Захист права інтелектуальної власності в Україні

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

Індивідуальне завдання

з дисципліни: Цивільно-правова відповідальність за порушення патентних прав

Виконав: студент гр. ЕП-07

Темер В.О

Перевірила: Семенова Л.Ю

Дніпропетровськ -2011

Відповідальність за порушення патенту - один з видів цивільно-правової, деліктної відповідальності. Підставою її настання є саме правопорушення як юридичний факт. До умов деліктної відповідальності відносяться: заподіяння шкоди, протиправність поводження деліквента, наявність причинного зв'язку між протиправним поводженням і заподіяною шкодою, провина правопорушника. При покладанні відповідальності на порушника патенту всі ці умови повинні бути присутнімит. За порушення патенту в законодавстві України про інтелектуальну власність передбачені міри цивільно-правової відповідальності: вимога припинення порушення (заборона правопорушення) і відшкодування заподіяних збитків. На жаль, законодавець не пішов по шляху розширення переліку цивільно-правових мір відповідальності, як це прийнято у світовій патентній практиці (наприклад, накладення арешту на об'єкти, що порушують патент, їхня конфіскація й ін.).
Позивачами в суді можуть виступати і власники виняткової ліцензії, якщо інше не передбачено ліцензійним договором. Отже, власники невиняткових ліцензій, у тому числі примусових, офіційних і відкритих, неправомочні пред'являти позови в суди про порушення своїх прав. У таких випадках їм доведеться звертатися до патентовласників для того, щоб останні збудили справа в суді.
Захист прав і законних інтересів авторів, патентоволодільців та інших осіб, що є власниками прав на запатентовані винаходи, корисні моделі чи промислові зразки, здійснюється шляхом використання передбачених законом форм, засобів і способів захисту прав. Захист патентних прав здійснюється переважно в юри-сдикційній формі. Неюрисдикційна форма, тобто прийняття потерпілим заходів самозахисту порушених прав, трапляється рідко і здебільшого зводиться до відмови від вчинення дій, що суперечать укладеному ліцензійному договору.
Юрисдикційна форма захисту патентних прав у свою чергу включає судовий і адміністративний порядки захисту цих прав Проте домінуючим є судовий порядок, позаяк адміністративний захист патентних прав здійснюється лише у випадках, прямо вка заних у законі.
Істотним недоліком чинного законодавства України про промислову власність є відсутність у ньому конкретних санкцій за ті чи інші порушення. Як правило, патентні закони містять норми про відповідальність, які мають надто загальний характер. Так, Закон «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (у редакції від 21 грудня 2000 р.) містить лише декілька норм загального цивільно-правового характеру: про припинення правопорушення, про стягнення заподіяних останнім збитків, відшкодування моральної шкоди, а також вжиття інших, передбачених законодавчими актами, заходів, пов'язаних із захистом прав власника патента.
Передусім, постає питання: що це за заходи, пов'язані із захистом прав власника патента, передбачені законодавством. Вище уже підкреслювалося, що всі санкції, які стосуються захисту патентних прав, мають бути у законі про той чи інший об'єкт промислової власності. Зазначені санкції не можуть бути в інших законодавчих актах. З формулювання цієї норми невідомо, в якому акті міститься та чи інша санкція або той чи інший захід, пов'язані із захистом прав власника патента. Взагалі ст. 34 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» має декларативний характер. Вона не передбачає конкретної цивільно-правової відповідальності за те чи інше порушення патентних прав. Посилання на ст. 28 цього Закону також не вичерпує всіх можливих порушень названих прав, оскільки у ній йдеться лише про майнові права. Але ж власник патента має й особисті немай-нові права, встановлені пп. 4 і 5 ст. 8 даного Закону. Про відповідальність за їх порушення у Законі не згадується. Є тільки норма про те, що спори з приводу авторства розглядаються в судовому порядку. Які дії визнаються порушенням права авторства на винахід чи корисну модель, протягом якого строку надається захист праву авторства та інші питання, у Законі не знайшли належного закріплення.
Закон «Про охорону прав на промислові зразки» містить такі ж формулювання зазначених норм. Є лише одна відмінність — цей Закон не має норми про відшкодування моральної шкоди. Очевидно, автори промислових зразків, на думку законодавців, не зазнають моральної шкоди.
Закон «Про охорону прав на сорти рослин» взагалі не містить будь-яких санкцій за порушення прав на сорт рослини, а відсилає до відповідного законодавства. Таке формулювання означає тільки одне: його творці намагалися уникнути розв'язання цієї проблеми з тих чи інших причин. Як би там не було, а конкретних засобів захисту прав власників патентів на сорт Закон не визначає.
Закон «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» містить більш розгорнуті норми щодо захисту прав на зазначені топографії. За своїм змістом захист прав володільців свідоцтв на топографії наближається до захисту авторського права і суміжних прав. Водночас названий Закон також не передбачає права на відшкодування моральної шкоди.
На підставі наведеного короткого огляду патентних законів України про промислову власність можна зробити певні висновки. Розмаїття норм про захист прав на об'єкти вказаної власності свідчить, що єдиної системи захисту прав на такі об'єкти немає. Немає й системи для захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності в цілому. Отже, необхідно розробити єдину систему захисту права інтелектуальної власності. В цьому плані всі об'єкти останньої як об'єкти захисту є однаковими. Звичайно, окремі з них мають особливості, які й можуть бути враховані при розробленні єдиної системи захисту інтелектуальної власності. Існуюча система захисту промислової власності не відповідає сучасним вимогам.
Єдина система захисту інтелектуальної власності має передбачати, безперечно, єдину систему санкцій за порушення інтелектуальних прав. При цьому мають бути розроблені більш суворі санкції за порушення інтелектуальної власності. Технічні засоби відтворення, використання та розповсюдження об'єктів останньої надають можливість спритним «підприємцям» безперешкодно використовувати зазначені об'єкти без дозволу власника і без виплати йому належної винагороди. Ці фактори зумовлюють необхідність суворішого захисту права інтелектуальної власності.
Така єдина система захисту має встановлювати компенсацію моральної шкоди за порушення права на будь-які об'єкти інтелектуальної власності. Адже всі суб'єкти прав на об'єкти промислової власності зазнають моральної шкоди при порушенні їх прав. Тому вони повинні мати право на її відшкодування.
Певні особливості має захист права на, так звані, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Захист прав на ці об'єкти здійснюється на підставі Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та Закону від 27 грудня 2000 р. «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності» і Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Закону про охорону прав на фірмові найменування в Україні поки що не має.
Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» також порушеннями прав на знаки визнає будь-яке посягання іншими особами на ці права. Закон встановлює: що будь-яке таке посягання тягне відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника свідоцтва дане порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власникові завдані збитки. Про упущену вигоду, одержані внаслідок порушення доходи у Законі не йдеться. Не встановлює цей Закон і обов'язку порушника відшкодувати моральну шкоду.
Специфічною особливістю захисту права на знаки для товарів і послуг є обов'язок порушника усунути з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Виготовлені зображення знака або позначення, подібні з ним настільки, що їх можна переплутати, на вимогу власника свідоцтва підлягають знищенню. Наведені особливості захисту зумовлюються специфікою використання знаків. Проте у Законі не йдеться про те, як бути із зображеннями знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, на вивісках, бланках, у рекламі, будь-якій іншій документації, що супроводжує товар, чи при наданні послуг, на упаковці товару, друкованих виданнях. Знаки для товарів і послуг можуть використовуватись під час демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках, на іншій документації, пов'язаній з введенням зазначених товарів і послуг у цивільний оборот.
Наведені способи використання таких знаків можуть відтворюватися, виготовлятися і використовуватися порушниками. Тому власник свідоцтва повинен був би вимагати від останнього знищення незаконно виготовлених чи відтворених позначень, які використовуються у будь-якій документації, на виставках і ярмарках. Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не містить норм про захист від вказаних порушень та наслідків їх застосування. Нічого у цьому Законі не йдеться про ввіз на митну територію України чи вивіз з неї товарів з позначеннями знаком для товарів і послуг, пропонування для продажу товарів, позначених незаконно використаним названим знаком. До них варто віднести зберігання чи транспортування таких же товарів тощо. Одним словом, Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не містить визначення дій, які можуть бути визнані порушеннями права на знак для товарів і послуг, не має й конкретних санкцій за такі порушення.
Зазначений Закон, як й всі інші патентні закони України, містить перелік спорів, які розглядаються в судовому порядку. Завершується цей перелік традиційною фразою: «Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом».
16 червня 1999 р. прийнято Закон «Про охорону прав на зазначення походження товарів» (зі змінами, внесеними Законом від 21 грудня 2000 р. «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності»). Ними здійснюється захист прав на зазначення походження товарів. Закон від 16 червня 1999 р. містить більш ґрунтовні норми про захист вказаних прав. Він визначає порушення права на зазначення походження товару, яким визнається використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого, що вводить в оману щодо справжнього місця походження товару. Проте і у цьому Законі далі вже йдеться про будь-яке посягання на права власника свідоцтва на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, яке тягне відповідальність за чинним законодавством.
Позитивним у даному Законі є те, що він ширше розкриває зміст поняття порушення права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару. За Законом цим поняттям охоплюються такі дії:
-    використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;
-    використання  зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо останній не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть коли справжнє місце  походження товару або географічне зазначення його походження використовуються у перекладі або супроводжуються словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо;
-    використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, коли таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;
-    використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження то-.вару як видової назви.
Цей же Закон наводить перелік дій, які не визнаються порушенням права власника свідоцтва:
-    використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару відповідно до вимог Закону будь-якою особою, котра на законних підставах придбала позначений цим кваліфікованим зазначенням походження товару у власника свідоцтва і  повторно вводить його в обіг;
-    використання кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації (право попереднього користування). Якщо ця особа протягом дванадцяти місяців від дати реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару не подасть до установи заявки на одержання права на використання даного зазначення, подальше його використання вважається порушенням права власника свідоцтва.
Позитивним у цьому Законі є й те, що у ньому визначені чіткіші санкції за порушення права на використання кваліфікованого зазначення походження товару. Порушення права власника свідоцтва тягне цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
У разі порушення вказаного права власник має право вимагати від порушника: припинення дій, що порушують право або створюють загрозу порушення; вилучення з обігу товару з неправомірним використанням зазначення походження; вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походження, а при неможливості цього -знищення товару; відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи; відшкодування збитків у розмірі не більше, ніж отриманий порушником прибуток; вжиття інших, передбачених законами, заходів, пов'язаних із захистом прав на зазначення походження товару.
Крім цього, власник свідоцтва має право звернутися до суду з позовом про припинення порушення та відшкодування заподіяної шкоди.
Наведений п. З ст. 24 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів» викликає деякі зауваження. Насамперед, важко погодитися з нормою, викладеною у підп. «в» п. З даної статті, щодо знищення товару, з якого не можна вилучити неправомірно нанесене зазначення його походження. Адже це може бути досить цінний товар і його знищувати лише через те, що не можна усунути позначення, видається просто нерозумним. Такий товар можна продати чи іншим чином відчужити, а одержані гроші перерахувати до Державного бюджету України.
Не зрозуміло, про які втрати йдеться у підп. «г» п. З цієї ж статті — «відшкодування втрат, включаючи несдержан! доходи». Відповідно до чинного цивільного законодавства України будь-які втрати, яких зазнав власник свідоцтва внаслідок порушення його прав, охоплюються поняттям «збитки». Під останніми розуміють витрати, зроблені кредитором, втрату або пошкодження майна, а також неодержані кредитором доходи, які він одержав би, якби право власника не було порушено.
Оскільки зазначені витрати та ще й разом з неодержаним доходом охоплюються поняттям «збитки», то не було потреби у підп. «г». Адже є ще один підп. «д», в якому йдеться саме про відшкодування збитків. Але останній привертає увагу не тільки тим, що своїм змістом він охоплює підп. «г», ще більше він цікавий тим піклуванням, яке проявляється до порушника: збитки мають бути стягнені з нього у розмірі не більше, ніж одержаний порушником прибуток (уже не доход). Не дай Бог, скривдити порушника: він повинен повернути власникові свідоцтва лише те, що вкрав у нього, і не більше. Така завидна турбота про порушника викликає подив, якби тільки він не був правопорушником.
Нарешті, про відшкодування доходу чи прибутків йде мова у наведеному п. З ст. 24 цього Закону. З контексту ніби випливає, що ці поняття «доход» і «прибуток» вживаються як однозначні. Проте вони не такі. А якщо неоднозначні, то слід уточнити: що підлягає відшкодуванню — доход чи прибуток.
При ввезенні на митну територію України товару, позначеного з порушенням прав законних користувачів (власників свідоцтва) права на використання зазначення походження, цей товар може бути тимчасово затриманий у порядку, передбаченому законом.
У Законі «Про охорону прав на зазначення походження товарів» міститься дещо інший перелік спорів, які розглядаються в судовому порядку. Він відрізняється від подібних переліків, що є у інших патентних законах.
За даним Законом у судовому порядку розглядаються спори про: правомірність реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару; незаконне використання кваліфікованого зазначення походження товару; ввезення на митну територію України товарів, неправомірно маркованих зареєстрованим кваліфікованим зазначенням походження товару.
Суди можуть також приймати рішення про: вилучення з товару або його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походження товару; конфіскацію товару, неправомірно маркованого зазначенням походження товару; вилучення з обігу товару, неправомірно маркованого зазначенням походження товару; відшкодування шкоди, що заподіюється особі, яка має право на використання кваліфікованого зазначення походження товару; визнання кваліфікованого зазначення походження товару видовою назвою або скасування раніше визнаної видової назви товару.
Для захисту права на зазначення походження товару можуть бути використані також і загальні цивільно-правові засоби захисту прав.
Привертають увагу певні неузгодженості, які містяться у статтях 24 і 25 цього Закону. В п. 2 ст. 25 йдеться про відшкодування шкоди, що завдається особі, яка має право на використання кваліфікованого зазначення походження товару. В підп. «г» і «д» п. 3 ст. 24 йдеться про відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи, або відшкодування збитків. Постає слушне питання: що ж піддягає відшкодуванню, — втрати, збитки чи шкода. Така розбіжність у термінах не сприятиме однозначному тлумаченню вказаних норм.

Висновки

1. Порушенням патенту визнається несанкціоноване використання запатентованого винаходу, корисної моделі  промислового зразка за умови, що таке використання не підпадає під дію законодавства України, яке дозволяєтаке використання.
2. Порушення права авторства полягає в присвоєнні результатів чужої творчої праці і спробі видати їх за власну розробку. Найчастіше воно пов'язане з порушенням інших прав, наприклад права на одержання патенту і права на винагороду, оскільки на праві авторства базуються всі інші права авторів. Інколи право авторства порушується відокремлено.
3. Патентні закони України містять перелік спорів щодо порушення прав на об'єкти промислової власності, що розглядаються в судовому порядку. Отже, істотним недоліком чинного законодавства України про промислову власність є відсутність у ньому конкретних санкцій за ті чи інші порушення. Як правило, патентні закони містять норми про відповідальність, які мають надто загальний характер.
4. Аналіз цивільно-правового захисту права інтелектуальної власності свідчить про істотні розбіжності у нормах чинного законодавства України. Це не робить захист названого права більш ефективним. Швидше — навпаки. Тому зазначені недоліки, безперечно, мають бути усунені. Найкращий спосіб — розроблення і прийняття єдиної системи захисту права інтелектуальної власності. Найбільш детально розроблена система захисту авторського права і суміжних прав, яка з відповідними поправками може бути поширена на захист прав на всі об'єкти інтелектуальної власності.
5. Підводячи підсумки дослідження, слід зазначити, що розглянута тема є дуже багатогранною, та має надто велику значущість.
 
 

                              Список використаної літератури.

1.    Конституція України. Харків "ФОЛИО" 1998 р.
2.    Цивільний кодекс України. Офіційний текст із змінами та доповненнями за станом на 15.11.2004 року. // Кодекси України. - 2004.
3.    Закон України  Про охорону прав на промислові зразки // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 7, ст. 34 
4.    Закон України  Про охорону прав на винаходи і корисні моделі // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 7, ст. 32
5.    Вешневский Л.М. и др. Формула приоритета : Возникновение и развитие авторского и патентного права. : Наука. 1990.
6.    Емельянов В.П. Гражданское право Украины. - Киев : Изд. “Консум”. 1996
7.    Загальна теорія цивільного права / Підр. за ред. О.А. Підопригори і Д.В. Бобрової. - К.: Вища шк., 1992.
8.    Мельник О. Цивільно-правовий захист патентних прав: проблемні питання // Право України, 2003, № 2
9.    Охорона інтелектуальної власності в Україні / С.О. Довгий, В.О. Жаров, В.О. Зайчук та ін. – К.: Форум, 2002
10.    Підопригора О.А., Бобров Д.В. Цивільне право. . Підручник для студентів юридичних вузів та факультетів -К.: Вентурі 1997р.
11.    Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навчальний посібник для студентів юридичних ВУЗів. - К: Юрінком Інтер, 1998р.
12.    Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні (Аналітична доповідь УЦЕПД) // Національна безпека і оборона. — 2001. — № 10. — С. 2—46.
13.    http://www.ukrpat.com.ua/