Конкуренція як засіб реалізації підприємництва

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Хмельницький торговельно-економічний коледж

                                                               Спеціальність:5.03051001

Товарознавство та комерційна діяльність

Семінар

З дисципліни «Основи торговельного підприємства»

на тему «Конкуренція як засіб реалізації підприємництва»

Виконали студенти

ІІІ курсу групи ТКД-113

денної форми навчання

Перевірив викладач

Процюк Анна Вікторівна

Хмельницький 2011

План

Вступ

1.      Сутність конкуренції.

2.      Форми та методи конкурентної боротьби.

3. Конкурентоспроможність підприємства.

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Однією з рушійних сил підприємництва є конкуренція. Існують різноманітні форми та методи конкурентної боротьби, які по-різному впливають на підприємницьку діяльність і конкурентоспроможність фірми. Конкуренція відіграє важливу роль як рушійна сила розвитку економічної системи капіталізму, змушує підприємців мобілізовувати всю енергію і здібності для підвищення конкурентоспроможності своїх підприємств.

1. Сутність конкуренції

Конкуренція (лат. concurere — зіштовхуюсь, змагаюсь, як економічна категорія) — боротьба (в тому числі змагання, зіткнення, взаємодія) між виробниками (продавцями) за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення максимальних прибутків.

У разі зіткнення інтересів окремих виробників або продаців товарів і послуг кожен з них намагається довести свої переваги, забезпечити вигідніше і стабільніше положення, в тому числі за рахунок послаблення або навіть банкрутства конкуруючих підприємств.

Сутність конкуренції повніше розкривається в її функціях. Вона сприяє:

1) розширенню підприємствами масштабів виробництва, підвищенню продуктивності праці й за рахунок цього зниженню витрат виробництва на одиницю продукції, а отже і ціни;

2) економії ресурсів (природних, матеріальних, трудових, фінансових та ін.);

3) впровадженню досягнень науки і техніки у виробництво, що зумовлює зростання продуктивності праці;

4) поліпшенню якості продукції й обслуговування (в тому числі післяпродажного) споживачів;

5) перерозподілу капіталу між галузями і вирівнюванню норми прибутковості у різних сферах і галузях економіки;

6) створенню умов для банкрутства підприємств, зростанню на цій основі безробіття;

7) виникненню економічних криз;

8) посиленню процесу диференціації товаровиробників, тобто збагаченню одних і збідненню інших;

9) монополізації економіки.

Отже, конкуренція має як позитивні, так і негативні сторони. Їх співвідношення залежить від видів та форм конкуренції, впливу на неї регулюючої діяльності держави.

2. Форми та методи конкурентної боротьби

Сутність конкуренції, в тому числі її функцій, зазнає змін у процесі еволюції економічної системи.

Вільна (або чиста, досконала) конкуренція

Вільна конкуренція панувала на нижчій стадії капіталізму. Для неї характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок віл.ьної (без будь-яких обмежень) й стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи, ціновий характер конкурентної боротьби. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, тобто наявність своєрідного диктату спо­живача над продавцем.

За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам за сучасних умов відповідають ринки сільськогосподарської продукції, цінних паперів та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільне необхідних витрат виробництва.

Вільна конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.

Внутрігалузева конкуренція — боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства і виготовляють однакову або взаємозамінну продукцію.

Основним методом боротьби за такої конкуренції є зниження витрат виробництва. Щоб таке зниження не призвело до зменшення або зникнення прибутків, підприємства повинні впроваджувати нові досягнення науки і техніки у виробництво, вдосконалювати форми ор­ганізації виробництва і праці, запроваджувати нові форми і системи заробітної плати тощо.

Іншим важливим методом конкурентної боротьби за умов внутрігалузевої конкуренції є поліпшення якості продукції. Це дає змогу дещо підвищити ціни порівняно з цінами конкурентів, якщо якість їх продукції нижча.

Міжгалузева конкуренція — конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства і випускають різнорідні види продукції.

Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагаються вкладати свої капітали в галузі, де прибуток був вищий. Це здійснюється шляхом перепрофілювання виробництва, заміни акцій менш перспективних галузей через механізм купівлі-продажу на акції перспективніших та ін.

За сучасних умов переважна частка міжгалузевого перерозподілу капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів. З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала (монополістична) конкуренція.

Ця конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо). Її найважливішим рисами є встановлення монопольне високих цін і привласнення на цій основі монопольне високих прибутків.

Щоб отримати ці прибутки, крупні компанії-монополісти використовують рекламу, розширюють кількість післяпродажних послуг, поліпшують якість продукції, її корисні властивості та ін. Загалом компанія-монополіст не може безмежно підвищувати ціни, оскільки це призводить до скорочення попиту на її продукцію, а отже обсягу продажу.

Цінова конкуренція — боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту.

Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою рисою цінової монополістичної конкуренції є цінова дискримінація (наприклад, диктат транспортних компаній при перевезенні сільськогосподарської продукції, що швидко псується), за якої один і той самий товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Нецінова конкуренція — боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту.

Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії подовжують терміни гарантійного обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Здебільшого неціновий характер конкуренція має в умовах панування оліго-полістичної структури монополій (тобто контролю де кількох крупних компаній над виробництвом і збутом продукції певного виду). Крім того, для неї властива певна стабільність цін (оскільки відбувається їх узгодження між кількома могутніми компаніями), що отримало форму “лідерства в цінах”. Щоб запобігти проникненню інших підприємств на цей ринок, вони здійснюють патентування і ліцензування нових винаходів, погрожують ввести нові виробничі потужності й перенаситити ринки товарами тощо. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсій проти конкурентів).

3. Конкурентоспроможність підприємства

На відміну від конкурентоспроможності товару, яка може мати як коротко-, так і довготерміновий характер, конкурентоспроможність підприємства слід оцінювати лише у тривалому періоді. Вона означає наявність важливих відмінностей даного підприємства від підприємств-конкурентів за рівнем ефективності господарської діяльності, формами вияву яких є здатність пристосовуватись до умов економічної кон'юнктури та задовольняти своїми товарами та послугами потреби споживачів.

Найважливішими факторами, які впливають на конкурентоспроможність підприємства, є впровадження досягнень науки і техніки у виробництво, зростання обсягів виробництва та місткості ринку, вдосконалення системи діючих на підприємстві стимулів до праці та ін. Значною мірою вона залежить від позицій конкуруючих підприємств.

Відмінності між підприємствами-конкурентами за рівнем ефективності господарської діяльності визначають, аналізуючи показники стратегії їх розвитку. До таких показників належать динаміка активів, динаміка продажу і динаміка прибутків.

Активи — сукупність майна, фондів (машин, устаткування, будівель, споруд, матеріальних запасів, вкладень у цінні папери, в банки, патенти та ін.), в які вкладено ресурси підприємців.

Динаміка активів — відношення приросту загальної суми активів у звітний період до загальної суми активів попереднього періоду.

Динаміка продажу — відношення приросту продажу товарів і послуг у поточному році до обсягу продажу в попередньому році.

Динаміка прибутків — відношення приросту прибутків у поточному році до обсягу прибутків у попередньому році.

Конкретнішою формою ефективності господарської діяльності підприємства є показники рентабельності (прибутковості, дохідності) підприємницької діяльності, що вимірюється як кратне від ділення величини прибутку до обсягу витрат. Щодо конкурентоспроможності підприємства, то показник рентабельності найдоцільніше визначати у такій формі:

Коефіцієнт = Чистий прибуток після сплати податків

чистого прибутку Виручка від продажу

Важливим критерієм ефективності господарської діяльності акціонерних компаній є рівень та стабільність доходів з акцій.

Конкурентні переваги підприємствам-виробникам дають:

а) близька відстань до ринків збуту, джерел сировини та матеріалів;

б) ефективна управлінська діяльність, комплексне маркетингове дослідження ринку;

в) створення дієвих стимулів до праці у найманцх працівників;

г) впровадження принципів комерційного розрахунку у роботі підрозділів підприємства та ін.

Список використаних джерел

1. Александрова Олена Станіславівна, Зубчик Олег Анатолійович Конкуренція: благо чи зло. Специфіка та тенденції розвитку.- К.: Обрії, 2006.- 144 с.

2. Портер. К. Міжнародна конкуренція. К.:2005

3. Робинсон. Дж. Экономическая теория несовершенной конкуренции. М. 2007