Звільнення від відбування покарання неповнолітніх у зв’язку із закінченням строків давності

             Міністерство освіти і науки,  молоді і спорту України

     Східноєвропейський національний  університет ім. Лесі Українки

 

 

 

 

 

                   Кафедра кримінального права  і процесу

 

 

              Індивідуальне навчально-дослідне  завдання 

 

                       з кримінальної відповідальності неповнолітніх   

                                                

                                             на тему:

         Звільнення від відбування покарання неповнолітніх у зв’язку із закінченням строків давності

 

 

 

 

                                                                              Підготував:

                                                                              Студент групи 54

                                                                             Шпірук Валентин

                                                                              Перевірив доцент:

                                                                            Чупринський Б.О.

 

 

 

                                         Луцьк-2012

                                                    Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти  звільнення від кримінальної відповідальності в Україні

1.1. Поняття та суть звільнення  від кримінальної відповідальності 
          1.2. Проблема кримінальної відповідальності неповнолітніх

Розділ 2. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

1.1. Звільнення від покарання  в зв'язку із закінченням строків  давності виконання

1.2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1.3. Звільнення від покарання  із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1.4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           Вступ

 

Актуальність теми. Розбудова України як правової держави обумовила затвердження курсу гуманізації кримінальної репресії за вчинення злочинів, що сприяє теоретичній розробці проблемних питань звільнення від відбування покарання. Останнє виконує досить важливу роль активного запобігання злочинності серед неповнолітніх. За даними статистики рівень злочинності неповнолітніх має позитивну тенденцію щодо зниження. Так, у 2005 р. загальна кількість осіб, які вчинили злочини у неповнолітньому віці, склала 20 912, 2006 р. – 15 933, 2007 р. – 13 988, а в 2008 р. – 11 723 осіб. Одним із видів звільнення від відбування покарання з випробуванням є звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці, що є проявом гуманізму, довіри до осіб, які, хоча і вчинили злочини, але виправлення яких є можливим без реального відбування призначеного судом покарання. Звільнення від відбування покарання з випробуванням виконує важливу функцію боротьби зі злочинністю гуманними методами і в ефективних формах.

Мета і завдання дослідження. Метою ІНДЗ є комплексне дослідження кримінально-правових проблем звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх і вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення норм кримінального законодавства та рекомендацій правозастосовчої практики.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при звільненні осіб від відбування покарання

Предметом дослідження є звільнення від відбування покарання неповнолітніх за кримінальним законодавством України.

Методи дослідження обрано виходячи з поставленої в роботі мети, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. 

 

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти звільнення від кримінальної відповідальності в Україні

 

1.1.Поняття та суть звільнення  від кримінальної відповідальності

 

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх  від кримінальної відповідальності:

1. Звільнення  від кримінальної відповідальності  із застосуванням примусових  заходів виховного характеру  (ст. 97).

2. Звільнення  від кримінальної відповідальності  у зв'язку із закінченням строків  давності (ст. 106).

Загальним для цих видів є те, що неповнолітній, який вчинив злочин, за підставами, передбаченими  в законі, звільняється від перетерпівання засудження, від певних обмежень, встановлених кримінальним законом за цей злочин.

1. Звільнення  від кримінальної відповідальності  із застосуванням примусових  заходів виховного характеру.

Цей вид є найбільш важливою особливістю  кримінальної відповідальності неповнолітніх. Частина 1 ст. 97 передбачає, що неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої  тяжкості, може бути звільнений від  кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без  застосування покарання. Під цими заходами розуміють передбачені кримінальним законом особливі заходи впливу, що не є кримінальним покаранням. За своєю  юридичною природою ці заходи є заходами виховання, переконання і спрямовані на забезпечення правильного формування особистості неповнолітніх, виключення антисоціальних властивостей і навичок, попередження вчинення ними правопорушень. Обов'язковими ознаками цих заходів  є: 1) передбаченість їх кримінальним законом - ч. 2 ст. 105; 2) застосування їх тільки судом; 3) застосування їх тільки до неповнолітніх, що вчинили злочин; 4) відсутність в них ознак кримінального покарання.

1) Підставою  звільнення із застосуванням  примусових заходів виховного  характеру є можливість виправлення  неповнолітнього без призначення  покарання. Можливість такого  виправлення повинна випливати  з оцінки поведінки неповнолітнього  до і після вчинення злочину,  його ставлення до навчання, роботи  та інших обставин, що свідчать  про невелику небезпечність особи  неповнолітнього. Відповідно до  ч. 2 ст. 97 примусові заходи виховного  характеру можуть бути призначені  особі, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна  відповідальність, вчинила суспільно  небезпечне діяння, що підпадає  під ознаки діяння, передбаченого  Особливою частиною цього Кодексу.

Необхідними умовами застосування таких заходів  є: а) вчинення злочину вперше; б) злочин належить до категорії злочинів невеликої  тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК).

2) Частина  2 ст.105 містить вичерпний перелік  примусових заходів виховного  характеру:

а) застереження;

б) обмеження  дозвілля і встановлення особливих  вимог до поведінки неповнолітнього;

в) передача неповнолітнього під нагляд батьків  чи осіб, які їх заміняють, чи під  нагляд педагогічного або трудового  колективу за його згодою, а також  окремих громадян на їхнє прохання;

г) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або  заробіток, обов'язку відшкодування  заподіяних майнових збитків;

ґ) направлення  неповнолітнього до спеціальної  навчально-виховної установи для дітей  і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох  років. Умови перебування в цих  установах і порядок їх залишення  визначаються законом.

Застереження  полягає в осудженні (осуді) суспільно  небезпечної поведінки неповнолітнього, у вимозі припинити таку поведінку під загрозою застосування більш суворих заходів відповідальності.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих  вимог до поведінки неповнолітнього  може, наприклад, полягати у забороні відвідувати у вечірній час парки, кафе, у вимозі сумлінно відвідувати  навчальні заклади тощо. Тривалість цих обмежень визначає суд.

Передача  неповнолітнього під нагляд батьків  чи осіб, які їх заміняють, чи під  нагляд педагогічного або трудового  колективу за його згодою, а також  окремих громадян на їх прохання за своєю суттю припускає встановлення контролю і посилення виховного  впливу з боку тих осіб, що були зобов'язані  в силу сімейних, виробничих або  інших відносин здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього. Саме тому цей захід може застосовуватися  тільки тоді, коли батьки або колектив мають реальну можливість здійснити  такий вплив, створити нормальну  обстановку для неповнолітнього. У  пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. "Про  практику застосування судами примусових заходів виховного характеру" рекомендовано передавати неповнолітніх  під нагляд батьків або осіб, що їх заміняють, лише при наявності  даних про їхню спроможність забезпечити  виховання. Ця ж вимога ставиться  і до колективу або інших громадян. Слід при цьому мати на увазі, що закон вимагає обов'язкової згоди  колективу на здійснення нагляду  і проведення виховної роботи з неповнолітнім, а щодо громадян - наявність з  їхнього боку відповідного прохання (п. 3 ч.2 ст.105). Як і при обмеженні  дозвілля, тривалість передачі неповнолітнього  під нагляд колективу, батькам або  іншим особам визначається судом  з урахуванням конкретних обставин справи.

Більш суворим видом примусових заходів  виховного характеру є покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяний майновий збиток. Закон, проте, обмежує можливість його застосування як віком неповнолітнього, так і  його матеріальним становищем: цей  захід може бути застосований тільки до неповнолітніх, які досягли п'ятнадцятирічного віку і мають майно, кошти або прибуток. Найбільш суворим з аналізованих заходів є направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків. Такими установами відповідно до Закону від 24 січня 1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх"' є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, в які направляються особи від одинадцяти до чотирнадцяти років, і фахові училища соціальної реабілітації для осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Як  найсуворіший з усіх заходів, передбачених ч. 2 ст. 105, цей захід може застосовуватися  лише тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений іншими заходами. Строк цього заходу визначається судом, але не може перевищувати трьох  років.

Відповідно  до Закону від 24 січня 1995 р. основними  завданнями загальноосвітніх шкіл і  фахових училищ соціальної реабілітації є створення належних умов для  життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і  культурного рівня, професійної  підготовки, розвитку індивідуальних здібностей, а також забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового  виховання і соціального захисту.

Виходячи  з цього, закон допускає у виняткових випадках можливість тримання у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх  до п'ятнадцяти років, а у фахових  училищах соціальної реабілітації - до дев'ятнадцяти років, якщо це необхідно  для завершення навчального року або професійної підготовки.

Відповідно  до ч. 3 ст. 105 залежно від конкретних обставин вчиненого злочину і  особи неповнолітнього суд може застосувати до нього одночасно  кілька примусових заходів виховного  характеру. Поряд з цими заходами ч. 4 ст. 105 надає право суду, якщо він  вважає це необхідним, призначити неповнолітньому  вихователя.

3) Частина  3 ст. 97 встановлює, що у разі ухилення  неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього  примусових заходів виховного  характеру, ці заходи скасовуються судом і він притягується до кримінальної відповідальності.

 

       1.2. Проблема кримінальної відповідальності неповнолітніх

 

Неповнолітні  — це особи у віці від 14 років  до 18 років. Малолітні — особи, які  не досягли чотирнадцяти років (ст. 6 СК України).

Від природи неповнолітні за біологічними і психологічними показниками значно відрізняються від осіб повнолітніх (дорослих), що і визначає особливості  їх соціального і правового статусу. 
Державні органи й установи повинні здійснювати, головним чином, "батьківські" заходи щодо неповнолітніх, максимально сприяючи їх соціалізації, вихованню достойними громадянами держави. Кримінально-правові заходи державного примусу вельми небажані щодо неповнолітніх. Адже неповнолітні не мають достатнього життєвого досвіду, легко піддаються навіюванню, не завжди розуміють різницю між моральним і аморальним, у них в значній мірі відсутні необхідні знання, навички соціальної поведінки, адекватна оцінка своїх вчинків. 
І все ж, сьогоднішній стан злочинності в Україні, в тому числі серед неповнолітніх, не дає можливості відмовитись від застосування до них заходів кримінально-правового впливу, коли інші види державного впливу вичерпані або неефективні.

Законом встановлений оптимальний вік, з  якого можлива кримінальна відповідальність громадян, — шістнадцять років  і тільки за деякі злочини, суспільна  небезпека яких очевидна і для  осіб молодшого віку — з чотирнадцяти років (ст. 22 КК). 
Головною метою застосування кримінально-правових заходів щодо неповнолітніх, які вчинили злочин, є їх виправлення, недопущення рецидивних проявів з їх боку. Неповнолітній злочинець повинен відчути особливість підходу суспільства до питання його відповідальності за вчинене. 
              Відправною позицією кримінального законодавства є така, що вчинення злочину неповнолітнім завжди є обставиною, що пом'якшує покарання (п. 3 ч. 1 ст. 66 КК). Закони про амністію в першу чергу розповсюджуються на неповнолітніх злочинців. Але цього недостатньо. 
У КК міститься розділ XV Загальної частини "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх". Всі ці особливості мають виключно пільговий характер порівняно з кримінальною відповідальністю і покаранням повнолітніх злочинців. 
Підстави і принципи кримінальної відповідальності неповнолітніх єдині із тими, що закон встановлює для дорослих. 
На них розповсюджуються положення норм Загальної і Особливої частин КК, за тими виключеннями і відмінностями, які зазначені в розділі XV Загальної частини. 
Ці виключення й відмінності стосуються питань звільнення від кримінальної відповідальності, видів і розмірів покарань, що застосовуються до неповнолітніх, звільнення їх від відбування покарання, погашення та зняття з них судимості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування