Цивільні правовідносини

    Міністерство  освіти та науки України

    КНУТД 
 
 
 
 
 
 

    Реферат

    на  тему:

    "Цивільні правовідносини" 
 
 
 

      
 
 
 
 

    Виконав:

    ст.гр.БПП1-04

    Уткін Є.В.

    Перевірив: 
 
 
 
 
 

    Київ  – 2007

      Вступ.

      В системі цивільного права України інститут зобов'язального права поряд з інститутом власності посідає важливе місце.

      Зобов'язальне  право — одна з найважливіших  підгалузей цивільного права, норми  якої регулюють широке коло відносин, головне місце серед яких належить відносинам майнового обігу. Йдеться  про договірні відносини, пов'язані з передачею майна від однієї особи до іншої у власність або у користування, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають, зокрема, і односторонніх правомірних дій, заподіяння школи, безпідставного збагачення.

      При цьому згадані майнові відносини  характеризуються значною різноманітністю. Кожний вид зобов'язань має свої особливості, що зумовлює їх відносну самостійність та існування окремих інститутів зобов'язального права. Разом з тим є й загальні правила, які поширюються на усі види зобов'язань. Саме вони й становлять загальні положення про зобов'язання. До них належагь положення про поняття і види зобов'язань, способи їх виконання, способи забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, підстави їх припинення.

      Оскільки  будь-яке зобов'язання є цивільними правовідносинами, зобов'язання складаються  з тих самих елементів, що формують будь-які інші цивільні правовідносини.

      Разом з тим ці елементи мають певні особливості, які відображають специфіку самих зобов'язань. У зарубіжному цивільному законодавстві, зокрема у Французькому цивільному кодексі, поняття зобов'язання іноді застосовується як синонім поняття договору. Так, ст. 1101 ФЦК визначає предмет договору і предмет зобов'язання. В подальшому в інших статтях терміни "договір" і "зобов'язання" використовуються як тотожні. Найбільшу деталізацію поняття зобов'язання дістало у французькій цивілістичній літературі. Слід зазначити, що автори, які звертаються до даного питання, розрізняють зобов'язання як родове поняття і договір як одну з підстав його виникнення. Щодо німецького цивільного права, то воно, більше ніж інші цивільні кодекси капіталістичних країн, пішло шляхом побудови загальних понять, які стосуються зобов'язань. Оскільки зобов'язання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки також майнового характеру.

      Приступаючи до характеристики суттєвих положень про зобов'язання, слід зазначити, що згідно з ЦК України зобов'язанням вважаються правовідносини, внаслідок яких одна сторона (боржник) є зобов'язаною вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-от передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або ж утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання.

      1. Загальна характеристика  зобов'язальних правовідносин.

      1.1.Склад  зобов'язання.

      Характеризуючи  поняття зобов'язання, передусім  слід відзначити, що зобов'язання —  це цивільні правовідносини. Зміст будь-яких цивільних правовідносин включає в себе суб'єктивне право (в зобов'язальних правовідносинах — це право вимоги) і відповідний йому обов'язок, або, іншими словами, права та обов'язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядчика і замовника). Характер суспільних відносин, на регулювання яких спрямовуються зобов'язання, є досить широким. Форми зобов'язань набувають і нормальні відносини між суб'єктами цивільного права, які пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та ін., а також відносини, що виникають внаслідок ненормальних, недозволених дій (наприклад, заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна).

      Сторонами зобов'язання виступають кредитор і боржник; при цьому конкретному кредиторові протистоїть конкретний боржник. У зобов'язаннях як на стороні кредитора, так і на стороні боржника можуть брати участь водночас кілька осіб (зобов'язання з множинністю осіб). Зобов'язання з множинністю осіб можуть бути частковими, солідарними або субсидіарними. Крім сторін, у зобов'язанні можуть братії участь і треті особи. При цьому слід розрізняти договір, укладений на користь третьої особи, і покладання боржником на третю особу виконання зобов'язання. Головна роль у зобов'язанні належить боржникові, який зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматись від певної дії. Саме ці дії й становить предмет зобовязання. Можуть бути й такі зобовязання, у яких боржник повинен вчинити на користь кредитора одну дію із двох або декількох дій, передбачених законом або договором. Такі зобов'язання іменуються факультативними.

      Зобов'язання можуть виникати:

      а) між юридичними особами;

      б) між юридичними та фізичними особами;

      в) між фізичними особами.

      Разом з тим, незважаючи на всі ці особливості, можна виділити в зобов'язаннях  за суб'єктним складом, за їх характером та цільовим призначенням певні спільні риси — і юридичні, і економічні.

      Зобов'язальні  правовідносини, які регулюються нормами зобов'язального права, мають певну автономію в цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобов'язань, як специфічного виду цивільних правовідносин.

      У деяких зобов'язаннях один із суб'єктів  виступає виключно як кредитор, інший — виключно-як боржник. Наприклад, у зобов'язанні із заподіяння шкоди потерпіла особа завжди є тільки кредитором, а заподіювач шкоди — завжди боржником. Однак здебільшого кожен з учасників зобов'язання є водночас і кредитором, і боржником, зокрема продавець і покупець у договорі купівлі-продажу, замовник і підрядчик у договорі підряду, орендар і орендодавець у договорі оренди. Ці положення відображено і в проекті ЦК України.

      У зобов'язаннях можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами; їх називають третіми особами. За загальним правилом, зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб. Але у випадках, передбачених домовленістю сторін, зобов'язання може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання.

      Юридичним об'єктом зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, визнається певна поведінка зобов'язаної особи. Однак характерною рисою зобов'язання є те, що на перший план у зобов'язанні виступають позитивні дії боржника, а чисто негативна поведінка (утримання від вчинення певних дій), як правило, виступає лише доповненням або наслідком активної функції, яку виконує боржник. Крім того, якщо обидва суб'єкти водночас виступають як кредитор і боржник, то в такому зобов'язанні можна виділити два юридичні об'єкти — дії кожного учасника, які вчиняються ним при виконанні функцій боржника. Наприклад, у договорі купівлі-продажу і продавець, і покупець водночас виступають боржниками, а саме: продавець зобов'язаний передати майно, а покупець зобов'язаний його оплатити. Таким чином, юридичними об'єктами водночас виступають дії по передачі майна (які здійснює продавець) та дії по оплаті майна (які здійснює покупець).

      Зміст зобов'язальних правовідносин, як і будь-яких інших  цивільних правовідносин, утворюють суб'єктивні права та обов 'язки його учасників.

      Оскільки  зобов'язання є правовідносинами майнового  характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки також  майнового характеру.

      Однак, як відзначається у літературі, зміст  зобов'язання не завжди вичерпується правом вимагати вчинення виключно дій майнового характеру (або утримання від вчинення таких дій). Кредитор має право також вимагати вчинення і дій немайнового характеру.

      Особливе  місце у зобов'язальних відносинах посідають санкції. Їх встановлюють з метою забезпечити захист відповідних правовідносин від порушення. Виходячи із загальних положень, які характеризують метод цивільно-правового регулювання, цивільно-правовий захист здійснюється в судовому порядку шляхом закладення позову про відновлення порушеного майнового права. В такому розумінні цивільно-правовими санкціями в зобов'язанні вважаються будь-які примусові заходи, що охороняють зобов'язання в разі його порушення^**. Певною мірою цивільний позов є важливою формою санкції в її широкому тлумаченні.

      1.2. Класифікація  зобов’язань.

       Класифікація зобов'язань, як і інших правових інституцій, пов'язана перш за все з необхідністю визначення відповідних критеріїв для поділу цих інституцій на відповідні класифікаційні групи або ряди. В науці цивільного права не раз робилися спроби систематизувати зобов'язання за різними принципами.

      Слід  сказати, що підходи правознавців, закладені  в основу систематизації зобов'язань, були суцільно пов'язані із особливостями  майнового обороту в межах  планово-розподільчої економіки і зумовлені відповідною метою — визначити планові завдання та державні інтереси як безумовні пріоритети.

      . Побудована за комбінованим критерієм  система зобов'язань має такий  вигляд:                                   

      1) зобов'язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання);

      2) зобов'язання з  оплатної передачі  майна в користування (майновий найом, найом жилого приміщення);

      3) зобов'язання з  безоплатної передачі  майна у власність  або користування (дарування, позичка);

      4) зобов'язання з  виконання робіт  (підряд, підряд на капітальне будівництво);

      5) зобов'язання з  надання послуг  (доручення, комісія, схов, експедиція);

      6) зобов'язання з  перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

      7) зобов'язання з  кредитних розрахунків  (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові правовідносини, чек, вексель);

      8) зобов'язання зі  страхування (майнове та особисте страхування);

      9) зобов'язання за  спільною діяльністю  (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);

      10) зобов'язання, що  виникають з односторонніх  правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);

      11) охоронні зобов'язання  (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна).

      Прибічники  цієї класифікації зобов'язань звертали увагу на те, що вона відповідає меті передусім вивчення цих зобов'язань, тобто має науковий характер. Кожній з наведених груп зобов'язань властиві специфічні ознаки, а кожне окреме зобов'язання забезпечується особливим юридичним нормуванням.

      Зобов’язання діляться, також, на договірні зобов’язання і недоговірні. До першої групи віднесено:

      1) купівлю-продаж; 2) дарування; 3) ренту; 4) довічне утримання; 5) найом; 6) найом житла; 7) позичку; 8) підряд; 9) перевезення; 10) зберігання; 11) страхування; 12) доручення; 13) комісію; 14) довірче управління майном; 15) позику; 16) кредит; 17) банківський вклад; 18) банківський рахунок; 19) факторинг; 20) розрахунки; 21) франчайзинг; 22) спільну діяльність.

      До  недоговірних зобов'язань:

      1) публічне обіцяння винагороди; 2) ведення чужих справ без доручення; 3) запобігання загрозі шкоди чужому майну; 4) рятування здоров'я та життя іншій особі; 5) заподіяння шкоди; 6) створення небезпеки (загрози) життю та здоров'ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб.