Наказне провадження

Таким чином, виходячи із змісту розділу II ЦПК, а також нормативного визначення судового наказу у ст. 95 ЦПК, наказне провадження можна визначити як діяльність суду, пов'язану з урегулюванням питань стягнення судом з боржника грошових коштів або витребовування майна у порядку видачі судового наказу у встановлених ст. 96 ЦПК випадках за відсутності спору про право (п. 2 ст. 100 ЦПК).⁵

Наказне провадження, маючи властиві лише йому ознаки, складається з окремих стадій, кожна з яких має свою мету:

- перша - подання заяви про видачу судового наказу (статті 95-101 ЦПК). Норми, що регулюють цю стадію провадження, визначають правила подачі, форму і зміст заяви, порядок визначення судового збору за подання заяви, а також встановлюють підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу та наслідки повернення або відмови у прийнятті заяви;

- друга - порядок розгляду заяви про видачу судового наказу, його зміст та набрання ним законної сили (ст. 102-105 ЦПК);

- третя - скасування судового наказу (ст. 106 ЦПК).

Отже, згідно з чинним процесуальним законодавством наказне провадження є спрощеним порівняно з позовним провадженням, яке ґрунтується на достовірних письмових доказах, досліджених у суді першої інстанції.

Судове рішення  у вигляді судового наказу завершує процедуру наказного провадження, яке може бути порушене лише за документально підтвердженими і безспірними вимогами, передбаченими в ст. 96 ЦПК. Відповідно до ст. 96 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо:

- заявлено вимогу, яка  ґрунтується на правочині, вчиненому  в письмовій формі;

- заявлено вимогу про  стягнення нарахованої, але не  виплаченої працівнику суми заробітної  плати;

- заявлено вимогу про  компенсацію витрат на проведення  розшуку відповідача, боржника, дитини  або транспортних засобів боржника.

Судовий наказ може бути видано і в інших випадках, установлених законом.

Таким чином, ЦПК України  на відміну, наприклад від цивільного процесуального законодавства Російської Федерації та Республіки Білорусь, не містить вичерпного переліку вимог, що можуть бути розглянуті в порядку наказного провадження.⁶

Для видачі судового наказу до суду першої інстанції подається заява про видачу судового наказу і додані до неї документи, які подаються в копіях відповідно до кількості боржників. Така заява подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими ЦПК України (ст. 97 ЦПК). Зокрема, загальне правило - подача заяви в суд за місцем проживання боржника. Альтернатива: заява про стягнення зарплати, аліментів може бути подана за місцем проживання стягувана; вимоги, що випливають з правочинів, у яких зазначено місце їх виконання, можуть подаватися за місцем виконання такої угоди; заявник сам вибирає, в який суд йому звертатися за вимогами про захист прав споживачів, та ін.

Судовий наказ  у разі прийняття заяви про його видачу видається у триденний строк без проведення судового розгляду, тобто не потрібно заслуховувати пояснення стягувача, кредитора, досліджувати докази, вести протокол судового засідання, що передбачено ст. 102 ЦПК. Разом з тим, як і рішення суду, судовий наказ є кінцевим актом реалізації норм процесуального і матеріального права.

Судовий наказ одночасно є виконавчим документом і ч. 2 ст. 103 ЦПК зазначає, що він має відповідати вимогам, які пред'являються до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". Судовий наказ пред'являється для виконання у порядку, передбаченому для виконання рішення суду в разі ненадходження протягом тринадцяти днів (десять днів плюс три дні) заяви від боржника про його скасування та наявності даних про отримання боржником копії судового наказу (статті 104, 105 ЦПК). Законодавцем також передбачено, що заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 104 цього Кодексу, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви.

Судовий наказ, як й інші судові акти, що набрали чинності, відповідно до ст. 14 ЦПК, є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

Форма та зміст  заяви про видачу судового наказу детально регламентовані ст. 98 ЦПК. Заява про його видачу повинна бути оформлена і подана до суду з дотриманням передбаченої в процесуальних нормах процедури і має ґрунтуватися на матеріально-правовій нормі. Відповідність заяви положенням матеріального закону має перевірятись суддею при видачі судового наказу. До неналежно оформленої заяви застосовуються правила ст. 121 цього Кодексу, тобто заява залишається без руху з наданням певного строку для виправлення недоліків, з можливим визнанням заяви неподаною у разі невиконання вимог суду і повернення її заявникові.

Відповідно до ч. 3 ст. 103 ЦПК судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою і видається стягувачу після набрання ним законної сили. Боржнику суд зобов'язаний невідкладно направити копію судового наказу саме рекомендованим Листом із повідомленням (ч. 1 ст. 104 ЦПК).

Наказне провадження  не передбачає можливості суду відмовити у видачі судового наказу, оскільки законом (ст. 100 ЦПК) передбачається лише можливість суду відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу, про що постановлюється ухвала, яка не може бути оскаржена.

Так, ст. 100 ЦПК вказує лише на дві підстави відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу:

1. заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу;
2. із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

Тобто, перевірка  всіх обставин, необхідних для виникнення і руху наказного провадження, здійснюється судом уже на стадії прийняття заяви.

Наказне провадження  дає підстави для застосування й інших загальних положень ЦПК щодо відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу. Так, у разі повернення заяви у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 121 ЦПК (залишення без руху з наступним визнанням заяви неподаною), це не є перешкодою для повторного звернення з такою ж заявою після усунення її недоліків. Натомість, відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу унеможливлює повторне звернення з такою ж заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими ж вимогами у позовному порядку (ст. 101 ЦПК).

Судовий наказ, який не скасований судом, що його виніс, набирає законної сили за таких умов:

• протягом трьох днів після закінчення строку на подання заяви про скасування судового наказу не надійшла відповідна заява від боржника;
• наявні дані про отримання боржником копії судового наказу (ст. 105 ЦПК).

Після набрання судовим  наказом законної сили він підлягає виконанню, в тому числі у примусовому  порядку.

Таким чином, новий інститут цивільного процесуального права - судовий наказ дозволить: підняти оперативність судового захисту суб'єктивних прав і ефективність виконання; сприятиме зміцненню законності та правопорядку; формуванню поважного ставлення до права та до суду.

 

 

 

Висновок.

 

В юридичній літературі виділяють такі спільні риси та ознаки, що мають особи, які беруть участь у справі: 1) вони юридично заінтересовані в кінцевому результаті цивільної  справи; 2) мета їх участі в цивільному процесі – захист право або  охоронюваних законом інтересів; 3) вони своїми процесуальними діями можуть впливати на хід цивільного процесу.

Аналіз ЦПК свідчить, що за характером юридична заінтересованість  може бути особистою, державною, громадською, службовою, а також матеріально- і процесуально-правовою. Коло осіб, які беруть участь у справі, прийнято поділяти ще на дві підгрупи: особи, що мають матеріально- та процесуально-правову заінтересованість і виступають на захист своїх прав або інтересів - сторони та треті особи.

Однією із позитивних ознак удосконалення роботи суду загальної юрисдикції при розгляді цивільних справ є введення у новий Цивільний процесуальний кодекс України законодавцем нового виду провадження - наказного провадження.

Застосування  до вирішення всіх без винятку матеріально-правових спорів загальних вимог позовного провадження, як свідчить судова практика, у багатьох випадках призводить до затягування провадження по цивільній справі, чим на значний строк відкладається безпосередній захист прав і законних інтересів сторін. Така ситуація стосується випадків, коли вимоги заявника не викликають сумнівів щодо їх підстав, а сторона, яка несе відповідальність, не заперечує вимог, що до неї висуваються.

Таким чином, можливість існування спрощеної процедури у випадках, прямо передбачених законом, з одного боку, та зумовлених природою матеріально-правових вимог - з іншого, підвищує ефективність захисту права та не обтяжує роботою суд.

 

 

Список літератури.

 

1. Цивільний процесуальний кодекс України. – Харків, 2006.
2. Тертишников В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. – Харків, 2006.
3. Цивільний процес: Навч. посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – К., 2006.
4. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Навч. посібник. – К., 2005.
5. Афанасьєва Л.В. Наказне провадження за новим Цивільним процесуальним кодексом України // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2005. - № 3. – С. 344-353.
6. Гусаров К.В. Цивільна процесуальна правосуб’єктність сторін та третіх осіб // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. - № 2-3. – С. 53-55.
7. Дрейзіна Л. Щодо місця адвоката серед учасників цивільного процесу // Правничий часопис Донецького ун-ту. – 2006. - № 2.
8. Луспеник Д. Наказне провадження: його цілі, процедура, проблеми та шляхи їх вирішення // Право України. – 2004. - № 7. – С. 89-94.
9. Сапунков В.Й. Участь у процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб // Бюлетень Мін-ва юстиції України. – 2005. - № 9.
10. Штефан О. Наказне провадження у цивільному судочинстві України // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 1. – С. 44-48.

¹ Гусаров К.В. Цивільна процесуальна правосуб’єктність сторін та третіх осіб // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. - № 2-3. – С. 54.

² Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Навч. посібник. – К., 2005. – С. 66.

³ Цивільний процес: Навч. посібник / За ред. Ю.В. Білоусова. – К., 2006. – С. 62-64.

⁴ Штефан О. Наказне провадження у цивільному судочинстві України // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 1. – С. 47.

⁵ Штефан О. Наказне провадження у цивільному судочинстві України // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 1. – С. 45.

⁶ Афанасьєва Л.В. Наказне провадження за новим Цивільним процесуальним кодексом України // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2005. - № 3. – С. 347.