Монополізм і конкуренція у підприємницькій діяльності

   Відшкодування шкоди як форма господарсько-правової відповідальності передбачається у разі заподіяння внаслідок порушення конкурентного (антимонопольного) законодавства шкоди (як правило, майнової) учасникам конкуренції, споживачам, державі. Застосовується в судовому порядку за заявою заінтересованої особи (осіб), в інтересах держави - антимонопольних органів, прокурора. Розмір шкоди визначається за правилами ЦК (ст. 203), а у разі вчинення порушень, передбачених пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону “Про захист економічної конкуренції” (антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним/домінуючим становищем; здійснення суб'єктами господарювання без наявності відповідного дозволу узгоджених дій; набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним чи кількома суб'єктами господарювання над іншим (іншими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; концентрація без отримання відповідного дозволу, якщо останній є необхідним; обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на його звернення до антимонопольних органів із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію) - у подвійному розмірі завданої шкоди.

   Притягнення до відповідальності за порушення конкурентного законодавства може мати місце протягом спеціальних строків позовної давності, встановлених ст. 42 Закону “Про захист економічної конкуренції”,- п'ять років з дня вчинення порушення, а у разі тривалого порушення - з дня його закінчення, крім випадків несвоєчасного, неповного подання інформації чи подання недостовірної інформації антимонопольним органам, створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень, щодо яких передбачено трирічний строк позовної давності.

   Застосуванню до порушників антимонопольно-конкурентного законодавства передує діяльність антимонопольних органів щодо контролю за станом ринків, виявлення монополістів, встановлення фактів та складу правопорушення, розгляд справи.

   Порядок розгляду справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства включає такі стадії:[11]

   - порушення справи у формі розпорядження антимонопольних органів про початок розгляду справи, що може мати місце за наявності відповідних підстав: матеріально-правових (виявлення ознак порушення антимонопольно-конкурентного законодавства) і процесуально/формально-правових (ініціатива заінтересованої особи, права та законні інтереси якої порушені, чи антимонопольних органів);

   - винесення попереднього рішення у справі про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. Такими заходами можуть бути: а) заборона особі (відповідачеві), в діях якого вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів; б) обов'язкове вчинення зазначеною особою певних дій, якщо це є необхідним для захисту прав та законних інтересів інших осіб;

   - розгляд справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, в процесі якого досліджуються матеріали справи, включаючи заяви, пояснення та заперечення сторін (відповідача і заявника) і третіх осіб, докази, висновки експертів (у разі призначення експертизи). За результатами розгляду приймається рішення про: визнання вчинення порушення конкурентного законодавства та застосування до порушника передбачених законом санкцій; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне становище на ринку (тобто про встановлення юридичного факту); закриття провадження у справі (підставами для цього може бути: непідвідомчість справи антимонопольним органам; невстановлення відповідача або його місцезнаходження; наявність справи з тих самих підстав або того самого відповідача на розгляді в антимонопольних органах; недоведення вчинення правопорушення та інші підстави, передбачені законом).

Висновки

Конкуренція – це суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів.

Відомо, що конкуренти у боротьбі за ринок часто вдаються до використання неправомірних засобів у цій боротьбі. Ця неправомірна діяльність набуває досить загрозливих масштабів, що наносять велику шкоду економіці будь-якої держави.

З огляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі конкуренцію можна умовно поділити на чесну й недобросовісну.

Основними методами недобросовісної конкуренції є:

      економічне (промислове) шпигунство;

      підробка продукції конкурентів;

      підкуп і шантаж;

      обдурювання споживачів;

      махінації з діловою звітністю;

      валютні махінації;

      приховування дефектів тощо.

Існуванню конкуренції загрожує монополія. В широкому розумінні монополія - це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

Загроза монополії полягає в тому, що там, де панують монополісти, зникає вільна конкуренція, тобто припиняється суспільний вплив на виробництво. Монополісти дістають можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому.

Втручання держави у економіку у вигляді регулювання конкурентних відносин є невід'ємною і необхідною складовою сучасної ринкової економіки.

Захист від недобросовісної конкуренції в Україні здійснюється Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. Відносини, що складаються у зв'язку із захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються зазначеним Законом, а також законами України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про Антимонопольний комітет України», «Про зовнішньоекономічну діяльність», іншими актами законодавства, виданими на підставі законів і постанов Верховної Ради України.

Згідно зі ст. 37 ГКУ вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, зумовлює адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом.

Посилення конкурентної боротьби потребує приділення більш пильної уваги захисту власного комерційного досвіду та ділової репутації. Адже добросовісна конкуренція в економіці є визначаючим фактором впорядкування цін, стимулом інноваційних процесів. Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, упереджує диктат виробників (монополістів) по відношенню до споживача.

Список використаної літератури

1. Конституція України вiд 28.06.1996  № 254к/96-ВР

2. Закон "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р.// Юридичний вісник України. 2002 - № 6 (346) - С. 4-21.
        3. Господарський кодекс України: За станом на 25 квітня 2004 року. -Харків: Одіссей, 2004

4. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р.

5. Закон України "Про Антимонопольний комітет України"

6. Закон України "Про природні монополії"

7. Закон України "Про захист прав споживачів"

8. Закон України "Про рекламу"

9. Закон України  "Про знаки для товарів та послуг"

10. Господарське право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М. К. Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін. -- К.: МАУП, 2005. -- 424 с.

11. http://textbooks.net.ua -- Господарське право (Вінник О.М.)