Звернення судових рішень до виконання та поворот виконання

ЗВЕРНЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ ДО ВИКОНАННЯ ТА ПОВОРОТ ВИКОНАННЯ

1. Рішення, які звертаються до  примусового виконання, і виконавчі документи

Рішення, ухвали, постанови  суду в цивільних справах, які не виконуються боржником добровільно у встановлений строк, та ті, по яких допущено негайне виконання, виконуються примусово органами Державної виконавчої служби, які входять до системи органів Міністерства юстиції України, в порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 р. „Про виконавче провадження".

У примусовому порядку виконуються державним виконавцем, як правило, рішення суду в цивільних справах, якими задоволені позовні вимоги про присудження боржника до виконання певних дій (про присудження майна, грошових коштів, відібрання дитини, поновлення на роботі, виселення, вселення, примусовий обмін жилого приміщення тощо).

Рішення про відмову  в позовах про присудження, про  визнання і встановлення фактів й  правовідносин та перетворення правовідносин (знаходження громадянина на утриманні, визнання договору недійсним, розірвання шлюбу, тощо) не потребують примусового виконання, але в частині стягнення судових витрат вони можуть виконуватися в примусовому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовідносин не потребують примусового виконання внаслідок їх загальної обов'язковості (ст.14 ЦПК), і виступають підставами для їх реалізації іншими способами, зокрема, реєстрацією компетентними органами держави встановлених судом правовідносин (бюро технічної інвентаризації - видачею свідоцтва про право власності на жилий будинок) чи правового статусу громадянина (органи реєстрації актів громадянського стану - свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть громадянина тощо).

Підлягають примусовому  виконанню й ухвали суду у випадках, передбачених законом, які за змістом характеризуються реалізованістю і вимагають примусового виконання, зокрема, про забезпечення позову (ст. 156 ЦПК); стягнення цивільних процесуальних штрафів (ст.ст. 44, 48, 53, 153, 164, 172,174 та ін. ЦПК) як заходів (санкцій) цивільної процесуальної відповідальності до осіб, які не виконали покладених на них конкретних процесуальних обов'язків у складі цивільних процесуальних правовідносин у справі; про поворот виконання (ст.ст. 420-422 ЦПК), а також ухвали апеляційної та касаційної інстанції (п.4 ст.312, п.4 ст.342 ЦПК).

Питання, пов'язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.

Виконавчі документи про  стягнення судового збору надсилаються судом до місцевих органів державної податкової служби.

Якщо судом було вжито  заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим листом видає копію документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову (ст. 368 нового ЦПК України).

Для примусового виконання  рішення, ухвали, постанови суду видається виконавчий лист. Це - письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом загальної юрисдикції, і зобов'язує боржника, інших юридичних та фізичних осіб точно і своєчасно виконати рішення суду і сприяти державному виконавцю у примусовому їх виконанні.

Відповідно до СТ.19 Закону України "Про виконавче провадження", яка встановлює вимоги до змісту виконавчого документа, у виконавчому листі має бути зазначено: назва документа, дата видачі та найменування суду, який його видав; дата і номер рішення, за яким видано виконавчий лист; найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи (громадян), номери рахунків у банківських установах (для юридичних осіб); резолютивна частина рішення; дата набрання законної сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого листа до виконання.

Виконавчий лист повинен  бути укладений суддею і скріплений печаткою. Він видається за заявою стягувача або його представника; на вимогу органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, організацій, які в передбачених законом випадках порушили цивільну справу на захист прав інших осіб (ст.121 ЦПК) на виконання рішення по ній; на вимогу прокурора, який здійснював захист прав та інтересів (представництво) громадян або держави в суді.

Суд за власною  ініціативою може передати виконавчий лист до органу державного виконання для примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів, про відшкодування збитків, завданих злочином; про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або втратою годувальника; про стягнення грошових сум з посадових осіб, винних у незаконному звільненні чи переведенні працівників або в невиконанні рішення суду про поновлення на роботі; про конфіскацію майна, а також про стягнення сум до державного бюджету (и.3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій).

Виконавчий  лист видається не пізніше наступного дня після набрання рішенням, ухвалою, постановою законної сили, а в справах, у яких допущено негайне виконання, - в день його постановления.

Деякі ухвали суду виступають одночасно підставами виконання і виконавчими документами. Так, відповідно до Інструкпії про проведення виконавчих дій виконавчими документами є ухвали судів у випадках, передбачених законом (п.1.3). Такими є, зокрема, ухвали про забезпечення позову шляхом заборони провадити певні дії, накладати арешт на майно або грошові суми, що належать відповідачеві й знаходяться у нього або в інших осіб тощо (ст.ст. 152,156 ЦПК), а також ухвали суду про зміну способу забезпечення позову (ст.154ЦПК).

Зазначена Інструкція визначає, що виконавчими документами є також ухвали судів загальної юрисдикції про затвердження мирових угод (п.1.3) - ухвала суду першої інстанції про затвердження мирових угод і закриття провадження у справі (ст.179 ЦПК). Ними є ухвала суду апеляційної та касаційної інстанції (ст.ст. 304, 332 ЦПК) про затвердження мирової угоди, скасування постановленого рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі.

Виконавчий лист реєструється в суді, про що одночасно робиться відмітка в самому листі, і видається стягувачу чи іншій уповноваженій особі під розписку на зворотній стороні судового рішення.

Виконавчий  лист може бути пред'явлений до примусового виконання органу державної виконавчої служби протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання, а про стягнення періодичних платежів - протягом усього періоду, на який присуджені платежі (ст.21 Закону "Про виконавче впровадження").

Стягувач, який пропустив строк для пред'явлення  виконавчого листа до виконання, може звернутися із заявою до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання про поновлення пропущеного строку. Така заява розглядається судом у десятиденний строк (ст.23 Закону „Про виконавче провадження") і за наслідками розгляду постановляється відповідна ухвала. У разі пропуску строку давності пред'явлення виконавчого листа до виконання з поважних причин він може бути поновлений, якщо інше не встановлено законодавством. Ухвала суду про відмову поновлення строку може бути оскаржена.

2. Учасники виконавчого провадження,  їх права й обов'язки

Всіх учасників  виконавчого провадження за їх процесуальним становищем можна розділити на три групи:

1. органи примусового виконання;
2. особи, які беруть участь у виконавчому провадженні;
3. особи, які залучаються до здійснення виконавчих дій. 
   Органи примусового виконання виділяються серед учасників

виконавчого провадження особливим становищем, обумовленим їх місцем у системі органів державної виконавчої влади. Відповідно до СТ.2 Закону України „Про виконавче провадження" безпосереднє виконання рішень покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів Державної виконавчої служби. У випадках, передбачених законом, рішення судів і інших органів про стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами. Рішення зазначених органів відповідно до закону можуть виконуватись також іншими органами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Органи, організації  та особи, вказані в частині першій ст.2 зазначеного Закону, не є органами примусового виконання, крім органів і посадових осіб, що виконують рішення про залучення до кримінальної або адміністративної відповідальності (ст.9 цього ж Закону ).

Згідно СТ.5 Закону України „Про виконавче провадження" державні виконавці при здійсненні виконавчого провадження мають право:

• одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;
• здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень у відношенні працюючих у них боржників;
• входити в приміщення і сховища, які належать борж никам чи зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх у встановленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;
• накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно на збереження і реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;
• накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, у тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках в установах банків, інших кредитних установах, на рахунках в цінних паперах;
• використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в комунальній власності, і інші приміщення - для тимчасового збереження вилученого майна, а також транспорт стягувача чи боржника для перевезення майна;
• звертатися в орган, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміну порядку і способу виконання, відстрочку і розстрочку виконання рішення;
• звертатися до суду із поданням про розшук боржника або дитини;
• викликати громадян і посадових осіб із приводу виконавчих документів, які знаходяться у виконавчому провадженні;
• залучати до здійснення виконавчих дій понятих, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, у тому числі для оцінки майна;
• накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Особи, які беруть участь у виконавчому  провадженні. До цієї групи учасників виконавчого провадження відносяться учасники, які мають юридичну зацікавленість (сторони виконавчого провадження - стягувач, боржник, співучасники, правонаступники; представники сторін; прокурор; органи опіки і піклування).

Юридична  зацікавленість зазначених осіб може мати особисту зацікавленість або зацікавленість у силу функціональних обов'язків.

Сторони. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник (ст.11 Закону України „Про виконавче провадження"). Стягувачем може бути фізична чи юридична особа, на користь або в інтересах якої виданий виконавчий документ. Боржником може бути фізична чи юридична особа, яка зобов'язана за рішенням суду виконати певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) чи утриматися від їх виконання.

Співучасть. У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів чи боржників. Кожен з них стосовно іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно чи може доручити участь у виконавчому провадженні одному зі співучасників.

Правонаступництво. У випадку вибуття однієї зі сторін державний виконавець зобов'язаний своєю постановою здійснити заміну цієї сторони її правонаступником, визначеним відповідно до закону. Для правонаступника всі дії, виконані до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові в тій мірі, у якій вони були б обов'язкові для сторони, яку замінив правонаступник.

Сторони у виконавчому  провадженні наділені широким колом процесуальних прав. Крім прав, які належать і іншим особам (знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, представляти додаткові матеріали, висловлювати свої доводи й ін.), сторони згідно зі СТ.29 Закону України „Про виконавче провадження" наділені і додатковими правами.

Стягувач вправі подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про відновлення строку виконавчої давності, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа. Обидві сторони мають право укласти мирову угоду, висловлювати запречення щодо належності майна і його оцінки.

Представники  сторін у виконавчому провадженні. Сторони можуть реалізовувати свої права й обов'язки у виконавчому провадженні самостійно чи через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадків, коли боржник зобов'язаний відповідно до рішення виконати певні дії особисто.

Участь юридичних  осіб у виконавчому провадженні  здійснюється їх керівниками або  органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи. Повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.

Прокурор бере участь у виконавчому провадженні в двох формах: 1) він може порушити виконавче провадження в інтересах громадянина або держави, якщо він представляв їх інтереси в суді, який постановив рішення; 2) він може вступити вже розпочате іншими особами виконавче провадження.