Праввое регулювання внутрішнього трудового розпорядку

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  університет кораблебудування

імені адмірала Макарова

Херсонська  філія 
 
 

Кафедра економіки 
 
 

Реферат

З дисципліни: «Трудове та господарське законодавство»

На  тему: «Поняття та правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку» 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка гр. 3417

Онищенко  А.Г.

Перевірила:

Зеленюк І.С. 
 
 
 

      Херсон-2012 
План

1. Поняття внутрішнього трудового розпорядку та його види

2. Структура  правил внутрішнього трудового  розпорядку  
Вступ

      Дисципліна праці полягає як у сумлінному ставленні до справи, яка доручається, так і в знанні та виконанні конкретних правил поведінки, що встановлені для працівників даного підприємства. Конкретизація і розвиток норм законодавства про працю здійснюються за допомогою правил внутрішнього трудового розпорядку, якими регламентуються умови і порядок виконання кожним працівником своєї трудової функції відповідно з обсягом роботи і колом обов'язків, що передбачені трудовим договором.

      За  своєю юридичною природою правила внутрішнього трудового розпорядку становлять собою нормативні угоди. Вони видаються відповідними органами державного управління за погодженням з профспілковими органами і не можуть суперечити законодавству про працю.

 

1. Поняття внутрішнього  трудового розпорядку та його види

 Внутрішній трудовий розпорядок — це правопорядок у сфері праці, що діє в кожній організації.

      Норми внутрішнього трудового розпорядку регулюють суспільні відносини  з приводу організації колективної  праці між роботодавцем і трудовим колективом (його органами), між роботодавцем та виборними органами профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації.

      Трудовий  розпорядок охоплює систему нормативних  актів, які регулюють порядок  здійснення трудової діяльності.

      Нормативно-правові акти, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на дві групи:

      • загальні (КЗпП України, закони України, укази Президента України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку та ін.);

      • спеціальні, які враховують специфіку окремих галузей господарювання, а також особливості праці окремих категорій працівників (галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку, статути про дисципліну; положення про дисципліну окремих категорій працівників тощо).

      Основними правовими формами регулювання спільної праці конкретної організації є правила внутрішнього трудового розпорядку, які поділяються на три види (рис. 12.1).

      

      Типові  правила внутрішнього трудового (надалі — Типові правила) — це нормативний акт загальної дії, в якому сформульовано основні положення, що визначають внутрішній трудовий розпорядок. Типові правила використовуються в частині, що не суперечить Конституції України та чинному трудовому законодавству.

      Галузеві  правила внутрішнього трудового розпорядку враховують специфіку галузі щодо режиму праці та відпочинку, обов’язків працівників. Вони затверджуються міністерствами і відомствами за погодженням з відповідними профспілковими органами.

      Внутрішній  трудовий розпорядок на конкретному  підприємстві, в установі, організації  визначається локальними (місцевими) правилами внутрішнього трудового розпорядку (надалі — Правила), які затверджуються трудовими колективами за поданням роботодавця або виборного органу профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації на основі Типових правил.

      Правила мають на меті врегулювати внутрішній трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях, без чого неможливо раціонально використовувати  робочий час, підвищувати продуктивність праці.

      Правила внутрішнього трудового розпорядку організації — локальний нормативний акт організації, що регламентує відповідно до чинного КЗпП порядок прийняття та звільнення працівників, основні права, обов’язки й відповідальність сторін трудового договору, режим роботи, час відпочинку, застосовувані до працівників заходи заохочення і стягнення, а також інші питання регулювання трудових відносин в організації.

      Зауважимо, що правила внутрішнього розпорядку організації затверджуються трудовим колективом за поданням роботодавця  та виборного профспілкового органу. В Російській Федерації правила внутрішнього трудового розпорядку організації затверджуються роботодавцем з урахуванням думки представницького органу працівників організації. 

2. Структура правил внутрішнього трудового розпорядку

      

      У Правилах конкретизується порядок прийняття на роботу й звільнення з роботи, основні обов’язки працівників та роботодавця, встановлюється режим робочого часу й часу відпочинку, визначаються види заохочень за успіхи в роботі, порядок їх застосування, порядок застосування дисциплінарних стягнень.

      Не  можуть суперечити чинному трудовому  законодавству: правила прийняття  й звільнення з роботи, заходи стягнення  за порушення трудової дисципліни, порядок їх застосування, зняття й  оскарження.

      До  початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов’язаний ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку (ст. 29 КЗпП).

      У деяких галузях для окремих категорій  працівників, де порушення трудової дисципліни можуть призвести до тяжких наслідків, діють статути про дисципліну (транспорт, зв'язок та деякі інші) та положення про дисципліну.

      Статути та положення про дисципліну не замінюють  правил внутрішнього трудового розпорядку, вони виключають зі сфери дії цих  Правил тих працівників, на які поширюються  статути, але в межах відносин, що регулюються статутом. Так, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту передбачає, що кожний працівник, на якого поширюється його дія, зобов'язаний дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку.

      Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту поширюється на працівників, що забезпечують рух транспорту, але не поширюється на працівників, які забезпечують його обслуговування.

      Положення, статути про дисципліну відрізняються  від правил внутрішнього розпорядку особливостями правотворчої процедури (як правило, затверджені постановою Кабінету Міністрів України), структурою (загальні положення, заохочення, дисциплінарні стягнення), змістом (визначається коло осіб, на які вони поширюються, обсяг дисциплінарної влади різних посадових осіб тощо)

      Існують особливості у змісті обов'язків  працівників, які підпадають під  дію статутів та положень про дисципліну — у складі дисциплінарного правопорушення вони можуть нести дисциплінарну відповідальність і за проступки, які не випливають з неналежного виконання їхніх трудових обов'язків.

      Окремі  елементи внутрішнього трудового розпорядку можуть вноситися до законів України.

      Основні трудові обов’язки  сторін трудового  договору. Сфера дії КЗпП поширюється на всіх працівників, і відповідно у ст. 139 КЗпП визначено основні обов’язки працівників, а в ст. 141 КЗпП — обо-в’язки роботодавця. Обов’язки сторін трудового договору конкретизуються певними документами (рис. 12.3).

      

      Згідно  зі ст. 139 КЗпП, працівники зобов’язані працювати чесно й сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, дотримуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

      Обов’язки працівників поділяються на дві  групи (рис. 12.4).

      

      Як  зазначалося, згідно зі ст. 139 КЗпП працівники зобов’язані дотримуватися трудової та технологічної дисципліни.

      Дотримання  технологічної дисципліни полягає  в обов’язку працівника виконувати технічні правила на виробництві.

      Порушення працівником технологічної дисципліни є виробничим упущенням і підставою  для застосування дисциплінарного  стягнення.

      Основні обов’язки роботодавця визначено  у ст. 141 КЗпП.

      Роботодавець  повинен чітко організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову та виробничу дисципліну, неухильно дотримуватися законодавства про працю й правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

      Обов’язки роботодавця мають як юридичний, так і моральний характер.

      Правове регулювання трудової дисципліни державних  службовців здійснюється відповідно до Закону України “ Про державну службу”, якщо інше не передбачено  законами України.

      Заохочення  та порядок їх застосування. У правових нормах встановлено систему стимулювання сумлінної праці: підстави заохочення, види заохочень, порядок їх застосування, переваги та пільги для працівників, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов’язки.

      У правовому розуміння заохочення — це публічне визнання трудових заслуг, відзначення, нагородження як окремих  працівників, так і трудових колективів.

      Чинним  трудовим законодавством встановлено  дві форми заохочення працівників (рис. 12.5).

      

      У ст. 143 КЗпП не дається приблизного переліку заохочень за успіхи в роботі, встановлено, що до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які форми заохочення, що містяться у затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку.

      Встановлено переваги та пільги для працівників, які успішно й сумлінно виконують  свої трудові обов’язки (ст. 145 КЗпП).

      Підставою для заохочення є успіхи в роботі працівника та трудові заслуги. Види заохочень за успіхи в роботі наведено на рис. 12.6.

      

      Застосування  заохочень віднесено до сфери  локального правового регулювання. У локальних Правилах можуть встановлюватися види заходів заохочення, що наведені на рис. 12.7.

      

      Ширший  перелік заохочень зазначено  у статутах і положеннях про дисципліну. Так, у Дисциплінарному статуті  прокуратури України до заохочень належать:

      1) подяка; 2) грошова премія; 3) подарунок; 4) цінний подарунок; 5) дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині; 6) нагородження нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України"¹.

      За  особливі заслуги в роботі працівники прокуратури можуть бути представлені до відзначення державними нагородами і присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України".

      За  зразкове виконання службових обов'язків  та ініціативність у роботі для працівників  залізничного транспорту встановлюються додаткові види заохочення: присвоєння звання кращого працівника за фахом; нагородження нагрудним значком; нагородження нагрудним знаком "Почесному залізничнику"². Допускається одночасне застосування кількох видів заохочення.

      До  Статуту про дисципліну працівників  зв'язку включено додатково такий  захід заохочення, як нагородження нагрудним знаком "Почесна відзнака Міністерства зв'язку України".

      Порядок застосування заохочень. Згідно зі ст. 144 КЗпП, заохочення застосовуються роботодавцем разом або за погодженням з виборним профспілковим органом підприємства, установи, організації.

      Мета  заохочення — не тільки стимулювати працівників до подальших успіхів у роботі. Це також стимул до сумлінного виконання трудових обов'язків іншими працівниками. Виборний орган профспілкової організації бере участь у визначенні працівників, до яких застосовуються заохочення.