Окреме провадження в країнах англосаксонської системи права

Особа, в інтересах якого збуджується справа окремого провадження, називається заявником. Як заявників можуть виступати як громадяни, так й юридичні особи або їхні представники. Наприклад, це може бути громадянин, для якого встановлюваний факт породжує певні права; члени родини громадянина, визнаного обмежено дієздатним; громадяни або організації із числа осіб, що беруть участь у справі, матеріали судового провадження по якому втрачені, і т.д. Існують і особливі категорії осіб, що мають право звернутися як заявник. Зокрема, лікар-психіатр може звернутися в суд із заявою про примусовий психіатричний огляд громадянина.

Заявники є особами, що беруть участь у справі . Тому вони наділені правами й обов'язками осіб, що беруть участь у справі. У зв'язку з відсутністю суперечки про право неможливе застосування типове позовних інститутів - визнання позову й відмова від позову, мирова угода, зустрічний позов і т.д.

До участі в справах окремого провадження залучаються зацікавлені особи. До "інших зацікавлених осіб" відносяться всі особи, чиї права й законні інтереси будуть порушені рішенням, що було визначено в справі. Широке розуміння поняття "зацікавлені особи" - це особи, що мають пряму матеріально-правову зацікавленість у справі; особи, на яких покладає обов'язок реалізувати право, підтверджене встановленим фактом; прокурор; органи опіки й піклування в тих випадках, коли закон зобов'язує їх брати участь у розгляді окремих категорій справ [9]. Представляється, що даний підхід спірний, оскільки до однієї категорії суб'єктів віднесені учасники судочинства, що виконують різні процесуальні функції. Крім того, у переліку осіб, що беруть участь у справі, вказує зацікавлених осіб поряд з іншими суб'єктами процесу. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявників і зацікавлених осіб. Це дає підставу для висновку, що заявники й зацікавлені особи є учасниками окремого провадження поряд з іншими суб'єктами процесу. Тому представляється доцільним розуміти під зацікавленими особами тільки тих осіб, чиї матеріально-правові інтереси може торкнути рішення.

В якості зацікавлених осіб залучаються органи запису актів громадянського стану, що відмовили внести виправлення в зроблений запис, державний нотаріус або нотаріус, що займається приватною практикою, що вчинив нотаріальну дію або відмовив в її здійсненні, власник документа на пред'явника по справах викличного провадження, громадянин, по відношенню до якого вирішується питання про обмеження дієздатності або визнанні його недієздатним; батьки (батько) по справах про встановлення всиновлення (удочеріння) і ін. [10].

Зацікавлені особи віднесені до осіб, що беруть участь у справі, вони користуються всім обсягом процесуальних прав, передбачених відповідними нормативними актами [11].

У справах окремого провадження може брати участь прокурор. Участь прокурора обов'язкова по всіх категоріях справ окремого провадження, у яких вирішуються питання, пов'язані з визначенням правового статусу громадянина, - при розгляді справ про всиновлення (удочерінні) дитини; по справах про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення громадянина померлим ; про обмеження дієздатності громадянина, про визнання громадянина недієздатним; про оголошення неповнолітнього повністю дієздатним; по справах про примусову госпіталізацію громадянина в психіатричний стаціонар або про продовження строку цієї госпіталізації.

Важливою гарантією правильного розгляду справ окремого провадження є участь у них органів державного управління. У нормативних актах є вказівка на обов'язковість участі органів опіки й піклування по справах про всиновлення, про визнання громадянина недієздатним, про оголошення громадянина повністю дієздатним, про визнання недієздатним. Заява про визнання спонукуваної речі безхазяйними, вилученими федеральними органами виконавчої влади, подається в суд фінансовим органам.

Особливе провадження не знає альтернативної й договірної підсудності, підсудності по зв'язку справ.

Порушення справ окремого провадження відбувається шляхом подачі заяви. Заява про порушення справи окремого провадження повинне відповідати вимогам, зазначеним у законі. До змісту заяви по конкретних категоріях справ окремого провадження пред'являються свої вимоги, обумовлені специфікою розглянутої справи. Окремі категорії справ можуть збуджуватися тільки по заявах спеціально зазначених у законі осіб . Деякі - тільки у випадку, якщо заявник вкаже мета порушення справи. По інших категоріях справ окремого провадження закон передбачає спеціальний порядок підготовки справи [12].

Особливості судового розгляду справ окремого провадження визначаються юридичною природою справ, віднесених до розглянутого виду судочинства.

Відсутність суперечки про право в справах окремого провадження відображається в правилах доведення по цих справах. Так, тягар доведення у всіх випадках лежить тільки на заявнику. Предмет доведення визначається законом по кожній категорії справ окремого провадження. По справах про встановлення юридичних фактів в предмет доведення входять не тільки самі юридичні факти, але й обставини, пов'язані з неможливістю встановити факт у несудовому порядку. У деяких випадках закон вказує на необхідність застосування окремих коштів доведення. Наприклад, при розгляді справи про визнання громадянина недієздатним суддя в порядку підготовки справи до судового розгляду може при наявності достатніх даних вирішити питання про призначення експертизи для визначення його психічного стану [13].

Винесення рішення в справах окремого провадження здійснюється за загальними правилами процесуальних норм країн. По окремих категоріях справ ЦПК передбачає особливості змісту рішення .

Певна специфіка судового рішення передбачена по справах про визнання безвісно відсутнім або оголошенні померлим. У випадку явки або виявлення місця перебування громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим, суд новим рішенням скасовує своє старе рішення. Нове рішення суду є підставою для скасування керування майном громадянина й анулювання запису про смерті в книзі державної реєстрації актів громадянського стану [14].

Відсутність суперечки про право є обов'язковою умовою для застосування процесуальних правил окремого провадження. Воно є тим критерієм, що дозволяє відмежувати окреме провадження від позовного й провадження по справах з публічних правовідносин. Як другий критерій, що відрізняє окреме провадження від інших видів провадження, що існують у рамках цивільного судочинства, можна назвати його однобічний характер, відсутність матеріально-правової вимоги до іншої особи.

Як згадувалося вище, відсутність суперечки про право не виключає існування суперечки про факт. На підтвердження фактів повинні бути представлені в суд відповідні докази. Не виключено, що вони можуть виявитися суперечливими.

Отже, питання про існування юридичного факту або стану може виявитися спірним незалежно від того, чи будуть заперечувати існування факту зацікавлені особи, що беруть участь у справі. Виникнення суперечки про факт не тягне автоматичне виникнення суперечки про право.

ВИСНОВКИ

Система права Англії включається в англосаксонську правову родину, основним джерелом якої служить норма, сформульована суддями й виражена в судових прецедентах, тобто в судових рішеннях по конкретній справі, якою потім надається загальнообов'язкова чинність. Крім того, джерелом права є й статутне (законодавче) право парламентського походження. У першу групу країн з англійським правом входять, поряд з Англією, Північна Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, що були колонії Британської імперії (у цей час тридцять шість країн є членами Співдружності). Сьогодні майже третина населення миру живе значною мірою по принципах, сформульованим в англійському праві. До другої групи ставиться США. Маючи своїм джерелом англійське загальне право, у цей час право в цій країні є практично самостійним.

В англійському праві відсутнє розподіл на публічне й приватне. У ньому значно в меншому ступені сприйняті категорії й поняття римського права. Немає в Англії й кодексів європейського типу. Суди в Англії мають загальну юрисдикцію й розглядають різні категорії справ: і цивільні, і торговельні, і карні, і ін. При розгляді справи англійський суддя повинен з'ясувати, чи не була аналогічна справа розглянута раніше, і у випадку позитивної відповіді керуватися вже наявним рішенням. Ступінь обов'язковості прецеденту залежить від місця в судовій ієрархії суду, що розглядає справу, і суду, чиє рішення може стати при цьому прецедентом. Так, рішення вищої судової інстанції - палати лордів - обов'язкові для всіх судів. Апеляційний суд, що складається із цивільного й карного відділень, зобов'язаний дотримувати прецедентів палати лордів і свої власні, а його рішення обов'язкові для всіх нижчестоящих судів. Високий суд (всього його відділення, включаючи й апеляційні) зв'язаний прецедентами обох вищих інстанцій. Таким чином, в англійському праві існує величезна кількість прецедентів, розібратися в яких буває досить важко.

В США зложилася дуалістична система, подібна з англійської: прецедентне право у взаємодії зі статутним при пріоритеті прецеденту. Одне з досить істотних розходжень між англійським й американським правом пов'язане з федеральною структурою США.

Ці особливості правової системи суттєво вплинули на вирішення справ, віднесених до категорій , що вирішуються окремим провадженням. Адже, у справах окремого провадження взагалі немає суперечки про право, немає сторін, що сперечаються, позову, мирової угоди  й усього іншого, що розраховано саме на випадки суперечки про право. Тут суд тільки встановлює факти, що мають юридичне значення; констатує правомірність або неправомірність дій інших органів, які за законом вправі встановлювати або засвідчувати факти, що мають правове значення, або відновлює права на певні документи для тих, хто їх втратив. Для чіткої регламентації порядку вирішення категорії справ, що реалізуються через окреме провадження, потрібна наявність нормативного акту, що відповідає потребам сучасного суспільства в цій сфері.

Список використаної літератури

1.                   Ершов В.В. Суд в системе органов государственной власти //Государство и право. – 1992. № 8.

2.                   Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира. – М., 1993.

3.                   Прохорова Ю.П. Новеллы особого производства в гражданском и арбитражном процессе // Сборник научных трудов. - Владивосток; ВФ РТА, 2004. - с.206-208

4.                   Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 1997.

5.                   Чечот Д.Н. Неисковые производства. М., 1973. С. 19

6.                   Францифоров А.Ю. История особого производства гражданского процессуального права  // История государства и права. - М.; Юрист, 2005. - № 9. - с.31-34

7.                   Civil Judicial Statistics for the Jear 1972. London, 1973, p. 37

8.                   Walker R.J., WaIker M.G. The English Legal System. London, 1972, p. 203; Odgers' Principles. .., p. 62.

9.                   «New Law Journal», 1972, N 5532, p. 130

10.              Current Law Year Book 9739.

11.              Langan P.St.J. Civil Procedure and Evidence London, 1970, p. 66.

12.              R.E.M Summary Judgement in Actions for Specific Performance. 2002, N 5532, p.330

13.              «Law Quarterly Review», 1965, vol. 81, N 322, p. 178—180.

14.              Hegal K. Civil Procedure and Evidence London, 1999, p.97

15.              Lewis J.R. Civil and Criminal Procedure. London, 2001, p.103

16.              Odgers' Principles of Pleadings and Practice in Civil Actions in the High Court of Justice. London, 1991, p. 62.

17.              Wа1kег R.J., Wа1kег М.G. Op. cit., p. 301.

9

[1] Прохорова Ю.П. Новеллы особого производства в гражданском и арбитражном процессе // Сборник научных трудов. - Владивосток; ВФ РТА, 2004. - с.206-208

[2] Civil Judicial Statistics for the Jear 1972. London, 1973, p. 37

[3] Чечот Д.Н. Неисковые производства. М., 1973. С. 19

[4] Walker R.J., WaIker M.G. The English Legal System. London, 1972, p. 203; Odgers' Principles. .., p. 62.

[5] «New Law Journal», 1972, N 5532, p. 130

[6] Current Law Year Book 9739.

[7] Langan P.St.J. Civil Procedure and Evidence London, 1970, p. 66.

[8] Wа1kег R.J., Wа1kег М.G. Op. cit., p. 254.

[9] Францифоров А.Ю. История особого производства гражданского процессуального права  // История государства и права. - М.; Юрист, 2005. - № 9. - с.31-34

[10] R.E.M Summary Judgement in Actions for Specific Performance. — «Law Quarterly Review», 1965, vol. 81, N 322, p. 178—180.

[11] Hegal K. Civil Procedure and Evidence London, 1999, p.97

[12] Lewis J.R. Civil and Criminal Procedure. London, 2001, p.103

[13] Odgers' Principles of Pleadings and Practice in Civil Actions in the High Court of Justice. London, 1991, p. 62.

[14] Wа1kег R.J., Wа1kег М.G. Op. cit., p. 301.