Поняття та ознаки судової влади

 

Конституція України (ст. 125) закріплює, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується на принципах територіальності і спеціалізації. Проте у ч.1 ст.17 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, законодавець поряд з названими вище принципами закріпив і такий принцип побудови системи судів загальної юрисдикції як інстанційність. Це означає, що місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності (адміністративно-територіального розподілу), спеціалізації та інстанційності (розгляд справи по суті, перегляд в порядку апеляції чи касації) . Підставами для створення чи ліквідації суду як правило є зміни адміністративно-територіального устрою держави або зміни у визначеній законом системі судів.

 

Суд — це конкретний державний  орган, юрисдикція якого поширюється  на визначене адміністративно-територіальне утворення (район, область і т.д.); спори і справи, що підлягають судовій юрисдикції даного суду відповідно до його спеціалізації (система спеціалізованих судів).

 

Суди загальної юрисдикції створюються  і ліквідуються Президентом України  за поданням Міністра юстиції України, узгодженим з головою відповідного вищого спеціалізованого суду (ч.1 ст. 19 Закону України “Про судоустрій і  статус суддів”).

 

Кількість суддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів. Істотним моментом, що характеризує становище суду як органу державної влади, є забезпечення його незалежності, огородження від стороннього впливу як ззовні, так і усередині (з боку вищих інстанцій і керівництва судів). Ця обставина докорінно відрізняє суд від органів виконавчої влади, де субординація, підпорядкування нижчестоящих органів вищестоящим, обов’язковість вказівок керівництва є одним з основних принципів діяльності. Суттєвою ознакою суду, як органу судової влади є те, що його діяльність здійснюється за особливими правилами, процедурами, які встановлюють і жорстко регламентують можливі межі дій усіх учасників судового розгляду. Основна мета даних правил і процедур — забезпечити об’єктивний, повний і всебічний розгляд всіх обставин, що мають юридичне значення і, як кінцевий результат - забезпечити винесення законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

 

На сьогодні в Україні сформувалося кілька видів закріплених відповідними процесуальними кодексами процедур здійснення судової влади, які ще прийнято іменувати формами судочинства. До них належать: цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне та конституційне судочинство. Кожна з перерахованих форм судочинства відрізняється специфікою, яка залежить від кола суспільних відносин, характеру виникаючих спорів, ступеня суспільної небезпеки правопорушень, по яких повинен дати свій мотивований висновок суд як орган державної влади. Тому кожна форма судочинства регламентується досить докладно самостійним законодавчим актом — Законом ”Про Конституційний Суд України”, Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України і Кодексом адміністративного судочинства.

 

4. Поняття та ознаки правосуддя

 

 

Правосуддя є одним із напрямків  правоохоронної діяльності, одним із найважливіших повноважень, здійснення яких зв’язане з функціонуванням  судової влади. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права забезпечує кожному право на справедливий суд  та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. (ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).

 

Правосуддя характеризується рядом  ознак, до яких можна віднести наступні:

 

1. Розгляд справи відбувається  у формі судових засідань, в  яких беруть участь склад суду  та інші учасники процесу, що  проводяться у відкритій і  усній формі. Провідне місце в судовому засіданні приділяється головуючому .— професійному судді. На нього покладається обов’язок забезпечення законного розгляду справи.

 

2. Судові засідання проходять  за участю сторін (обвинувачення  і захисту в кримінальному  процесі, позивача і відповідача  в цивільному і господарському  процесі і т.д.). Сторони наділені  рівними правами й обов’язками для захисту своїх законних інтересів. Судовий процес носить змагальний характер, що дозволяє суду всебічно, повно й об’єктивно розглянути справу і винести правильне рішення.

 

3. Розгляд справ та прийняття  рішень здійснюється в суворій відповідності з порядком, визначеним процесуальним законом. Недотримання процедурних форм, закріплених у процесуальних законах, може стати предметом нового судового розгляду і навіть привести до скасування винесеного судового рішення.

 

Дотримання процесуальної форми  має принципове значення, адже громадяни  можуть звертаються чи мають інші відносини з судом не з будь-якого  приводу, а тільки в зв’язку: а) з  порушенням їх законних прав та охоронюваних законом інтересів (порушення судового процесу шляхом оформлення позовної заяви); б) із залученням до суду як свідка, потерпілого, підозрюваного, підсудного, обвинувачуваного (у кримінальному процесі) та відповідача у цивільному процесі.

 

Процесуальні форми повинні  суворо дотримуватися й у ході самого розгляду, адже в цим формуються необхідні умови правильності розслідування  і розгляду справи у суді. Процедурний  аспект діяльності по розгляду спірних  питань служить однією з важливих гарантій ефективності і неупередженості, хоча часом ця обставина стає причиною затягування розгляду справи, а іноді і джерелом значних матеріальних витрат. В той же час держава свідомо іде на це, аби захистить права громадян.

 

4. В основі всіх судових рішень лежать докази. Це ставить за обов’язок суду ретельно досліджувати всі обставини справи, необхідні для її правильного вирішення. При розгляді спору будь-яке право, інтерес, та чи інша юридична ситуація, чи домагання, правомочність повинні бути доведені. У суді розгляд та оцінка доказів у справі набувають першочергового і вирішального значення для результату розгляду спору.

 

5. Суди мають особливу повноту  юрисдикції і ніякі інші органи  влади не вправі ставити під сумнів обов’язковість виконання судових рішень. Ставши остаточним, судове рішення здобуває незворотного характеру і ніхто, навіть суддя, що його виніс, не може його змінити. Після набуття ним чинності воно є обов’язковим для усіх без винятку державних органів та посадових осіб і у разі потреби його виконання забезпечується примусово. Цим досягається гарантованість захисту прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб, громадських організацій і державних органів.

 

6. Відправлення правосуддя передбачає  пошук істини, достовірне встановлення  фактів, що мають юридичне значення  по розглянутій судом справі, та необхідність точної правової  оцінки встановлених фактичних  обставин, в якому важливу роль  відіграє особисте переконання  судді. 

 

Правосуддя – це діяльність суду, здійснювана у формі цивільного, адміністративного, кримінального, господарського та конституційного судочинства, яка проходить у встановлених законом процесуальних формах в судових засіданнях, за участю сторін і інших учасників процесу і полягає у встановленні фактичних обставин справи та з'ясуванні істини по розглянутій справі шляхом дослідження доказів та закінчується ухваленням рішення в справі із застосуванням норм відповідного матеріального закону.

 

Для більш глибокого розуміння суті судової діяльності важливо виокремлювати поняття “судова влада”, “правосуддя” і “судочинство”.

 

Під правосуддям розуміється діяльність судів по розгляду і вирішенню судових справ.

 

На відміну від правосуддя, судова влада — це право судових органів, яким вони наділені за законом, можливість здійснювати широкі юрисдикційні повноваження; правовий статус судів, як органів державної влади. Поняття судової влади значно ширше правосуддя, тому що судова влада виявляється в багатьох інших діях суду. Так, наприклад, усі суди і судові структури зобов’язані узагальнювати судову практику й аналізувати судову статистику. На основі таких узагальнень пленуми вищих спеціалізованих судів приймають керівні роз’яснення з питань застосування законодавства, обов’язкові для виконання судами відповідної юрисдикції. Голови всіх судів вносять у державні органи, установи, організації, посадовим особам подання про усунення порушень закону, причин і умов, що сприяли скоєнню правопорушень. Ці акти зобов’язують тих, кому вони спрямовані, вживати необхідних заходів по усуненню зазначених порушень. Суддя також вирішує скарги підозрюваного, підсудного, їхніх захисників щодо законності й обґрунтованості взяття під варту органами досудового розслідування. Усі зазначені вище і багато інших повноважень судів і суддів є проявом судової влади, але виходять за рамки правосуддя.

 

Поняття “судочинство”, включає в себе діяльність судів щодо розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої компетенції, а також дії інших суб’єктів, які реалізують свої права й обов’язки, вступають у процесуальна

діяльність слідчого по порушенню  і розслідуванню кримінальної справи, діяльність прокурора по здійсненню нагляду за дотриманням законності при розслідуванні кримінальних справ тощо. Потерпілий, підсудний, свідок можуть брати участь у проведенні слідчих дій; будь-який громадянин чи юридична особа вправі звернутися до суду із заявою (позовом) про відшкодування заподіяної їм матеріальної шкоди. На підставі викладеного можна зробити висновок, що поняття “судочинство” є більш широким, ніж “правосуддя”.