Міжнародно-правове регулювання праці

Джерела трудового  права прийнято класифікувати на закони, підзаконні акти, локальні правові  акти й практику застосування чинного законодавства про працю (рис. 2.4).

Джерела трудового  права класифікуються також за системою галу-зі права. До всіх інститутів Особливої частини трудового права нале-жать Конституція України, КЗпП та інші нормативно-правові акти; до певних інститутів Особливої частини трудового права — Закон Ук-раїни “Про зайнятість населення”; до кількох інститутів Особливої частини трудового права — Закон України “Про державну службу”.

За сферою дії джерела трудового права поділяються на загальнодержавні, галузеві, міжгалузеві, місцеві, локальні.

За ступенем узагальнення джерела трудового права можуть бути кодифіковані, комплексні (наприклад, Закон України “Про зайнятість населення”) і поточні.

За формою джерела трудового права поділяються на закони та підзаконні акти. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України, КЗпП, законів України і повинні відповідати їм.

Підзаконні  нормативно-правові акти, які приймаються центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, що регулюють суспільні відносини в сфері застосування праці, також мають певну ієрархію (рис. 2.5).

Найвищу юридичну силу мають нормативні укази Президента України як глави держави¹. Своїм указом чи розпорядженням він може скасувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим².

Укази і розпорядження  Президента України — обов’язково  виконуються на території України. Джерелом трудового права є також  розпорядження Президента України³. Втім, лише ті з них, що містять правові норми — обов’язкові правила, які регулюють поведінку у трудовій сфері. Окремі укази Президента України мають персоніфікований характер і не визнаються джерелами права⁴.

До підзаконних  нормативно-правових актів належать постанови Кабінету Міністрів України. Як джерела трудового права вони видаються на виконання Конституції України, КЗпП, інших законів Ук-раїни, нормативних указів Президента України, є актами виконавчої влади України, мають підзаконний характер і в юридичній ієрархії джерел права займають місце після указів і розпоряджень.

Міжнародно-правові  стандарти у сфері праці

Міжнародно-правові стандарти  у сфері праці і трудових від-носин  – це впорядкована система міжнародних  норм та принципів, розроблених на основі взаємних угод між державами щодо питань, пов'язаних із визнанням та закріпленням основних прав людини у сфері праці, регламентування найманої праці та її окремих умов, за-хистом індивідуальних та колективних інтересів працівників, визна-чення основ правового статусу працівників-мігрантів, регулювання праці окремих категорій працівників, формування соціальної по-літики та визначення її пріоритетів. Утворення цієї системи, забез-печення її цілісності, єдності та функціональної здатності є резуль-татом нормотворчої діяльності, яка здійснюється в рамках ООН, Міжнародної організації праці, регіональних об'єднань держав та дво- і багатосторонніх домовленостей між ними. Така діяльність має впорядкований та системний характер, що досягається завдяки чіт-кому перерозподілу завдань, функцій та повноважень міжнародних організацій, взаємоузгодженням інтересів між самими державами та дотриманням загальновизнаних норм і принципів сучасного міжна-родного права.Тема 11. Трудові відносини і міжнародне право

Міжнародні стандарти праці – це своєрідна нормативна суб-станція міжнародного трудового права, що відображає результати діяльності держав, спрямованої на внесення до ринкової економіки соціальних цінностей. Змістом цих стандартів є концентроване ві-дображення досвіду багатьох країн, результат прискіпливого добору найбільш цінних та універсально значущих норм і положень націо-нальних правових систем, трансформованих у міжнародні норми.

У рамках нормотворчості ООН закріплено основні права  люди-ни у сфері праці. Саме правові  акти ООН, в яких отримали програм-не та нормативне закріплення трудові права, стали фундаменталь-ними в процесі формування правової моделі міжнародних трудових стандартів. До цих актів можна віднести Загальну декларацію прав людини, пакти 1966 p., Міжнародну конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966 p.), Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок (1979 p.), Міжнародну конвенцію про захист прав усіх працюючих-мігрантів та членів їх сімей» (1990 p.), Конвенцію про права дитини (1989 р.) тощо.

Так, Загальна декларація прав людини проголошує низку осно-вних трудових прав:

-          кожна людина як член суспільства має право на соціальне забез-печення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях (ст. 21);

-          кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття (п. 1 ст. 22);

-          кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за однакову працю (п. 2 ст. 23);

-          кожний працюючий має право на справедливу і задовільну ви-нагороду, яка забезпечує гідне людини існування її самої та її сім'ї і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами со-ціального забезпечення (п. З ст. 23);

-          кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів (п. 4 ст. 23);

-          кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану пе-ріодичну відпустку (ст. 24);

-          кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи

їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуго-Трудове право України

вування, який є необхідним для підтримання здоров'я і  добробуту її самої та її сім'ї, і  право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів  до існування через незалежні від неї обставини (п. 1 ст. 25). Більш детально регламентовано основні трудові права люди-ни у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966 p.), положення якого так само, як і положення Пакту про громадянські і політичні права, передбачають тверді юридичні зобов'язання щодо їх імплементації до національного законодавства держав, які ратифікували ці міжнародно-правові документи.

Трудові права, які закріплені в Пакті про економічні, соціаль-ні і культурні права, стосуються: визнання права на працю та еле-ментів, які є його складовими (ст. 6); визнання права кожного на справедливі і сприятливі умови праці (ст. 7), а саме: справедливу зарплату і рівну винагороду за працю рівної цінності без будь-якої дискримінації, безпечні умови праці та її гігієну, однакову можли-вість просування по роботі виключно на підставі трудового стажу і кваліфікації, відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу та оплачувану періодичну відпустку так само, як і винагороду за святкові дні; створення для захисту своїх економічних та соціаль-них інтересів професійних спілок, безперешкодний вступ та участь у них, право у визначених законом межах на страйк (ст. 8); право на соціальне забезпечення (ст. 9); охорони материнства шляхом надан-ня пільг працюючим матерям та здійснення особливих заходів щодо охорони праці дітей та підлітків (ст. 10).

Пакт про громадянські і політичні права передбачив заборону примусової чи обов'язкової  праці (ст. 8) та свободу асоціації, що включає право створювати профспілки і вступати до них для захис-ту своїх інтересів (ст. 22).

У статті 6 Конвенції про  ліквідацію всіх форм расової дискри-мінації  визначено зобов'язання держав-учасниць заборонити і лік-відувати расову дискримінацію  в усіх її формах і забезпечити  рівно-правність кожної людини перед законом, незважаючи на расу, колір шкіри, національне або етнічне походження. Зокрема, щодо права на працю гарантується вільний вибір роботи, справедливі і сприят-ливі умови праці, захист від безробіття, рівну плату за рівну працю, справедливу і задовільну винагороду, право створювати професійні спілки і вступати до них, право на професійну підготовку, на соці-альне забезпечення.Тема 11. Трудові відносини і міжнародне право

Подібне положення значно детальніше та ширше відображено  у ст. 11 Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації по від-ношенню до жінок. Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі зайнятос-ті з метою забезпечення на основі рівності чоловіків та жінок рівні права на працю та працевлаштування, вільного вибору професії чи роду роботи, просування по службі, одержання професійної підго-товки і перепідготовки, право на рівну винагороду, соціальне забез-печення, право на оплачувану відпустку. Держави також зобов'язані вживати відповідних заходів, спрямованих на запобігання дискри-мінації щодо жінок через одруження чи материнство та гарантувати їм ефективне право на працю.

У Конвенції про права  дитини визначено обов'язок держави  щодо професійної підготовки дітей  до трудової діяльності, визна-ння за кожною дитиною права користуватися благами соціального забезпечення, на захист від економічної експлуатації. Держави вжи-вають відповідних законодавчих, адміністративних і соціальних за-ходів, завдяки яким встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу, визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умов праці, передбачають відповідальність осіб, що перешкоджа-ють цьому.

Конвенцією про захист прав усіх працюючих-мігрантів та членів їх сімей передбачено низку важливих і необхідних трудових прав .та гарантій їх забезпечення для осіб, які працюють поза межами держави свого громадянства чи постійного проживання. Такими є право на отримання інформації про діяльність, якою вони зможуть займатись, та її умови, заборона дискримінації, право вільного пере-сування та вибору місця проживання, право на об'єднання у профе-сійні спілки, право переведення отриманих доходів та заощаджень на батьківщину та інші.

Фундаментальні положення  щодо основних прав людини у сфе-рі праці та трудових відносин, які визначені правовими документа-ми ООН, конкретизовані та детально регламентовані Міжнародною організацією праці шляхом розробки та прийняття конвенцій та ре-комендацій з окремих питань у сфері праці.

Норми, розроблені МОП, можна  поділити на дві великі групи за-лежно від об'єкта правового впливу та категорій працівників, щодо яких взаємоузгоджуються інтереси держав-членів МОП. До першої групи належать норми, які: 1) визначають основні права людини уТрудове право України

сфері праці, гарантії їх забезпечення та захисту; 2) спрямовані на вирішення проблем зайнятості та запобігання безробіттю; 3) визна-чають основи та пріоритети соціальної політики, соціального забез-печення та соціального страхування; 4) регулюють умови праці та відпочинку; 5) стосуються колективно-договірного регулювання та реалізації і захисту колективних прав працівників.

Другу групу міжнародних  трудових стандартів складають нор-ми: 1) щодо зайнятості та визначення умов праці та відпочинку жінок; 2) які  регулюють працю дітей та підлітків; 3) які регулюють працю осіб похилого віку; 4) які визначають основи правового ста-тусу працюючих-мігрантів і регулюють трудові відносини; 5) які регулюють працю певних категорій працівників (зайнятих у про-мисловості, на транспорті, шахтах, торгівлі, сільському господар-стві, моряків та рибалок, корінного населення та населення, яке веде племінний спосіб життя, працівників плантацій, сестринського персоналу тощо).

Основні права людини у сфері праці та трудових відносин сто-суються передусім заборони примусової праці, заборони дискримі-нації у сфері праці та прав на асоціацію.

У правових документах МОП  на проблемах примусової чи обов'язкової  праці зосереджена значна увага, а основними серед них є  Конвенція № 29 «Про примусову чи обов'язкову працю» (1930 р.) та Конвенція № 105 «Про скасування примусової праці» (1957 р.) і дві рекомендації № 35 «Про непряме примушення до праці» (1930 р.) та № 36 «Про регламентацію примусової праці» (1930 p.).

Окрему групу складають  норми щодо дискримінації у сфері пра-ці і трудових відносин, які сформульовані Конвенцією № 111 «Про дискримінацію в галузі праці і занять» (1958 p.), Конвенцією № 100 «Про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю однакової ціннос-ті» (1951 p.).

Основу правового регулювання  у сфері свободи асоціацій скла-дають Конвенція № 87 «Про свободу асоціації і захист права на ор-ганізацію» (1948 p.), Конвенція № 98 «Про застосування принципів права на організацію та на ведення колективних переговорів» (1949 p.), Конвенція № 135 «Про захист прав представників працівників на підприємствах і про можливості, які їм надаються» (1971 p.).

Характерною особливістю  всіх цих конвенцій та рекомендацій з огляду на їх нормативний зміст  є те, що вони, утверджуючи осно-вні  права людини у сфері праці, стали правовою основою вже згадуТема 11. Трудові відносини і міжнародне право

ваної вище прийнятої  у 1998 р. Міжнародною конференцією праці  Декларації про основоположні принципи та права у сфері праці. На їх основі сформульовано три принципи: свобода  об'єднань і визна-ння права на ведення колективних переговорів; ліквідація всіх форм примусової праці; заборона дискримінації у сфері праці та занять.

Значна увага у діяльності МОП зосереджена на проблемах  пра-вового регулювання праці дітей  та підлітків. Передусім, це норми, які визначають мінімальний вік для прийняття на роботу у різних галузях господарства, регламентують умови праці молоді на різних роботах, нічну працю та медичне обстеження. Такими є, зокрема, конвенції № 10 «Про мінімальний вік допуску дітей на роботу у сіль-ському господарстві» (1921 p.), № 15 «Про мінімальний вік допуску підлітків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами на флоті» (1921 p.), № 16 «Про обов'язковий медичний огляд дітей і підлітків, зайнятих на борту суден» (1921 p.), № 59 «Про мінімальний вік при-йняття дітей на роботу в промисловості» (1937 p.), № 60 «Про вік прийняття на роботу дітей на непромислові роботи» (1937р.), № 77 «Про медичний огляд дітей і підлітків з метою з'ясування їх при-датності до праці у промисловості» (1946 p.), № 112 «Про мінімаль-ний вік для прийняття на роботу рибалок» (1959 p.), № 123 «Про мінімальний вік допуску на підземні роботи у шахтах та рудниках» (1965 p.). Основною і найбільш загальною щодо багатьох цих пи-тань є Конвенція № 138 «Про мінімальний вік прийому на роботу» (1973 p.).

Норми, які визначають мінімальний вік для прийняття  на робо-ту та регулюють її умови, стали  правовою основою для формування ще одного, четвертого принципу у декларації 1998 р. – принципу ді-євої заборони дитячої  праці.

 

 

 

 

В И С Н О В  К И