Договір поставки

Варіант 2

Тема : Договір постачання 

План

Вступ

1. Поняття та значення договору постачання
2. Організація господарських зв’язків з поставок. Порядок і способи укладення договорів постачання
3. Зміст договору постачання
4. Виконання договору постачання
5. Правові наслідки порушення договору постачання

Висновок

Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 Вступ

              Серед підстав виникнення зобов'язань головне місце займають договори. Будучи найважливішим засобом правового регулювання майнових і відповідних немайнових відносин, договори встановлюють юридичний зв'язок між його учасниками, визначають вимоги до порядку і послідовності здійснення ними необхідних дій, реалізують ряд загальних основ і принципів цивільного права.

          Особливу роль договір покликаний зіграти у формуванні і розвитку ринкової економіки, оскільки в її умовах виробництво і обмін приводяться в рух не розпорядливими актами органів управління, а особистою зацікавленістю і ініціативою людей.

         Таким чином, вся сукупність договорів, що укладаються, по обміну результатів виробничої і іншої діяльності утворює ядро ринкового механізму, складає його основний зміст. От чому так важливо розібратися і засвоїти поняття і класифікацію цивільно-правових договорів, їх зміст, порядок висновку, зміни і розірвання, інші пов'язані з ним питання.

        У своїй курсовій роботі я  намагатимуся з’ясувати всю правову природу договору постачання.

1. Поняття та значення  договору постачання

          Нормальна робота будь-якого підприємства неможлива, з одного боку, без чіткого і своєчасного забезпечення його сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами, устаткуванням та іншими ресурсами, а з другого — без рівномірного і гарантованого збуту виготовленої продукції. Задоволення попиту громадян на товари широкого вжитку значною мірою залежить від забезпечення цими товарами торговельних організацій з боку підприємств - виготовлювачів, кооперативів або посередницьких структур. Як матеріально-технічне постачання, так і забезпечення торговельних організацій виготовленими товарами здійснюються на основі широко розгалуженої системи господарських зв'язків з поставок.

          З переходом до ринкової економіки постала проблема збереження господарських зв'язків, що склалися між виробниками і споживачами на поставку сировини, матеріалів, енергоресурсів, комплектуючих виробів. Розрив цих зв'язків відчутно позначається на поставках товарів для споживчого ринку. У зв'язку з цим вживаються заходи щодо стабілізації усталених і налагодження нових господарських зв'язків, передусім між підприємствами, розташованими на території України.

            Найдоцільнішою правовою формою регулювання господарських відносин з ритмічного постачання продукції і товарів є договір постачання. Договір — це основний документ, що визначає права та обов'язки сторін з поставок усіх видів товарів. Підприємства є вільними у виборі предмета договору, визначенні змісту зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, за винятком випадків поставки товарів за міждержавними угодами.

            Визначення договору поставки, яке дається у ст. 245 ЦК УРСР, певною мірою застаріло. В ньому наголошується, що сторонами цього договору можуть бути лише організації (юридичні особи), бо в період панування планово-адміністративної системи, коли приймався ЦК УРСР, діяльність приватних осіб у сферах матеріально-технічного постачання та оптової торгівлі заборонялася. Поставки продукції (товарів) у той час були переважно планові, оскільки договори укладалися на підставі планових актів розподілу продукції, обов'язкових для обох організацій (нарядів, планів прикріплення покупця до постачальника тощо). Нині функції як постачальника, так і покупця за договором поставки можуть виконувати й фізичні особи, які мають статус підприємця, а централізований плановий розподіл товарів скасовано. Тому у новому ЦК України (ч. 1 ст. 714) договір поставки визначається як договір, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в обумовлений строк товари у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, домашнім, сімейним або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму. До договору поставки застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не передбачено договором або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 714 ЦК України).

            Сторонами (суб'єктами) цього договору є постачальник і покупець, які займаються підприємницькою діяльністю. Підприємництво — це, безпосередня, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку. Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи усіх форм власності (ст. 2 Закону України "Про підприємництво").

            Предметом (об'єктом) договору постачання є товар, який призначається для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім та іншим споживанням. Зокрема, це продукція, призначена для виробничого споживання (сировина, матеріали, обладнання тощо), або товари, призначені для продажу на ринку чи промислової переробки (наприклад, цукор для кондитерської фабрики).

            В умовах ринкової економіки придбання підприємцем ресурсів здійснюється переважно на ринку товарів і послуг, тобто без фондів і лімітів, безпосередньо у виготовлювачів, в оптовій торгівлі, в тому числі на ярмарках, біржах, аукціонах або у комерційних посередників.

            Договір постачання є консенсуальним, двостороннім і сплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.

            Договір постачання двосторонній, бо права та відповідні обов'язки виникають для обох контрагентів. Сплатний характер цього договору полягає в тому, що одержану від постачальника продукцію покупець оплачує за погодженими цінами.

            Регулювання договірних відносин з поставок продукції здійснюється у різних формах. Видаючи закони та інші нормативні акти, держава здійснює нормативне регулювання цих відносин. Так, у сфері поставок діє міждержавна Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав від 20 березня 1992 р. (далі — Загальні умови поставок товарів). Угода поширюється на відносини між суб'єктами господарювання (незалежно від форм власності) держав — учасниць Співдружності за міждержавними економічними зв'язками. Під суб'єктами господарювання розуміють підприємства, їх об'єднання, організації будь-яких організаційних форм, а також громадян, які володіють статусом підприємця, відповідно до законів, що діють на території цих держав. Під товаром мають на увазі як товари народного споживання, так і продукцію виробничо-технічного призначення.

            Кабінет Міністрів України затвердив Тимчасове положення з питань кооперованих поставок продукції виробничо-технічного призначення (1993 р.), але воно має вузьку сферу дії, бо регулює відносини між суб'єктами господарської діяльності (незалежно від форм власності) на внутрішньому ринку України з кооперованих поставок деталей, заготовок, напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого або міжгалузевого призначення, виготовлених за технічною документацією споживача (замовника), технічними умовами та стандартами і необхідних для виготовлення кінцевої продукції.

            Відповідно до Угоди про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав від 23 грудня 1993 р. та Протоколу про механізм реалізації цієї Угоди від 15 квітня 1994 р. Кабінет Міністрів України постановою від 18 травня 1994 р. затвердив Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав — учасниць СНД. Поставка продукції за виробничою кооперацією — це поставка сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок, напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого і міжгалузевого призначення, що технологічно взаємопов'язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції.

         Крім того, діють чинні з 1 серпня 1988 р. Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання (далі — Положення про поставки продукції і Положення про поставки товарів).

       Поставки продукції за державними замовленнями (контрактами) здійснюються відповідно до Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 р. 
 
 
 
 
 

2. Організація господарських зв'язків з поставок. Порядок і способи укладення договорів поставки.

          Концепцією переходу України до ринкової економіки передбачено створення ринків, узгоджена взаємодія яких забезпечує розподіл економічних ресурсів, адекватних суспільним потребам. Наприклад, ринок засобів виробництва забезпечує вільну реалізацію сировини, матеріалів, палива, енергії, устаткування. Його формування здійснюється шляхом заміни централізованого розподілу ресурсів вільною торгівлею більшістю видів продукції виробничо-технічного призначення. У цих умовах споживачі набувають продукцію без лімітів і фондів у порядку оптової торгівлі у комерційних оптових підприємств або за безлімітними замовленнями безпосередньо у виготовлювачів відповідно до укладених договорів. Основним способом формування господарських зв'язків з реалізації товарів є укладення договорів у результаті вільного продажу товарів на оптових ярмарках чи біржах. На підставі цих договорів плануються асортимент, поліпшення якості товарів та показники, що визначають виробничий і соціальний розвиток підприємства.

           У період переходу до вільних ринкових відносин поставка товарів, як правило, здійснюється шляхом укладення між постачальниками і покупцями прямих договорів, а також за допомогою посередницьких фірм та інших організацій, які забезпечують поставку товарів і надають послуги щодо встановлення господарських зв'язків між постачальниками і покупцями. При цьому посередницькі фірми та інші організації можуть виступати стороною договору як у ролі постачальника, так і в ролі покупця, беручи на себе їхні права, обов'язки та відповідальність. Сторони мають право укладати договори постачання через систему товарних ринків — товарних бірж, ярмарків, аукціонів та інших ринкових структур.

          Органи, що регулюють поставки для державних потреб за міждержавними угодами, формують обсяги таких поставок за їх видами, територією та постачальниками і до 1 травня року, який передує поставці, подають їх регулюючим органам інших держав — учасниць СНД за погодженими формою і номенклатурою у частині взаємних поставок. Кожна держава — член Співдружності інформує всіх її учасників про повноважні органи, які мають право видавати повідомлення про прикріплення покупців до постачальників. Органи, що регулюють поставки, до 1 серпня доводять до кожної держави-учасниці виділені квоти поставок товарів за міждержавними угодами, а відповідно до одержаних квот кожному споживачеві до 1 вересня визначаються ліміти на виділені ресурси з видачею повідомлень про прикріплення покупця до підприємства-постачальника.

            Поставки за актами прикріплення покупців до постачальників мають плановий характер, хоч покупець і постачальник (за певних умов) можуть відмовитися від укладення договору. Так, покупець має право повністю або частково відмовитися від виділеного йому товару і від укладення договору, повідомивши про це орган, який видав повідомлення про прикріплення, і постачальника в 20-денний строк з моменту його одержання.

            При незгоді постачальника з повідомленням про прикріплення у випадку, коли кількість товару перевищує обсяг, доведений для державних потреб, а також за відсутності централізовано регульованих матеріальних ресурсів або з мотивів невідповідності товару, зазначеного в повідомленні про прикріплення, спеціалізації та профілю постачальника, він має право у 20-денний строк з моменту одержання повідомлення звернутися із заявою про анулювання або зміну повідомлення до органу, який регулює поставки товарів за місцезнаходженням постачальника. Копія заяви надсилається покупцеві. Орган, що одержав заяву постачальника про анулювання чи зміну повідомлення, повинен у 10-денний строк розглянути обгрунтованість заяви і в разі згоди із зауваженнями та аргументацією постачальника переоформити прикріплення покупця до іншого реального постачальника.

            Якщо таку заяву не подано в зазначений строк, то повідомлення вважається прийнятим до виконання, і постачальник не може відмовитися від укладення господарських договорів із споживачами.

            Відповідно до Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 р. задоволення потреб у продукції, необхідної для вирішення соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади здійснюється за допомогою державних замовлень та укладених на їх основі державних контрактів (договорів).