Договір перевезення вантажу

У чому ж полягає відмінність  договорів перевезення вантажу різними видами транспорту, адже за визначенням названого договору суть його одна - перевезення вантажу і сплата за це відповідної плати. Відмінність у тому, що саме транспорт є основним засобом здійснення договору перевезення, а кожен транспорт має притаманні лише йому ознаки, які суттєво впливають на виконання договору перевезення вантажу, і котрі відповідно повинні бути зазначені в його умовах, тобто у визначенні названого договору для кожного транспорту окремо.

Договір перевезення  вантажу залізничним транспортом  визначений у Статуті залізниць  України (п. 22) як договір залізничного перевезення вантажу, за яким залізниця зобов'язується доставити довірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення у зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату [12]. Я вважаю, що цим визначенням законодавець передбачив дуже важливу умову договору - термін виконання, який зазначено у договорі.

Слід погодитися з  думкою І. Булгакової, яка запропонувала визначити договір залізничного перевезення вантажу як особливий багатосторонній господарський договір, де сторонами виступають вантажовідправник, перевізник та вантажоодержувач, кожен з яких несуть певні обов'язки [18; 429].

Враховуючи законодавче  визначення та науково обґрунтовані аргументи І. Булгакової, договір залізничного перевезення вантажу можна вважати таким, який має достатньо відмінностей від договорів перевезення вантажу іншими видами транспорту і який посідає певне місце у системі зазначених договорів.

Відповідно до ст. 133 Кодексу  торговельного мореплавства України  за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язуються перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення до порту призначення і видати його уповноваженій на одержання останнього особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт) [10].

Але, на думку О.Клепікової, Т.Короткого, О.Шемякіна, договір морського  перевезення вантажів необхідно  розмежувати з договором фрахтування  на підставі таких критеріїв; предмет (договір перевезення - послуги перевезення вантажу, а договір фрахтування - морське судно та послуги екіпажу), мета (договір перевезення - перевезення вантажу, договір фрахтування - будь-які цілі торговельного мореплавства), сторони (відповідно відправник та перевізник, фрахтівник та фрахтувальник).

Договір перевезення  вантажу вони вважають реальним, а  договір фрахтування - консенсуальним, і відповідальність за пошкодження або загибель судна покладено за договором перевезення на судновласника, а за договором фрахтування - на фрахтувальника.

Виходячи з цього  О.Клепікова пропонує викласти визначення договору морського перевезення  вантажу як "угоду, за якою перевізник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення до порту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату".

 Але деякі науковці (В.Демиденко, О.Балобанов, В.Прус, А.Жудро, Ю.Джавад) дотримуються зазначеного у законодавстві України визначення договору морського перевезення вантажу і вважають, що не має значення розмежування договорів морського перевезення вантажу та фрахтування, оскільки вони спрямовані на його транспортування [5; 22-23].

Виходячи з цього, можна зробити наступний висновок: договір морського перевезення вантажу має певні особливості, встановлені у законодавстві України, які визначають його як договір морського перевезення вантажу та як договір фрахтування разом.

Навігаційний договір  перевезення вантажу та буксирування плотів і суден внутрішнім водним транспортом визначено у Статуті внутрішнього водного транспорту (п. 60) як такий, що укладається між пароплавствами Міністерства річного флоту і органами управління річного флоту з вантажовідправниками і власниками плотів і суден на перевезення вантажів і буксирування плотів і суден [24;389].

На думку С. Шевцова, цей договір має багато спільного з договором морського перевезення вантажу, а відмінністю між ними є "різні техніко-навігаційні та економічні умови". Оскільки у своїх працях він не навів визначення самого договору перевезення вантажу внутрішнім водним транспортом, то важко встановити, в чому саме полягають ці відмінності.

Але, аналізуючи законодавче  визначення даного договору, можна вести мову про те, що договір перевезення вантажу внутрішнім водним транспортом відрізняється від інших договорів перевезення останнього іншими видами транспорту предметом, який полягає не тільки у його перевезенні, а й у буксируванні плотів і суден; суб'єктним складом (пароплавство з одного боку та вантажовідправники і власники плотів та суден - з іншого); метою, яка полягає не тільки у перевезенні вантажу, а й у буксируванні плотів і суден тощо. Отже, і цей договір має свої, притаманні дише йому, особливості, і тому посідає певне місце у системі договорів перевезення вантажу [24; 390].

Визначення договору перевезення вантажу автомобільним  транспортом закріплено у ст. 45 Статуту  автомобільного транспорту, який не враховує такої особливості як момент виникнення цього договору. Деякі науковці вважають, що легальне визначення поняття у названій статті Статуту безспірно характеризує договір перевезення вантажу автомобільним транспортом як реальну угоду. Багато науковців вважають цей договір, поряд із договором чартеру на морському і повітряному транспорті, консенсуальною угодою, тобто такою, що виникає з моменту досягнення сторонами угоди з перевезення, а не з того моменту, коли відправник передав вантаж перевізникові. Тобто, необхідно зауважити, що існують певні особливості, які відрізняють договір перевезення вантажу автомобільним транспортом від договорів перевезення вантажу іншими видами транспорту.

Для перевезень вантажу  повітряним транспортом важливе значення мають строки перевезення, оскільки мінімальні строки - це одна з найсуттєвіших переваг користування таким транспортом. Специфіка повітряних перевезень має одну характерну рису - надзвичайна швидкість перевезення таким транспортом порівняно із іншими видами транспорту. На цьому ґрунті виник попит на повітряні перевезення вантажу. Слушною є думка Г.Савічева, який запропонував доповнити визначення договору перевезення вантажу повітряним транспортом вказівкою про строк доставки. Водночас, необхідно додати, що визначення строків договору перевезення вантажу повітряним транспортом повинно бути істотною умовою цього договору, оскільки досягнення згоди між сторонами з приводу строку його виконання має важливе значення для укладення останнього. Саме строки виконання договору, вважаю, є тією істотною умовою, яка впливає на виконання останнього, сприяє встановленню рівноправності його сторін і гарантує належне виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом. Порушення строку доставки вантажу, який є основним строком виконання договору перевізником, тягне невигідні цивільно-правові наслідки [20; 682].

Місце виконання також  має винятково важливе значення для належного виконання договору повітряного перевезення вантажу. Тільки при досягненні сторонами домовленості стосовно місця призначення перевезення вантажу, такий договір може бути укладений. Специфіка повітряних перевезень полягає у тому, що вони здійснюються тільки по повітряним лініям, які знаходяться на території нашої країни або інших країн, початковою і кінцевою точками яких с аеропорти, місце знаходження котрих може мати суттєве значення для відправника вантажу. Тому місце виконання названого договору визначається відправником і погоджується із перевізником, який мас право визначити його самостійно, оскільки повітряні перевезення здійснюються за визначеною повітряною лінією з аеропорту відправлення до аеропорту призначення.

Досягнення згоди між  сторонами з приводу місця  виконання договору перевезення  вантажу повітряним транспортом  має важливе значення, оскільки це є необхідною умовою здійснення перевезення вантажу і належного виконання договору. Враховуючи викладене вище, на мій погляд, можна дати таке визначення договору перевезення вантажу повітряним транспортом і викласти ст. 60 Повітряного кодексу України наступним чином: «За договором повітряного перевезення одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити повітряним шляхом довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до аеропорту призначення у встановлені у договорі строки та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату».

Враховуючи таку відмінність  між договорами перевезення вантажу  на різних видах транспорту, доцільно вести мову про цілу систему названих договорів, у яку включити договори перевезення вантажу на залізничному, автомобільному, морському, внутрішньоводному і повітряному транспорті.

Отже, після розгляду даного питання мною було з‘ясовано  поняття договору перевезення вантажу  та надано його правову характеристику, що відповідає меті та завданням курсової роботи.

2. Сторони договору  перевезення вантажу залізничним транспортом

Розпочинаючи висвітлювати дане питання, слід зазначити, що договори перевезення вантажу мають особливий  суб’єктний склад. Відповідно до ст. 6 Закону України від 10 листопада 1994 р. "Про транспорт" перевезення вантажів,  надання інших транспортних послуг, експлуатація і  ремонт  шляхів  сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їхніми статутами [7].

Господарська  діяльність суб'єкта з надання послуг виробничого характеру має ту особливість, що надання перелічених послуг складає зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності.

Таким чином, перевізником є орган транспорту (залізниця, пароплавство, порт (пристань), автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами та кодексами, тобто суб'єкт господарської діяльності, який має спеціальну правосуб'єктність. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються в порядку, встановленому Законом України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [9].

 Залізниці здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту.

У результаті укладення  договору перевезення вантажу певні  правовідносини виникають між перевізником і відправником вантажу. Проте певні права й обов'язки має й третя особа - вантажоодержувач. Одержувач вантажу не є стороною договору, за винятком випадку, коли відправник вантажу і його одержувач співпадають. За договором перевезення на одержувача вантажу можуть покладатися певні права й обов'язки, які передбачені правилами перевезення (спеціальним транспортним законодавством), а також раніше укладеними договорами між відправником вантажу й одержувачем (наприклад, договір постачання, купівлі-продажу тощо).

Перевізники - це транспортні організації, створені у вигляді передбачених ЦК юридичних осіб, для яких діяльність по перевезенню вантажів, пасажирів є реалізацією їх правоздатності. Хоча в процесі перевезення можуть брати участь кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту, стороною при укладенні договору виступає тільки одна транспортна організація. Що стосується інших транспортних організацій, які беруть участь у перевезенні, то вони свої обов'язки виконують у відповідності до транспортних правил (правил перевезення). Відправником вантажу може бути будь-яка юридична дієздатна особа [20; 421].

На думку О. Дозорець, сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами. На залізничному  транспорті - це, зокрема, залізниці, які є юридичними особами з державною формою власності.

Якщо перевезення вантажу здійснюється у прямому, прямому змішаному  сполученні, то учасниками перевізного  процесу на стороні перевізника  виступають кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту. Договір з відправником вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж для перевезення у пункті відправлення. Всі наступні транспортні організації, які беруть участь у перевезенні, щодо початкового перевізника є третіми особами, на які за чинними на транспорті правилами покладається виконання зобов'язання з перевезення.

Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві власності, або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Крім перевізника та відправника, учасником перевезення  є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж [5; 23-24].

Обов'язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає також з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного вантажу. Цей обов'язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізничному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції вантаж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідальне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового використання вантажу.