Юридичні особи як суб’єкт цивільних правовідносин

При настанні передбачених у законі обставин юридична особа припиняє свою діяльність. Такими обставинами можуть бути:

а) досягнення поставлених  перед нею цілей (наприклад, після  завершення будівництва об’єкта  ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження);

б) закінчення певного  строку, на який було розраховано діяльність юридичної особи, наприклад, на час  дії надзвичайних обставин тощо.

Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, у тому ж порядку, в якому вони були створені. Так, припинення державних організацій, що є юридичними особами, здійснюється органом, за рішенням якого вони утворюються (ст.38 ЦК України).

Відповідно до ст.34 Закону про підприємства ліквідація і реорганізація підприємства здійснюється за рішенням власника його майна або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, або за рішенням суду чи арбітражного суду. Підприємство ліквідується також у випадках:

а) визнання його банкрутом;

б) якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства внаслідок невиконання умов, встановлених законодавством, і у передбачений рішенням строк не забезпечено дотримання цих умов або не змінено вид діяльності;

в) якщо рішенням суду визнані недійсними установчі  акти про створення підприємства;

г) з інших  підстав, передбачених законодавчими  актами України.

Громадські організації, що є юридичними особами, припиняють свою діяльність на підставах, зазначених в їх статутах (ч.2 ст.39 ЦК України).

Формами припинення юридичних  осіб є:

а) ліквідація;

б) реорганізація (ч. І ст.37 ЦК України).

При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто переходу прав та обов’язків до інших осіб. Для здійснення рішення  про ліквідацію юридичної особи  створюється, як правило, ліквідаційна комісія.

Відповідно до ст.35 Закону «Про підприємства в Україні» ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, що створюється  власником або уповноваженим  ним органом, а в разі банкрутства  — арбітражним судом. За їхнім  рішенням ліквідація може здійснюватись  самим підприємством в особі  його органу управління. При цьому  встановлюються порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для пред’явлення претензій кредиторів, який не може бути меншим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія або інший орган, що здійснює ліквідацію, поміщає в офіційній пресі за місцем знаходження підприємства публікацію про його ліквідацію та про порядок і строки пред’явлення кредиторами претензій. Одночасно вживаються заходи по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власникові чи органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Претензії кредиторів до підприємства, що ліквідується, задовольняються з майна цього підприємства. При цьому у першочерговому порядку погашаються борги перед бюджетом і компенсуються затрати по рекультивації земель, що перебували у користуванні підприємства.

Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їхнього пред’явлення, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після першочергових вимог та інших претензій, виявлених або заявлених у встановлений строк.

Претензії, не задоволені внаслідок недостачі майна, вважаються погашеними. Так само погашеними вважаються претензії, не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитори протягом місячного строку з дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не пред’являть позову в суд чи арбітраж про задоволення їхніх вимог. При ліквідації підприємства внесок члена трудового колективу видається йому у грошовій формі або цінними паперами після задоволення вимог кредиторів.

Майно, яке залишилось після задоволення претензій  кредиторів та членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника (ст.36 Закону про підприємства).

При ліквідації кооперативу майно, що залишилось після  розрахунків з бюджетом, банками  та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу. Майно  ліквідованої громадської організації  передається її вищестоящій організації, а у разі відсутності такої  — відповідному органові на громадські потреби. Майно, що залишається після  задоволення вимог усіх кредиторів ліквідованої міжколгоспної, державно-колгоспної або іншої державно-кооперативної  організації, розподіляється між її учасниками пропорційно до їхніх  внесків (ст.40 ЦК України).

Законом «Про об’єднання громадян» (ст.32) передбачено й  примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднань громадян. Зокрема, за поданням легалізуючого органу або прокурора на підставі рішення суду об’єднання громадян примусово розпускаються (ліквідуються) у випадках:

1) вчинення дій,  передбачених ст.4 цього Закону (пропаганда війни, насильства чи жорстокості, розпалювання національної та релігійної ворожнечі тощо);

2) систематичного  або грубого порушення вимог  ст. 22 цього Закону (одержання політичними партіями коштів або іншого майна від державних органів або іноземних держав тощо);

3) продовження  протиправної діяльності після  попереднього накладання стягнень;

4) зменшення  кількості членів політичної  партії до числа, коли вона  не визнається як партія. Рішення  про примусовий розпуск всеукраїнських  та міжнародних об’єднань громадян  на території України приймається  Конституційним Судом України.

Однією з підстав  для ліквідації юридичних осіб, які  є суб’єктами підприємницької діяльності виступає банкрутство. Відповідно до ст. 1 Закону від 14 травня 1992 р. “Про банкрутство” під банкрутством розуміється пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності — задовольнити у встановлений для цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.

Визнання юридичної  особи банкрутом здійснюється арбітражним судом за заявою будь кого з кредиторів або самого боржника. Кредитор може звернутися з заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у разі, коли остання неспроможна задовольнити протягом одного місяця визнані нею претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове і майнове становище.

Після прийняття  заяви арбітражний суд не пізніше  п’яти днів з дня її надходження  виносить і надсилає боржникові, кредиторам і банкам, які здійснюють розрахункове касове обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження по справі. Не пізніш як через місяць після цього арбітражний суд у попередньому засіданні оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін і банків і в разі необхідності призначає розпорядника майном боржника і зобов’язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради чи Кабінету Міністрів оголошення про порушення справи про банкрутство. Розпорядником майна боржника може бути призначений банк, фонд державного (комунального) майна або інша особа за пропозицією боржника чи кредиторів. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії.

У місячний термін з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство  кредитори подають до арбітражного суду письмові заяви з майновими  вимогами до боржника які суд визнає або відхиляє. В цей же строк  арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов’язує всіх осіб що подали заяви з майновими вимогами скликати збори за їх участю, на яких в разі необхідності створюється їх повноважний  комітет. Якщо знайдуться фізичні чи юридичні особи які бажають взяти  участь у санації (оздоровленні фінансового  стану) боржника то вони повинні у  той же місячний строк подати до арбітражного суду заяви з письмовим  зобов’язанням про переведення  на них боргу. Санація можлива за умови що збори (комітет) кредиторів погодились на її проведення. Право вибору умов проведення санації шляхом реорганізації, приватизації залишається за боржником у випадку, якщо він сам звернувся до арбітражного суду з заявою про визнання його банкрутом.

Арбітражний суд  приймає або ухвалу про проведення санації, або постанову про визнання боржника банкрутом у разі відсутності  пропозицій щодо проведення санації  чи незгоди кредиторів з умовами  її проведення В постанові про  визнання юридичної особи банкрутом  визначаються ліквідатори з числа  представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також фонду  державною (комунального) майна якщо банкрутом визнане державне підприємство. На ліквідаторів які утворюють ліквідаційну комісію, покладаються обов’язки проведення процедури задоволення вимог  кредиторів.

Існує черговість задоволення претензій кредиторів при ліквідації юридичної особи внаслідок визнання її банкрутом. Відповідно до ст. 21 Закону «Про банкрутство» з коштів, виручених від продажу майна банкрута, передусім покриваються витрати пов’язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів забезпечені заставою.

Далі у першу чергу виконуються зобов’язання перед працівниками підприємства банкрута (наприклад тих що виникають з трудових відносин тощо).

У другу чергу задовольняються вимоги по державних і місцевих податках та неподаткових платежах до бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У третю чергу задовольняються вимоги кредиторів не забезпечені заставою.

У четверту чергу — вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях членів трудового колективу.

У п’яту чергу погашаються усі інші вимоги.

У разі недостатності  майна для повного задоволення  всіх вимог однієї черги претензії  задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або  не задоволені за недостатністю манна, вважаються погашеними.

При реорганізації також мас місце припинення юридичної особи, але її справи і майно переходять до іншої юридичної особи у порядку загального правонаступництва. Сама реорганізація здійснюється в різних формах: шляхом злиття, приєднання, поділу, виділу або перетворення.

Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні особи об’єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування. Таким шляхом можуть утворюватись виробничі і науково-виробничі об’єднання, в які входять на правах структурних одиниць раніше самостійні підприємства, проектно-конструкторські та інші організації.

Приєднання — це форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але вже в більшому масштабі. Організація яку приєднують припиняє свою діяльність.

Зворотний процес має місце при поділі й виділі. Поділ означає, що на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше нових юридичних осіб, а ця перша припиняється. При виділу немає припинення юридичної особи. З її складу лише виділяється нове соціальне утворення, яке наділяється правами юридичної особи.

Своєрідною формою реорганізації осіб є їх перетворення. Суть перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи створюється нова організація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру тощо, але приймає всі активи і пасиви свого попередника. При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов’язки) переходить до новоутворених юридичних осіб. В разі приєднання однієї юридичної особи до іншої її майно переходить до останньої. Майно переходить до правонаступника в день підписання передаточною балансу, якщо інше не передбачено законом або постановою про реорганізацію (ч. 2 ст.37 ЦК. України).

Правонаступник  відповідає по зобов’язаннях юридичної  особи, що припинила своє існування, в повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані активи не покривають усіх вимог кредиторів. При поділі і виділі правонаступники відповідають по боргах попередника пропорційно до часток одержаного ними майна, зазначених у розподільчому балансі.

Юридична особа  розширює масштаби своєї діяльності не лише при приєднанні до неї інших  юридичних осіб, а й шляхом відкриття філій і представництв.

Філія юридичної особи - це структурно і територіальне відособлена її частина, яка за місцем свого знаходження виконує всі або найголовніші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.

Представництво — теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише окремі функції від імені юридичної особи поза місцем її знаходження (укладає договори, дає згоду на оплату рахунків тощо). Філії і представництва не мають прав юридичної особи. Керівник філії або представництва діє на підставі довіреності, одержаної від юридичної особи.

Відповідно до ч. І ст.31 ЦК України, юридична особа  може відкривати філії і представництва в порядку, встановленому законодавчими актами. Зокрема, створення філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів підприємств, об’єднань, організацій та установ здійснюються в тому ж порядку, який встановлений для створення самих цих організацій (ст.7 Закону «Про підприємства в Україні»).