Співучасть у злочині

“Співучасть у злочині”

 

 

Зміст

 

Вступ.

 

Поняття і значення ознаки співучасті у злочині у злочині

 

Види співучасників:

 

виконавець

 

організатор

 

підбурювач

 

посібник

 

Форми співучасті

 

Відповідальність співучасників

 

Висновок

 

Список використаної літератури

 

Вступ.

 

Умисна спільна участь у виконанні  злочину кількох осіб, як правило

становить більшу суспільну небезпеку, ніж вчинення злочину однією

людиною. В особливій частині  Кримінального кодексу України  конкретні

склади злочинів описані, виходячи, як правило, з припущення їх вчинення

однією особою –    виконавцем злочину. Про те навмисні злочини  можуть

бути вчинені не лише однією, але  і в співучасті кількома особами. Умови

кримінальної відповідальності за навмисне вчинення одного  і того самого

спільними зусиллями кількох осіб при розподілі між ними ролей (

виконавець, організатор, підмовник, пособник)  описані в Розділі 4

Загальної частини Кримінального  Кодексу України  який набрав чинності з

1 вересня 2001 року.

 

І.  У статті 26 Кримінального  Кодексу України  який набрав чинності з 1

вересня 2001 року говориться, що співучастю у злочині визнається умисна

спільна участь декількох суб’єктів  злочину у вчиненні умисного злочину.

Це формулювання вироблене в  результаті довголітніх теоретичних

досліджень і є розвитком поняття співучасті, що містилося у ст. 19 КК

1960р. Таким чином співучасть  – це об’єднання, коли кілька  осіб вчиняють

злочин спільно і умисно.

 

Слід мати на увазі, що співучасть не утворює яких-небудь особливих,

інших підстав відповідальності –  підставою відповідальності тут є той же

склад злочину, але вчинюваний у  співучасті.

 

При розкритті змісту співучасті слід встановлювати його об’єктивну і

суб’єктивну сторони, інакше кажучи, об’єктивні і суб’єктивні ознаки цієї

форми злочину.

 

Об’єктивні ознаки співучасті виражені в законі словами – злочин,

вчинений декількома (двома або  більше) суб’єктами злочину спільно.

Суб’єктивні ознаки – вказівкою, що співучасть – це умисна спільна  участь

у вчиненні умисного злочину.

 

Таким чином, при окресленні об’єктивних і суб’єктивних ознак співучасті

має місце вказівна спільність. Спільність характеризує й об’єктивну і

суб’єктивну сторони співучасті. Якщо об’єктивні ознаки співучасті –

спільність дій учасників, то суб’єктивні  ознаки – це спільність їх

умисну.

 

Об’єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:

 

1)  співучасть є тільки там,  де в злочині беруть кілька  осіб (хоча б дві

особи), законодавець позиває мінімальну кількість учасників злочину,

хоча їх може бути і більше. Причому  кожна з цих осіб повинна мати ознаки

суб’єкта злочину – тобто  бути фізичною особою осудною і досягти  віку

кримінальної відповідальності;

 

2)   співучасть – це діяльність  спільна. Спільність як об’єктивна  ознака

співучасті містить такі три  моменти:

 

а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль,

функції кожного з співучасників  можуть відрізнятися, але при цьому

злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників,

кожний з них вніс у вчинення злочину свій вклад;

 

й з них вніс у вчинення злочину  свій вклад;

 

б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті

вчинення злочину є єдиним недоліком, загальним для всіх співучасників.

За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники, незалежно  від

тієї ролі, яку кожний з них  виконав у злочині;

 

в)  спільність при співучасті означає, що між діями співучасників і  тим

злочином, що вчинив виконавець, має  місце причинний зв’язок. Причому

опосередкований причинний зв’язок, тому що загальний результат

досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця. Діяльність

кожного співучасника повинна за часом  передувати тому злочину що вчиняє

виконавець, вона створює реальну  можливість для виконавця вчинити  даний

злочин.

 

Суб’єктивні ознаки співучасті –  умисна спільна участь у вчиненні

умисного злочину. У законі суб’єктивна сторона співучасті у злочині

(суб’єктивні ознаки співучасті) виражена словами – злочин  вчиняється

умисно і спільно.

 

З цього формування закону випливає, що :

 

співучасть можлива лише в умисних  злочинах;

 

всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.

 

Умисел при співучасті, як і в  злочині, вчинюваному однією особою,

містить у собі інтелектуальні і  вольові моменти. Однак оскільки злочин

вчиняється в співучасті, і той  і інший момент умислу мають свою

специфіку.

 

Специфіка інтелектуального моменту  полягає в тому, що співучасник

усвідомлює суспільну небезпечність  не лише вчиненого ним особисто

діяння, але й суспільну небезпечність  діяння, яке вчиняє виконавець.

 

Співучасник повинен бути проінформований  про злочинні наміри, злочинні

дії виконавця. Вимога такої поінформованості – найважливіша ознака

співучасті.

 

Вольовий момент умислу при співучасті виявляється, насамперед, у бажанні

нас настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб постали

наслідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У

злочинах з формальним складом  співучасники бажають, щоб виконавець

вчинив задуману ними злочинну дію.

 

 

ІІ. Співучасники в злочині можуть виконувати різні ролі – однорідні  або

різнорідні функції. У частині 1 ст. 27 КПУ вказуються види

співучасників, якими, крім виконавця, визначаються організатор,

підбурювач і посібник.

 

Іноді виділяють таку фігуру, як ініціатор  злочину. Однак ініціатором

злочину, власне, є підбурювач або  ініціатор. Тому законодавець не пішов

по шляху виділення такого суб’єкта співучасті як ініціатор злочину.

 

1. Виконавцем (співвиконавцем) злочину  визнається особа , яка

безпосередньо вчинила злочин.

 

Ознаками такої особи відповідно до ч 2 ст. 27 КПУ є такі:

 

вона є суб’єктом злочину;

 

вчинила злочин, передбачений ККУ;

 

вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб’єктами злочину

безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до

закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

 

Під вчиненням злочину розуміється повне або часткове виконання

співучасником безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які

відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за

 

кримінальній відповідальності за

скоєне, об’єктивної сторони злочину.

 

Вчинення злочину у співучасті з іншими суб’єктами злочину означає, що

виконавець вчиняючи злочин діє  спільно з іншими особами, які, будучи

суб’єктами злочину, виконують  роль організатора, посібника підбурювача

чи співвиконавця.

 

Особа визначається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин

безпосередньо,  тобто особисто виконує суб’єктивну сторону  злочину, або

шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають

кримінальній відповідальності за скоєне.

 

В останньому випадку виконавець особисто не виконує дій, які утворюють

об’єктивну сторону складу злочину  або особисто виконує частину  таких

дій. Іншу їх необхідну частину  або всі такі дії виконують  інші особи,

які в силу певних передбачених законом  обставин не підлягають

кримінальній відповідальності за скоєне.

 

Вказаними обставинами є такі, за наявності яких особа не може бути

притягнута до кримінальної відповідальності:

 

а)  взагалі – через неосудність  особи чи недосягнення нею віку, з якого

може настати кримінальна відповідальність;

 

б) за вчинення даного злочину (якщо це злочин зі спеціальним

суб’єктом).

 

Такими обставинами не можуть бути визначені передбачені кримінальним

законом умови спеціального звільнення від кримінальної відповідальності.

 

У випадках використання для вчинення злочину осіб, які відповідно до

закону не підлягають  кримінальній відповідальності за скоєне, зазначені

особи у правовому розумінні  виконують роль своєрідного знаряддя чи

засобу вчинення злочину – співучасник, який фактично діє як організатор,

посібник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає

злочинного результату. Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не

підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за скоєне,

а вчинене ним діяння як за об’єктивними, так і суб’єктивними ознаками є

злочинним, то виконавцем злочину  визначається суб’єкт злочину, який

спрямовував дії зазначених осіб і  усвідомлював обставини, що виключають

визнання їх суб’єктами злочину.

 

Якщо для виконання об’єктивної  сторони злочину використовувалась

неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальній відповідальності,

організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем злочину,

який вона вчинила, а й додатково  кваліфікувати його дії за ст. 304 ККУ

як втягнення неповнолітнього  у злочинну діяльність1

 

2. Організатор (ч. 3 ст. 27 ККУ) –  це особа, яка організувала  вчинення

злочину або керувала його вчиненням. Організатор посідає особливе місце

в співучасті, він ніби стоїть над  всіма співучасниками, регулюючи  і

направляючи всю їх діяльність.

 

Особа, яка організувала вчинення злочину – це співучасник, що об’єднує

інших співучасників,  розподіляє ролі між ними, що намічає план злочину,

визначає майбутню жертву чи об’єкт злочину.

 

Організатором є також особа, яка  керувала підготовкою або вчиненням

злочину: тут йдеться про головну роль при вчиненні конкретного злочину

(особа готується до вчиненні  конкретного злочину, розпоряджається  на

 

чину, розпоряджається на

місці його вчинення, дає завдання, орієнтує на вчинення яких-небудь

конкретних дій, розподіляє обов’язки тощо.

 

Крім того організатором визначається особа, що створила організовану

групу чи злочинну організацію або  керувала ними. Причому вона може

організовувати одну злочинну групу  чи навіть керувати об’єднанням із

двох або більше груп. Створення  і керівництво групою може виражатися у

розробці самої стратегії майбутньої злочинної діяльності (при наявності

великих організованих злочинних  груп, коли має місце своєрідне  ідейне

обґрунтування організованої злочинної  діяльності), а також у

встановленні контакту з іншими злочинними групами.

 

Організатором вважається також особа, що забезпечує фінансування

злочинної діяльності організованої  групи чи злочинної організації.

 

Організатором визначається особа, що організовувала приготування

злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

 

З об’єктивної сторони організаторська  діяльність повинна відповідати

вимогам спільності. І з цього  погляду дії організатора завжди причинно

пов’язані з тим злочином чи злочинами, що вчиняє виконавець

(співвиконавець).

 

З суб’єктивної сторони умислом  організатора охоплюється той злочин, що

повинен вчинити виконавець (виконавці).організатор  бажає вчинення цього

злочину і направляє свою діяльність на організацію його вчинення. У

великих організованих групах, що характеризується ієрархією

різноманітними зв’язками, організатор  навіть може не знати конкретного

виконавця (співвиконавця), але його умислом охоплюється вчинення певних

злочинів, що входять до плану відповідної  групи. Він не тільки

передбачає, що в результаті його організаторських дій будуть вчинені або

вчиняються відповідні злочини, але  й бажає цього.1

 

3. Підбурювачем визначається особа,  яка схилила іншого співучасника  до

вчинення злочину. Схилення до вчинення злочину передбачає збудження

бажання (переконання у бажанні, вигідності, потребі), викликання

рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин.

Оскільки у ч. 4 ст. 27 ККУ йдеться  про схилення “іншого співучасника”,

то підбурювання може бути визнано  лише схилення до вчинення злочину

особи, яка може бути суб’єктом злочину.

 

Є такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину:

 

умовляння – систематичне або одноразове, постійне прохання (переконання)

особи у необхідності вчинення злочину;

 

підкуп – це надання або обіцянка надання особі матеріальної або іншої

вигоди у разі вчинення нею злочину;

 

погроза – залякування особи  заподіянням фізичної, майнової, моральної

або іншої шкоди у разі невиконання  нею злочину;

 

примус – передбачає домагання  від іншої особи вчинення злочину  шляхом

заподіяння тілесних ушкоджень  або застосування до неї іншого насильства,

пошкодження належного їй чи її близьким майна, поширення певної

інформації про таку особу тощо.

 

Схилення іншим чином – вчинення будь-яких інших дій, за допомогою  яких

особа схилила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: