Погроза вбивством

Суспільно – небезпечні наслідки при погрозі вбивством, як правило, виступають у вигляді психологічних, інколи психічних травм або захворювань, викликані переживаннями, страхом за своє життя і життя близьких, що проявляються у втраті апетиту, звичного графіку праці та

відпочинку, безсонні, а фактори, у свою чергу, стають причинами різних проявів розладу як фізичного так і психічного здоров’я. Суспільно – небезпечні наслідки при погрозі вбивством процессуально знаходять своє вираження у вигляді цивільного позову у кримінальній

справі про відшкодування  моральної шкоди, який у 90% досліджених архівних кримінальних справ був заявлений, але через виправдання особи, винної у вчиненні погрози вбивством, був задоволений лише на 30 %, що знову ж таки свідчить про недосконалість ст. 129 КК. України. Проте не слід ототожнювати фізичну шкоду з моральною. Поняття психічної шкоди в кримінальному праві, на мою думку, повинно формуватися на основі його об’єктивного змісту, що виявляється через шкідливі наслідки у сфері порушення нормального функціонування психіки.

Таким чином, психічна шкода, знаходячись в межах фізіологічної норми функціонування організму людини, акцентується в інтелектуально – вольовій сфері життєдіяльності потерпілого від погрози вбивством.

Встановлення  причинного зв’язку між суспільно – небезпечним діянням та суспільно – небезпечним наслідком не викликає жодних труднощів як з практичної так із теоретичної точок зору. Якщо внаслідок протиправних дій винного у потерпілого виникає, наприклад, психічна травма, то причинний зв'язок в випадку встановлюється за допомогою призначення відповідних судових експертиз. Якщо ж внаслідок посягання на особисту безпеку така травма не заподіюється, то тут слід відштовхуватися від конкретних обставин справи, які мають містити дані про причинний зв'язок між суспільно – небезпечним діянням та суспільно – небезпечним

наслідком.

Що стосується способу, місця, часу, обстановки, знарядь  і засобів вчинення погрози вбивством, то предметно про них ми можемо говорити лише завдяки збору емпіричного матеріалу. Так, у всіх кримінальних справах обстановка вчинення погрози вбивством характеризується наявністю сильного переживання – страху за своє життя або здоров’я чи своїх близьких, оскільки винний не має наміру приводити свої погрози в дію, його умисел спрямований виключно на погрозу вбивством, тобто на створення у потерпілого відчуття страху шляхом різного способу залякування. Дії такого характеру майже завжди супроводжуються демонстрацією або частковим застосуванням будь – яких знарядь та засобів (зброї у вигляді сокири, молотка, ручної гранати, мисливської рушниці, газового пістолета, кухонного ножа або ж іншого предмета чи речі навколишнього світу, якими можна завдати тілесні ушкодження) і практично у всіх випадках, погрозою затосувати фізичне насильство.

Суб’єкт злочину - загальний. Частина 1 ст.18 КК України встановлює, що « суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може настати кримінальна відповідальність»

Отже, суб’єкт злочину  як елемент складу злочину характеризується трьома обов’язковими ознаками: це особа фізична, осудна, що досягла віку кримінальної відповідальності.

Суб’єктивна сторона погрози вбивством характеризується прямим умислом. Згідно ч. 2. ст. 24, прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, за якого особа усвідомлювала суспільно – небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно – небезпечні наслідки і бажала їх настання. Наявність чи відсутність у винної особи реалізувати свою погрозу значення для кваліфікації злочину за ст. 129 не має.

Кваліфікуючою ознакою погрози  є вчинення її членом організованої злочинної групи.

Члени ОРЗ (організованої  злочинної групи) можуть висловлювати погрозу не лише на адресу свідків або потерпілих, а й їхніх рідних та близьких. На даний час боротьба з організованою злочинністю є винятково актуальною.

Якщо погроза вбивством  є ознакою об’єктивної сторони  більш тяжкого злочину, вона не потребує окремої кваліфікації за ст. 129 КК України. Це може мати місце, зокрема, при: зґвалтуванні (ст. 152), розбійницькому нападі (ст. 187), погрозі або насильстві щодо працівника правохоронного органу (ст. 345).

Злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози  її адресатом.

Cписок використаних джерел:

1. Конституція України,  прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року

2. Кримінальний кодекс  України.

3. Кримінальне право України:  Загальна частина: Підручник за ред. проф. М.І. Бажанова, В. В.   Сташиса, В. Я. Тація. К.: Юрінком Інтер 2005.

4. Кримінальне право України:  Особлива частина: Підручник за ред. М. І Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. К.: Юрінком Інтер, 2008

5. Ю. В. Александров,  О. О. Дудоров, В. А. Клименко. Кримінальне правоУкраїни: Особлива  частина. К.:Атіка 2008.

7. Науково – практичний  коментар Кримінального кодексу  України. 4- тевид., перероблене і  допов. За ред. М.І. Мельника, М. І. Хавронюка. ??К.: Юридична думка, 2007.