Проблематика реалізації прав та гарантій неповнолітніх дітей в Україні

       програми  «Діти України», для чого треба  мобілізувати всі ресурси нашої держави і суспільства.

       У Національній програмі «Діти України» питанням законодавчого забезпечення захисту інтересів і прав дитини присвячено тільки один невеликий розділ, а головну увагу зосереджено на організаційних заходах: поліпшення здоров'я дітей, зниження дитячої захворюваності та смертності; дитяче харчування; поліпшення умов розвитку, виховання й освіти дітей; поліпшення умов виховання дітей в сім'ї; поліпшення умов життя дітей, які перебувають в особливо складних і надзвичайних умовах. Такий підхід, на нашу думку, не відповідає виконанню завдань Національної програми. Закони мають слугувати за основу в діяльності державних органів, юридичних і фізичних осіб, а не навпаки. Тому шостий розділ Програми "Організаційно-правове, науково-методичне та інформаційне забезпечення» набуває першорядного значення. Звичайно, застосування сучасних методів допологової діагностики та лікування генетичних розладів, що передбачено у розділі 1 Програми, має велике значення для забезпечення здоров'я дитини. Але це значення обмежене тільки деякими медичними аспектами права дитини на здоров'я і повністю залежить від сумлінності фахівців, які впроваджуватимуть нові методи у життя. А законодавство регулює все коло проблем, пов'язаних з правом дитини на здоров'я і має виконуватися як посадовими особами, так і всіма організаціями і фізичними особами.

       Звертає на себе увагу в Національній програмі посилання на велику кількість законів,

       які мають бути приведені у відповідність  з міжнародними стандартами прав дитини. Так, Програма передбачає необхідність розробки проекту нового Сімейного  кодексу України; забезпечення захисту  прав неповнолітніх у зв'язку з  приватизацією житла; підготовки проекту  закону про внесення змін і доповнень  до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за викрадання неповнолітніх дітей, торгівлю і контрабанду ними, приховування їх від передачі на усиновлення, піклування чи під опіку, незаконне тримання і неповернення дітей із-за кордону: внесення змін і доповнень до Кодексу про працю України щодо 1 врегулювання трудових відносин підлітків, створення надійних правових гарантій для безпеки їхнього здоров'я та життя лід час виконання трудових обов'язків; внесення змін і доповнень до чинного законодавства, в якому передбачити право на захист осіб, які досягли 11 років, у разі вчинення ними суспільне небезпечних дій з моменту порушення кримінальної справи; розробки проектів законодавчих актів щодо захисту генетичного і репродуктивного здоров'я населення України, посилення соціального захисту дітей; розробки і законодавчого закріплення процедури і механізму розгляду скарг дітей на жорстоке поводження з ними, насильство і знущання над ними а сім'ї та за її межами.

       Отже, аналіз українського законодавства  дає підстави стверджувати, що стосовно

       дітей воно базується на гуманних принципах, закріплених у Конвенції про  права дитини та інших міжнародних  актах. Але в ньому ще не врахований принципово новий підхід до дитини як рівноправного члена суспільства, а також мають місце істотні  прогалини щодо багатьох міжнародних  стандартів прав дитини та відповідних  процедур для здійснення низки проголошених і закріплених у законодавстві  України прав дитини. Це, на нашу думку, свідчить про необхідність розробки і прийняття відповідно до міжнародних  стандартів закону України про права  дитини. 
 
 
 
 

Висновок:

       Діти  як майбутнє будь-якої країни потребують особливого захисту і особливих  механізмів забезпечення його здійснення. На сьогодні законодавство України  про права дитини не має узгодженого, систематизованого характеру. Певні  правові норми розкидано по piзних правових актах, що не дає можливості гарантувати додержання та реалізацію встановлених прав дітей.

       На  жаль, значна частина норм законодавства  України, не відповідають Конвенції  ООН про права дитини від від 20 листопада 1989 року, іншим міжнародним актам у цій сфері, не реалізуються і потребують доопрацювання. На сьогодні назріла проблема у забезпеченні постійного контролю за додержанням майнових та житлових прав дітей та деякі інші.

       Я вважаю, що на сьогоднішній день доцільним є створення спеціального нормативно-правового акту про дитинство у формі закону, який би об’єднав численні норми в єдине ціле. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Список  використаної літератури:

       1. Загальна Декларація прав людини 10.12.1948

       2. Конвенція ООН про права дитини від 27.02.91

       3. Конституція України від 28.06.1996

       4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003

       5. Сімейний кодекс України від  10 січня 2002

       6. Закон України “Про освіту” від 04.06.91

       7. Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21.11.92

       8. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 226 із змінами та доповненнями від 16 червня 1995 р. «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків»

       9. Національна програма "Діти України» від 18.01.1996

       10. www.unicef.org - офіційний сайт ЮНІСЕФ.