Треті особи у цивільному процесі

Залежно від способу вступу в процес по справі треті особи поділяються на два види: треті особи, які заявляють самостійні вимоги; треті особи, які не заявляють самостійних вимог.

2. Треті особи, які заявляють самостійних вимог по предмету спору

2.1 Правова характеристика третіх особи, які заявляють самостійних вимог по предмету спору

Третіми особами, що заявляють самостійні вимоги, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін, з метою захистити особисті суб'єктивні матеріальні права чи охоронювані законом інтереси.

Ознаками третіх осіб є те, що вони:

а) вступають у процес, що розпочався;

б) втручаються у спір між сторонами, що вже виник;

в) їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін;

г) заявляють самостійні вимоги на предмет спору;

д) відстоюють у процесі свої інтереси, а відтак, їхня юридична заінтересованість носить особистий характер;

є) вступають у справу, пред'явивши позов до однієї або до обох сторін.

Таким чином, характерною ознакою цього виду третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, які можуть бути визначені тільки судовим рішенням по розгляду справи по суті, а заявления самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, що пред'являється по їх справі. Так, третьою особою буде організація, яка вступила в справу по спору між спадкоємцями про поділ спадкового майна, пред'явивши до них вимогу на останнє, оскільки воно спадкодавцем за заповітом було залишено за організацією. У справах за позовами агропромислових підприємств до матеріально-відповідальних осіб про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок загибелі застрахованих сільськогосподарських тварин, мають право брати участь як треті особи з самостійними вимогами органи державного страхування, які виплатили підприємствам страхову винагороду, пред'явивши позов до відповідачів про присудження їм виплачених підприємствам сум страховки. У справах про поділ жилого будинку між суб'єктами спільної сумісної власності (подружжям, членами сім'ї) вправі вступити в справу третіми особами з самостійними вимогами особи, які брали участь у його будівництві не на підставі угоди про створення спільної власності, пред'явивши позов про відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.

Треті особи із самостійними вимогами можуть і не вступати в процес по справі між сторонами, а порушити самостійну справу — пред'явити позов до тієї із сторін, яка, одержавши позитивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їх права та інтереси з приводу спірного об'єкта. Вони не бажають закінчення вирішення судом справи, оскільки в них є побоювання, що визнання права за стороною може утруднити чи зробити неможливим одержання спірного об'єкта, хоч у майбутньому суд і визнає право за ними на цей об'єкт. Розгляд справи за їх участю дає можливість зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти постановленню судом протилежних за змістом рішень.

Третя особа із самостійними вимогами вступає в справу за своєю ініціативою шляхом пред'явлення позову, але до кого він може бути пред'явлений, у процесуальній літературі з приводу цього були висловлені дві протилежні точки зору: до обох сторін; до однієї або до двох сторін1. Стаття 107 ЦПК вирішує дане питання за останнім варіантом.

Процесуальною формою втілення самостійної вимоги третьої особи буде позовна заява, в якій поряд з іншими, передбаченими ст. 137 ЦПК реквізитами, необхідно викласти зміст позовних вимог, обставини, що обґрунтовують ці вимоги на предмет спору між сторонами, із зазначенням доказів, що стверджують позов. Цим самим підтверджується зв'язок між вимогою третьої особи і спірними правовідносинами сторін. Саме на нього і на об'єкт їх матеріального спору спрямовується вимога третьої особи, повністю чи частково виключаючи вимогу позивача або зустрічний позов відповідача. Але такою вимога третьої особи стане тоді, коли вона матиме спільні елементи з первісним позовом. В обох вимогах — спільний предмет, оскільки він визначається одними і тими ж спірними матеріальними правовідносинами. Збігається і зміст позовів, оскільки самостійна вимога за правилом ст. 107 ЦПК заявляється на предмет спору, тобто повинна суміщатися з первісною. А оскільки наявність обох вимог пов'язана з різним суб'єктним складом, то підстави їх різні, тому що вони покликані обґрунтувати належність суб'єктів до справи такими особами і їх права на предмет спору (ст. 30, пп. 4, 5, ст. 137 ЦПК).

Позовна заява третьої особи із самостійними вимогами оплачується державним митом за загальними правилами Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. "Про державне мито", в редакції Закону України від 20 квітня 2000 р. та статтями 63-69 ЦПК. Цивільний процес в їх інтересах може бути розпочатий також за ініціативою прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших організацій, а також окремих громадян у передбачених законом випадках (ст. 121 ЦПК). Пред'явлення позову третіми особами можливе в суді першої інстанції до постановлення судового рішення (ст. 107 ЦПК). Ухвала суду про відмову та допуск третьої особи у справу не може бути оскаржена поданням апеляційної скарги, оскільки такі дії суду не перешкоджають дальшому рухові справи (п. 1 ст. 291 ЦПК). Але особи, які мають право на апеляційне оскарження рішення суду, можуть у апеляційній скарзі викласти свої міркування також з приводу законності ухвали суду з цього приводу.

За процесуальним становищем треті особи із самостійними вимогами користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача. Рівність їх прав пояснюється тим, що відносно них зроблено припущення, що вони є суб'єктами спірного права. Але між ними існує відмінність: в інтересах позивача розпочинається провадження по справі, третя особа — вступає в порушену справу в суді, тому об'єднати цих осіб поняттям "позивач"2 було б неправильним. Назва третьої особи суто процесуальна — вона вступає у справу між двома сторонами, тому і одержала таку назву.

Цивільний процес, який виник за позовом третьої особи до сторін, має відносну самостійність: його розвиток залежатиме від розвитку процесу між сторонами, але припинення процесу між сторонами не викличе обов'язкового припинення процесу між нею і сторонами. Задоволення сторін укладенням мирової угоди чи в результаті розгляду справи судом першої інстанції не перешкодить третій особі вимагати відповідно розгляду судом її вимоги до сторін чи порушити касаційне провадження.

Відносна самостійність в розвитку цивільного процесу третіх осіб не впливає на їх повну самостійність у здійсненні належних їм суб'єктивних цивільних процесуальних прав і виконанні обов'язків. Свої права вони реалізують без будь-яких обмежень, виходячи тільки з необхідності захистити власні майнові і особисті немайнові інтереси.

2.2 Практика суду

Що стосується практики застосування законодавства судами у цивільних справах за участю третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги то необхідно зауважити що велика кількість таких рішень (майже 23 000) стосується поновлення або позбавлення батьківських прав чи встановлення батьківства. В таких справах третьою стороною є служба у справах дітей або інший орган яким законом надано статус органу опіки чи піклування. При розгляді таких справ треті особи частіше за все виступають від імені держави.

Справи що стосуються майнових прав, наприклад, визнання права власності на самовільне будівництво, виселення, витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод в користуванні приміщенням загального користування, стягнення витрат по комунальних платежах, визнання права власності на нерухоме майно тощо. Займають також значне місце в судовій практиці, загалом рішень по таким справам було винесено близько 40 тис.

Так, наприклад, Личаківський районний суд м.Львова за участю позивача, відповідача, третьої особи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за позовом Л. до М., третьої особи К, про виселення, суд встановив, що позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача, третьої особи про виселення відповідача. В судовому засіданні позивачка позов підтримала та пояснила, що квартира належить їй та її дочці - треті особі К. на праві спільної сумісної власності.. Остання у 1995 році вийшла заміж за відповідача по справі, який за її згоди почав проживати у спірній квартирі. Однак в зв’язку з тим, що останній зневажає її, влаштовує сварки, конфлікти, не дає можливості користуватися її власністю, добровільно залишити квартиру небажає, просить виселити його з спірного житла. Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив, пояснив що після одруження з третьою особою Краль В. почав проживати у спірній квартирі за згоди позивачки. Однак позивачка створила нестерпні умови для його проживання у спірному житлі, постійно провокуючи сварки, конфлікти, тому змушений на даний час проживати в смт. Славське, однак відвідує дружину, яка проживає у спірному житлі. Третя особа К. в судовому засіданні проти позову заперечила, пояснила що являється співвласником спірної квартири, після одруження з відповідачем останній вселився у квартиру, із згоди позивачки, однак остання створила нестерпні умови для його проживання у житлі, тому він змушений покинути житло та проживати у смт. Славське, просить в задоволенні позову відмовити, однак жодних перешкод у користування позивачкою житлом не створює. Як встановлено з свідоцтва про право власності на квартиру належить на праві спільної сумісної власності Л. та К. Як встановлено з пояснень сторін та третьої особи, оскільки К. являється співвласником спірної квартири, нею за згоди позивача, у відповідність до належної їй частки у квартирі, у спірну квартиру поселився відповідач М. – її чоловік. Позивачкою в судовому засіданні не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відповідач спричинив їй такі умови для проживання за яких не може користуватися своєю власність, а саме належною їй частиною спірної квартири, в судовому ж засіданні встановлено, що вселився у квартиру, як чоловік третьої особи, яка є співвласником спірного житла, тому суд в задооволенні позову відмовляє.

Дуже актуальним в останній час став розгляд справ що стосується визнання законним нерухомого майна, яке було побудоване без відповідних розпорядчих та дозвільних документів, тобто узаконювання самобудування яке є особливо актуальним для таких регіонів України як м. Київ та АР Крим.

Так, наприклад, Фастівський міськрайонний суд Київсьокої області розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Фастові цивільну справу за позовом Т. до Дідівщанської сільської Ради, третя особа С. про визнання права власності на самовільне будівництво, встановив, що позивачка звернулась до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником 1/2 частини житлового будинку на х. Вільшанська Нива Дідівщанської сільської ради. Інша 1/2 частина вказаного будинку належить третій особі по справі С. Позивачка самочинно на земельній ділянці, що належить й на праві власності добудувала до частини будинку веранду пл.13, 5 кв.м. , яку сільська Рада не заперечує, щоб узаконити, проте проти цього заперечує третя особа С. Третя особа С. в судовому засіданні проти позову заперечив, і пояснив суду, що добудована веранди була проведена також і без його згоди, і покрівля веранди яка нависає на вікном другого поверху його кімнати створює затінення в кімнаті. Отже, суд, вислухавши пояснення сторін, третьої особи, вивчивши письмові матеріали справи прийняв рішення, що в задоволенню позову необхідно відмовити.

Бувають також випадки, коли треті особи, що мають право заявляти самостійні вимоги щодо предмету спору відмовляються від таких вимог, по різних причинах. Так, наприклад, у справі про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, спричинених дорожньо-транспортною пригодою, суд встановив, що відповідач Л. згоден добровільно відшкодувати спричинену позивачу шкоду у сумі 17500грн. Позивач Р. згоден прийняти від відповідача в рахунок відшкодування шкоди, спричиненого в наслідок ДТП, грошові кошти у сумі 17500грн. і відмовитися від позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди. А третя особа К., що має право заявляти самостійні вимоги відносно предмету спору, відмовляється від заявлених ним позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Таким чином, між К. та Л. була заключна мирова угода. Однак такі випадки – коли третя особа, що має право заявляти самостійні вимоги відносно предмету спору, відмовляється від заявлених позовних вимог про відшкодування будь-якої шкоди – не виняток, а скоріше правило, хоча зауважимо що лише в тому разі, коли була укладена мирова угода.

3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог по предмету спору

3.1 Правова характеристика третіх особи, які не заявляють самостійних вимог по предмету спору

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, котрі беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів.

Одна й та ж особа може брати участь у справі як третя особа тільки з боку однієї сторони, але на боці однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог у результатах розгляду судом справи між сторонами визначається ст. 108 ЦПК тим, що постановлене судом по такій справі рішення може наперед вирішити наслідки взаємовідносин між ними і сторонами — вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. А це можливо тоді, коли між третьою особою і позивачем існують певні матеріально-правові відносини. Вказане положення підтверджується, наприклад, змістом статей 198, 238 Цивільного кодексу. Відповідно до ст. 238 ЦК, якщо особа з підстав, які виникли до продажу речі, пред'явить до покупця позов про її відібрання, то покупець повинен притягнути до участі в справі продавця як третю особу без самостійних вимог на свою сторону, а продавець зобов'язаний вступити в цю і справу, оскільки несприятливе для покупця рішення може створити для нього право в порядку регресу одержати від продавця (третьої особи) заподіяні збитки. За змістом відносини таких третіх осіб зі стороною залежать від правовідносин між сторонами, які становлять предмет позову. З пред'явленням позову (регресного) до третьої особи її правовідносини зі стороною стають предметом самостійного судового розгляду.

З наведеної ст. 238 ЦК також вбачається, що участь у процесі цього виду третіх осіб спрямована на те, щоб сприяти захисту прав тієї сторони, на боці якої вона виступає, не допустити для неї несприятливого рішення суду, оскільки останнє матиме для третьої особи преюдиціальне значення — надасть право стороні вимагати збитків від третьої особи за правом регресу.

Крім запобігання пред'явленню невигідного для себе регресного позову, третя особа може бути заінтересованою також у тому, що, вступивши в процес по справі між сторонами, зможе своєчасно запобігти порушенню своїх прав, погіршенню свого правового становища (участь особи, яка вже одержує аліменти, при пред'явленні до боржника іншою особою позову про стягнення аліментів).

Участь третьої особи в процесі сприяє всебічному, повному і об'єктивному встановленню судом дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, а отже — і постановленню законного і обґрунтованого рішення.