Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Февраля 2013 в 16:30, доклад
Дитинство є особливим, значущим і необхідним періодом в житті кожної людини, що формує основу характеру та є поштовхом до подальшого розвитку особистості, сприяє її адаптуванню у дорослому житті. Даний період у житті індивіда повинен бути забезпечений гідним існування. Надання дитині особливих прав, що захищають її основні потреби є необхідним елементом правового захисту неповнолітніх громадян держави.
Система прав дитини, встановлена як на міжнародному, так і на національному рівні, та закріплюється, перш за все, Конвенцією ООН «Про права дитини», що ратифікована Україною в 1991 році. Згідно зі ст. 1 Конвенції, «дитиною є кожна людська істота до досягнення вісімнадцятирічного віку, якщо за законом, який застосовується до конкретної дитини, повноліття не досягається раніше». Зміст цього міжнародного документа ставить за мету переосмислення ціннісних основ інституту прав дитини. Для характеристики змісту Конвенції науковці використовують такий поділ, запропонований 1986 році:
Права дитини
Дитинство є особливим, значущим і необхідним періодом в житті кожної людини, що формує основу характеру та є поштовхом до подальшого розвитку особистості, сприяє її адаптуванню у дорослому житті. Даний період у житті індивіда повинен бути забезпечений гідним існування. Надання дитині особливих прав, що захищають її основні потреби є необхідним елементом правового захисту неповнолітніх громадян держави.
Система прав дитини, встановлена як на міжнародному, так і на національному рівні, та закріплюється, перш за все, Конвенцією ООН «Про права дитини», що ратифікована Україною в 1991 році. Згідно зі ст. 1 Конвенції, «дитиною є кожна людська істота до досягнення вісімнадцятирічного віку, якщо за законом, який застосовується до конкретної дитини, повноліття не досягається раніше». Зміст цього міжнародного документа ставить за мету переосмислення ціннісних основ інституту прав дитини. Для характеристики змісту Конвенції науковці використовують такий поділ, запропонований 1986 році:
Проте є й інші варіанти поділу в Конвенції, оскільки цей документ є досить складною угодою. Зокрема, є погляди, що найкраще розглядати положення Конвенції як перелік прав, що включає загальнолюдські права та свободи, адаптовані щодо дитини (право на життя та охорону здоров’я, на ім’я та громадянство, гідний рівень життя, свободу від насильства та експлуатації тощо) і спеціальні (ювенальні) права і свободи (право на проживання та виховання в сім’ї, право на спілкування з батьками, які проживають окремо від дитини, право на отримання інформації про відсутніх батьків, право на утримання за рахунок держави і влаштування у разі втрати піклування з боку батьків).
Уявляється, що вихідними принципами у розумінні прав дитини мають бути наступні. Принцип визнання автономії особистості дитини. Дитина не є власністю батьків або держави, як не є і дорослим у мініатюрі.
Принцип визнання відмінностей між природними, юридичними і реальними правами. Зокрема, якщо нормативне закріплення прав дитини має місце у практично усіх нині існуючих державах, тому що усі підписали Конвенцію про права дитини, то до їх реального втілення у багатьох країнах, не виключаючи України, ще дуже далеко. Реалії дитинства сьогодні включають не тільки любов з боку батьків і турботу з боку держави, але й недоступність для багатьох дітей кваліфікованої медичної допомоги, якісної освіти, безпечного та сприятливого середовища проживання та виховання.
Принцип визнання пріоритету інтересів дитини перед інтересами інших суб’єктів права визначає, що інтереси дитини є важливішими в порівняні з іншими учасниками правовідносин.
Принцип усвідомлення дитини як правової людини у процесі постійного розвитку та становлення правової особистості. Тобто на різних стадіях свого розвитку дитина потребує різного рівня захисту, забезпечення потреб, визнання її повноцінним членом сім’ї.
Принцип активності дитини у здійсненні захисту належних їй прав. В основі цього принципу покладено право дитини на звернення до уповноважених органів за захистом своїх прав. Дитина може звернутися до органу опіки та піклування, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей, молоді, інших органів державної влади та місцевого самоврядування за захистом своїх прав, ліквідації випадків жорстокого поводження.
Принцип права на допомогу у захисті прав та свобод дитини. Дитина до певного віку не може самостійно здійснювати захист своїх прав та свобод. Тому звертатись за захистом прав дитини до компетентних органів мають право батьки, особи, що їх заміщують, органи опіки та піклування, громадські організації тощо. Інтереси дитини до 14 років у суді можуть представляти батьки, опікуни, інші особи. Разом з тим, після досягнення чотирнадцятирічного віку дитина також має право на допомогу у захисті прав та свобод. Це можуть бути різного роду консультації, бесіди та активні дії, спрямовані на захист прав та свобод дитини.
Принцип толерантності покарання та пом’якшення особистої відповідальності дитини. В основі цього принципу лежить право дитини на честь і гідність, особисту безпеку, здоров’я тощо. Особиста безпека складається з індивідуальної свободи, фізичної недоторканості, моральної недоторканості, психічної недоторканості. Питання забезпечення моральної та психічної недоторканості дитини є досить складним, оскільки індивідуальна свобода дитини може бути обмежена.
Принцип недопущення найгірших форм дитячої праці, суть якого полягає у запобіганні та ліквідації найгірших форм дитячої праці, впровадженні заходів виведення дітей із сфери праці та повернення їх до навчання у школі. Україною ратифікована Конвенція «Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці», що має на меті викорінення дитячого рабства, примусової праці, проституції, порнографії та інших форм небезпечної праці та експлуатації дітей.
Таким чином, права дитини мають свої особливості формування та розвитку. Інститут прав дитини є унікальним за своєю природою та ціннісними властивостями та сприяє захисту прав та свобод дитини та врегулювання суспільних відносин у цій сфері. У сучасному законодавстві України відбуваються суттєві трансформації, спрямовані на його вдосконалення та ціннісне переосмислення, зокрема щодо забезпечення прав дитини. Доповнення категорії прав забезпечить повноту та повноцінність правового статусу дитини, утвердження самостійності дитини як суб’єкта права та її успішну участь у правовідносинах.
Список літератури: