Завдання і можливості використання запахових слідів людини в розкритті та розслідуванні злочинів

1. Завдання і можливості використання запахових слідів людини в розкритті та розслідуванні злочинів.

У правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ часто виникають розшукові ситуації, об'єктами встановлення яких можуть бути: а/ злочинці, які зникли з місця пригоди; б/ підозрювані й обвинувачувані, які ховаються від слідства і правосуддя, в/ безвісти відсутні потерпілі; г/ свідки — очевидці, що ухиляються від слідства; д/ знаряддя й засоби вчинення злочину; е/ сліди злочину. Оскільки всі об'єкти розшуку матеріальні і є джерелами запаху, розшукувати їх можна за запаховими слідами. У зв'язку з цим виникають дві ситуації: "пряма", коли є запаховий слід, але невідоме місцезнаходження його джерела; і "зворотна", коли є джерело запаху, але невідоме місцезнаходження його слідів.

Для першої ситуації характерна тактика розшуку від сліду до джерела запаху, тобто від відображення до відображуваного об'єкта.

Найчастіше розшук злочинця, що зник з місця пригоди, ведеться за слідами ніг, які є джерелами запаху людини. Якщо сліди ніг видимі, кінолог дає службово-розшуковому собаці занюхати слід як зразок запаху і командує "Пошук", пускаючи собаку на вільний пошук чи на довгому повідку.

Носієм запахового сліду може бути річ, що належить злочинцю, або залишений /загублений/ на місці пригоди предмет. У цьому випадку тактика розшуку аналогічна наведеній раніше: кінолог дає собаці занюхати предмет або річ і пускає її на пошук.

Носіями запаху можуть бути не тільки особисті речі злочинця і засоби вчинення злочину, а й сліди запаху на предметах обстановки, з якими він контактував /постільна білизна, стілець, сидіння в автомашині/. Тут тактика використання службово - розшукової собаки має нюанси: кінолог може дати собаці занюхати слід запаху безпосередньо з предмета, наприклад сидіння автомобіля, дверної ручки, знаряддя вчинення вбивства; чи попередньо перенести слід на нейтральний носій, фланелеві серветки, марлевий тампон, а останній дати занюхати собаці. Далі слід діяти, як і в описаних уже ситуаціях.

Однак на місці пригоди не завжди просто визначити, який предмет е носієм запахового сліду, адже останній невидимий. У цих випадках слідчий разом з кінологом відтворюють уявну модель механізму вчинення злочину і визначають, на яких ділянках землі /асфальт, підлога/ стояв злочинець, яких предметів обстановки він обов'язково торкався руками, взуттям, одягом. Саме ці ділянки зберігають запах злочинця, їх кінолог і дає занюхати собаці, а коли вона "візьме" слід, пускає її на вільний пошук.

Розглянемо приклад. Злочинці, виламавши вітрину, проникли вночі у магазин "Радіотовари". Видимих слідів ніг біля вікна немає, бо на поверхні грунту лежить крижана кірка. Знаючи, що сліди запаху ніг злочинців повинні залишитися на льоду, кінолог дав команду собаці занюхати грунт біля вітрини. Собака швидко взяв слід і був відпущений на вільний пошук. Рух пішоходів уночі на вулицях міста незначний, і собака йшов по сліду більш як два кілометри. На лівому березі Дніпра Вольф наздогнав двох злодіїв з радіотехнікою.

У літературі описаний випадок, коли собака взяв слід на місці пригоди, пройшовши по сліду через вщерть заповнене людьми приміщення залізничного вокзалу і наздогнав злочинця Прийом пошуку джерела від невидимого сліду, ял правило, використовується у закритих приміщеннях, складах, дворах, коли передбачається, що тут ховається злочинець.

Розшук речей і предметів, з якими контактувала людина.

Трапляються так звані зворотні ситуації, коли є джерело запаху, а запахові сліди, які це джерело залишило на місці пригода, відсутні. У зв'язку з тим, що носіями запахових слідів є матеріальні предмети, розшук запахових слідів - це водночас і виявлення таких предметів, загублених, викинутих чи прихованих /холодна і вогнепальна зброя, наркотики та ін. /Розшук передусім ведеться, коли людину спіймано на гарячому, або за підозрою при обшуку, або при перевірці свідчень на місці. У цих випадках кінолог дає собаці занюхати будь-яку річ /взуття, шкарпетку, носову хусточку, шапку, кепку/ підозрюваного або заздалегідь відбирає у нього взірець запаху на будь-який носій. Тактика відбору: кінолог бере стерильний носій, наприклад фланелеву або марлеву серветку, і пропонує підозрюваному /затриманому/ витерти руки або потримати носій 10 хв. у контакті з тілом /під сорочкою, в паху, за поясом штанів/, а перенесений на носій запах дає занюхати собаці і пускає її на пошук.

За допомогою такого прийому вдається виявити знаряддя вчинення злочину, встановити шляхом зворотного опрацювання сліду, звідки прийшов злочинець, знайти місця засади та ін. Слід пам'ятати: не можна давати службово-розшуковому собаці брати слід безпосередньо із затриманого, оскільки це суперечить конституційному принципу недоторканності особи, її честі й гідності . Відомі випадки, коли при безпосередньому занюхуванні запаху з тіла собака підозрюваному заподіяв ушкоджень. У зв'язку в цим багато процесуалістів негативно ставляться до запровадження у слідчій практиці криміналістичної одорології  [1. c.489,451]

2. Встановлення підробки відбитків печаток і штампів. Ідентифікація печаток і штампів за їх відбитками. Можливості експертного дослідження відбитків печаток і штампів.

Відбитки печаток і штампів є одним із основних реквізитів документів. Вони виконують посвідчувальну і профілактичну функції, захищають документ від підробки. Частину криміналістичної техніки, яка вивчає відбитки печаток і штампів, можливості їх ідентифікації інколи називають судовою сфрагістикою.

Печатка — інструмент для нанесення слідів (міток) на матеріальних об’єктах; предмет із рельєфним зображенням знаків, виконаних друкарським або комп’ютерним набором, які є єдиним цілим, вони несуть певне смислове навантаження і призначені для нанесення відбитків на документах.

Існують різні види печаток. Прямокутна печатка іменується штампом, а невеличкі за розмірами штампи називаються штемпелями.

Круглі печатки бувають прості (містять по колу вказівку, де зареєстровано дане підприємство або засновник чи вища організація; по колу або в центрі розміщується ідентифікаційний код; усередині кола розміщується назва юридичної особи) та гербові (у центрі яких є зображення герба держави, а по колу — назва міністерства, відомства або установи, якій належить печатка). Печатки поділяються на ті, що виготовляються лише з дозволу органів МВС, і ті, що не потребують такого дозволу. За матеріалом, із якого вони виготовляються, печатки бувають каучукові, поліуретанові, металеві.

Відбиток печатки (штампу) передбачає перенесення відповідної штемпельної фарби на поверхню паперу або видавлювання на її поверхні відповідного рельєфу. Дослідження відбитків печаток і штампів здійснюється з метою встановлення їх тотожності або встановлення способу їх підробки.

Типові питання, які вирішуються при дослідженні відбитків печаток і штампів, такі: яким способом виготовлено печатку (штамп), відтиск якої є на документі; яким способом відтворено відбиток печатки (штампу) на документі; чи є нанесений відтиск печатки на документі даною печаткою; чи однією печаткою (або штампом) залишені відбитки в документах та ін.

Ознаки, що свідчать про спосіб підробки (рисовку відтиску, кустарне виготовлення, копіювання справжнього відтиску, формування відтиску за допомогою комп’ютерної графіки), такі: нестандартність букв, неоднакова висота, ширина літер, різна товщина штрихів, різні проміжки між словами, не радіальне розташування знаків по колу, дзеркальність окремих знаків, помилки у тексті, різниця написання в тексті одно-іменних літер, несиметричність розміщення літер, розпливи окремих штрихів, відсутність штемпельного барвника в штрихах.

При ідентифікації печаток (штампів) за їх відтисками досліджуються загальні та окремі ознаки (форма і розміри відтисків у цілому, взаємне розташування складових частин відтисків, графічні ознаки літер, цифр, герба, емблеми, дрібні особливості окремих знаків тощо). Для проведення експертизи необхідні експериментальні та вільні зразки [2.c/275-277]

3. особливості тактики пред'явлення для впізнання осіб за фотографіями, кіно- і відеофільмами, за голосом, динамічними властивостями.

У слідчий практиці нерідко виникає потреба пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів та інших об’єктів за фотознімками.

Впізнання за фотознімками живої особи проводиться, коли вона відсутня, але слідчий має її фотознімки. Для встановлення особи вбитого нерідко пред’являються фотознімки трупа. Звичайно ці фотознімки використовуються у випадках, коли пред’явлення трупа не мало позитивних результатів і його поховали. Фотознімки можуть пред’являтися не тільки на тій території, де було виявлено труп, а й в інших місцевостях.

Пред’явлення для впізнання за фотознімками може також проводитися з тактичних міркувань. Як правило, пред’явлення для впізнання предметів за фотознімками проводиться в тих випадках, коли їх неможливо пред’явити в натурі.

Необхідно, щоб пред’явлені фотознімки були однаковими за формою і розміром, а зображені на них обличчя схожі з тим, тотожність якого передбачається встановити. Слід прагнути до того, щоб фотознімки належали до того часу, коли свідок спостерігав ту чи іншу особу в зв’язку з розслідуваною подією.

Фіксація результатів пред’явлення для впізнання.

Згідно зі статтями 85, 176 КПК про пред’явлення для впізнання, як і про інші слідчі дії, складається протокол. Для фіксації пред’явлення для впізнання застосовуються також фотографування, кіно-, відеозйомка та звукозапис.

Протокол пред’явлення для впізнання повинен мати вступну, описову і заключну частини.

У вступній частині зазначаються такі дані: місце і дата складання протоколу; посади і прізвища осіб, які проводять слідчу дію; прізвища і адреси понятих; прізвища інших учасників даної слідчої дії (спеціаліст, працівник міліції та ін.); статті КПК, з дотриманням яких проводиться слідча дія; вказівка про роз’яснення понятим їх прав, обов’язків, а також про місце безпосереднього проведення цієї слідчої дії. Якщо впізнаючим є потерпілий чи свідок, то потерпілий попереджається про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, а свідок — ще й за відмову від давання показань із засвідченням цього їхніми підписами.

В описовій частині протоколу викладаються відомості щодо осіб, яких пред’являють, та інших об’єктів з описом їх прикмет і ознак. Стосовно живих осіб зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, вік, зріст, будова тіла, колір волосся, тип обличчя. Не менш важливо описати в протоколі ознаки одягу — вид, фасон, колір, покрій тощо. При пред’явленні предметів зазначаються (наприклад, щодо годинника): форма, розмір, колір металу корпусу, циферблат, вид кріплення — ремінець, браслет, ланцюжок тощо. У протоколі повинно бути зазначено, що впізнаючий сам зайняв певне місце серед інших пред’явлених осіб.

У заключній частині протоколу зазначаються час початку і закінчення пред’явлення для впізнання, чи проводилась фото-, відеозйомка (тип апарата, чутливість плівки тощо), зауваження, які надійшли від учасників пред’явлення для впізнання, якщо такі мали місце. Протокол підписується слідчим і всіма учасниками даної слідчої дії.

Якщо під час пред’явлення для впізнання застосовувався звукозапис, слідчий повинен повідомити про це всіх учасників впізнання і зробити відповідну відмітку в протоколі. У ньому також повинні бути дані про марку магнітофона, тип стрічки, швидкість тощо. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі (ст. 851 КПК).

При фіксації пред’явлення для впізнання за особливостями голосу має бути точно зазначено, хто говорив першим, другим тощо, інакше звукозапис втратить зв’язок з протоколом і свою ілюстративну цінність. Необхідність застосування звукозапису при пред’явленні для впізнання визначається слідчим з урахуванням конкретних обставин справи. Використання звукозапису є доцільним:

а) для фіксації процесу пред’явлення для впізнання, коли впізнаючим є малолітній;

б) для фіксації показань особи, яка коментує відеофільм, де зафіксовано процес пред’явлення для впізнання;

в) для одержання зразків голосу, що необхідно для впізнання за межами місця проведення розслідування;

г) для фіксації впізнання, коли впізнаючий на попередньому допиті називав тільки загальні ознаки об’єкта.

Відеозйомка при пред’явленні для впізнання також є одним із способів фіксації. Доцільно використання відеозйомки при пред’явленні для впізнання живих осіб за особливістю ходи, оскільки це дає змогу зафіксувати її в динаміці. Використання відеозйомки для фіксації ведення і результатів пред’явлення для впізнання має бути належним чином підготовлено. У протоколі слід зазначити, за допомогою якої камери проведена зйомка, на яку плівку здійснено відеозапис. Після здійснення запису відеострічки вона демонструється всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол (ст. 852 КПК).[3.с401,402].

Список використаної літератури:

1.В. Ю. Шепітько. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре»,2001. — 684 с. - 2001 год

2.Жук М.Г.. Криминалистические аспекты экономической безопасности Ж85 государства: Монография / М.Г.Жук; Под ред. 

3.Скригонюк М. І.. Криміналістика: Підручник,- К.: Атіка,2005.- 496 с. - 2005 год

Зміст:

1. Завдання і можливості використання запахових слідів людини в розкритті та розслідуванні злочинів

2. Встановлення підробки відбитків печаток і штампів. Ідентифікація печаток і штампів за їх відбитками. Можливості експертного дослідження відбитків печаток і штампів.

3. Особливості тактики пред'явлення для впізнання осіб за фотографіями, кіно і відеофільмами, за голосом, динамічними властивостями.