Юридическая ответсвенность

Злочини - суспільне небезпечні дії або бездіяльність, за які  у законі передбачено кримінальне покарання.

 

 

 

 

3. Підстави юридичної відповідальності 

 

Підставами юридичної  відповідальності є склад правопорушення, деліктоздатність (осудність, дієздатність) суб'єкта, його вік і наявність  законодавства. Всі ці підстави взаємопов'язані  і закріплені в законодавстві.

Юридична відповідальність наступає лише за факт правопорушення. Всяке правопорушення має свою структуру, яку на­зивають складом правопорушення. Склад правопорушення є підставою  юридичної відповідальності. Склад  правопорушен­ня обов'язково повинен бути закріплений у чинному законодавстві. Це законні підстави юридичної відповідальності.

Кожне правопорушення має  такий склад (елементи) об'єкт, об'єктивна  сторона правопорушення, суб'єкт  і суб'єктивна сторона правопорушення.

Однак склад правопорушення - це вирішальне, але не єдина підстава юридичної відповідальності. Підставою юридичної відповідальності в широкому змісті є наявність трьох підстав: нормативного, фактичного, процесуального. Тому в юридичній літературі, нерідко ставитися питання не про «підставу» юридичної відповідальності, а про її «підстави».

Нормативна підстава - це наявність норми права, що передбачає можливість покладання відповідальності.

Фактична підстава - це наявність факту правопорушення (фактично зробленого діяння), з яким зв'язується виникнення охоронних правовідносин, у рамках якого реалізується юридична відповідальність.

Процесуальна підстава - це наявність правозастосовного  акту, що конкретизує загальні приписання охоронної норми права(містить  санкції), визначає вид і міру юридичної відповідальності.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. Цілі, функції  і принципи юридичної відповідальності

 

2.1. Цілі юридичної  відповідальності

 

Під цілями юридичної  відповідальності розуміють досягнення остаточного результату, який передбачається законодавством. При різних видах юридичної відповідальності можуть бути різні цілі. Наприклад, у кримінальному законодавстві основними цілями покараня є такі:

1. виправлення і перевиховання засуджених;
2. попередження здійснення нових правопорушень з боку засудженого;
3. попередження злочинів з боку інших осіб.

Виправлення і перевиховання  дуже тісно пов"язані між собою, і кожне суспільство зацікавлене  в тому, щоб правопорушник став на шлях виправлення і більш не вчиняв злочинів чи інших правопорушень.

Мета покарання - це попередження вчинення правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. За вчинення тяжких злочинів покарання на меті має ізолювати злочинця від суспільства, не дати йому можливості вчинювати нові злочини, щоб він усвідомив свою антисоціальну діяльність чи поведінку. В результаті покарання засуджений позбавляється певних матеріальних чи духовних цінностей, він обмежеється в своїй дієздатності і зобов"язаний компенсувати збитки, які завдав державі чи громадянам.

Інші цілі переслідуються при цивільно-правовій відповідальності. Тут головне місце займає поновленя втрачених прав, відшкодування збитків.

Таким чином, кожний вид  юридичної відповідальності має  як конкретні цілі, так і спільні - це покарання за правопорушення і  попередження, недопустимість їх в майбутньому.

 

 

 

2.2. Функції і принципи  юридичної відповідальності

Функції юридичної відповідальності — головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших  осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення.

Розрізняють такі види функцій  юридичної відповідальності: превентивну (попереджувальну); виховну; репресивну (каральну); компенсаційну (поновлювальну); сигналізаційну (інформаційну).

Існування різних видів  правопорушень передбачає і поділ ретроспективної юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави поділу юридичної відповідальності на види. Залежно від суб'єктів — органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається:

а) органами влади;

б) виконавчими і розпорядчими органами;

в) судовими та іншими юрисдикційними органами.

 

Залежно від  суб'єктів правопорушників вона буває:

а) індивідуальною;

б) колективною.

 

Розрізняють також внутрішню  державну і міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена. На цій підставі розрізняють юридичну відповідальність:

а) кримінально-правову;

б) адміністративну;

в) цивільно-правову;

г) трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) та ін.

Принципи юридичної  відповідальності — це положення та ідеї, що мають законодавче закріплення та визначають самостійний і реальний характер відповідальності як засобу гарантування і охорони об'єктивного і суб'єктивного права та суспільного порядку.

Принцип законності забезпечує можливість визнання діяння правопорушенням  лише за умови, якщо воно передбачене  законом саме як протиправне; якщо цей  закон вступив у законну силу та його зміст є обнародуваним. Законність відповідальності виявляється у застосуванні міри відповідальності у межах та формах, встановлених законом; в наявності процесуальних вимог застосування відповідальності; у можливості оскарження і спростування незаконних дій та рішень у процесі покладення відповідальності; у можливості недопущення зловживань і помилок при застосуванні матеріальних та процесуальних норм.

 

Важливим принципом  відповідальності є відповідність  за правопорушення та покарання. Він  забезпечує реалізацію положень Міжнародних пактів про заборону жорстоких нелюдських покарань, що принижують людську гідність. Відповідно до нього смертна кара є виключним засобом впливу, а позбавлення волі забезпечує можливість перевиховання та виправлення правопорушника. Змістом цього принципу є необхідність диференціації та узгодженості покарань за різноманітні за ступенем небезпеки правопорушення. Ця вимога забезпечується шляхом чіткого визначення заборон та їх сприйняття суспільством як справедливих; можливістю визнання протиправними лише таких діянь, негативний характер яких може бути доведений засобами юридичного процесу та за які застосовуються засоби державного впливу. Особливо цей принцип є важливим для діяльності спеціальних органів держави, наділених владними повноваженнями. Йдеться насамперед про правоохоронні та судові органи. Занадто м'які санкції до правопорушників можуть призвести до безкарності та зростання злочинності, а занадто тяжкі — до суспільного протесту.

 

Розділ III. Обставини, які  виключають юридичну відповідальність

 

В окремих випадках, навіть коли вчинено дії, що мають ознаки правопорушення, особа не буде притягнута до відповідальності.

Коли на людину вчинено  напад, поруч порушують правопорядок, будь-який громадянин має право захищатися, намагатися припинити протиправні дії. Під час цього він може заподіяти шкоди правопорушнику. Захищаючись від злочинця, громадянин може використовувати не лише власну фізичну силу, а й у певних випадках (у разі нападу озброєної особи, групи осіб, спробі проникнути в житло чи інше приміщення) зброю, інші засоби. В цих випадках йдеться про необхідну оборону, що не є протиправною і не тягне юридичної відповідальності (кримінальної, адміністративної, цивільно-правової тощо). Але якщо людина, захищаючись, діятиме невідповідно до загрози, перевищуватиме межі необхідної оборони (наприклад, на образи та вимоги хлопця шкільного віку віддати гроші двометровий спортсмен-борець відповідає ударом ножа) і буде вчинено вбивство або завдано тяжких тілесних ушкоджень, винного може бути притягнуто до кримінальної відповідальності.

Не підлягає відповідальності людина, яка заподіює шкоди під  час затримання правопорушника.

Іноді людина потрапляє  в складні обставини, зумовлені  дією природи, тварин, інших людей, технікою тощо. Намагаючись вийти з таких обставин, особа нерідко спричиняє шкоду охоронюваним інтересам, але при цьому відвертає більшу шкоду. Наприклад, для того, щоб пожежа не перекинулась на інші будівлі і не знищила все село, була розібрана стайня, яка безпосередньо примикала до палаючої будівлі. Такі дії вважають вчиненими в стані крайньої необхідності. За дії в стані крайньої необхідності особа не підлягає юридичній відповідальності. Від кримінальної відповідальності людина звільняється і в деяких інших випадках, наприклад, якщо вона діє під впливом фізичного примусу, виконує законний наказ, діє в умовах виправданого ризику тощо.

Людина може відповідати  за свої дії, коли усвідомлює їхню небезпеку  і можливі наслідки. Тому, якщо особа  внаслідок психічного захворювання не здатна усвідомлювати свої дії або керувати ними, вона вважається неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності. Для з'ясування питання про те, чи є людина неосудною, обов'язково призначають спеціальну судово-психіатричну експертизу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Юридична відповідальність відіграє значну роль для покращення стану законності та правопорядку у суспільстві.

Законність є одним  основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Стан законності у суспільстві є найважливішим напрямком діяльності  щодо формування правової держави.

Юридична відповідальність, також характеризується невідворотністю, хоча на даний час даний принцип практично не реалізовується. Перехід законодавця до впровадження фінансових санкцій за деякі види злочинів, на мою думку є недоцільним. Оскільки саме це дасть можливість уникати кримінальної відповідальності матеріально-забезпеченим особам, на відміну від молозабезпечиних осіб, яким залишається тільки відбувати термін увязнення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

 

 

1.«Конституція  України» офіційне інтернет-представництво  президента України «www.kmu.gov.ua»

2.Кримінальний Кодекс  України: Офіційне видання –  К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 400 с.

3.Цивільний Кодекс  України: - Харків: Фоліо, 2000. – 121с.  – (Кодекси України).

4.Кодекс України про  адміністративні правопорушення  – К.: Вид. «Сірін»; 2000р. – 168с.

5.Основи держави і  права за редакцією доц. Настюка  М.І.-вид. 2-е доп. І випр.- Львів 1994р.

6.Правознавство за редакцією Михайла Настюка- вид.друге- Львів видавництво ”Світ” 1995р.

7.Підопригора О.А., Сумін  В.О., Підопригора О.О. Цивільне  право України:-К.”Юрінформ”-1994 р.