродження бізнесу;

створення механізму регулювання фінансових справ фірм боржників з метою їх оздоровлення без припинення бізнесу;

створення комерційної і правової системи для заохочення роботи надійних партнерів і формування процедури вирішення фінансових спорів;

зберігання перспективних підприємств, які мають фінансові ускладнення (в тих випадках, де це можливо і економічно доцільно);

створення механізмів, які надійно захищають інтереси всіх учасників системи банкрутства у випадку ліквідації збанкрутілого підприємства.

Цей перелік принципів функціонування системи банкрутства спрямований на зберігання підприємств, які мають шанси на виживання і пристосування до потреб ринку.

Причини кризових ситуацій, як зазначалось, містяться безпосередньо в ринковому господарстві. Проаналізуємо фактори, що обумовлюють виникнення кризових ситуацій.

Успіхи і невдачі діяльності підприємства слід розглядати як взаємодію цілого ряду факторів – зовнішніх (на які підприємство не може впливати) і внутрішніх (які залежать від організації роботи самого підприємства) (див. рис. 12.3). Здатність підприємства пристосовуватись до зміни зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (технологічних) факторів є гарантією не лише виживання, але і розквіту.

До зовнішніх факторів, що впливають на діяльність підприємства, належать:розмір і структура потреб населення;

рівень доходів і накопичень населення, а отже і його купівельна спроможність;

політична стабільність і спрямованість внутрішньої політики;

розвиток науки і техніки, який визначає всі складові процесу виробництва товарів і його конкурентоздатність;

рівень культури, тобто звички і норми споживання;

міжнародна конкуренція.

На фінансовий стан більшості підприємств негативно впливають наслідки загальноекономічного падіння, інфляція, а також зміни в сфері державного регулювання, що є характерним для нашої країни останнім часом.

Зрозуміло, що ведення боротьби з кризою національного масштабу окремим підприємством неможливе, але здійснення ним гнучкої політики допомагає зменшити негативні наслідки загального падіння в економіці.

Розділ II: Процесуальний порядок порушення справ про                банкрутство.

Питання банкрутства субектів господарювання в нашій країні врегульовані на законодавчому рівні. Верховною Радою України 14 травня 1992 року був прийнятий Закон України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» N 2343-XII.
Згідно з чинним законодавством справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають як боржник так і кредитор. [7]
Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповіднодо статті 7 Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити:
● найменування господарського суду, до якого подається заява;
● найменування (прізвище, ім'я та по батькові) боржника, його поштову адресу;
● найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор - фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також місце його проживання;
●номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов'язкових платежів);
● виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;
●перелік документів, що додаються до заяви.

Заява боржника повинна містити крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості:
● суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником;
● розмір заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, по податках і зборах (обов'язкових платежах);
● розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров'ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплаті авторської винагороди;
● відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості;
● найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування боржника.
До заяви боржника додаються:
- рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду з заявою, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті;
- бухгалтерський баланс на останню звітну дату, підписаний керівником і бухгалтером підприємства-боржника;
- перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави;
- рішення загальних зборів акціонерного товариства, учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю, яке визначає уповноважену особу акціонерів, учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, якщо це питання було вирішене ними;
- протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника, уповноважену особу акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю для участі в арбітражному процесі під час провадження у справі про банкрутство, а в разі неможливості скликання таких зборів - рішення конференції (зборів) представників працівників боржника, уповноважених осіб акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю- інші документи, які підтверджують неплатоспроможність боржника.
Боржник подає заяву в господарський суд за умов наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено цим Законом.
Боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:
● задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;
● орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;
● при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;
● в інших випадках, передбачених цим Законом.
У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації відповідно до вимог цього Закону.
У разі, коли заява подається кредитором, крім вище перелічених відомостей, вона повинна містити такі відомості:
● розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті;
● виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання;
●докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом;
●докази обгрунтованості вимог кредитора;
●інші обставини, на яких грунтується заява кредитора.
Крім зазначених відомостей до заяви кредитора додаються такі документи:
- рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника;
- копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів;
- докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.
Заява кредитора може грунтуватися на об'єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед цим кредитором. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і
звернутися до суду з однією заявою. Така заява підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги. При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, створений відповідно до цього Закону.
Кредитор зобов'язаний при поданні заяви про порушення справи про банкрутство надіслати боржнику копії заяви та доданих до неї документів.
Якщо на момент подання заяви про порушення справи про банкрутство в суд вже надійшли одна або кілька заяв про порушення справи про банкрутство одного боржника, суд розглядає всі заяви, включаючи заяву кредитора або боржника, подану останньою. [8]
Із заяв про порушення справи про банкрутство справляється державне мито відповідно до закону. З моменту порушення справи про банкрутство суд вводить мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів. Суть мораторію зводиться до призупинення виконання боржником грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Розділ III: Розгляд справ про банкрутство. Розпорядження майном боржника.

На стадії порушення провадження у справі господарський суд розглядає заяву на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа - порушенню. При позитивному вирішенні цього питання суд виносить ухвалу про порушення провадження у справі. Ухвала має бути винесена не пізніше 5 днів з дня надходження заяви. В ухвалі вирішуються питання про прийняття заяви, про призначення справи до розгляду в попередньому засіданні господарського суду та про час і місце його проведення. Згідно з ухвалою витребуються документи про майнове і фінансове становище боржника, необхідні для розгляду справи.

Законом України від 17 червня 1993 р. перелік суб'єктів, які можуть звернутися з письмовою заявою про порушення справи про банкрутство, розширено за рахунок органів державної податкової служби та державної контрольно-ревізійної служби. [9]

Ухвала розсилається боржникові, кредиторам та банкам, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника.

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніш як через один місяць з дня порушення провадження y справі. Воно необхідне для:

оцінки документів;

заслуховування пояснення сторін, банків;

розгляду їх клопотань.

За результатами попереднього засідання господарський суд у разі необхідності призначає розпорядника майна боржника, зобов'язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради (газета «Голос України») чи Кабінету Міністрів України (газета «Урядовий кур'єр») оголошення про порушення справи про банкрутство. В оголошенні мають міститися: повне найменування боржника, його юридична адреса, банківські реквізити, а також найменування та адреса господарського суду і номер справи. Такий механізм притаманний тільки процедурі банкрутства і відсутній в позовному провадженні. Суть відкликання заяви полягає в тому, що кредитор з боржником досягли певної угоди про поряРозпорядження майном боржника - це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

Розпорядження майном - це сама перша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона не проводиться лише у випадках спрощеного порядку банкрутства, стосовно громадян-підприємців.

Завдання процедури розпорядження полягають у:

1) збереження майнових активів боржника;

2) виявленні кредиторів;

3) складання та затвердження реєстру грошових вимог кредиторів;

4) проведення перших загальних зборів кредиторів;

5) прийняття рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.